Школярі Канади відвідують Україну. Грандіозну, модерну, туристично привабливу
Учнівські подорожі за кордон – усталена практика в багатьох вільних країнах, зокрема й в Україні. Випускники Курсів українознавства ім. Івана Франка з канадського міста Едмонтону кожного літа відвідують Україну. Ця подорож особлива тим, що завершує програму навчання, доповнюючи шкільні знання реальною практикою, даючи змогу учням удосконалити свою українську мову в автентичному середовищі й доторкнутися до культури й спадщини своїх батьків. Такі подорожі вдалося налагодити невдовзі після незалежності України, починаючи з 2000 року.
Без сумніву, подорож в Україну є найпам’ятнішою подією для учнів, що на довгі роки буде скріплювати їхню дружбу. Підготовка до подорожі особливо інтенсивно триває в останній рік навчання, коли учні самі беруть участь у збиранні коштів (колядування, продаж різних продуктів, збирання пляшок, допомога різним організаціям тощо), і їм допомагають батьки (кошти від казино за волонтерську працю). Частина коштів покривається Курсами. Так що для багатьох подорож виходить майже безкоштовною.
При підготовці до подорожі батьки самі складають маршрут, який для нашої групи включав такі міста: Київ, Канів, Ужгород, Мукачево, Яремче, Буковель, Коломия, Чернівці, Хотин, Кам’янець-Подільський, Івано-Франківськ і Львів. Хоча попередня група обрала Одесу замість Закарпаття, а перед тим учні також відвідували Крим. За радянського часу, коли подорожі в Україну були обмежені, в Канаді склалося враження про Україну як традиційну сільську країну, так як вони вивчали у творах українських класиків. Але як же канадці, коли отримали змогу вільно подорожувати, дивувалися, наскільки Україна є розвинутою і модерною країною. І це враження з часом лише посилювалося.
Ми прилетіли до Києва, який вразив учнів своєю грандіозністю й модерністю. Учні отримали змогу відвідати історичні місця, які вивчали лише з підручників: київська гора, Софіївський собор, Золоті ворота, Андріївський узвіз… Дуже зворушив їх музей Голодомору – трагедія, з якою вони добре обізнані з Канади завдяки зусиллям української громади. Центр із вивчення Голодомору в Торонто підтримує як наукові, так і освітні проекти, що увінчалися низкою публікацій, науковими конференціями та впровадженням теми в шкільну програму.
Найбільш зворушливою, мабуть, була подорож до могили великого українського поета Тараса Шевченка на Чернечій горі в Каневі. Учні добре ознайомлені з творчістю Шевченка зі шкільної програми і кожного року беруть участь у Шевченківському концерті, в якому розповідають його біографію, декламують поезію та виконують різні інсценізації. Але на могилі всі відчули якусь особливу ауру вічності, перенеслися в минуле, слухаючи цікаву розповідь в музеї, розглядаючи автентичні експонати та прогулюючись біля крутого схилу Дніпра.
Мали змогу доторкнутися й до сучасної бурхливої історії, пройшовши алеєю Героїв Небесної Сотні, де відбувалися справжні бої за те, щоб Україна мала право на вільний вибір свого майбутнього. Було видно, як українці вшановують своїх героїв, адже подібні меморіальні місця на пошану захисникам української держави ми бачили і в інших містах України. Подорож була так спланована, щоб група взяла участь у святкуванні Дня незалежності України 24 серпня. Це були незабутні враження, коли учні мали змогу побачити виступ президента України, привітати учасників параду, учасників бойових дій, які нині стримують російську агресію на сході України.
Прогулюючись вулицями Києва, учні навіть упізнавали деякі артефакти, які вони бачили в своїх навчальних матеріалах, як-от живописні муралі. А який чудовий досвід у повсякденному побуті: обмін/ зняття грошей, спілкування з продавцями, купівля їжі й подарунків тощо. Звичайно, їх обурювало вживання російської мови, але часом траплялися й кумедні ситуації. Наприклад, попросивши вуджену рибу, хтось отримав відповідь, що є лише копчена риба.
Україна нам видалася цілком туристичною країною. Зокрема, для канадців. Було цікаво спостерігати, як члени групи зустрічали тут когось зі своїх знайомих із Канади. Багато з гостей приїжджає у складі різних мистецьких колективів – хорів і танцювальних груп. Траплялося, що й члени однієї родини перетиналися під час подорожі по Україні.
Наш тур включав досить широке вивчення країни. Взявши нічний поїзд, ми опинилися на крайньому заході країни – в Закарпатті. Досить відмінний реґіон, де переплелися різні культури – українська, угорська, чесько-словацька, єврейська… Де збереглися надзвичайні історичні пам’ятки: замок і синагога в Ужгороді, замок “Паланок” у Мукачево та замок “Сент-Міклош” у Чинадієво, в якому відбувалася постійна виставка картин, що допомагає утримувати його. Разом з тим можна було бачити багато сучасних металевих фігурок, що додавало естетичного шарму й по-новому представляло цей край.
Не менш історичною постала перед нами Буковина. Ось Хотинська фортеця, що зависла над живописним Дністром і якось раптово виринула з минулого – така ж велична й недоторкана. Саме в цьому місці, де ми тепер ходимо, об’єднані українські й польські війська зупинили навалу Османської імперії на Європу.
Чернівці також місто з минулого, що пишається своєю унікальною архітектурою і насамперед університетом ім. Юрія Федьковича, занесеним до списку об’єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Університет підтримує тісні стосунки з Альбертським університетом, а його науковці неодноразово приїжджали до Канади на наукові студії. Канадський інститут українських студій при Альбертському університеті спеціально підтримує студентів краю завдяки вічним фондам, створеним вихідцями з Буковини.
Прикарпаття додало нам нових вражень і розуміння Галичини як рушійної сили західної України. Івано-Франківськ, Коломия, Галич, Рогатин – кожне місто має свої культурно-історичні особливості: церковні споруди, краєзнавчі музеї, пам'ятник Роксолані та залишки старинних фортець. Україна є дуже мальовничою країною. В цьому ми особливо переконалися, подорожуючи по Прикарпаттю, милуючись мальовничими краєвидами Карпат. Цілий день, проведений у Буковелі, дав змогу трохи втекти від міської суєти і провести час на природі. Тут ми їздили на велосипедах, спускалися на зіплайні, плавали в озері та споглядали найвищу українську гору Говерлу.
Часткою програми подорожей до України є відвідини одного з сиротинців і допомога дітям-сиротам. Кожного року всі класи Курсів беруть участь у фандрейзингу, спрямованому на виховання в дітей суспільної відповідальності та почуття милосердя до знедолених. Кампанія завершується "вокотоном" - походом через Едмонтон, під час якого учні несуть різні плакати, вигукують гасла, співають пісні та повідомляють про зібрану суму допомоги. Похід завершується урочистим мітингом перед легіслятурою, на який запрошуються представники влади, громадськості й преса. Цього року учні передали 2500 доларів на допомогу дітям-сиротам у с. Мединя біля Івано-Франківська. Діти привітали нас віршами, піснями й танцями, а також урочистим прийняттям, під час якого всі могли поспілкуватися і дізнатися багато цікавих історій.
І завершилася наша подорож триденним перебуванням у Львові. Місто багатокультурне, де переплелися різні культури – українська, польська, єврейська, вірменська. І дуже туристичне. На вулиці було чути багато польської мови, а також російської, німецької і французької.
Львів – це місто-казка, що, наче вихоплене з історії, вразило всіх своєю унікальною архітектурою й пам'ятками: Собор св. Юра, міська ратуша, музей-арсенал, Замкова гора та численні церкви. Здавалося, що кожен будинок у центрі міста хоче розповісти свою історію або видати якусь таємницю. Навіть підвали будинків виявились дуже функціональними – з ресторанами, музеями та чисельними кав'ярнями. А вийшовши на верхній поверх або ж на дах, можна було цілком розглянути місто й насолодитись його дивовижною красою.
Традицією вже стало для Курсів відвідини Личаківського цвинтаря. Адже там спочиває Іван Франко, іменем якого названо навчальний заклад, а також знаходяться могили інших видатних українців, діяльність яких учні вивчали на Курсах (Роман Шухевич, Володимир Івасюк, Яків Гніздовський та багато інших). І дуже сумно було дивитися на свіжі могили, в яких поховані молоді воїни, які полягли у війні з російською агресією на Донбасі.
А ще кажуть: треба відвідати якусь культурну подію, щоб краще відчути пульс міста. Нашій групі пощастило бути у Львові першого вересня, коли до міста завітав популярний гурт "Океан Ельзи". Концерт на заповненому стадіоні перетворився на грандіозне видовище з граючими вогнями й танцюючою молоддю. Публіка захоплено вітала лідера гурту Святослава Вакарчука, який постійно спілкувався з людьми та висловлював свою патріотичну позицію щодо сучасних подій в Україні.
Наші походи Львовом закінчилися конкурсом на краще знання його пам'яток, зокрема й левових скульптур – досить химерних створінь, що символізують місто. І нарешті прощальна вечеря в підземній "Криївці", де потрапляєш в автентичне середовище 1940-х років, з його зброєю, військовою технікою та іншими епохальними артефактами. Піднімаємося на дах будинку, де чудово видно нічне місто, і кажемо йому і всій Україні: до побачення!
А наступного року в Україну приїде нова група випускників Курсів українознавства.
Курси українознавства ім. Івана Франка в Едмонтоні – найстарша школа такого типу в Канаді, заснована в 1956 році представниками повоєнного покоління з метою збереження української мови й культури в новій країні. Серед її засновників були Юрій Стефаник, Михайло Хом’як (дід нинішнього Міністра закордонних справ Канади Христі Фріланд), суддя Верховного суду Альберти Ярослав Росляк, канцлер Альбертського університету Петро Саварин та ін. Курси – це другий етап (7-10 класи) безперервного процесу навчання після початкового етапу в рідній школі (1-6 класи). Заняття на Курсах проводяться по суботах із п’яти предметів: української мови, літератури, культури, історії та географії. Курси є акредитовані Міністерством освіти Альберти і дозволяють отримати додаткові кредити для вступу до університету.
Микола Сорока, Едмонтон
Фото автора
реклама