«Україна - наша мама. Не дозволяймо нікому ганьбити її»

«Україна - наша мама. Не дозволяймо нікому ганьбити її»

Аналітика
1698
Ukrinform
У Києві, Львові та Дніпрі пройшли ключові заходи святкування 50-річчя Світового конгресу українців

Святкування з нагоди 50-річчя СКУ розпочалися 27 лютого в Торонто. І завершаться наприкінці року там само. Та очевидно, що найголовніші святкування провели в Україні. Наприкінці серпня упродовж більш як тижня вони прокотилися по державі маршрутом Дніпро–Київ–Львів–Київ.

ПЕРШЕ ЗНАЙОМСТВО

Перший Конгрес СКВУ. Маніфестація в Медісон сквер гардені. Нью-Йорк. 1967 рік. Архів СКВУ/СКУ
Перший Конгрес СКВУ. Маніфестація в Медісон сквер гардені. Нью-Йорк. 1967 рік. Архів СКВУ/СКУ

Про чільну організацію світового українства я знаю змалечку. Хоча й дуже викривлено. Як так сталося? Коли в 1967 році в Нью-Йорку зібрався І Світовий Конгрес Вільних Українців (СКВУ), мені було три роки. Наша українська родина, що мешкала в Одесі, передплачувала багато періодичних видань. Газети швиденько використовувалися в господарстві, а часописи накопичувалися десь у сараї чи на горищі.

Читати я почав ще до школи. Тому дуже любив нишпорити по старих паперах (особливо кольорових – з малюнками та світлинами). І от у них періодично стикався з карикатурами та фейлетонами (в тому числі віршованими) про якихось нахаб, що зібралися в Нью-Йорку та взялися називатися «вільними українцями». І це в той час, коли все прогресивне людство знає, що лише радянська влада дала українцям волю – таку, яка тільки буває в світі. З карикатур дитину страхали рідкозубі, рідковолосі монструозні потвори, з яких стирчали тризуби, іноді справді схожі на українські, а іноді – на нептунівські.

Чи міг тоді я (чи хтось із моїх близьких) знати, що через півсторіччя і я опинюся в тому ж колі СКВУ.

Тільки хіба що з абревіатури СКВУ в 1993 році випаде літера В («вільних»), тому що вільною стала не тільки еміграція, а й уся Україна. (Хоча, як з'ясувалося пізніше, бій за справжню волю був ще попереду).

СВЯТКОВИЙ РІК. ВІД ТОРОНТО ДО ДНІПРА

22-23 серпня у Дніпрі проходив VII Форум української молоді діаспори, який організовував Світовий конгрес українських молодіжних організацій (СКУМО). На нього зібралося близько 700 діаспорян із понад 20 країн світу. Місто проводило цей захід зі справді молодою неофітською завзятістю. А вітальні слова від мера Бориса Філатова показали неабиякий його прогрес в опануванні української мови.

Пам’ятник засновнику ПДВ, генералу Маргелову, (
Пам’ятник засновнику ПДВ, генералу Маргелову, ("Дядя Вася"), де збираются на свято українські десантники. Дніпро.

Остання сторінка програмки Форуму пропонувала – «Відвідайте у Дніпрі». Першим був вказаний Музей АТО просто неба на проспекті Яворницького. Як на мене, він на сьогодні справді становить собою змістовний центр Дніпра. А ще одне місце сили міста – пам'ятник легендарному десантнику №1 генералу Василю Маргелову, «дяді Васі», куди привели нас із друзями дніпряни. За їхніми словами, на День ПДВ тут збираються українські десантники і обговорюють, хто де був у найважчі дні – «влітку 2014-го» та «взимку 2015-го». Так, Дніпро з гордістю несе звання української твердині на нашому південному сході.

А про те, з якою завзятістю місто взялося за проведення Форуму, свідчать знову ж таки слова мера: «Взагалі ми дуже хотіли провести Євробачення-2017, але нам дістався Форум діаспорної молоді-2017. І ми так бачимо, що це навіть краще!». Чесно кажучи, виглядає дещо наївно, але, здається, це справді так.

ЗУПИНКА КИЇВ-1

Київські заходи СКУ розпочалися в День Незалежності – з неформальної зустрічі делегатів СКУ з в.о. голови МОЗ України Уляною Супрун. Треба сказати, що пані Уляна має беззаперечний авторитет в діаспорі – ще з того часу, як в 2014 році з чоловіком Марком взялася за волонтерський проект «Захист патріотів» (збір коштів на придбання аптечок натівського зразка для українських вояків та проведення інструктажів по їх використанню). Як зазначив президент СКУ Евген Чолій, українство світу розглядає Супрун як свого представника в українській владі. В своїй доповіді пані Уляна окреслила головні проблеми реформування МОЗ, з заувагою –  як важко ламати старі, неефективні, непрозорі схеми фінансування: "Доводиться долати опір деяких депутатських груп у Верховній раді". При цьому тішить те, що на цей час реформатор має підтримку у владних колах України.

Марко та Уляна Супрун і голова СБУ Василь Грицак. Прийняття в Мистецькому Арсеналі на честь 50-річчя СКУ
Марко та Уляна Супрун і голова СБУ Василь Грицак. Прийняття в Мистецькому Арсеналі на честь 50-річчя СКУ

Правда, багато хто та багато де в кулуарних розмовах каже, що виконуюча обов'язки пані Супрун – лише чергова гарна закордонна ширма для деяких представників владних еліт, що потрібна для замилювання очей закордонним партнерам. А через рік-два й її час спливе. Після чого політтехнологи вигадають щось нове... Як же хочеться, щоб ці розумники пошилися в дурні, а надзвичайно складна реформа МОЗ стала реальністю та прикладом для колег.

Взагалі ж, рівень прийомів у київській частині заходів був надзвичайно високим. Зустріч в МЗС з керівництвом міністерства на чолі з Павлом Клімкіним. Економічний Форум «Підтримка економічного розвитку України: співпраця між урядом України і діаспорою», де основний виступ мав перший віце-прем'єр Степан Кубів, а вітальні слова промовляли посли США та Канади Марі Йованович та Роман Ващук. Не кажучи вже про святковий президентський прийом у Мистецькому Арсеналі, де був присутній чи не весь політичний бомонд: силовики (Луценко, Грицак, Холодницький), гуманітарні міністри (Гриневич, Ніщук), рейтингова опозиція (Тимошенко)... І це все не показуха, а красномовне підтвердження того, наскільки важливим для обох сторін є зараз діалог між українською діаспорою та українською владою.

ВІДЗНАЧЕННЯ ІДЕНТИЧНОСТІ У ЛЬВОВІ

Цікава деталь, взята з програми святкувань СКУ. Якщо заходи в Києві мали технологічно-конструктивну назву «Відзначення співпраці», то львівська частина звалася «Відзначення ідентичності».

Відкриття Днів української діаспори у Львові. Сквер у Собора Св. Юра.
Відкриття Днів української діаспори у Львові. Сквер у Собора Св. Юра.

Так, тут теж були серйозні розмови та поважні заходи (наприклад, науково-практична конференція "СКУ в 50 років і далі: Європейський контекст" за участю віце-прем'єра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванни Климпуш-Цинцадзе). Але найбільше запам'яталися інше – виступ хорів біля пам'ятника Андрею Шептицькому; служба в Соборі Св. Юра, яка якраз припала на Успіння Богородиці; мистецькі виставки, відкриті у Львівській політехніці та Національному музеї. А найголовніше – «Шана героям», зворушливі заходи на Личаківському цвинтарі, що рвали серце. Тут вже склався та у зв'язку з війною продовжує зростати пантеон українських героїв: від майданівця Юрія Вербицького до атошника Василя Сліпака.

Квіти, гімн, пісні, постріли у небо в пам'ять загиблих – це все закарбовувалося в серці. От наскільки вже президент СКУ Евген Чолій досвідчений, врівноважений, логічно-переконливий канадський юрист з дротяними нервами, але тут після розмов з близькими загиблих і він не витримав. Довелося бачити (і навіть сфотографувати), як він кілька разів відходив убік, похапцем знімав окуляри і витирав сльози... (Можливо, й не став би розказувати про це папарацієвське спостереження, якби після повернення зі Львова до Києва та спілкування там у Верховній раді Чолій сам не згадав про цю розчуленість).

Евген Чолій утирає сльози. Поховання героїв АТО. Личаківський цвинтар.
Евген Чолій утирає сльози. Поховання героїв АТО. Личаківський цвинтар.

А на завершення – вистава у Львівському оперному. "Ремінісценції.UA" від балету "Життя": мікс різних жанрів – хореографія, пластика, музика, пісня, поезія, відеоінсталяція. Викладена за дві години двохсотрічна історія боротьби української ідентичності за своє право на буття. Викладена з художнім смаком та історичною достовірністю. Вражаюче!

ЗУПИНКА КИЇВ-2. ВЕРХОВНА РАДА

І наостанок, після повернення в Київ відбулося спільне засідання делегатів СКУ та депутатів Верховної Ради на чолі зі спікером Андрієм Парубієм та головою Комітету Верховної Ради у закордонних справах Ганною Гопко. Сподобалось те, що тут була не просто балаканина, а намагання перевести розмову в практичну площину.

Наприклад застаріла та все ще не вирішена проблема наведення ладу в Національному культурному центрі України на Арбаті. Напередодні очільники делегації російської діаспори Валерій Семененко та Сергій Винник збирали в світової діаспори підписи на зверненні до вищого українського керівництва якраз із цього питання. Передані ті листи були під час прийому в Мистецькому Арсеналі. А на зустрічі у ВР від представників влади нарешті прозвучала слушна думка про те, що підпорядкування Культурного центру Державному управлінню справами при Президентові України й справді нелогічне. І не тому, що ДУСя сама по собі погана, а тому що її справа – ефективне господарювання. А НКЦУ – це дипломатія, культуртрегерство, мистецтво, ідеологія, врешті решт – інформаційна війна. Тому й керувати ним мали б МЗС. Чи Мінкульт. Чи новостворюваний Український інститут.

І знову ж таки, дуже хотілося б вірити, що взаєморозуміння вже точно досягнуто і справу буде вирішено.

ПОЛІТИЧНІ НЮАНСИ ТА ЛЮДСЬКІ ПОРТРЕТИ

Сучасну хвилю української еміграції називають вже навіть не четвертою, а п'ятою. І кожна з цих хвиль має своє значення. Як казали мені заокеанські діаспоряни, «свіжа кров» дуже допомагає зберігати українську ідентичність. Але при цьому ідеологічні підвалини свідомої української еміграції закладені тими старішими хвилями – першою, другою.

Засновуючи в 1967 році СКВУ, вони могли тільки мріяти про оформлення та існування справжньої української державності. Здійснилося. Недосконала, що потребує термінових реформ, обтяжена зовнішньою агресією, але існує Українська держава. Тому концепція СКУ така – у внутрішньо-українських розмовах, у спілкуванні з владою має бути відверта ділова розмова. А от за кордоном, де шалена брехня роспропу спотворює образ України, наголос треба робити на позитиві, на тих змінах, що в Україні сталися та продовжують відбуватися.

Або як метафорично вимальовує цю ситуацію Чолій: «Україна – наша мама. Наодинці ми можемо чесно сказати їй, що та як, покритикувати. А от коли хтось чужий лає нашу маму, то маємо обірвати його. Та може, навіть, і не спілкуватися з ним надалі».

Але проблема полягає в знаходженні оптимальної лінії співвідносин діаспори та української влади. Зрозуміло, що владу треба підтримувати. Але не можна це робити аж занадто беззастережно, сліпо. Оскільки будь-яка некритичність – погана, та й усяка влада – не вічна, а вічною має бути тільки Україна та її незалежність.

 Спілкування Юлії Тимошенко з Павлом Гродом
Спілкування Юлії Тимошенко з Павлом Гродом

До речі, що ще запам'яталося... Ну, наприклад, як пані Тимошенко вміє потискати руку та розмовляти з корисними їй співрозмовниками (це також вдалося зафіксувати на фото на прийомі в Арсеналі). От Юлія Володимирівна говорить з керівником Конгресу українців Канади Павлом Гродом. Його руку своїми обома руками чи то міцно тримає, чи то підбадьорливо погладжує, а поглядом – очі в очі – гіпнотизує. Питання в тому, чи ефективно це. Раніше – так. Зараз – не впевнений, думаю, все ж таки ні...

Ще пригадалося, як у Львові під час переїздів з одного заходу на інший до нас прибився якийсь зовсім сторонній. Підхопив жовто-блакитну стрічку, дивився на всіх лагідними очима. А потім, побачивши на бейджику російської делегації напис «Росія», почав розказувати, що в поточній війні «Росія не винна, це українське керівництво винне». Отакої. І подібні вислови в Україні останнім часом доводиться чути все частіше. Що тут скажеш – вправно працюють «Інтер», NewsOne, «КП», «Вести», добре відпрацьовують свій хліб – повзуча грузинізація України на кшталт Бедзіни Іванішвілі.

ЧИМ РІК ЮВІЛЕЙНИЙ ЗАВЕРШИТЬСЯ

До кінця року ще пройдуть дуже цікаві та важливі заходи святкування 50-річчя СКУ. Найближчий – 16 вересня у Нью-Йорку. Спочатку тут відбудеться друга (після Львова) науково-практична конференція «СКУ в 50 років і далі: Північноамериканський вектор». У ній візьмуть участь головні українські дипломати з Вашингтона та Нью-Йорка. Місце проведення – Принстонський університетський клуб.

Після конференції пройде урочистий бенкет «Коли це почалося» – на згадку про заснування СКВУ півсторіччя тому. І це ж також – не просто поїсти та побалакати, а важливий дипломатичний захід. Український Конгресовий Комітет Америки і так вже багато зробив для просування у верхах США рішення про надання Україні летальної зброї. Хтозна, може, й тут якийсь, чи не останній крок, до цього буде зроблено...

30 вересня – конференція «Південноамериканський вектор» пройде у Буенос-Айресі. Через місяць, 7 листопада – конференція в Брюсселі («СКУ в 50 років і далі: Європейський та євроатлантичний форум»). Ще через кілька днів – у Торонто – підсумкова конференція «СКУ в 50 років і далі: Дорожня карта» (10-11 листопада). Тут же й завершиться святкування – під слоганом «Формуючи майбутнє».

У цих словах нема перебільшення. Роль української діаспори як у збереженні нашої минувшини, так і в формуванні нашого майбутнього, – неоціненна.

Олег Кудрін. Дніпро-Київ-Львів-Київ.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-