Останні новини

Чесний гангстер

Михайло Коронкевич Блоги 11.02.2017 10:00 912

Коли режисер живе сюжетом свого фільму, історією, яку хоче розповісти глядачеві, коли вона цікавить і хвилює його в принципі, а не тільки як проект, який треба успішно реалізувати передусім у комерційному плані, шансів у такого фільму залишити слід у душі глядача набагато більше. 

А якщо постановник зуміє заразити своїм ентузіазмом акторів, достукатися до них зі своїм задумом, - так і поготів.

Коли ж режисер знімає кіно, яким марив ще в дитинстві та плекав довгі роки як заповітну мрію, - ці шанси збільшуються в рази.

Бен Аффлек з дитинства жив стрічками про гангстерів 20-их і 30-их, був реально закоханий у цю добу та її сучасників, тому фільм на кшталт «Закону ночі» був, напевно, виключно питанням часу.

Як людина, що беззастережно розділяє інтерес Бена до гангстерів, років «сухого закону» і Великої Депресії, я чекав на його фільм із величезним нетерпінням. А дочекавшись, не можу сказати жодних інших слів, крім захоплених, настільки Аффлек вдалося точно передати атмосферу, настрої, звичаї, забобони і проблеми того складного, але і надзвичайно цікавого для Америки часу.

Процес «зараження» акторів у Бена теж пройшов надзвичайно успішно: ти дійсно бачиш перед собою не сучасників, а героїв саме з тогочасся, на подив справжніх.

Це, звісно, і сам Аффлек, який, напевно, просто не міг не зіграти в цьому фільмі. Його Джо Коглін впевнено поповнить число найвдаліших персонажів, зіграних Беном, настільки він складний, суперечливий і недоступний для одновимірного і однозначного сприйняття. Особисто я швидше йому співчуватиму, аніж дорікатиму, хоча поганих вчинків на його рахунку чимало. Однак прямота і щирість Джо в усьому не можуть не прихиляти до себе, і в підсумку я схильний вважати його жертвою обставин доби, в яку він приречений жити, нехай навіть ти розумієш, що відплата, яке раз по раз наздоганяє цього героя абсолютно закономірна і майже неминуча.

Не зрадив Бену і смак: Джо у його виконанні постає таким собі американським денді 20-их, водночас залишаючись відданим своїм принципам і переконанням, через що йому не раз доводиться страждати. Може, роль Джо Когліна і не «Оскар», але десь поруч.

Аффлеку-режисерові хочеться подякувати головним чином за те, що зумів більш як на дві години занурити у складну, але дуже привабливу і романтичну добу. Переконаний, що режисера, який не мріяв поринути в неї з дитинства, як Аффлек, спіткала б невдача. Костюми, автомобілі, пістолети, перестрілки і гонитви - причепитися тут практично ні до чого.

Ше один плюс Аффлеку - блискуче підібрана акторська команда. Так, відмінний дует Джо Когліну склав Кріс Мессіна, який зіграв Діона Бартоло.

Зої Салдана неповторно жіночна, граціозна і стильна в ролі Граціелли. Якщо зовсім вже чесно, то в «Законі ночі» вона мені сподобалася навіть більше, ніж в «Аватарі» у Джеймса Кемерона.

Не втомлюється радувати Ель Фаннінг – цього разу дуже проникливою, я б сказав, роллю Лоретти Фігглз, яка вийшла у неї дуже щирою і трагічною одночасно.

Брендан Глісон дуже гарно виглядає в ролі Томаса Когліна, батька Джо, настільки вдало актор зміг передати зовнішню суворість і непохитність свого персонажа разом із глибоким душевним болем і життєвою драмою.

Дуже хорошу роль батька Лоретти - шерифа Фігглза зіграв у стрічці Кріс Купер.

Доповнює картину Сієнна Міллер, котра вдало вписалася в роль Емми Гоулд, теж фігури у своєму роді трагічної, жертви обставин.

Але найбільше я вдячний Афллеку за те, що він знову вивів на великий екран Ремо Джироне - надзвичайно талановитого італійського театрального і кіноактора, якого ми, на жаль, пам'ятаємо майже виключно за роллю Тано Карріді в серіалі «Спрут», де він, на мою думку,  - один з провідних нарівні з Мікеле Плачідо та Патріцією Мілларде. Хоча франшиза, зауважу, зовсім не бідна талантами. Думаю, синьйору Джироне було приємно згадати своє «мафіозне минуле», адже роль Тано багато в чому співзвучна з роллю глави мафіозного клану Масо Пескаторе. Дуже сподіваюся побачити цього актора і в інших цікавих повних метрах.

На жаль, «Закон ночі» зазнає невдачі в плані каси і швидше за все, поповнить у мене групу проектів, чиї скромні збори у прокаті викликають у мене щонайменше подив. Серед них, наприклад, «Джон Картер» і «Самотній рейнджер». Однак, за всієї поваги до чужої думки, мені в даному випадку байдуже, скільки збере кіно Аффлека. Тому що для мене принциповим є те, що воно на дві з гаком години занурило мене в час, який мені завжди близький, цікавий, а також подарувало самобутні, такі, що запам'ятовуються, і дуже цікаві образи, які стануть до цієї доби дуже вдалою ілюстрацією.

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства

При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання не нижче першого абзацу на «ukrinform.ua» — обов’язкові. Цитування і використання матеріалів у офлайн-медіа, мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди "ukrinform.ua". Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.

© 2015-2017 Укрінформ. Усі права застережені.

Дизайн сайту — Студія «Laconica»
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-