Пам’яті Героя України, підполковника ЗСУ Миколи Дупешка

Майбутній Герой України, кадровий військовий офіцер Микола Дупешко доєднався до лав ЗСУ після закінчення школи. Восени 2013 року він підписав контракт та проходив службу у 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді. А вже навесні 2014 року разом із побратимами тримав оборону Луганського аеропорту. 

Микола народився у селі Малий Кучурів Чернівецької області. З дитинства займався різними видами спорту, зокрема, брав участь у шкільних змаганнях із легкої атлетики. Також активно займався вільною боротьбою та панкратіоном. Але отримана травма не дозволила розвивати професійну спортивну кар’єру. І через пів року після закінчення школи Микола вирішив стати військовим. 

Мати загиблого Героя Людмила розповідає, що із самого дитинства син ріс чесним і справедливим. На його виховання великий вплив мали двоє старших братів, які прищеплювали Миколі любов до праці, до рідної землі.

– Мені якось трохи навіть боляче було, що не дуже багато уваги приділяла меншому синочку. Його вже більше брати виховували. А Микола якось завжди для нас був малий. І я не встигла огледітися, як цей «малий» уже закінчує 11-й клас. А потім заявляє мені, що буде їхати до Львова, щоб поступити у десантно-штурмові війська, – пригадує пані Людмила. 

Микола успішно склав усі необхідні нормативи та іспити і вступив до Національної академії сухопутних військ. Того ж року підписав контракт на службу в ЗСУ. Спочатку служив у Львові, потім перевівся до Чернівців. Тут базувалася частина 80-ї бригади. І вже у 2014 році Миколу разом із побратимами відправили в зону АТО.

За словами рідних, про перше враження від жахів реальної війни чоловік розповідав мало. Лише пригадував, що перед виїздом на Луганщину більшість молодих десантників із його підрозділу уявляли війну із фільмів. Та коли на власні очі побачили, як ворог підірвав танк, коли пережили перші обстріли, то враження у всіх змінилося. 

– Історій про АТО було не багато, але й не мало. Він згадував та розповідав їх тоді, коли хотів сам, і то було ненав’язливо. Ми могли гуляти набережною Одеси чи парком Львова, і він ділився потаємними частинами тієї великої історії довжиною в чотири роки. Знаю, що чоловік отримав поранення, переніс операцію на коліні. Згодом знову ротація в зону АТО, – ділиться спогадами дружина Катерина.

Дівчина розповіла, що була знайома із Миколою ще з дитинства: вони жили в одному селі і ходили в одну школу. Тільки Катерина була на кілька років молодшою. За її словами, Микола намагався залицятися до неї в юнацькі роки, та дівчина не давала йому шансів. І лише у 2015 році його просте «Привіт» у момент, коли потребувала підтримки, змусило її посміхнутися. Так почали зароджуватися їхні стосунки. У 2018 році військовий зробив пропозицію своїй коханій на оглядовому колесі і отримав заповітне «Так». 

На той час Микола навчався в Одеській військовій академії на факультеті десантно-штурмових військ і морської піхоти. Після закінчення військового вишу отримав звання молодшого лейтенанта і підписав 5-річний контракт з 80-ю бригадою.

За словами дружини, його підрозділ готували до відправки в зону ООС. За планом, вони мали замінити хлопців там навесні 2022 року. Та почалося повномасштабне російське вторгнення. 

– У мене день народження був 15 лютого, а Микола відпросився зі служби і приїхав до нас 18-го числа. Ми ще вихідні провели разом, гарно посиділи, і він тоді нам сказав, мовляв, «мої хлопці їдуть на Херсонський напрямок, у Миколаївську область, я також із ними їду». Він у неділю поїхав до Львова, і в понеділок вони вирушили на Миколаїв. А у четвер почалася велика війна... – згадує ті події пані Людмила.

У перші дні повномасштабної війни Микола із побратимами стримували військові колони ворога, які рухалися в напрямку Миколаєва. Пізніше воїн став начальником розвідки 25-ї окремої повітряно-десантної бригади. Брав участь у боях під Ізюмом, на Донеччині, у контрнаступі на Херсонщині. 

У 2024 році підрозділ Миколи перевели для виконання завдань на Покровський напрямок. На початку грудня він повідомив рідним, що з 18 числа планує піти у відпустку і провести свята вдома. Та 12 грудня 2024 року Микола Дупешко загинув від прямого влучання баражуючого снаряду у місті Покровськ. Йому назавжди 29 років. 

За життя воїн був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту», медаллю «25-та окрема повітряно-десантна Січеславська бригада ДШВ». Після загибелі рідним бійця передали медаль «10 років сумлінної служби». 

Крім того, за високі досягнення у службі Президент України Володимир Зеленський посмертно присвоїв Миколі Дупешку звання Героя України та орден «Золота зірка». Також йому присвоїли звання підполковника. 

Слава і честь Захисникові! 

Фото: Суспільне, Молодий буковинець та із соцмереж