Мир з позицій сили і підтримки
Масовані обстріли українських міст і сіл, що значно посилилися у ці червневі дні, яскраво демонструють справжні наміри Кремля продовжити терор мирного населення. Попри умовні наміри нібито готовності до «мирних переговорів», Путін відверто та зухвало показує те, що його імперські амбіції залишаються в пріоритеті та ведуть далі до нових смертей, утрат, руйнувань та горя. І тут немає жодного натяку чи хоч якоїсь перспективи припинення війни, доки російський терор і агресія не отримають адекватну консолідовану відповідь демократичного світу.
Тож російська армія продовжує бити по мирних жителях, культурних та історичних об’єктах, знищувати цивільну інфраструктуру, руйнуючи не лише житла українців, а й їхні життя та долі. Як відомо, внаслідок однієї з наймасованіших за час усієї війни повітряних атак на Київ найбільших пошкоджень зазнали саме об’єкти цивільної інфраструктури. Пошкоджено споруду Софійського собору – унікальної реліквії, зведеної ще за часів Ярослава Мудрого та внесеної до спадщини ЮНЕСКО. І це також лише підтверджує той факт, що для росіян немає межі терору, якихось культурних чи моральних орієнтирів і обмежень – лише знищення і руйнування усього на своєму шляху.
Подібну тактику застосовували хіба що монголо-татари під час своїх набігів, собор був пограбований та пошкоджений військом хана Батия у далекому 1240 році, навіть під час Другої світової війни його оминула така доля.
Внаслідок російської атаки постраждала й Одеська кіностудія, один із найстаріших кінематографічних осередків у Європі, символ українського кіно. Тож росіяни, які бездумно та безжально знищили вже не один об’єкт культури та спадщини України, діють у традиціях навал і загарбань дикого минулого.
Очевидно, що Путін розлючений, що не може вже четвертий рік поспіль приборкати українців, тому й обрав ганебний метод ведення війни – так званий «чеченський варіант» примушення до капітуляції терором мирного населення, його залякуванням і знищенням.
Посилити санкції проти Росії вже зараз, без зволікань, закликала влада України, на думку якої, мають бути запроваджені нові й потужні пакети санкцій з боку Європи та США, уся спільнота має чинити тиск на Москву, тому що без цього тиску РФ не збирається обирати мир, а планує продовжувати війну.
Окрім того, подібні повітряні атаки з боку Москви, що посилюються, – це не що інше, як частина кампанії Кремля з придушення і виснаження української протиповітряної оборони для нового наступу.
І якщо вже говорити з огляду на можливу тривожну перспективу для світу, то таке посилення санкційних обмежень для РФ потрібні не лише Україні, а й нашим партнерам. Такі зважені та скоординовані кроки системно позбавляють фінансування воєнну машину РФ, яка вже й сьогодні опосередковано, а з часом і реально може спрямовуватися проти європейського простору та цінностей.
Тому важливим кроком зі сторони Єврокомісії стала презентація 10 червня, саме в день масового терору РФ в Україні, вісімнадцятого пакету санкцій проти Росії. Новий пакет містить обмеження проти російських енергетичного та фінансового секторів. Водночас, дякуючи за підтримку, президент України В.Зеленський наголосив, що цей пакет потребує доповнення сильними деталями, адже здатність Росії продовжувати війну дорівнює здатності продавати їхню нафту та обходити фінансові бар’єри. Саме тому особливий акцент варто зробити ще й на обмеженні російського танкерного флоту, технологічних можливостей видобутку та переробки.
Лише дієві санкції змусять Москву думати про реальний мир, а не про продовження безкарного терору. Безумовно, складна економічна ситуація може стати вагомим стимулом для початку реального переговорного процесу. За прогнозами аналітиків, 2025 рік може принести уповільнення темпів зростання російської економіки, цьому сприятимуть проблеми у переорієнтації зовнішньої торгівлі, дефіцит робочої сили, збереження облікової ставки на високому рівні, зростання внутрішнього попиту та обмеження в розширенні пропозиції товарів і послуг.
Усі ці й без того хиткі моменти російської дійсності підсилювали, й мають продовжувати сприяти поглибленню проблеми, нові санкційні обмеження від міжнародної спільноти. Кремль має відчути, що продовження війни є надто витратною справою.
Водночас зрозуміло, що посилення лише економічного тиску замало для того, щоб примусити Кремль вести реальні переговори про припинення російського терору на території України. Для цього потрібні комплексний підхід, всебічне посилення підтримки світової демократичної спільноти, зокрема і США, на дипломатичному, політичному, воєнному напрямках, необхідна подальша західна військова допомога Києву, що посилить негативні наслідки та втрати РФ на полі бою.
Усі дипломатичні зусилля щодо завершення війни в Україні мають базуватися на принципі «мир через силу», на якому наполягає українська влада. Українська позиція полягала і полягає в тому, що не може бути жодної альтернативи миру чи жодного заморожування війни або будь-яких інших маніпуляцій, що згодом знову призведуть до чергового загострення чи початку нової агресії проти нашої країни. Нам потрібне повне припинення вогню з боку РФ, бо, якщо цього не станеться, росіяни далі нищитимуть життя українців, продовжуючи залякувати, виснажувати та тероризувати.
Водночас, як бачимо, реалії говорять про те, що Путін абсолютно не налаштований на мирний сценарій. Натомість демонструє намагання посилити наступальні дії на кількох напрямках, зокрема сумському, дніпропетровському для того, щоби ще більше захопити українських земель, завдати ще більшої шкоди та лиха мирним мешканцям. Регулярні нічні удари по критичній інфраструктурі, по мирних мешканцях фактично усіх регіонів України переконують у продуманій тактиці та стратегії терору росіян, головна ціль якої – дестабілізувати життєдіяльність нашої держави та схилити таким чином до поступок.
Очевидно, в умовах, коли військова стратегія не дає бажаних результатів, стратегія на «виснаження» додає Кремлеві сил та натхнення на подальші злочини. Навряд чи Путін узагалі готовий до будь-яких поступок щодо закінчення війни проти України – ні зараз, ні найближчим часом. Не будемо забувати і про те, що його головна мета – не лише підкорити Україну, а й підірвати міць НАТО, розколоти єдність США та Європи, фактично підпорядкувати Східну Європу собі.
Зрозуміло, що переговорний процес щодо завершення війни, якого українці хочуть більше за всіх, але на справедливих умовах, повинен вестися саме з позицій сили та підтримки.
Першочерговим кроком має стати припинення вогню. Україна є невід’ємною частиною Європи і тому сам процес мирних переговорів і його результати безпосередньо стосуються європейської безпекової архітектури, що заснована на принципах поваги до територіальної цілісності, суверенітету та права держав.
Окрім того, не варто забувати, що сьогодні підтримка України є ключовим елементом стримування подальшої агресії Росії, а безпека європейського континенту напряму залежить від того, наскільки рішучими залишатимуться наші партнери у своїй підтримці, яка водночас є інвестиціями у зміцнення власної безпеки. І тут немає мірила вартості, бо безпека має набагато вищу цінність, аніж вкладення світової спільноти у посилення спроможності українців захищати свої та спільні європейські кордони від російської навали. А те, як завершиться війна в Україні, безумовно, матиме суттєвий вплив на майбутнє європейської та глобальної безпеки.
реклама