Тарас Єлейко, заступник голови Фонду держмайна України

300 років у Росімперії була монополія на виробництво спирту, яку Україна “успішно” зберігає 30 років незалежності

В українському інформпросторі десь чверть століття існують три теми: вічного двигуна, вічного недонадходження у бюджет від приватизації й вічної проблеми приватизації «Укрспирту». Свідченням того, що в галузі (будь-якій) щось відбувається, є наявність яскравих подій та резонансних дискусій. І будь-якому заточеному на політекономічні новини журналісту очевидне пожвавлення приватизаційних процесів. Про це ми говоримо з заступником голови Фонду державного майна України Тарасом Єлейком.

УКРАЇНІ ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВНУТРІШНЬОГО СПОЖИВАННЯ ДОСТАТНЬО ДВОХ ДЕСЯТКІВ СПИРТЗАВОДІВ. А У НАС ЇХ СІМДЕСЯТЬ ВІСІМ

- Тарасе, днями було продано третій спиртзавод. Насправді поставлено крапку в дуже давній дискусії. Противники демонополізації ДП «Укрспирт» наводили аргумент на кшталт: “Держава зберігає монополію на продаж спирту 300 років” та інші. А прихильники мотивували цифрами про неефективність управління концерном. Під які інвестзобов’язання ви продаєте спиртзаводи? Чи є гарантія, що вітчизняна горілка відтоді не буде гірша за імпортну, що це буде на краще?

- Що стосується демонополізації галузі. В грудні 2019 року було ухвалено закон щодо демонополізації спиртової галузі, після цього була прийнята програма Кабінету міністрів щодо реформування розвитку спиртової галузі, яка чітко передбачала, яким чином мають пройти демонополізація і приватизація спиртової галузі. І ФДМУ вже в рамках прийнятого законодавства почав приватизацію спиртзаводів. 

Якщо говорити власне про доцільність демонополізації галузі, то тут, насправді, треба відзначити, що Україна – одна з двох країн у Європі, яка має державну монополію на виробництво спирту. Друга країна – це Білорусь. У нас є сімдесят вісім спиртзаводів, які входять у концерн «Укрспирт» і ДП «Укрспирт». З них працювали регулярно максимум до двох десятків заводів, які забезпечували повністю потребу України. Порівняймо з Польщею – країною, яка подібна до нашої за кількістю населення та розташуванням. У Польщі цифри виробництва спирту в кілька разів вищі за наші, основна частина продукту – на експорт.

Через монополію на виробництво спирту працюючі підприємства покривали збитки непрацюючих

Ми, по-суті, нічого в Україні не експортували. Тут постає питання: а чому не експортували? Чому в нас простоювали дві третини заводів? Ну, можемо поміркувати і про “стратегічність” спирту взагалі... Я думаю, що на цьому й базувалися законодавці, коли приймали рішення про демонополізацію.

Через дану монополію створювалася ситуація, коли вартість спирту була невиправдано завищена, бо працюючі підприємства повинні були покривати збитки непрацюючих. А отже, спирт за такою ціною не міг бути конкурентним на світовому ринку, але ж спирт, за великим рахунком, – це один із продуктів переробки продукції наших сільгоспвиробників.

Тому ми розуміємо, що ця галузь має величезний експортний потенціал, це буде запуск великої кількості тих спиртзаводів, які стоять. Тому демонополізація принесе більше плюсів, аніж мінусів.

Дійсно, 300 років по-суті на території Російської імперії була монополія, яку Україна “успішно” зберегла протягом 30 років незалежності. От зараз ця монополія знімається, і я думаю – це стане імпульсом для суттєвого збільшення виробництва продукції й збільшення експортного потенціалу України.

На жаль, обладнання на багатьох заводах застаріле, бо вони в середньому були введені в експлуатацію приблизно в 1890-му році. Звичайно, технологія спирту не дуже змінювалась, але енергоефективність виробництв за цей час серйозно змінилася. І дуже багато цих заводів потребують глибокої модернізації, чого, на жаль, держава не може забезпечити. Це здатні забезпечити тільки дійсно нові, ефективні власники, які мають ресурс для цього і розуміння, куди продавати продукцію.

Тому тут питання дещо глибше стоїть, аніж як вплине приватизація на якість горілки, про яку ви згадали на початку. Але давайте поговоримо і про це. У Польщі немає монополії. Я думаю, що у нас ви можете побачити чимало зразків польської горілки на полицях, тому що горілка – це такий продукт, який не у всіх країнах користується попитом. Я не дуже великий експерт по горілці, але, здається, вона не гірша за нашу. І якимось чином досить велика кількість її зараз експортується в Україну, при тому, що в нас у три рази більше потужностей, аніж ми споживаємо. 

- А профіль тих заводів? Це буде горілка, спирт для фармацевтичних галузей?

- Ми не обумовлюємо це із власниками заводів. Є вимога закону, і є чітко встановлені програмою Кабінету міністрів вимоги щодо приватизації. Це збереження 70 відсотків персоналу, який є у штатній чисельності заводу, і збереження до 1 липня 2021 року профілю виробництва.

Спирт, на жаль, асоціюється в більшості тільки з лікеро-горілчаними виробами. Але насправді спирт – це сировина. Його треба сприймати як сировину, яка може використовуватися в колосальній кількості напрямів. Вона використовується, звичайно, в лікеро-горілчаних виробах. Це є біоетанол. Це є величезна хімічна, насправді, складова для дуже багатьох продуктів. Це є фармація — однозначно. І знову ж – це є величезний експортний потенціал з точки зору переробки якраз безпосередньо аграріями, і диверсифікації свого експорту пшениці та кукурудзи.

- Як ви оцінюєте старт приватизації «Укрспирту»?

- Зараз уже приватизовано три спиртзаводи. Якщо на перший спиртзавод, дійсно, був один претендент і ціна зросла на 11 відсотків, то на другий спиртзавод претендувало два учасники, ціна зросла на 68 відсотків. 22 жовтня була приватизація спиртзаводу, де було п’ять учасників і ціна дійсно зросла вже майже в три рази – з 19 мільйонів до 53. Тому є конкуренція, є зростання ціни.

Кожен спиртзавод готувався до приватизації дуже якісно, була розкрита абсолютно вся інформація. І звичайно, коли починається приватизація якихось нових речей чи продаж державою якихось нових об’єктів, то ринок, скажімо так, розігрівається. Тим більше, коли учасники бачать, що абсолютно всі правила рівні для всіх, інформація вся доступна для всіх. І ми сподіваємося, що попит на ці активи буде. Україні для забезпечення внутрішнього споживання достатньо двох десятків спиртзаводів. А у нас їх сімдесят вісім. І як я вже казав, повна приватизація, на мою думку, допоможе створенню величезного експортоорієнтованого ринку.

МАЛА ПРИВАТИЗАЦІЯ ЗАРАЗ ПОБУДОВАНА ЗА ПРИНЦИПОМ, ЩО ВСІ УЧАСНИКИ БАЧАТЬ ВСЕ

- Діяльність Фонду держмайна оцінюють дуже по-різному. З одного боку багато інформації про начебто успішні продажі. З іншого боку, я читала оцінки деяких колег, які працюють в економічній журналістиці – докір, що, мовляв, продаються в основному об’єкти малої приватизації, самі сараї й недобудови, занедбані офісні площі. Це не те, що чекає економіка, чи не так? 

- Мала приватизація насправді зараз побудована за принципом, що всі потенційні учасники бачать все. Максимальний перелік інформації розкривається для всіх. Ми запустили абсолютно новий сайт, де є всі активи, які приватизуються, запустили такий інструмент, як віртуальні кімнати даних, де можна побачити всю первинну документацію про активи, які приватизуються, – і прийняти рішення щодо малої приватизації тепер набагато легше.

Коли говорити про об’єкти, то оцінки часто маніпулятивні. Давайте дивитися по факту. Наприклад, цього року, звичайно, що було продано досить багато, як кажуть, і сараїв, і лазень, і крамничок. І це явно не майно, яким повинна управляти держава, але якого є у держави тисячі одиниць на балансі. Насправді, воно дійсно не використовується і дуже часто в занедбаному стані. І їх продаж, знову ж, – це є створення нових робочих місць, надходження до бюджету. Але основне – це інвестиції, які будуть вкладатися для відновлення та модернізації об’єктів.

Коли ми говоримо про малу приватизацію, то цього року була приватизована досить велика кількість державних підприємств, між якими є й зовсім немалі, такі як Київпассервіс, нові власники якого вже оголосили, що будуть модернізовувати Центральний автовокзал, повністю його перебудовувати. Якщо ви заходили на цей автовокзал, то самі могли бачити, в якому стані він перебуває, його будуть повністю перебудовувати, модернізовувати, і він буде такий, як має бути в європейській столиці. Ми говоримо про готель «Дніпро», говоримо про досить багато інших підприємств, які були приватизовані цього року й які абсолютно не є “сараями”. Навряд чи хтось скаже, що готель «Дніпро» невелике підприємство. Плюс зараз активно пішла приватизація по підприємствах спиртової галузі. Тому – так, мала приватизація йде. 

Також Фонд цього року перебудував сам підхід до приватизації, щоб максимально розкрити інформацію про ці об’єкти, щоб забезпечити максимальний доступ до цієї інформації всім в абсолютно рівних умовах. Зараз цей механізм уже відлагоджено й запущено прозорий процес масової приватизації державних підприємств.

У НАС ДУЖЕ ЧАСТО ПРИВАТИЗАЦІЮ ЗАБОРОНЯЮТЬ СУДАМИ, Є ТАКИЙ МОМЕНТ В УКРАЇНІ

- А якщо говорити про великі об’єкти – «Центренерго», «Сумихімпром», «Азовмаш». Чому не вдалося поламати схему, коли олігархи експлуатують державні потужності, слідуючи старій традиції: собі доходи, державі збитки?

- Про велику приватизацію не можна говорити із такими узагальненнями, кожен об’єкт повинен розглядатись окремо.

Ви згадали три об’єкти, давайте по них пройдемося. По «Центренерго» зараз опрацьовується питання щодо об’єднання «Центроенерго» у вертикально-інтегровану компанію з держшахтами. І це, дійсно, може суттєво збільшити і вартість цього об’єкту, і його зрозумілість для інвестора. Що стосується «Сумихімпром», там судами заборонена приватизація на даний момент, суди тягнуться вже досить довго. Це така цікава історія! У нас дуже часто приватизацію забороняють судами – на жаль, є такий момент в Україні. Суди приймають рішення, що не можна приватизувати, потім це проходить три інстанції – і рішення знімаються. Що стосується «Азовмашу», на жаль, там взагалі ситуація дуже плачевна, там навіть був конкурс відбору директора і, на жаль, конкурс не відбувся, тому що не було подано заявок на нього. Так само ми робили спробу знайти радника, ніхто не прийшов на конкурс. 

Є дуже багато питань і зараз йде активна робота, і ми сподіваємося, що вже в найближчі тижні урядом буде затверджено умови продажу АТ ”ОГКХ”, над чим ми ведемо зараз активну роботу.

Є багато підприємств великої приватизації, по яких відібрані радники і по яких робота триває.

На жаль, цього року ще не було оголошено жодного конкурсу на велику приватизацію. Нагадаю, що Верховною Радою у березні, коли почався карантин, було ухвалено Закон, який забороняв нам проводити і підготовку до цієї великої приватизації з залученням радників, і аукціони. Цей закон був 25 вересня змінений, і нам дозволили проводити підготовку об’єктів. Ми максимально активізували підготовку по цих об’єктах, і от вже є АТ ”Об’єднана гірничо-хімічна компанія”, практично готова до приватизації.

Тому я б не казав, що питання не рухається, робота рухається. Просто треба дивитися завжди на об’єктивні речі, які цю роботу супроводжують, як, наприклад, заборона, визначена законом.

- Як, на вашу думку, держава може бути ефективним власником на великих підприємствах?

- Тут питання доволі складне, тому що є підприємства, які критичні для держави: це й оборонна галузь, це і ядерна галузь, природні монополії й т.д – і тут держава повинна за рахунок оперативного управління дійсно підвищувати якість менеджменту. Але є досить багато підприємств, які не є стратегічними для держави. Завод, який виробляє, умовно кажучи, фарфор, напевно не повинен управлятися державою, тому що останній ремонт й інновації на таких заводах робилися сорок-пятдесят років тому. Звичайно, що говорити про ефективність на таких об’єктах доволі важко.

Тому приватизація – це в першу чергу не про продаж. Приватизація – це в першу чергу питання про зміну власників державних активів на набагато більш ефективних, які будуть модернізувати та розвивати придбані активи. Це можна побачити на прикладі «Київпассервісу» – вже до кінця року оголошений початок значної реконструкції. Нові власники, які отримують актив, заплативши реальну ринкову ціну державі, зроблять усе, щоб цей актив працював. Бо, вибачте, вирізати металобрухт із таких активів – це зовсім не варіант, коли за актив заплачено дійсно конкурентну ринкову ціну. Автовокзали, сподіваюся, будуть дуже наочним прикладом і додаткових інвестицій, і створення дійсно нових робочих місць. Це правильний процес, який принесе абсолютну користь економіці й комфорт споживачам.

- А в України є досвід маніпуляцій аукціонами?

- Усі торги об'єктами малої приватизації проходять на «ProZorro. Продажі». Ця система працює вже чотири роки й навіть отримала винагороду Сіті-банку – за найкращий антикорупційний стартап 2018 року в світі. Екосистема «ProZorro. Продажі» побудована таким чином, що там залучені всі економічні стимули, щоб максимально зробити торги конкурентними. І це вже міжнародно визнано, що Україна – одна з найбільш передових країн взагалі в світі в цьому напрямку. Ми дійсно тут попереду великої кількості своїх сусідів.

- Які аукціонні моделі застосовуєте ви при приватизації?

- В законі передбачено, що це є англійські аукціони й голландський: якщо два рази аукціон об’єкта на підвищення продаж не відбувся, то далі допускається голландський аукціон на пониження.

- А ви зупиняли аукціони, скасовували їх, якщо це серйозне пониження?

- Деколи були випадки, коли дійсно – після кількох аукціонів на підвищення запускали аукціон на пониження (зрештою, в рамках закону ми можемо перезапускати аукціони кілька разів на підвищення). Але у випадку, якщо дійсно не знаходиться кілька разів покупець, ми розуміємо, що об’єкт виставлено з сильно завищеною балансовою вартістю, і такі об’єкти, на жаль, у нас часто є, тому що деякі з них балансову вартість мають величезну, а ринкова реальна вартість об’єкта, на жаль, – є, яка є.

- Це оцей будинок відпочинку для менеджменту Нацбанку “Прикарпаття” – недобудована вілла, яку хотіли продати за 64 мільйони гривень, а продали за 17?

- “Прикарпаття” – яскравий приклад споруди в Карпатах для керівництва Нацбанку, який будували з розмахом, навіть люстри там обтягнуті крокодиловою шкірою, в кожному номері (а на будинок 2000 кв.м – аж вісім номерів) величезні площі, які незрозуміло як використовувати, є конференц-зали. Із точки зору бізнесу, цей будинок напевне доцільно використовувати як готель. Відверто кажучи, ви можете самі порахувати бізнес-модель – перебудовувати його треба колосально. Нацбанк, коли будував його, напевно керувався уявленням про красу та розкіш, але з точки зору бізнес-використання цього об’єкту є великі питання. Вони придбали люстри з крокодилової шкіри, а про гідроізоляцію, про нормальну електрику, про газ та про дорогу – забули.

- І тому ви продали недорого з використанням аукціону на пониження?

- Питання  – “дорого”, “дешево” – я взагалі не підіймаю, тому що це був абсолютно відкритий аукціон. Там брали участь чотири учасники, а ціна дійсно сформувалася об’єктивно, більше за цей об’єкт ніхто не запропонував. Цей об’єкт пробували продавати у період з 2018 до 2020 року – 10 спроб продажу. Про нього знали всі, вся технічна документація була доступна, всі інвентаризаційні відомості були доступні онлайн. Тож сформувалася ціна, яка є абсолютно ринковою, скільки цей об’єкт може коштувати. І наскільки ми знаємо, цей об’єкт придбали готельєри й ресторатори, які його в принципі старатимуться перетворити в готельний комплекс. Подивимося, що з цього вийде. Ми сподіваємося, що дійсно там буде об’єкт, який приноситиме користь і громаді з точки зору податків, й інвестиції з точки зору ремонту, і рекреаційну користь клієнтам.

- У мене було питання про заплановані та невиконані плани надходжень від приватизації, але ви пояснили, що це пов’язано з тим, що скасували велику приватизацію.

- Давайте не забувати, що цього року вже до бюджету перераховано приблизно 2 млрд гривень, до кінця року ми очікуємо, що буде 3 млрд, при тому що план в бюджеті було скорочено до 500 млн грн.

І давайте подивимося історично: скільки Фонд у попередні роки давав надходжень від малої приватизації. Наскільки я пригадую, за останні роки такої цифри від малої приватизації (наголошую – малої) не було перераховано до бюджету. Ми налагодили механізм малої приватизації, і знову ж – давайте не забувати, що ми не вийшли на суму 12 мільярдів (яка була в бюджеті до коронавірусу) тільки тому, що по великій приватизації у нас була і зараз діє заборона на аукціони.

З іншого боку, в нас забрали і тільки от зараз відновили бюджетне фінансування на підготовку об’єктів до приватизації, що так само наклало свій відбиток і на малу приватизацію. Через це ми не могли виготовляти технічні паспорти, проводити оцінки об’єктів – це дійсно була велика проблема.

Нещодавно повернули частину коштів, 48 млн грн, необхідних для підготовки об’єктів до приватизації, і зараз ми починаємо розморожувати багато об’єктів малої приватизації і виводити їх на ринок.

КОЛИ ЛЮДИ КАЖУТЬ, ЩО ОБ’ЄКТ ПРОДАЛИ ДЕШЕВО, У МЕНЕ ЗАВЖДИ Є ОДНЕ ПИТАННЯ – ЧОМУ ВИ НЕ КУПИЛИ ТА НЕ ПРОДАЛИ НА ДРУГИЙ ДЕНЬ ДОРОЖЧЕ?

- Питання про готель «Дніпро» та ваша рефлексія на докори, що, мовляв, продали дешево.

- Коли люди кажуть, що продали дешево, у мене завжди є одне питання: чому ви не зареєструвалися і не купили та не продали на другий день дорожче? Це питання, напевно, логічне для тих, хто вважає себе експертом. Бо всі мають можливість вивчити всю інформацію про об'єкт, зареєструватися на абсолютно прозорі торги та купити за ціною, яку вважають справедливою. На жаль, у нас завжди дуже багато експертів, які точно знають, як мають купуватись та продаватись об'єкти; та набагато менше інвесторів, які реально проводять практичні інвестиції, де кожна оцінка відображається потім упущеним чи заробленим прибутком.

Наше завдання – забезпечити максимально конкурентні умови на приватизації

Що стосується готелю «Дніпро», він у середньому приносив десь 200 тисяч гривень доходу державі в рік, тобто – щоб його окупити (враховуючи ціну продажу), треба було б близько 4 тисяч років. І дай Бог, щоб цей готель простояв 4 тисячі років.

Що стосується Фонду, ми не визначаємо ціни; наше завдання – забезпечити максимально конкурентні умови на приватизації, це є основне завдання Фонду, тому що тільки в такому випадку буде сформована реальна ринкова ціна і буде знайдено інвестора, який буде зацікавлений у подальшому розвитку цього об’єкта.

Нами було зроблено абсолютно все по готелю «Дніпро», розкрита вся інформація, при підтримці донорів підготовлено аудити дуже багатьох аспектів діяльності, починаючи від технічного аудиту. Я думаю, що мало хто знає, але там частина перекриттів – дерев’яні в цьому готелі. Насправді, стан готелю – не дуже хороший усередині, я не буду тут кривити душею: там є закриті поверхи, які виглядають так, як хрущівка десь у 1980-ті роки. Тому насправді, цей готель потрібно буде повністю реконструювати, щоб запустити як нормальний бізнес, якому буде не соромно приймати людей. Що стосується роботи Фонду, наше завдання – забезпечити максимальний доступ усіх інвесторів, що було максимально зроблено. На аукціоні ми побачили двадцять дев’ять інвесторів, ціна зросла з 80 млн стартової до 1,1 млрд. Якщо подивитися на учасників аукціону (я думаю, ви можете прочитати аналітику, яка була в масмедіа), там брали участь, по-суті, всі люди, пов’язані з будівельним бізнесом, з інвестиціями в Україні. І визначився переможець, який запропонував найвищу ціну.

ЯКЩО ПІСЛЯ ПРИВАТИЗАЦІЇ, У ПРОЦЕСІ ПЕРЕПРОДАЖІВ, СЕРЕД ПОКУПЦІВ ОПИНЯТЬСЯ РОСІЯНИ, ТО БУДЕ ЗАПУЩЕНИЙ СУДОВИЙ ПРОЦЕС СКАСУВАННЯ ПРИВАТИЗАЦІЇ

- Ви відчуваєте тиск людей, які ведуть менеджмент у великих державних підприємствах, якщо буде приватизація?

- Звичайно, що є в Україні, будемо чесними, великий спротив директорів підприємств приватизації, особливо, якщо директори працювали там десятки років – вони розуміють, що при приватизації прийде новий власник, який не факт, що захоче з ними співпрацювати. Це дійсно така філософська проблема, над якою ми працюємо, звичайно, й управлінськими методами, і пробуємо переконати. Бо є директори, які, якщо вони показали себе гарно на цьому підприємстві, після приватизації залишаються досить часто на набагато кращих умовах. Але це є просто предмет досить серйозної операційної роботи.

- Як ви відстежуєте, щоб серед учасників не було російських власників, враховуючи, як вони вміють закапсулюватися під іноземного інвестора?

- Є стаття закону, яка говорить, що покупці повинні розкрити свого кінцевого бенефіціара. У випадку, якщо є кредитори, вони повинні розкрити кінцевого бенефіціара й кредитора, і ці кінцеві бенефіціари не повинні мати відношення до Росії.

Дуже часто висловлюють припущення: так потім об’єкт продадуть росіянам. Закон визначає наступне: у випадку зміни власника об’єкта приватизації, він так само повинен пройти перевірку на відповідність 8-й статті закону і розкрити своїх кінцевих бенефіціарів; і якщо там будуть росіяни, то буде запущений судовий процес скасування приватизації. Цей механізм дуже чітко прописаний законом і обійти його, по суті, неможливо.

Лана Самохвалова, Київ