«Ечалє сальсіта!» по-українськи: коли танцюють всі
На пішохідній вулиці Суворова в історичному центрі, у парку Херсонська фортеця та на кількох інших локаціях час від часу стає гаряче. Вони перетворюються на опен-ейр танцмайданчики – тут займаються соціальними танцями. Соціальними ці танці називаються, бо долучитися до занять можуть люди різного віку, немає значення – чи ви маєте якийсь досвід, чи вважаєте, що маєте обидві ноги ліві. Приймають усіх: як не у танцюристи, то у глядачі-вболівальники. Échale salsita, як-то кажуть – додамо вогнику!
ЗАПАЛЬНІ ТА СОЦІАЛЬНІ
Вечір – а люди не поспішають додому. На Набережній, над Дніпром, лунає сальса. За 20-30 хвилин на майданчику, де традиційно збираються шанувальники цього танцю, починається ажіотаж. Глядачі вже зібралися зі смартфонами у руках і готуються знімати те дійство. Ще хвилина – і лунає ритмічна музика. Запальні мелодії – те, що дуже личить Херсону. Пари починають рухатися у такт музиці, перехожі зупиняються і враз вечір стає з прозаїчного романтичним.
Вечірка триває іноді кілька годин. Куди поспішати, коли довкола – однодумці, й ще стільки пристрасті в запасі? Вже коли сутеніє, задоволені танцівники дякують тренерці й приймають останню порцію аплодисментів від вдячної публіки. Здається, недарма трудилися – "маємо заряд енергії на цілий робочий тиждень", – жартує одна з учасниць.
Якщо ви випадково побачили таку групу в Херсоні – сміливо підходьте, тут і для вас знайдеться місце, не проженуть. Кажуть, що так це працює по всьому світу, де є фанати вуличних танців – це такий клуб споріднених духом людей, різних за громадянством, національністю, освітою та віком. І що це гарний спосіб, як переконують, для знайомства і для зміцнення родинних стосунків.
Сальса, бачата – вуличні танці по своїй суті. От, наприклад, у Домініканській республіці бачатою або кумбанчатою називалися галасливі вечірки небагатих людей, що влаштовувалися де завгодно — у внутрішніх двориках будинків або ж просто в тіні дерев на вулицях. А сальсу на Кубі від початку танцювали на святах у знайомих і друзів. Тому немає нічого дивного, що і в південному Херсоні вони вирвалися за межі танцполу, особливо враховуючи, які обмеження внесла в життя пандемія. По-перше, так безпечніше, а по-друге, так можна заощаджувати на сплаті за оренду приміщень та й виходить кількагодинне заняття замість стандартних 60 хвилин у залі.
Більшість тих, хто «сальсує» у Херсоні на вулиці – не випадкові перехожі, а учасники студії, якою керує Ірина Саліхова. Вона сама танцює сальсу з 2008 року. А почалося її знайомство з цим мистецтвом завдяки двом херсонцям – Євгену та Денису. Навчалися хлопці сальсі у Києві в кубинця, а коли повернулися в Херсон, почали збирати однодумців та шанувальників на вулицях, у кафе. «Я отримую шалений позитивний зворотній зв'язок. Це не просто слова – у людей змінюється мислення, оточення, життя і вони дякують за це. Ну, й усім необхідні фізичні навантаження, щоб дати відпочити мозку. Я не виняток», – так пояснює Ірина Саліхова те, що вона виводить сальсу та бачату на херсонські вулиці.
Ці заходи з майстер-класами на вулиці, які нині проводить студія соціальних танців, безкоштовні, тривають по 4-5 годин. Де саме і коли збираються під відкритим небом наступного разу, Ірина повідомляє в соцмережах. Звісно, доводиться зважати на погоду, от зараз дощовий початок червня вносить корективи. Херсонка Катерина Семенова, як вона розповіла, підійшла до групи, що зібралася на Набережній, не випадково – побачила анонс про подію й запланувала саме так провести вільний час. Приходити на заняття систематично жінка наразі не планує, бо літо і море попереду, проте на майбутнє не відмовляється: цікаво вивчати нові рухи, каже, що це гарні знайомства, та й звернула увагу на позитивну реакцію перехожих, які спостерігають за танцівниками. Інколи люди рік-два збираються, поки наважуються розпочати тренування, каже Саліхова. Але потім точно не шкодують.
УСЕ ПОЧИНАЄТЬСЯ З ЛІКУВАЛЬНОЇ ФІЗКУЛЬТУРИ
Крім танців на вулиці, учасники студії займаються й у залі – платний абонемент на 8 занять обійдеться всього в 450 гривень.
«Ось тут перевдягайтеся», – каже мені керівниця студії Ірина Саліхова й показує на відгороджене місце у закутку. Хтось тренуватиметься у джинсах, хтось у спортивному одязі. Взуття також різне: тренерка – на високих підборах, а більшість учнів – у спортивках. Я у джинсах і футболці, взуття зручне, проте знімаю його і лишаюся у шкарпетках, щоб не заносити бруд. Розпочинає заняття Ірина з розминки та вправи лікувальної фізичної культури (ЛФК).
«У мене два викривлення хребта, і для мене це персональний біль, колись сама ходила на лікувальну фізкультуру. Звідти взяла трохи вправ для розминки, щось із вебінарів, на майстер-класи їздила. Вправи, які я взяла з ЛФК, в першу чергу, спрямовані на те, щоб сформувати м’язовий корсет, аби людина нормально рухалася, навіть якщо у неї є проблеми зі спиною», – розповідає тренерка.
Останній рік відчуваю проблеми зі спиною й я – дається взнаки тривала робота за комп’ютером. Вправи і справді не надто складні й важкі (лікарка попереджала, щоб я не ставила рекорди). Скажу вже зараз, що нині кілька з них увійшли у мій щоденний графік, коли роблю кількахвилинні перерви і відходжу від гаджетів. Звісно, можна було б знайти щось в Інтернеті, але тут наче приміряєш на себе те, що вже перевірили на собі знайомі люди.
Ірина танцює сальсу з 2008 року і каже, що постійно навчається. У групі є кілька новачків, решта – з різним досвідом. Хтось із серйозним, як от Олег, що танцює з 2011 року. Він розповідає, що пішов займатися танцями, бо одногрупника покликала на заняття кохана, а той своєю чергою попросив скласти компанію. Тепер для 28-річного Олега заняття танцями – невід’ємна частина життя. Каже, що постійної партнерки не має, люди у студії змінюються, інколи трохи від того сумно, але він уже звик. Пояснює, що танцюючи він розслаблюється, забуває про суєту робочих буднів, усе лишається за дверима студії, а з тренувань завжди йде у піднесеному настрої.
ТАНЦЮЄМО РОДИНАМИ І СОЛО
На заняття залюбки ходять і сімейні пари. Навіть якщо ви ніколи не танцювали і вирішили у 40 почати танцювати – це добре, якщо вам 17 – також «ОК». Є люди, які й після 60 років приходять сюди і танцюють, розповідає Ірина. «Була у нас чудова сімейна пара, 37 років прожили разом. У січні відвідали 10 індивідуальних занять і були у захваті – це якась нова іскра у їхніх стосунках, – пригадує вона. – Дуже показово було, коли на першому занятті вона сказала: «О Боже, де ви навчилися так вульгарно крутити стегнами?!». На другому занятті повторила цю саму фразу, але вже з іншою інтонацією. І на останньому вона озвучила вже з захопленням: «О Боже, де ви так навчилися?!»». Дуже добре для сімейних пар – мати такий спільний досвід, бо це можливість побути удвох, впевнена Ірина. Буває й таке, що виникає у родині незручна мовчанка, коли ви незайняті чимось і ви не знаєте, про що поспілкуватися. Але можна заповнити ці паузи, прийти на танці, разом навчатися чомусь новому, це гарно впливає на сімейні стосунки. Дехто приходить цілеспрямовано знайомитися, шукати собі хлопця чи дівчину. Хтось просто приходить заради спілкування і задоволення, каже тренерка.
Почалося заняття. Встигаю перемовитися з сімейною парою – Наталія та Костянтин одружені 20 років. Наталя розповідає, що вона спостерігала за сальсою в Urban CAD минулого літа, налаштовувала себе й чоловіка – і нарешті зважилися. Костянтин каже, що раніше пробували вальс, але сподобалося займатися саме соціальними танцями. Досвіду в танцях особисто він не мав, хіба, як жартує, в «диких танцях».
«Новачку найкраще починати з бачати. Сальса більш рухлива», – пояснюють мені. У цих гарячих танцях тисячі рухів і кожна пара імпровізує – під час занять вивчають зв’язки, розбиваючи їх на елементи, які на практиці комбінуються. Бачата дуже нагадує сальсу – обидва танці побудовані на тактовому розмірі 4/4, велике значення приділяється плавним рухам стегон. Практично всі сальсеро і любителі латиноамериканських танців вміють танцювати обидва танці.
У групі є й новачок – Світлана Білецька. Вона відома у місті людина – художниця, викладачка художньої школи. У дитинстві займалася танцями, але потім переключилася на живопис. Поки ти молодий, то в русі, а з часом виникає потреба у таких заняттях, щоб «слухати» своє тіло, ділиться вона. Займалася певний час йогою. А потім трапився переломний момент у житті – хвороба та смерть чоловіка. Спробувала повернутися до занять йогою – але не пішло чомусь. «Було нудно, хоча йога – це зовсім не нудно. Але драйв, який був у мене від йоги, щез. І я шукала інші способи. Й кілька разів ловила себе на думці, що коли бачила рекламні ролики про танці, мені це відгукувалося. Думала, має поєднатися музика, рух, те, що слухаєш партнера», – каже вона.
Займається жінка лише місяць, подобається працювати з партнером – і не так і важливо, це чоловік чи жінка. Це коли очі в очі, ти відчуваєш не лише ритм музики, а й ритм самого партнера, вони всі такі різні: підходиш, береш за руку – і це вже інша енергетика. Хтось повільний, хтось швидкий, хтось плавний, а хтось різкий.
«Мені подобається слухати своє тіло, коли ти відчуваєш ним сонце, вітер, коли потрапляєш у потік води. Цікаво прислухатися до себе у танці, – розповідає Світлана. – Головне, мені подобається розслаблятися, я працюю вчителем і багато розмовляю, а тут я цілу годину мовчу. Тут мене вчать». Хоч і не так просто давалася наука: на перших заняттях здавалося – от-от вибухне мозок. Бо потрібна координація, а руки-ноги плутаються. «Та на четвертому чи п’ятому занятті входиш у смак», – розповідає художниця.
Вдома вона не репетирує, як радять тренери, але ловить себе на тому, що мимоволі повторює рухи, коли сидить на нараді чи порається на кухні. Що стосується того, чи не важко, адже водночас танцюють люди різного віку, то вона пояснює, що проблем не відчуває, навіть лишається на подвійні заняття.
Учні швидко втягуються й організм починає вимагати навантажень, прискорення, більше експресії, розповідає тренерка. Хоча дивує, як дорослі люди справляються з комплексами і танцюють на вулиці, коли за ними спостерігають. Ніхто нікого не змушує – просто в якийсь момент починає так подобатися танцювати, що ти перестаєш озиратися, пояснює Ірина.
ЛІКАРІ – «ЗА» ТАНЦІ!
Ерготерапевт-реабілітолог Анна Головіна також займається сальсою і бачатою. На її переконання, соціальні танці, якщо немає протипоказань від лікарів, корисні – навіть для пацієнтів з протрузіями чи невеликими грижами. Хіба лиш тим, у кого є ускладнення в роботі тазостегнового суглоба, защемлення нерва в попереку, чи болі у зоні крижів, – не рекомендує такі заняття. Є хронічні хвороби чи застарілі травми – краще проконсультуватися з сімейним лікарем, невропатологом, травматологом чи хірургом, чи не спровокують танці загострення.
«У кого є м'язові зажими – скрепи, я б рекомендувала робити розтяжки, хоча б протягом 15-20 хвилин після танців, щоб розслабити м’язи. Вправи на розтяжку м'язів зміцнюють суглоби, роблять зв'язки більш еластичними, зменшуючи ризик отримати травматизацію, якщо вже є хронічна травма та її наслідки», – дає ще одну пораду медик і любителька танців.
Якщо ж організм нормально переносить тренування, такі заняття – тільки на користь. Рухаються всі хребці, поліпшується кровообіг, трофіка, прискорюються метаболізм та робота лімфатичної системи. Це профілактика остеохондрозу, захворювань шийно-грудного відділу. Треба орієнтуватися на свої відчуття, займатися в задоволення і відчувати своє тіло, радить Головіна. І тоді користь від танців для організму буде багатогранною і неосяжною.
Крім переваг для фізичного здоров'я, танець покращує соціальну активність, формує нові навички спілкування, ефективність злагодженої праці у парі та в команді. Танці сприяють позитивному впливу на гормональний фон – вивільняються гормони радості та щастя, ендорфіни й серотонін. А це найкращий спосіб боротьби зі стресом – чудовий спосіб покращити якість свого життя.
Ірина Староселець, Херсон
Фото: Сергій Кубанов, Олександра Корнякова
