Гучні прогнози про можливу перемогу Демократичної партії та перехід контролю над обома палатами Конгресу США викликають чимало емоцій. Проте американська політична історія свідчить: нічого надзвичайного в такому сценарії немає. Втрата президентською партією парламентської більшості на проміжних виборах – радше закономірність американської політичної системи, аніж сенсація.

Інша річ, що за нинішніх політичних обставин Дональд Трамп має всі підстави отримати від виборців серйозний політичний рахунок за власну політику.

ІСТОРІЯ ПОВТОРЮЄТЬСЯ: ПРОМІЖНІ ВИБОРИ ЯК ПОЛІТИЧНИЙ РЕВАНШ

В американській політиці існує добре відомий феномен, який називають midterm loss, – втрата позицій партією чинного президента під час проміжних виборів.

Після Другої світової війни партія президента переважно втрачала місця в Палаті представників. Пояснення просте: президентська кампанія мобілізує прихильників, але вже через два роки виборці оцінюють не обіцянки, а реальні результати управління країною.

Історія знає чимало прикладів масштабних політичних поразок президентської партії.

У 1946 році республіканці отримали контроль над обома палатами Конгресу за президента-демократа Гаррі Трумена. У 1954 році демократи повернули контроль над Конгресом за республіканця Дуайта Ейзенхауера. У 1994 році відбулася знаменита «Республіканська революція» за Білла Клінтона: республіканці вперше за 40 років здобули більшість в обох палатах. У 2006 році демократи повторили цей результат за Джорджа Буша-молодшого на тлі суспільного невдоволення війною в Іраку та політикою адміністрації.

Отже, перехід контролю над обома палатами до опозиції – не виняткова подія, а цілком реальний механізм американської політичної системи.

РОЗДІЛЕНИЙ УРЯД – АМЕРИКАНСЬКА ПОЛІТИЧНА НОРМА

Американська модель державного управління передбачає не лише конкуренцію між партіями, а й постійне балансування між гілками влади.

Ситуація, коли президент представляє одну партію, а одна чи обидві палати Конгресу контролюються іншою, називається divided government – розділений уряд.

Особливо характерним це явище стало для сучасної політичної історії США. Виборці дедалі частіше не хочуть передавати одній політичній силі повний контроль над усіма основними інститутами влади. Проміжні вибори стають інструментом корекції президентського курсу.

Це не означає автоматичного паралічу держави. Президент просто більше не може розраховувати на безумовну підтримку Конгресу, а його політичні ініціативи проходять складніший механізм узгодження.

ЧОМУ ТРАМП МОЖЕ ОТРИМАТИ ЗАСЛУЖЕНИЙ ПОЛІТИЧНИЙ РАХУНОК

У випадку Дональда Трампа традиційні чинники проміжних виборів можуть посилитися через його власну політику.

По-перше, це мобілізація опозиції. Прихильники Демократичної партії отримують додаткову мотивацію прийти на вибори, якщо сприймають політику президента як загрозу своїм інтересам і цінностям. Водночас частина виборців, які підтримали Трампа на президентських виборах, може розчаруватися результатами його управління.

По-друге, економіка. Інфляція, вартість пального, ціни на товари та загальна купівельна спроможність населення залишаються серед головних критеріїв оцінки будь-якої адміністрації. Виборця значно менше цікавлять політичні пояснення, ніж те, скільки коштує його повсякденне життя.

По-третє, стиль управління. Конфліктна риторика, політична поляризація, суперечливі рішення та постійне протистояння з опонентами поступово виснажують навіть частину власного електорату президента.

І нарешті, фундаментальний принцип американської політичної культури – стримування і противаги. Американці традиційно насторожено ставляться до концентрації влади в одних руках. Навіть ті, хто підтримує президента, не обов’язково хочуть надавати йому необмежений політичний карт-бланш.

ЕПОХА ПОЛІТИЧНОГО ВЕТО ТА ВИМУШЕНИХ КОМПРОМІСІВ

Демократи отримають контроль над обома палатами Конгресу. І для адміністрації Трампа почнеться принципово новий етап президентства.

Президент збереже право вето, можливість видавати виконавчі укази та використовувати повноваження виконавчої влади. Проте можливості просувати масштабні законодавчі ініціативи без підтримки Конгресу суттєво скоротяться.

Водночас президентське вето не є абсолютним інструментом блокування: Конгрес може подолати його двома третинами голосів в обох палатах.

Окремими полями протистояння стануть оборонний бюджет, фінансування федерального уряду, зовнішня політика та кадрові призначення. У цих питаннях Білому дому доведеться домовлятися з опозицією, шукати компроміси або приймати політичні поразки.

ВИСНОВОК

Втрата обох палат Конгресу на проміжних виборах не означає краху американської демократії чи унікальної політичної катастрофи. Це один із механізмів її функціонування.

Американський виборець отримує можливість через два роки після президентських виборів скоригувати політичний курс країни, не чекаючи завершення чотирирічного президентського терміну.

Але для Дональда Трампа така поразка матиме значення, яке виходить далеко за межі звичайної зміни парламентської більшості. Вона стане оцінкою його стилю управління, політичних рішень та здатності виконувати власні обіцянки.

Американська система переживала такі політичні реванші неодноразово. Питання лише в тому, наскільки болючим цього разу виявиться рахунок, виставлений виборцями Дональду Трампу.

Микола Зенцев, голова експертної ради ІАЦ «Андромеда», генерал-майор запасу

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства