Синхронізація санкцій: як зробити цей процес двостороннім

         Під час божевільного чаювання, описаного Льюїсом Керролом в усім відомій книзі, між героями відбувається кумедна розмова. Капелюшник пропонує випити ще чаю, на що Аліса відповідає: «Я ще нічого не пила, тож не можу випити більше». А Капелюшник зауважує: «Ти маєш на увазі, що не можеш випити менше. Дуже легко випити більше, ніж нічого».

         Саме такою ще нещодавно була ситуація із синхронізацією українських санкцій та обмежень, запроваджених міжнародною санкційною коаліцією. Оскільки не можна зробити менше, ніж нічого, будь-який крок, спрямований на автоматичну координацію, – суттєве досягнення. Саме таким позитивним кроком є Указ президента №422/20025, яким введемо в дію рішення РНБО від 27 червня 2025 року «Про синхронізацію санкційного тиску України, Європейського Союзу та інших учасників Групи семи на Російську Федерацію і пов’язаних з нею суб’єктів». Тепер українські інституції зобовʼязані забезпечити повну імплементацію в юрисдикції України обмежувальних заходів, що затверджені міжнародними партнерами. Крім того, встановлені чіткі строки: санкції мають бути синхронізовані не пізніше ніж на пʼятнадцятий день після набрання чинності відповідним рішенням держави-партнера або об’єднання держав.

         Звісно, указ лишає декілька запитань без відповідей. По-перше, юридично невизначеним є поняття держав-партнерів. Крім того, навіть серед безсумнівних союзників України є розбіжності в оцінках певних міжнародних подій. Наприклад, санкції США проти посадовців Міжнародного кримінального суду не сприймаються в ЄС і навряд чи будуть імплементовані Україною. По-друге, незрозумілою є ретроспективна межа синхронізації санкційних режимів. Перші кроки були зроблені українськими інституціями досить швидко. Зокрема, президент уже відзвітував за повну імплементацію тринадцятого та чотирнадцятого пакетів антиросійських санкцій ЄС, а також європейських обмежень проти Ірану. Водночас ЄС має досить динамічну історію розвитку санкційної політики, яка охоплює тридцять шість режимів і більше пʼяти тисяч підсанкційних осіб. Чи має Україна здатність не лише оголосити про всі ці обмеження, але й гарантувати їхню якісну імплементацію? Імовірно, це буде складною задачею.

         Окремим питанням є синхронізація дій щодо зняття санкцій. Якщо уявити, що рішення певної держави-партнера було єдиною підставою для застосування відповідних обмежень Україною, то логічно припустити, що скасування санкцій також має призводити до аналогічних кроків. Наприклад, якби Україна раніше скоординувала свої санкційні списки з американськими обмеженнями проти Сирії, то нещодавнє рішення Дональда Трампа про зняття санкцій мало б вплинути і на позицію України. Проте такий алгоритм дій створить досить високу залежність від політичних рішень іноземних держав. Крім того, послаблення антиросійських санкцій розглядається частиною держав-партнерів України як прийнятна складова дипломатичного врегулювання. А Україні може бути вигідним протилежний підхід.

         Зважаючи на непрості процесуальні питання, синхронізація обмежувальних заходів мала б бути врегульована на рівні профільного закону. Принаймні, статтю 3 Закону України «Про санкції» варто значно розширити, доповнивши перелік підстав для застосування українських санкцій рішеннями США та інших учасників Групи семи.

         Водночас важливо памʼятати, що синхронізація – двосторонній процес. Саме тому згаданий указ президента зобовʼязує ряд українських державних інституцій забезпечити синхронізацію з ЄС, США та іншими державами санкцій, застосованих Україною у зв’язку зі збройною агресією Російської Федерації. Тобто була сформована амбітна геополітична мета: досягнути визнання українських обмежувальних заходів міжнародними партнерами. І це найскладніша частина всієї роботи, найважливіший компонент якої – довіра. Для реалізації цього завдання недостатньо будь-яких дипломатичних зусиль чи неформальних домовленостей. Україні доведеться дуже багато працювати над більш якісним обґрунтуванням кожного нового санкційного рішення. Зокрема, ЄС має досить високі очікування щодо відповідних підстав і доказів, адже завчасно думає над потенційною необхідністю захисту кожного обмеження в судовому порядку. З одного боку, це може негативно вплинути на гнучкість та швидкість українського санкційного режиму. З іншого боку, це буде суттєвою інвестицією в його стійкість та повну відповідність усім стандартам верховенства права. Адже ЄС також жорстко розмежовує питання застосування санкцій і притягнення до кримінальної відповідальності. Таким чином, намагання синхронізувати власні обмежувальні заходи з партнерами може одночасно допомогти Україні провести реформу національної санкційної політики.

         Синхронізація санкцій також потребуватиме визначення спільних пріоритетів. Наприклад, Україна може досить швидко імплементувати всі обмеження, запроваджені партнерами, повʼязані з кібератаками і гібридними загрозами. А також створити офіційний міжнародний реєстр таких санкцій. Головне – знайти ті сфери, де ми можемо проактивно формувати міжнародну політику.

Ілона Хмельова, докторка філософії (PhD) за спеціальністю міжнародне право, секретар Ради економічної безпеки України (РЕБ)

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства