
«Диявол» П’ятої республіки та його політична спадщина
Основоположник «Національного фронту» (НФ), який п'ять разів був кандидатом у президенти, тричі членом парламенту та сім разів депутатом Європарламенту, помер 7 січня у віці 96 років. Шістдесят років його бурхливої політичної діяльності були позначені провокативними заявами, численними звинуваченнями та судами, однак зрештою вивели ультраправих на авансцену політичного життя Франції.
По собі Ле Пен залишив сімейний політичний клан: його донька Марін Ле Пен на цей момент є лідеркою електоральних симпатій французів, а його онука Маріон Марешаль, яка заснувала власну партію зі схожою ідеологією, обрана депутаткою Європарламенту. У цій статті ми розповімо більше про «мамонта французької політики» та про спадок, що продовжує визначати її сьогодення.

СТРИМАНА РЕАКЦІЯ ВЛАДИ ТА «НЕПРИСТОЙНА РАДІСТЬ» ОПОНЕНТІВ
Некролог в Єлисейському палаці до смерті Ле Пена був готовий заздалегідь. Реакція влади на звістку про смерть 96-річного чоловіка була швидкою та виважено-делікатною. Через півтори години після повідомлення редакціям розіслали кілька рядків, у яких Палац назвав його "історичною постаттю ультраправого спрямування, що упродовж майже 70 років відігравала роль у суспільному житті нашої країни, яку тепер оцінює Історія".
Його донька Марін Ле Пен, з якою батько мав надзвичайно непрості стосунки, виявилася не такою швидкою. Повідомлення на її сторінці в Х з’явилось аж наступного дня. «Доброго вітру і гарного моря", - побажала вона. Цю фразу зазвичай кажуть морякам, коли ті виходять на пенсію чи змінюють корабель. «Багато людей, яких він любить, чекають на нього там, нагорі. Багато людей, які його люблять, оплакують його тут, внизу", - написала Марін. Однак це була лише частина правди.
З’ясувалося, що багато людей не лише оплакують, а і радіють його смерті, причому публічно. Того ж вечора сотні французів у Ліоні та Парижі вийшли на вулиці, щоб відсвяткувати цю новину – з петардами, феєрверками та навіть шампанським.

Така радість від відходу дуже немолодої людини, яка вже давно хворіла та була визнана судом неповносправною, виглядала надмірною. Навіть представники влади вказали на це, закликавши поважати мертвих, якими б вони не були за життя.
І справді, все ж Ле Пен не був уособленням живої тиранії, як, приміром, Башар Асад або свого часу Піночет. Він не знущався над власним народом і не починав криваві війни. Навпаки, постійно підкреслював, що французи та боротьба за їхні національні інтереси є сенсом його діяльності. То що ж це за диявол такий, що люди на радощах від його смерті відкорковували шампанське?

МЕНГІР ПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ
Ле Пен мав прізвисько «Менгір», що відображає монументальність його фігури у політичному ландшафті, а також темперамент – твердий та прямолінійний, як скеля. Менгіри, вони ж мегаліти, – прадавні величезні каменюки часів енеоліту, чимало яких можна досі побачити в Бретані, рідному регіоні Ле Пена. Скоріш за все, менгіри, як поодинці, так і поєднані разом (як у відомому Стоунхенджі), правили за релігійно-культові споруди, пов'язані з культом сонця.
Жан Ле Пен («Марі» він додасть до свого імені значно пізніше, щоб подобатись виборцям-католикам) походить з Ля Трініте-сюр-Мер, портового селища в Морбіяні. Він мав бідне дитинство та рано втратив свого батька-моряка. Утім, вивчився за державний кошт та вступив на юридичний факультет у Парижі. Після закінчення університету Ле Пен служив в Іноземному легіоні – в Індокитаї та зовсім трохи на Суецькому каналі.
Вже у 27 років Ле Пен був обраний депутатом Національної асамблеї (нижньої палати парламенту Франції) від популістського блоку "Союз і французьке братерство". Його ораторські здібності та талант до провокацій вже тоді привертали увагу, однак Ле Пен поставив політичну кар’єру на паузу та пішов на війну. Пів року він прослужив у 10-й парашутно-десантній дивізії в Алжирі. Для нього Алжир назавжди залишився «матір'ю всіх битв», а ненависть до генерала де Голля за «здачу французького Алжира» була панівною тезою у промовах. Пізніше опоненти аргументовано звинувачували його у тортурах над повстанцями. У своїх мемуарах він захищав застосування тортур, але заперечував, що особисто до них вдавався.
Довгий час політик тинявся між різними політичними сім’ями ультраправих. У 1965-му навіть керував президентською кампанією Жана-Луї Тіксьє-Віньянкура, який посів четверте місце. Аж доки не увійшов до проєкту свого життя.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ФРОНТ: З МАРГИНАЛІВ ДО ВИЩОЇ ЛІГИ ПОЛІТИКИ
Історики твердять, що створення «Національного Фронту» (НФ) не було ідеєю самого Ле Пена, однак він добре підійшов на роль лідера політичної структури, що мала об’єднати французьких ультраправих, яких після Другої світової вважали купкою маргіналів, послідовників маршала-зрадника Петена, дискредитованих співпрацею з нацистами.
На виборах до парламенту у 1973 році НФ набрав трохи більше одного відсотка голосів, партія розкололася і мала неабиякі борги. Проте Ле Пен наважився навіть на свої перші з п’яти походів у президенти. У 1974 році він набрав жалюгідні 0,74%. Але саме відтоді світлини «одноокого» Ле Пена (у одній з численних бійок на протестах йому пошкодили око, тож його закривала пов’язка) стали частіше з’являтись у пресі.
За десять років він перетворив НФ на справжню політичну партію. На президентських виборах 1981 року Жан-Марі Ле Пен не зміг зібрати 500 підписів, необхідних для балотування. Проте на європейських, трьома роками пізніше, він очолив список НФ і набрав майже 11% голосів. Антиіммігрантська риторика та провокації Ле Пена знаходять відгук у виборців, особливо на тлі економічної кризи в країні. У 1986-му ультраправий лідер уперше заводить 35 депутатів у парламент – Національну асамблею. Партія та її ідеї вкорінюються у Франції. До слова, на мітингах він уже виступає без пов’язки – замість неї у Ле Пена з’явилося скляне око. Та і загалом імідж Ле Пена трансформувався.
У 1987 році він себе позиціонував таким собі «Рейганом по-французьки», яскравим антикомуністом. Під час поїздки до США Ле Пену аплодували всюди, навіть на Всесвітньому єврейському конгресі, аж ось стався зрив. В ефірі програми на RTL його запитали про реальність геноциду євреїв і газових камер. Ле Пен відповів, що вірить у силу правди, а тому ставить собі низку питань: «Я не кажу, що газових камер не існувало. Я сам не бачив жодної. Я спеціально не вивчав це питання. Але думаю, що це деталь в історії Другої світової війни».
Коли ведучий поцікавився, чи вважає він шість мільйонів загиблих євреїв деталлю, політик уточнив: «Питання, яке було задане, як ці люди - були вбиті чи ні. Це деталь війни. Було багато смертей, сотні тисяч, можливо, мільйони єврейських смертей, а також смертей людей, які не були євреями».
Репутація «антисеміта» та «прибічника нацистів» відтепер була закріплена за ним пожиттєво. За ці неодноразові висловлювання він був засуджений кільканадцять разів у різних країнах. Суди визнавали Ле Пена винним у «расизмі» («роми, які, як птахи, літають у своєму природному стані»), «прихильному ставленні до націонал-соціалізму» («у націонал-соціалізмі є соціалізм»), у «підбурюванні до расової ненависті» («Того дня, коли у Франції буде не п'ять мільйонів, а 25 мільйонів мусульман, вони будуть командувати. І французи будуть тулитися до стін, пробиратися по тротуарах, опустивши очі»).
Однак популярність НФ зростала попри все, як і його електоральна база. Особливо у регіоні Прованс-Альпи-Лазурний берег, який приймав північноафриканських іммігрантів. Відвертий ксенофобський дискурс і тема національних переваг французів лягли там на сприятливий ґрунт. На муніципальних виборах у 1995 році "НФ" здобув владу у трьох містах регіону.
Кожного 1 травня Ле Пен піднімався на сцену під час традиційних мітингів на площі перед Оперним театром у Парижі. У цей час лунала арія "Хор рабів" з "Набукко" Верді, він стояв спиною до натовпу з руками, стиснутими в кулаки, потім розвертався в такт музиці і брав слово. Десятки тисяч слухали промову вождя із завмиранням серця.
Навіть партійна змова не позначилась на його популярності. Коли другий номер НФ Бруно Мегре здійснив спробу партійного путчу, Ле Пен переміг його в суді, а згодом досяг вершини своєї кар’єри.
21 квітня 2002 року Жан-Марі Ле Пен обійшов у першому турі президентських виборів прем’єра-соціаліста Ліонеля Жоспена, набравши 16,7 відсотка голосів виборців та вийшов у фінал перегонів. Того ж вечора вражений такими результатами Жоспен заявив, що залишає політику, а Ле Пен звернувся до народу: «Я закликаю всіх французів і француженок, незалежно від їхньої раси, віросповідання чи соціального стану, об'єднатися навколо цієї історичної можливості для національного відродження».
Звісно, сама можливість такого відродження сильно згуртувала противників ультраправих. Мобілізований електорат упродовж двох тижнів виходив на марші проти расизму та фашизму. І, звісно, у другому турі Франція об’єдналась та обрала президентом Жака Ширака, віддавши йому 82 відсотки голосів. Однак Ле Пен вийшов у фінал!

ПЕРЕДАЧА ВЛАДИ ТА «ДЕДИЯВОЛІЗАЦІЯ» НФ
У вечір поразки від Ширака саме його молодша донька Марін представляла батька на телевізійних дебатах. Тоді французи ближче познайомилися з молодою юристкою зі світлим волоссям, яку почали називати жіночим "клоном Жана-Марі". У січні 2011 року Марін Ле Пен стала президентом НФ. Вождь остаточно передав їй у спадок найбільшу ультраправу партію – з расистським і антисемітським іміджем та антиімміграційною ідеологією.
Старий Ле Пен залишався почесним президентом Фронту. Однак з моменту свого приходу до керівництва Марін почала стрімко змінювати стратегію. Курс, що передбачав розширення електоральної бази, отримав назву «дедияволізація», тобто витіснення контроверсійної фігури засновника на другий план.
У 2015 році, коли Жан-Марі Ле Пен вкотре повторив тези про газові камери нацистів як «деталі Другої світової війни», Марін вирішила виключити батька з партії остаточно. Це стало початком гучного судового процесу. Трибунал підтвердив законність виключення, але постановив, що він залишається почесним президентом. Нарешті з'їзд 2018 року скасував цю посаду взагалі. Фото старого Ле Пена видалили з веб-сайту партії. Батько зрікся своєї доньки, стверджуючи, що йому соромно, що та носить його ім'я. Марін Ле Пен заявила журналістам: «У мене немає з ним ніяких відносин. Він ставить повернення до родинних стосунків у залежність від реалізації політичних стосунків зі мною. Але я йому чітко сказала, що більше не буду з ним займатися політикою. Тож стосунків між батьком і донькою не буде».
Зрештою «Національний фронт» був перейменований у менш войовниче «Національне об'єднання». Батько і донька примирилися лише в останні роки життя Жана-Марі.
Як твердять політологи, між батьком та донькою простежувалась різниця у стратегіях. Для старшого Ле Пена «Національний фронт» процвітав саме завдяки провокаціям та протиставленні з владою. Однак сам він ніколи не хотів її здійснювати. Численні свідки згадують, що у квітні 2002 року, ввечері першого туру президентських виборів, він навіть злякався, коли потенційно опинився на порозі досягнення владних повноважень.
Для Марін Ле Пен саме прихід до влади є метою діяльності та мірилом успіху. Її копітка праця з «дедияволізації», а потім з «нормалізації» ультраправої сили вже позначена багатьма перемогами. За час правління Марін «Національне об’єднання» досягло історичного зростання. На позачергових виборах улітку 2024-го воно здобуло підтримку 11 мільйонів виборців, які делегували у парламент 124 депутатів. Найбільшу (із союзниками) фракцію очолює сама Марін Ле Пен, віддавши посаду голови партії своєму молодому вихованцю Жордану Барделлі. Так потрібно, оскільки Марін іде на наступні президентські вибори. Більше того, «природній кандидат», як вона сама себе назвала, робить все, щоб вибори ці стали достроковими. На попередніх, у 2022 році, вона вийшла до другого туру з нечуваним результатом – 41,5 % підтримки.
За останніми опитуваннями, французи оцінюють Марін більш позитивно, ніж Жана-Марі. Загалом 7 з 10 респондентів сказали, що вони «поганої думки» про старого Ле Пена.
Тим часом Марін у їхніх очах має статус «державної діячки» (52 %), більшість з них вважають її «мужньою» (68 %), «компетентною» (53 %), і не вважають «антисеміткою» (54 %). Однак повністю розвіяти звинувачення в демагогії та ксенофобії лідерці НО не вдається. Ідеологічна спадщина батька досі тяжіє над нею.

СІМЕЙНИЙ БРЕНД «ЛЕ ПЕН» – ДИНАСТІЯ У ТРИ ПОКОЛІННЯ
Хоча донька замінила термін «лепенізм» на «марінізм», а її підлеглі звертаються до неї лише на ім’я, прізвище залишається незмінним. А сама вона є носієм того, що батько вважав своїм найбільшим успіхом, а саме "бренду Ле Пен".
Однак є невеличка поправка. Марін настільки вдало провела «нормалізацію» ультраправої сили, що більше не є в очах громадськості спадкоємницею ідей власного батька. Найближчою до цих ідей французи називають уже онуку старого Ле Пена, вона ж рідна племінниця Марін – Маріон Марешаль.
Уроджена Маріон Жанна Кароліна Ле Пен є донькою Ян Ле Пен, з народження мати виховувала її у родинному маєтку в Монтрету.
Наймолодша з клану прийшла в політику у несвідомому дворічному віці. Саме тоді вона з’явилась на агітплакатах в обіймах свого дідуся під час регіональної кампанії 1992 року.

У 22 роки вона встановила абсолютний рекорд, коли увійшла до парламенту як обрана депутатка від Воклюза. Кажуть, що саме Марін запропонувала свою племінницю Маріон як нове обличчя ліберально-консервативної лінії свого руху.
У 2018 році Маріон прибрала зі свого прізвища «Ле Пен», залишившись просто Марешаль (прізвище вітчима). Однак це той випадок, коли зміна прізвища не змінює суті. Старий вождь жалкував про її тимчасовий відхід від політики та про "невелику помилку", яку вона здійснила, коли повернулась у політику не зі своєю тіткою, а з Еріком Земмуром.
Однак Маріон Марешаль переграла всіх. Вона очолила список партії Земмура на європейських виборах, а через три дні після обрання залишила її. Водночас Маріон створила власну партію.
Саме вона стала єдиною з нащадків, хто на його смерть написав тепле повідомлення: "Протягом свого життя ви надихнули сотні тисяч людей на покликання. Ви дозволили мільйонам французів, довгий час наодинці, всупереч усім обставинам, знову пишатися собою і своєю країною». Маріон пообіцяла продовжити місію дідуся. Недаремно старий Ле Пен бачив у ній «джокерську карту» політичного життя.

«ДИЯВОЛ П’ЯТОЇ РЕСПУБЛІКИ» В ІСТОРІЇ ФРАНЦІЇ
Французькі політологи називають його «трампістським персонажем», який значно випередив свій час. Він не мав ні страху, ні внутрішніх фільтрів говорити «погане». Жан-Марі Ле Пен зміг раніше за інших відчути і експлуатувати побоювання, що охопили робітників та середній клас в епоху глобалізації. Він спекулював на їхній «незахищеності», а ще усіляко експлуатував тему імміграції як загрози існуванню французької нації.
"Його можна назвати расистом, ксенофобом, антисемітом, але я не впевнений, що він справді був таким. Це були політичні інструменти, щоб захопити певну кількість виборців. Не будемо себе обманювати. Франція, особливо у той час, була дуже антисемітською. Саме до цієї публіки хотів апелювати Жан-Марі Ле Пен, і це йому вдалося", - розповідає про нього історик Жан Гарріг на RTL.
Для багатьох Жан-Марі Ле Пен лишився насамперед яскравим трибуном, популістом та небезпечним провокатором.
«Не було більш суперечливої постаті, ніж Жан-Марі Ле Пен. Навіть ті, хто боровся з ним, і, можливо, особливо ті, хто боровся з ним, мають у собі щось від нього», - написав Гійом Табар, головний редактор і політичний оглядач Le Figaro.
Через 50 років після створення партія Ле Пен стала провідною політичною силою Франції. І сталось це саме після відмежування від «темної сторони» свого засновника. Однак вся ця конструкція, яка робить досяжною національну перемогу, базується на фундаменті, що його заклав Жан-Марі Ле Пен.
Судячи з теперішніх рейтингів НО, успіх цей може настати для ультраправих зовсім скоро, але сам «Менгір» цього вже не побачить.
Поховали Жана-Марі Ле Пена у суботу, 11 січня, в його рідному селі в Бретані у кам’яному сімейному склепі. На могильному камені, за його заповітом, мають вибити лише ім’я «Жан-Марі». Прізвище і так всі пам’ятають.
Лідія Таран, Франція
Перше фото: Alamy/PA