Мюнхенська безпекова конференція: післямова до післямови
Цьогорічна Мюнхенська безпекова конференція стала безпрецедентною подією у багатьох сенсах: найбільша кількість учасників, небувале число панельних дискусій, розмов, круглих столів, засідань, паралельних заходів, широке охоплення тем, рекордна кількість акредитованих представників ЗМІ, відсутність офіційних представників рф та Ірану, багато інших показників та фактів. Різні підходи й бачення, проте наскрізною темою, яка завжди була у центрі уваги, навіть коли про це прямо не говорилося, очікувано була тема війни і миру, того миру, який буде після перемоги України, який хотілося б бачити кращим і більш безпечним, де буде можливість і будуть ресурси вирішувати інші глобальні питання – подолання бідності, уникнення негативних наслідків кліматичних змін, зелена енергетика та сталий розвиток, охорона здоров’я та освіта, рівні можливості для всіх. Власне, саме на цьому наголосив Гойсген, відкриваючи конференцію – весь порядок денний цьогорічного форуму зосереджений навколо війни рф проти України.
ПІДСУМКИ ВІД ГОЛОВИ МЮНХЕНСЬКОЇ КОНФЕРЕНЦІІ
Напередодні відкриття конференції був оприлюднений «Мюнхенський безпековий звіт 2023», в якому й були окреслені головні проблеми для обговорення. У цій доповіді прямо зазначено, що розв’язана росією війна стала поворотним пунктом не лише для європейської безпеки, але й для міжнародного порядку. Головні сигнали, ідеї та пропозиції основних учасників конференції широко висвітлювалася, зокрема й Укрінформом. Обсяг інформації дуже великий, тому, не ставлячи за мету детально аналізувати картину світу, як ії бачать сьогодні світові лідери, варто оцінити головне – що важливо для нас?
Відповідей на це питання існує чимало, тому щоби скласти принаймні загальне уявлення, не зайвим буде подивитися на зміст вступної промови голови конференції та його заключне слово.
Для Крістофа Гойсгена це була перша Мюнхенська конференція, де він виступав як повноправний голова. Досвідчений політик і авторитетний дипломат, безпосередній учасник переговорів у Мінську, але й завдання неабияке – зробити все можливе, щоби захід не лише відбувся на належному рівні, але й відповідав вимогам часу і став майданчиком для пошуку шляхів вирішення найважливіших проблем. На сьогодні у світі нічого більш важливого, ніж зупинити агресора і надати Україні все, що необхідно для перемоги, немає. Тому рамки обговорення, здавалося б, визначені самою ситуацією, тим більше, що рік тому саме тут, у Мюнхені, Президент Зеленський закликав світ зупинити агресора, поки не пізно. Зупинити не вдалося… Тепер треба перемагати – і це позиція не лише голови Мюнхенської конференції, але й переважної більшості учасників. Отже, переконувати один одного в очевидних сьогодні речах учасникам не було потреби.
Власне кажучи, щодо України було два аспекти: як допомогти їй перемогти якнайскоріше і як забезпечити повоєнне відновлення, а також швидке, ефективне і максимально корисне для всіх учасників входження України до ЄС і НАТО. А ще сформувати такий світовий порядок і таку систему безпеки, які гарантуватимуть, що східний сусід більше не буде загрозою ані для України, ані для всього демократичного світу.
Відкриваючи конференцію, Гойсген зазначив, що агресія рф проти України – це глобальна боротьба між верховенством права та правом сили, а путін порушив усі правила світової цивілізації з часів Другої світової війни. Зауваживши, що Україна – не єдине місце в світі, де кояться масові злочини та страждають люди. І тому питання притягнення до відповідальності й уникнення безкарності для всіх, хто скоїв воєнні злочини та злочини проти людяності, також буде одним з головних. .
Ця теза, яка звучала у багатьох виступах на різних панелях, є фундаментальною, якщо ґрунтовно підходити до питання нового, повоєнного світоустрою. Відповідальність, трибунал, покарання злочинців – без цього важко уявити, яким чином знайти відповідь на питання, яке у вступній промові поставив Гойсген, вітаючи присутніх у залі керівників ОБСЄ – чому рф досі в ОБСЄ (де блокує роботу, користуючись правилом консенсусу) і в Раді Безпеки ООН, де унеможливлює виконання основної функції РБ – підтримання миру (користуючись правом вето).
Серед головних підсумків конференції він повернувся до цієї теми ще раз, наголосивши про відповідальність за воєнні злочини, і прямо зазначив, що путін коїть злочини проти гуманності, проти людяності.
УКРАЇНА ПОНАД УСЕ
Рік героїчного спротиву України, самовіддане та ефективне лідерство Президента Зеленського, стійкість та героїзм Збройних сил України, вмілі та ефективні дії українських воєначальників, незламність українського народу та звільнені 1891 міст, містечок і сіл України, про які Зеленський нагадав, звертаючись до учасників Мюнхенської конференції, змінили не тільки ситуацію на полі бою, але й уявлення світових лідерів та й усього світу про те, що треба робити. Треба допомагати Україні, давати більше сучасних озброєнь та боєприпасів, фінансової та гуманітарної допомоги, обладнання для ремонту та компенсації втрачених генеруючих потужностей. Це все та інше треба робити зараз, і робити швидко. У Мюнхені нікого не треба було в цьому переконувати.
Ніхто вже не вагається, відповідаючи на питання щодо членства України в ЄС та НАТО, – дискусії точаться навколо умов, строків і послідовності, спочатку НАТО чи ЄС. Є повне розуміння, що майбутня архітектура безпеки без України і без забезпечення інтересів України неможлива. Є спільна оцінка щодо спроможності, боєздатності та сумісності Збройних сил України з арміями НАТО. Є також усвідомлення простої істини – Європа має бути не тільки єдиною, але й сильною і здатною захищати себе. Для цього треба багато що міняти – не тільки збільшувати витрати на оборону, не тільки зміцнювати оборонну промисловість, але й адаптуватися до нових умов, нових викликів і загроз.
Питання, чи треба допомагати Україні у повоєнній відбудові, формулюється зараз зовсім інакше – який План Маршалла потрібний і як здійснювати проєкти з відбудови, орієнтуючись уже на повноцінне членство України в Євросоюзі.
Відповіді на частину цих питань ми отримаємо вже в липні, на черговому саміті НАТО, інша частина залишиться на осінь, коли будуть письмові висновки ЄС щодо членства України. Проте найбільш вагомі відповіді і факти вже є. Власне, ще з 2014 року Україна, наша армія, є головною стримуючою (і воюючою, і перемагаючою) силою на Східному фланзі НАТО, а з опануванням нової техніки і переходом на стандарти НАТО прямо на полі бою для Альянсу Україна вже є «членом без формального членства».
З початку війни ЄС прийняв мільйони українців (а до війни їх тут також було чимало – працьовитих, успішних, здатних швидко інтегруватися), отже частина нашого населення вже в ЄС. Зняття квот та бар’єрів для української продукції в ЄС, наближення до промислового безвізу – також реальні кроки до повної інтеграції. Цифровізація в Україні ще до війни випереджала деякі країни ЄС, наші розробки вони адаптують у себе. Перевезення й надання послуг з початком війни під тиском обставин також стрімко зрушили уперед. Фінансовий ринок України є цілком прозорим для наших європейських та міжнародних партнерів, оскільки ми у безпрецедентних обсягах отримуємо фінансову допомогу.
Деякі учасники серед проблем, шляхи подолання яких Україна має визначити і посилити відповідні механізми, називали боротьбу з корупцією. Таке ж питання Гойсген задав і Президенту Зеленському після його звернення до учасників Мюнхенської конференції. Крім механізмів, які вже створені в Україні, крім фундаментальної трансформації судової системи та дерегуляції бізнесу та подальшого поширення цифрових технологій, провідну роль у цій справі має відіграти українське суспільство. На фоні війни справедливість стає вимогою в усіх сферах життя, а з цим повністю має зникнути й толерантність до корупції у країні, що воює.
Важливо відзначити, що сигнали Зеленського на подіумі та в кулуарах конференції також використовувала та поширювала українська делегація, яка була найчисельнішою за весь час участі, і включала не лише посадових осіб та народних депутатів, але й представників неурядових організацій, ділових кіл, громадськості. Зокрема, була й літературна панель, де виступав Андрій Курков. Годі вже й казати, що традиційний Український ланч зібрав чимало високих гостей, а дискусія під час ланчу була не менш цікавою, ніж офіційні панелі в рамках програми.
Варто додати, що українська присутність не обмежувалася лише рамками конференції. У Мюнхені відбулися також виставки й масова публічна акція, організована українцями (а лише з початком війни Баварія прийняла їх 290 тисяч).
Отже, найголовніше – у перемозі України немає сумнівів, є розуміння, що треба максимально наблизити перемогу, підтримати українську державу, допомогти українцям пройти найскладніше випробування. А далі – нові цілі і завдання в ЄС і НАТО.
УКРАЇНА І СВІТ
Мюнхен підтвердив, що світовий порядок денний визначається необхідністю підтримати Україну настільки, наскільки потрібно для перемоги. Притягнути винних у скоєнні воєнних злочинів – необхідна передумова для поновлення верховенства права і створення глобальної системи та таких механізмів, які б не дали жодного шансу безкарно порушувати норми міжнародного права та виношувати плани загарбницьких воєн, зміни кордонів, знищення інших народів, домінувати над іншими країнами та мріяти про «сфери впливу». Здавалося, що саме таким і буде ХХІ століття, а покоління мілленіалів упевнено вступало в життя вже в іншому, інформаційному суспільстві.
Але так здавалося не всім. Хибні уявлення про сучасний світ, абсолютне невігластво у розумінні історії та оцінці перспектив глобального розвитку, печерне прагнення реваншу та помсти, фальшиві кумири, якими стали криваві фігури сталіна та гітлера, фатальна переоцінка власної ніби величі та могутності, бажання диктувати свою волю іншим народам спричинили спочатку появу на світовій арені путіна, а згодом і призвели до агресивних дій рф проти суверенних держав. Світ не був до цього готовий, Україна не була до цього готовою, хоча саме тут, у Мюнхені, путін ще у 2007 році заявив про свої амбіції, а вже у серпні 2008 розпочав реалізацію своїх неадекватних планів.
Бункерного диктатора досить часто згадували на конференції. Згадували як символ і уособлення зла і темної сили, як воєнного злочинця, який відповість за все. Це буде, і буде вже скоро. Але жертви і втрати є настільки великими, що ставити крапку після вироку міжнародного трибуналу ніяк не можна. Треба мати чітке бачення повоєнного світу. І якщо з баченням повоєнної України є спільна позиція та розуміння, що іншого шляху, ніж членство в ЄС і НАТО після перемоги не існує, то майбутнє світоустрою виглядає ще не настільки чітко сформованим. Є розуміння, що треба вносити зміни у функціонування діючих міжнародних інституцій та механізмів, і про це, зокрема, у виступі на відкритті говорив Гойсген. Проте дискусії в Мюнхені показали, що єдиних підходів ще немає. Для України це вкрай важливо. Зокрема, відповіді на питання, яке голова конференції поставив на початку – щодо місця рф в ОБСЄ та ООН, – також немає. Є розуміння, що треба це міняти, але на яких засадах, які підходи зможуть задовольнити всіх і врахувати інтереси різних країн, поки залишається полем для дискусій.
Немає чіткого бачення щодо ядерної безпеки, а це наріжний камінь усієї системи. Зрештою, немає ясності навіть у засадничому питанні – як далі мати справу з росією, якою б вона не була після своєї поразки. Усі побачили, а ми щодня відчуваємо й платимо високу ціну за те, що росії вірити не можна, що для неї міжнародне право, принаймні зараз, не існує. І навіть під тиском санкцій рф не тільки зберігає свій ядерний потенціал, але й вдається до ядерного шантажу. Цей виклик ще чекає відповіді.
Так само поки на стадії обговорення та ідей залишаються проблеми змін клімату, енергетики, продовольчої безпеки, багато іншого. Отже, роль лідерів (включаючи, безумовно, Україну) зараз полягає в тому, щоби знайти збалансовані комплексні рішення, які б охоплювали максимально можливе коло питань. Таких питань чимало, а тому й відповідальність ще більша.
Україна цю відповідальність повністю усвідомлює і готова розділити. Подивіться мирний план України, Формулу миру Зеленського і порівняйте з проблематикою Мюнхена. Наше бачення майбутнього світоустрою виходить далеко за рамки національних інтересів, і це свідчить про зрілість і далекоглядність України – не можна збудувати мир, безпеку і процвітання в одній окремій частині світу, до глобальних проблем потрібні глобальні підходи, їх треба вирішувати спільно.
Україна й буде діяти спільно – вже як член ЄС та НАТО. У цьому зв’язку є дуже важливою одна з останніх ремарок Гойсгена у заключному слові. Наприкінці він окремо подякував лідерам Франції, Німеччини і Польщі за єдність і солідарність у підтримці України. Це набагато більше, ніж дипломатична ввічливість. Париж-Берлін-Варшава, виступаючи зі спільних позицій, багато що визначають у європейській політиці, роль «Веймарського трикутника» відома всім, хто цікавиться політичними процесами в Європі. Будемо сподіватися, що Київ зможе стати четвертим кутом, тепер це, на відміну від наших попередніх спроб приєднатися до «трикутника», справді на часі.
Щоби впевненіше адаптуватися до європейських структур, варто розширювати цю європейську конструкцію, Рим і Гаага, Вільнюс і Хельсінкі, Стокгольм і Лісабон – кожен голос важливий, у кожній з країн Євросоюзу має бути розуміння і впевненість, що Україні підтримка потрібна не лише для перемоги, але й для подальшого розвитку.
Безумовно, європейські очікування України не можуть реалізуватися без трансатлантичної єдності. Маємо розуміти, що відносини з нашими стратегічними партнерами – США, Великою Британією, Канадою – це запорука нашої безпеки у майбутньому і така необхідна допомога тут і зараз. Саме це – сильну трансатлантичну єдність – також відзначив Гойсген, підводячи підсумки Мюнхена 2023.
У Мюнхені цього року особливий наголос було зроблено на ролі «глобального Півдня». Традиційно у Мюнхенських конференціях брали участь представники країн Півдня, але ніколи вони не були представлені так широко географічно й кількісно. Це також свідомий крок голови Конференції, який він пояснював простими словами: потрібний діалог, потрібне спілкування, потрібна їхня єдність з демократичним світом, а значить передусім з Україною, яка саме зараз ці спільні демократичні цінності захищає. І це також повністю співзвучне з політикою і дипломатією нашої держави, адже і «Зернова ініціатива», і програма «Зерно з України», і рішення посилити дипломатичну присутність в Африці мають на меті не лише розширити міжнародні контакти України, але й забезпечити політичну підтримку і солідарність саме зараз, коли це найбільше потрібне.
ПОСТСКРИПТУМ
Україна невпинно консолідує антипутінську коаліцію. Сила і єдність цієї коаліції збільшується з кожним днем, щоденні міжнародні події та контакти підтверджують, що всі позиції визначені, сумніви майже всі відкинуті (літаки!), іншого розвитку подій, крім перемоги України, сьогодні не існує. Мюнхен це підтвердив. На це пішов рік – від Мюнхена-22 до Мюнхена-23.
Цього тижня буде знову багато міжнародних подій. Рік після початку Великої війни позначиться новими заявами, буде саміт Великої сімки, будуть важливі заходи в ООН, вже сьогодні до Києва з візитом прибуває, як і обіцяла, Джорджіа Мелоні.
Це важливо і необхідно. Необхідно для перемоги. Проте ми добре знаємо, що перемога здобувається на полі бою.
Відстань від Мюнхена до Нюрнберга усього 170 кілометрів, до Гааги дещо далі – майже 850. І дорожню карту для воєнних злочинців з кремля вже розробляють.
Оксана Юрчик
Фото з відкритих джерел
