“Треба змусити Путіна це припинити...” Що знають про агресію РФ проти України рядові американці
Офіційний Вашингтон добре обізнаний у ситуації на всіх фронтах гібридної війни – безпосередньо на лінії зіткнення, на окупованих територіях, поблизу українського кордону, в інформаційному просторі, у дипломатичній царині. А що знають про війну рядові обивателі Америки?
Саме США першими серед наших зарубіжних партнерів забили на сполох, коли Росія посилила активність уздовж українського кордону, а також поділилися розвідданими з Україною і закликали до пильності країни Євросоюзу.
Як відомо, Україна має однозначну підтримку в усіх політичних таборах США, хоча в межах кожного з них є певні розбіжності щодо бачення відносин із Росією.
Про різні підходи в адміністрації президента Джо Байдена нещодавно розповів директор Євразійського центру Атлантичної ради, колишній посол США в Україні Джон Гербст.
«В американській адміністрації є щонайменше дві фракції щодо політики стосовно Росії і, відповідно, України. Правильно мислять ті, хто вважає, що першим імперативом у відносинах США з Москвою має бути припинення агресивної політики Путіна. І будь-яка співпраця з Москвою матиме цінність, якщо ми передусім зупинимо цю агресивну політику», – сказав Гербст.
За його словами, друга група вважає, що в довгостроковій перспективі найбільш небезпечна загроза національній безпеці США походить від Китаю, оскільки він, на відміну від Росії, має реальну економіку, а це є необхідною умовою для підтримання військової сили упродовж тривалого часу.
Кремль, на думку цієї групи, збанкрутує в майбутньому, і Росії «буде набагато важче бути великою державою через 20-30 років, з чим я погоджуюсь», зазначив дипломат.
Але звідси вони роблять помилкове припущення, що потрібно «припаркувати» відносини з Москвою, аби впоратися з китайською загрозою, додав він. «Мовляв, коли ми умиротворимо Кремль, то вони приєднаються до нас проти Китаю. Це наївна позиція…» – підкреслив Гербст.
Водночас він висловив переконання, що, «сильна американська політика, спрямована проти Кремля, переможе».
Щодо позиції рядових американців, то в нас поширена думка, ніби вони, перебуваючи по той бік океану, нічого не знають про нашу війну.
Ясна річ, провести повноцінне соціологічне опитування з цього питання ми можливості не маємо, а ось вуличне інтерв’ювання – журналістові цілком під силу.
Підготувавши запитання – «Чи знаєте ви про російсько-українську війну?» – вирушаю з відеокамерою (в айфоні) до центру Нью-Йорка, на людний Мангеттен.
У Нью-Йорку нікого нічим не здивуєш, навіть якби голим ходив по вулиці. А запитаннями, хай би як дивно вони звучали, – тим більше.
Але запис на відеокамеру часто насторожує, збиває з пантелику, вводить у ступор. Аби розговорити співбесідників, розпитую про святкування Дня подяки, шопінг у «чорну п’ятницю» та все те, про що люблять розмовляти американці. Заодно цікавлюся їхніми політичними симпатіями. І коли співрозмовник, розговорившись, починає почуватися вільно перед об’єктивом, запитую про війну.
|
…Роберт Сміт смачно поглинає курячий шашлик. Він приїхав на вихідні до Нью-Йорка, за політичними поглядами тяжіє до демократів. Щось жартує з приводу Дня подяки, але, почувши запитання про війну, набуває серйозного вигляду.
- О, так, це жахливо. Той факт, що вони захопили Крим, жахливий, і те, що вони роблять зараз, стягуючи війська на українському кордоні, теж жахливо. Путін поводиться безконтрольно...
Збоку від натовпу помічаю хасида, який весело розмовляє з дівчиною. Представляюся, він усміхається:
- А я був в Україні, – каже.
- Може, в Умані? Чули про таке місто?
- Як то не чув, подивіться на мене! – Смикає себе за волосся, що стирчить з-під капелюха. – Але в Умані я не був, подорожував по інших містах.
У деталі не вдається, тож не допитуюсь. Звуть його Джейкоб Грін, родом з Брукліна, українського коріння не має. Підтримує переважно республіканців.
Чи чув про російсько-українську війну?
- Ви маєте на увазі війну щодо Криму? Так, звичайно, я чув про це. Я не знаю багато фактів, а ті, що бачив у новинах, звучали не найприємнішим чином. Безумовно, вони його захопили без дозволу. Так мені здається... Це все, що я можу сказати.
Гейська пара Джемі Род та юнак (ім’я називати відмовився) приїхала на вихідні «усією маленькою сім’ю» з якогось містечка з-під Бостона. Род намагається показати мені в Гугл-мапс їхнє поселення, я вдаю, що чув про нього. Підтримує демократів, а юнак, за словами Рода, тяжіє до анархії.
- Що я знаю з приводу агресії Росії проти України? Те, що Росія веде агресивні дії проти України… Це все імперські замашки, як завжди в них...
Для розмаїття відповідей шукаю в натовпі обличчя, на якому б читалося незнання політичної ситуації. Темношкірий хлопець тримає коротке гасло «Я заявляю».
- І про що ж ти заявляєш? – цікавлюся й попадаюся на гачок.
- У тому-то й справа, – радо вигукує він і вдається до розлогих пояснень суті «заяви». Ідеться про віру, дотримання Божих законів, любов через Ісуса Христа, спасіння душі й таке інше. Ще він грає і співає. Джин Джиноел – американець гаїтянського походження. На мої запитання погоджується відповідати, якщо я сфотографуюся з його плакатом – для якогось правовірного сайту. Я не проти «позаявляти» – позую з гаслом перед камерою, він радісно знімає, подячно позираючи на небо.
Політикою особливо не цікавиться, не підтримує ні демократів, ані республіканців, бо всі вони «несправедливо ставляться до чорних людей». Проте свою обізнаність у міжнародно-політичних справах Джин явно недооцінює. На моє запитання про ситуацію в Україні відповідає емоційно і велемовно:
- Я за цим особливо не стежу. Але знаю, раніше було багато новин про Україну і про те, що там відбувається. І гадаю, чимало людей у США, і Байден зі своїм сином, мали стосунок до тих подій. І що люди Трампа і Росія мали якісь справи й хотіли залучити до цього Україну… А щодо війни між Росією та Україною – то я не стежив за цим, і ми, до речі, не маємо повної інформації.
З Еріком Джонсом знайомлюся в аптеці. У невеликій черзі на отримання третьої дози Pfizer він якраз переді мною. Ерік родом із Нью-Джерсі, живе у Нью-Йорку. Намагається видаватися політично грамотним. Свої уподобання формулює доволі складно:
- Гадаю, і в демократів є щось добре, і в республіканців є щось добре. Але вони цілковито ірраціональні, коли ухвалюють якісь рішення, бо все звіряють із партійною лінією. Тому я не люблю ні демократів, ні республіканців і голосую так, як вважаю за потрібне.
Чи чув про агресію проти України?
- Так, я чув про це. Думаю, я був ще підлітком, коли це сталося. Чув, що Росія раніше ніби як, не знаю, не те що анексувала, а виділяла кошти певним регіонам України, певним людям з проросійськими настроями, а люди з проукраїнськими настроями протистояли їм. І чесно кажучи, я навіть не знаю, чи закінчилася ще війна. Думаю, вони все ще воюють… Я поняття не маю. Нічого не чув останнім часом про це, але гадаю, люди, які виступають за Україну, просто намагаються захистити свою державу. Росія хотіла робити те саме, що США робили у В’єтнамі, коли надавали гроші в’єтнамцям.
У кав’ярні нарешті зустрічаю літню пані, для якої політика – щось із галузі життя на інших планетах.
- Знаєте, я зовсім не в курсі, – каже уродженка Нью-Йорка Дьйорді Джентілі. – Я дуже проста… Нічого не знаю про це… Я й голосувати не ходжу…
Афроамериканка Стефані Ньоку народилася в англійському Манчестері й давно живе у США. Завжди підтримує демократів. Видно, що не хоче видаватися невігласом.
- Між ними є певний конфлікт, – каже про відносини між Україною та Росією. – Думаю, чула про це. Чула, що йде війна між Росією та Україною.
Продавчиня в продуктовому магазині, уродженка Нью-Йорка Ніколь Браун ще ходить до школи, їй сімнадцять років, і вона не підтримує ані демократів, ані республіканців: «не відповідають моїм цінностям».
- Знаю небагато… – каже Ніколь, відповідаючи на моє запитання. – Знаю, що Росія вторглася в Україну, і думаю, Україна раніше була частиною Росії, а тепер ні. Це все, що я знаю. Гадаю, український народ заслуговує на свободу.
Патрульна з Департаменту поліції Нью-Йорка Діна Муррей довго і в деталях розповідає, як відзначає День подяки, ділиться рецептом гарбузового пирога, який у США є символом цього свята. А коли розмова доходить до політики, впадає в цілковитий ступор.
- О, я не знаю… Я справді не стежу за політикою. Саме тому я зареєстрована як незалежний виборець, – мовить вона і зніяковіло відбігає допомагати багатодітній родині перейти дорогу.
Джек Мак’ю приїхав із дружиною та внуками до Нью-Йорка на вихідні з Нової Англії, що на північному сході США. Не любить «чорної п’ятниці» й завжди голосує за демократів. Судячи з усього, уважно стежить за новинами, бо добре орієнтується як у внутрішній, так і міжнародній політиці.
- Я знаю, що росіяни вдаються до агресивних дії проти України та її народу. І їх необхідно зупинити, змусити Путіна припинити ці дії. Але як це зробити – це вже складніше питання. Та важливо дотримуватися правил і покласти цьому край, – каже Джек.
* * *
Загалом у Нью-Йорку я опитав десять чоловік, які мені трапилися на вулиці, у крамниці, кав’ярні, у черзі на вакцинацію. Це люди різного віку, статі, раси, політичних уподобань та сексуальної орієнтації.
Короткі діалоги з десятком вуличних респондентів не претендують на формування цілісної соціологічної картини щодо обізнаності та позиції американців стосовно російської агресії, але дають певне уявлення про цю картину. Результати виявилися доволі несподіваними – принаймні для мене. Вісім із десяти знають або бодай чули про війну й оцінюють її саме як агресію Росії проти України. При цьому близько половини виявили обізнаність щодо нинішнього загострення ситуації.
Тож тепер можу аргументовано заперечити тим, хто стверджує, що американці нічого не знають про нашу війну. Знають, хай небагато, і правильно оцінюють. Приблизно так само, як ми оцінюємо її в Україні.
Володимир Ільченко, Нью-Йорк
