Турне Лаврова, саміт ЄС і довгобуд «Північний потік-2»: Чи є зв'язок?

Турне Лаврова, саміт ЄС і довгобуд «Північний потік-2»: Чи є зв'язок?

Укрінформ
Сума цих подій по-новому підсвічує і тезу «Путін – вбивця»

Якби довгого візиту до Китаю (22-23 березня) та Південної Кореї (24-25 березня) у глави російського МЗС Сєргєя Лаврова не було, то його варто було б придумати. З кількох причин. Насамперед для того, щоб якнадійніше заховати під купою нових зустрічей, домовленостей, контекстів найяскравішу подію минулого тижня під назвою «Путін – вбивця».

ВІД «ГОРБАТОЙ ТАЙГИ» ДО НЕЩАСЛИВОЇ «ФОРТУНЫ»

Для цього в Росії, де все заточене під обслуговування вождя, зараз будь-які засоби згодяться, усі жанри залучені. Хочете глянцево-попсовенького? Ось вам традиційна поїздка на природу з Шойгу (при цьому Путін, під чиїм керівництвом у Росії стільки років прагматично розігрівалася гомофобія, ніби не розуміє, що такі сюжети з умовною назвою «Горбатая тайга» виглядають, як мінімум, двозначно)…

Так, що ще? Сьогодні неможливо без коронавірусної теми. Значить, саме час запустити новину «Путин привился отечественной вакциной». Тим більше, що це настільки ж просто, наскільки й перевірити неможливо. Просто сказали, що десь якось вождь прищепився якоюсь із російських вакцин. Чому ж не зняли на відео або хоча б фото? А тому, що Путін не любить публічності, «ему это не нравится», пояснив Пєсков, як завжди дуже логічно. (А як же щотижнева програма «Москва. Кремль. Путин», в якій камера і ведучі вилизують буквально кожен його рух). Але у будь-якому разі, ставте другу «галочку»!

Це все добре, звичайно, але не вистачає чогось масштабного, геопатріотичного, ну, тобто, геополітично-патріотичного. І ось якраз тут доречний цей самий тихоокеансько-азіатський вояж. Які ж події передували китайсько-корейському візиту Лаврова, збіглися з ним і йшли слідом? Їх багато, будемо розбирати по частинах.

От, скажімо, переговори в Анкориджі 19 березня. Делегації на них очолювали держсекретар США Ентоні Блінкен і глава китайського МЗС Ван І. Розмова була, як заявила американська сторона, «змістовною, серйозною і прямолінійною». Найбільше запам'ятався цей захід тим, що недемократична КНР звинувачувала демократичні США у порушенні прав людини.

А Сєргєй Лавров у цей же час, у п'ятницю, через відсутність спаринг-партнера змушений був сольно оголошувати схожі заяви. На виступі одного не дуже важливого самого по собі зібрання він кинув яскравий неологізм, який колами розійшовся в інформполі: «В арсенале ряда западных лидеров появился новый феномен: фейковая, а порой – и фриковая дипломатия».

Ну і паралельно наростала минулого тижня напруженість навколо добудови-недобудови довгобуду «Північного потоку-2». І російська трубоукладальна баржа «Фортуна» застигла в очікуванні, коли можна буде приступати до неквапливої роботи.

ПОЇХАТИ ДО КИТАЮ, ЩОБ ВИЛАЯТИ ЄВРОПУ? ЛОГІЧНО!

І ось - новий тиждень. Тут вийшло зовсім красиво і символічно. Поки Лавров полетів зі сходу на схід, до китайського Гуйліня, Блінкен вирушив із заходу на захід, до Брюсселя – на свій великий європейський дебют на новій посаді. Тут 23-24 березня проходить зустріч міністрів закордонних справ НАТО. Крім того, у держсекретаря США є особливе завдання – консультації з лідерами ЄС в рамках зусиль Джо Байдена щодо відновлення трансатлантичних зв'язків, міцність яких була піддана сумніву за минулого президента.

Але найважливішою (принаймні для України) і найочікуванішою (принаймні Україною) є двостороння зустріч Блінкена з міністром закордонних справ ФРН Гайко Маасом. Напередодні у четвер, 18 березня, держсекретар знову попередив, що компанії, які беруть участь у будівництві «Північного потоку-2», ризикують опинитися під санкціями США. Зі свого боку, Берлін повторив, що екстериторіальними санкціями з цього приводу незадоволений. Тож суперечки і "перетягування каната" продовжаться.

Але і це ще не все. Адже зустріч глав зовнішньополітичних відомств - це, крім усього іншого, і «розігрів» перед самітом лідерів ЄС, який відбудеться 25-26 березня, правда, через пандемію коронавірусу - в онлайн-режимі.

У такому обрамленні і антуражі стає зрозуміло, що тихоокеансько-азіатська поїздка Лаврова  від початку планувалася не випадково, а як «наш ответ Чемберлену». При цьому, однак, не втрималися – і за старою радянською звичкою обом поїздкам надали «датского» характеру, тобто строго прив'язали їх до дат. Візити приурочені до 20-річчя підписання китайсько-російського договору про добросусідство, дружбу і співпрацю і до 30-річчя встановлення дипвідносин між Південною Кореєю і Росією (а якщо скласти, то зовсім кругло виходить - 50-річчя чогось).

Особливого практичного сенсу зустрічі у Китаї і переговори з Ван не мали - звичайні декларації «за все хорошее против всего плохого» з помірною критикою на адресу США і Заходу в цілому. Паралельно китайське МЗС відразу ж широкомовно заявило, що цю зустріч не слід сприймати як антиамериканську, оскільки КНР «не дружит против кого-то», а всі проблеми вирішує і вирішуватиме виключно в прямих контактах. Зі свого боку, абсолютно паралельно цьому, роспроп із Соловйовим на чолі одразу ж почав віщати, що світ повертається до старого заняття – формування ворожих блоків.

Головною ж подією гуйліньского візиту Лаврова стала його лайка на адресу ЄС, звинувачення Брюсселя в тому, що це у Росії немає відносин з Євросоюзом як з організацією, чимось цільним: «Европа эти отношения разорвала, просто разрушив все механизмы, которые создавались многие годы, и у нас остались только партнеры отдельные европейские страны, которые хотят своими национальными интересами руководствоваться». Ага, і про «отдельные европейские страны» з їх «национальными интересами» теж зрозуміло – підморгування Берліну у зв'язку з майбутньою черговою суперечкою з приводу добудови «Північного потоку-2».

Але загалом заява Лаврова стала лише продовженням і посиленням оприлюдненої напередодні тези Путіна.

«ПУТІН – ВБИВЦЯ» ЯК ПРИЧИНА І ЯК ТРИГЕР

А господар Кремля у понеділок поговорив телефоном з главою Євроради Шарлем Мішелем. Путін незадовільно оцінив стан зв'язків між РФ і ЄС, назвав лінію Євросоюзу конфронтаційною. З іншого боку, він заявив, що Москва готова до «восстановления нормального диалога с Брюсселем, при условии, что такой же интерес будет проявлен и со стороны Запада».

Після цього Мішель на запрошенні на віртуальний саміт ЄС сказав, що лише проінформує лідерів країн-членів про результати переговорів з Путіним. А стратегічну дискусію з приводу Росії запропонував провести на наступному саміті, вже не онлайн, а при особистій зустрічі. Саме тому і знадобилася ще одна, більш різка заява Лаврова. І вона, ймовірно, принесла результат, стала ланкою у розпланованому ланцюжку подій.

Тому що по її гарячих слідах ексглава МЗС Австрії Карін Кнайсль (пам'ятаєте таку – нещодавно на весілля до неї приїжджав Путін з козачим хором; наразі ж її просувають, разом зі Шредером, до Ради директорів «Роснефти») сказала, що порушену Лавровим тему про відносини – або їх відсутність – ЄС і РФ обговорять на найближчому саміті Євросоюзу 25-26 березня.

І ось далі важливі нюанси, оскільки у спічах майбутньої добре оплачуваної співробітниці «Роснефти», як ви розумієте, вони не випадкові: «Ця тема стоїть на порядку саміту ЄС, який відбудеться за кілька днів, і, як на мене, вона по-новому визначила порядок денний, оскільки тепер йдеться не про окремі підтеми, на кшталт газопроводів або Навального, а мова піде якраз про те, про що заявив міністр Лавров».

Ну, а продовжуючи лавровську ж тему двостороннього співробітництва, Кнайсль навела приклад «укрепления отношений» знову ж таки невипадковий: «Насамперед йдеться про відносини Німеччини і Росії, тобто про проєкт «Північний потік-2», про який домовилися у 2017 році – через три роки після початку конфлікту на сході України. Тобто, тоді було прийнято рішення поглиблювати відносини. Двостороння співпраця завжди йшла паралельно, над ними працювали, і завжди є причини, чому це відбувається».

І ось тут, після двох довгих цитат, можна вже підходити до трактування. Кремль, звичайно ж, сильно стурбований лінією Байдена на відновлення і зміцнення трансатлантичного взаєморозуміння і єдності. У зв'язку з цим намічені дві лінії протидії, дипломатичної оборони і, можливо, навіть наступу. Перша - непорушність двостороннього співробітництва з Росією, нехай навіть на шкоду загальній лінії ЄС, Заходу, загальній безпеці, але вигідне окремим членам Євросоюзу. Наразі уся увага зосереджена на «Північному потоці-2» і можливості його добудови. Але, крім того (і це вже після публічного приниження Борреля у Москві), знову порушуватиметься питання про неприпустимість припинення взаємодії з Москвою ЄС як цілісної структури. Під це вже мобілізуються «пониматели Путина» - як поверхневі, так, напевно, і глибинні.

І з усвідомленням цього вже по-іншому виглядає байденське «M-m. I do» – «Так, вважаю (Путіна вбивцею)» - і час його оголошення. До нового туру суперечок навколо «Північного потоку-2» і чергового саміту ЄС! Щоб пригасити активність «понимателей Пу» і зменшити спокусу розширення цього кола.

Олег Кудрін, Рига

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-