Як Макрон посварився з Ердоганом

Як Макрон посварився з Ердоганом

Укрінформ
Конфлікт французького та турецького лідерів загрожує геополітичними й економічними наслідками

Відносини між Туреччиною та Францією останніми днями більше схожі на емоційний телесеріал, аніж на спілкування двох потужних гравців на геополітичній арені. Причиною загострення ситуації нині стали заяви Еммануеля Макрона про необхідність стримування ісламу в Франції, коли в передмісті Парижа було вбито шкільного вчителя. Він на уроці, присвяченому свободі слова, показував опубліковані виданням Charlie Hebdo карикатури на пророка Мухаммеда. Ті самі, які стали приводом для теракту в січні 2015 року та коштували життя 12 чоловік.

Після того у Франції почали закривати ісламські центри, оголосили про готовність вислати більш як дві сотні осіб, підозрюваних в екстремізмі на релігійному ґрунті.

ХТО КОМУ ПСИХІАТР

Заяви французького лідера та дії влади викликали обурення в ісламському світі, і не лише в Туреччині, але саме відносини Парижа з Анкарою дійшли до небезпечної точки кипіння. Це сталося після 24 жовтня, коли президент Туреччини Реджеп Ердоган різко розкритикував висловлювання Макрона щодо ісламу й запропонував йому перевірити психіку в спеціаліста. Такі заяви в Парижі назвали неприйнятними й відкликали з Анкари свого посла для консультацій. Хвиля невдоволення покотилася мусульманським світом. В Іраку, Ірані, Йорданії, Кувейті, Марокко, Саудівській Аравії, Сирії, Тунісі, Туреччині відбулися масові акції протесту, наймасовіші з них – у Бангладеші, де на вулиці вийшло близько 40 тисяч чоловік.

Фото6 haberler.com
Фото: haberler.com

У зв’язку з цим французькі диппредставництва в цих країнах попередили про небезпеку й закликали своїх громадян до обережності, уникнення будь-яких зборів чи демонстрацій. У мусульманських країнах продовжують скасовувати «французькі тижні» та інші заходи неполітичного характеру, закликають бойкотувати французькі товари. Не обійшлося й без спалення французьких прапорів. Щось подібне творилося після публікації коміксів «Обличчя Мухаммеда» ультраправою данською газетою у 2005 році.

ЧЕРГОВИЙ ВИТОК У СПІРАЛІ РОЗБІЖНОСТЕЙ

Експерти часто порівнюють непрості відносини Франції та Туреччини з айсбергом. На вершині – сучасні розбіжності щодо Східного Середземномор’я, Лівії, Нагірного Карабаху; приховані «під водою» – курдське питання та знищення турками вірмен 1915 року, яке Франція визнала геноцидом ще у 2001-му. Обидва ці питання – ключові для Туреччини в питаннях зовнішньої політики та двосторонніх відносин з іншими країнами. Щодо обох із них Франція дотримується позиції, протилежної турецькій.

Остання серйозна сутичка сталася біля берегів Лівії, коли французькі моряки з фрегату «Курбе», що діяли в рамках натовської морської операції, вимагали здійснення огляду судна, яке рухалося разом з турецькими військовими кораблями. Розвитку конфлікту вдалося запобігти завдяки втручанню Брюсселя. Франція відтоді звинувачує Туреччину в незаконних поставках зброї до Лівії, попри ембарго. В Анкарі ці звинувачення відкидають і нагадують про підтримку Парижем Лівійської національної армії на чолі з генералом Хафтаром, що суперечить позиції міжнародної спільноти. Після останнього морського інциденту, на тлі шквалу звинувачень з Парижа на адресу Анкари, навіть дехто з європейських політиків заговорив про особисту антипатію та неприязнь французького президента до турецького керівництва і його досить невиважені й емоційні реакції.

Турецькі експерти теж тоді не мовчали – переконували, що саме з приходом до влади амбітного Макрона ситуація у двосторонніх відносинах з Туреччиною погіршилася, оскільки політика Парижа щодо Туреччини стала агресивною, зокрема спрямованою на віддалення країни від ЄС.

Ще більшої ворожості до «двосторонки» додала остання спроба Греції за підтримки Франції запровадити проти Туреччини санкції на рівні ЄС за її дії у Східному Середземномор’ї. Це питання навіть стало причиною «роз’єднання» непохитного франко-німецького альянсу: Франція санкції підтримала, а Німеччина виступила проти.

Турецькі політологи цьому швидко знайшли пояснення – так проявляються плани французького президента на перехоплення європейського лідерства після того, як німецька канцлерка Ангела Меркель покине свій пост восени 2021 року.

ВИБОРИ-2022: ГОЛОСИ МУСУЛЬМАН МОЖУТЬ БУТИ ВИРІШАЛЬНИМИ

Але в нинішнього французького лідера для підготовки плацдарму до ще одного терміну президентства залишається не так багато часу – наступні вибори відбудуться у квітні 2022 року. За браку підтримки мусульманської спільноти (зараз мусульман приблизно 10% від усього населення в країні, до 2025 року їх може бути 12,7%) виграти президентські перегони не так просто. Президент Ердоган уже спрогнозував Макронові «недалекий політичний шлях» і, очевидно, докладе до цього всіх зусиль.

Водночас основна суперниця Макрона на наступних виборах – лідерка французьких націоналістів і керівниця партії крайньої правої ідеології «Національне об’єднання» (колишній «Національний фронт»), «подруга Путіна» Марін Ле Пен – добре відома своєю позицією до міграції, і, попри розбіжності в поглядах, вона підтримала наміри Макрона заборонити деякі організації, котрі підтримують ісламістську ідеологію й навіть оголосила «війну ісламізму» як ворожій до Франції релігії. Вона вважає, що відкликання посла з Анкари – недостатня сильна реакція з боку Єлисейського палацу.

На минулих виборах у другому турі поміж Макроном та Ле Пен більшість мусульман підтримали першого, тоді він отримав 2/3 голосів виборців у другому турі. Напередодні другого туру мусульманські організації закликали голосувати за кандидатуру Макрона, який «поважаючи республіканські цінності й строго дотримуючись принципів секуляризму, є втіленням надії й довіри для всіх духовних і цивільних сил нації». Так формулювали свої сподівання в мусульманських колах. Нині деякі організації, що закликали підтримувати Макрона, – під загрозою закриття.

БОЙКОТ ФРАНЦУЗЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ – СУМНІВНІ ПЕРСПЕКТИВИ

Усі ці політичні розклади – справа недалекого, але майбутнього, а бойкот французької продукції триває вже зараз. ЗМІ підрахували, скільки коштуватиме Франції бойкот товарів мусульманськими країнами. Загалом Франція з населенням 67 млн експортувала торік на $555 млрд та імпортувала на $639 млрд. Торговельний оборот республіки з мусульманськими країнами сягає понад 100 млрд доларів. Експорт – $45,8 млрд, імпорт – $58 млрд. Мусульманські країни імпортують із Франції техніку, газові турбіни, авіаційні товари, котли, автомобілі та автодеталі, трактори, вироби зі сталі, електротехнічне обладнання, ліки. Франція імпортує нафту, природний газ, мінеральні масла, автомобільні деталі, супутникові приймачі, електричні обігрівачі, кабелі, одяг, фрукти, овочі, сухофрукти.

Бойкот французької косметики та продуктів, що спадають першими на думку, хоч і матиме вплив на загальні цифри товарообігу, але не є визначальним.

Французька аерокосмічна Thales Group успішно постачає озброєння, військову техніку та аеронавігаційні технології до низки мусульманських країн. Серед клієнтів Thales Group – Саудівська Аравія, ОАЕ, Туреччина й Катар. За результатами минулого року компанія задекларувала загальну суму прибутку на рівні 18,4 млрд євро. У Єгипет і Катар Франція постачає військові літаки Rafale.

В енергетиці ключовим гравцем на ринках мусульманських країн є французький нафтовий гігант Total. У країнах Перської затоки він інвестує в розвідку й видобуток, також у переробку нафти, а в Пакистані, Бангладеші та Туреччині займається продажем нафтопродуктів.

ФРАНЦУЗЬКІ АВТО: КУПИТИ ЧИ ПРОДАТИ

Окреме місце на закордонних ринках мусульманських країн посідає французький автопром. У турецькій Бурсі, наприклад, розміщене одне з найбільших у світі підприємств компанії Renault. Торік з його конвеєрів зійшло понад 342 тисячі автомобілів, було вироблено 512,6 тисячі двигунів, 703 тисячі шасі, 227 тисяч коробок передач. Французькі автівки стабільно займають провідні позиції в рейтингах популярності серед споживачів у Туреччині.

Із власного спостереження автора, на дорогах Туреччини приблизно кожна п’ята автівка – французького виробництва. Підтверджує це й статистика – за останні 15 років упевнене лідерство продажів тримає Renault (2 млн авто), лише на цю компанію припадає близько 15% усього авторинку.

За минулорічною статистикою, майже половину (42,4%) авто компанія продала до мусульманського Марокко (також має там виробництво). Туреччина в цьому переліку – на п’ятому місці (17,8%) одразу після самої Франції з показником 25,9% (друге і третє місця – Румунія та РФ).

Під час пандемії компанія вела мову про закриття частини своїх підприємств на території Франції, але щодо закордонних виробничих потужностей навіть не йшлося.

Також у мусульманських країнах присутній ще один автогігант – PSA Groupe, який об’єднує відомі французькі бренди Peugeot та Citroën.

Тож на практиці вся емоційність та гучність слів стикається з холодними розрахунками, якими в умовах загального економічного спаду нехтувати, роблячи різки кроки, навряд чи хтось зважиться.

Ольга Будник, Анкара

Перше фото: EPA

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-