Про Святу Софію та «міст між цивілізаціями»

Про Святу Софію та «міст між цивілізаціями»

Блоги
Укрінформ
Ще Гантингтон писав про боротьбу між кемалістською Туреччиною й її цивілізаційною матрицею

Дивно, що в нинішніх дискусіях навколо Святої Софії ніхто не згадує Семюела Гантингтона. Того, хто чверть століття тому все це достатньо докладно описав.

Він дуже уважно стежив за Туреччиною, точніше – за турецьким поверненням до мусульманської цивілізації, з якої залізною рукою вирвав країну Кемаль Ататюрк.

Гантингтон писав про боротьбу між кемалістською Туреччиною і її цивілізаційною матрицею, про те, як відкинувши Мекку і будучи сама відкинута Брюсселем, Туреччина відступає перед ісламським піднесенням. Мечеть у Святій Софії – це символ тріумфу цього піднесення. Більш промовистого символу годі й шукати, хоч як би хто не робив вигляд, що нічого такого не сталося. Це по-перше.

Ні, на ісламсько-християнський і християнсько-ісламський діалог ця подія руйнівного впливу не матиме. Хоча б тому, що по-справжньому непроникні лінії розмежування у цих діалогах нині все більшою мірою пролягають не між релігіями, а між притомними і малопритомними учасниками діалогу всередині самих релігій. Це, до речі, інтуїтивно схоплюють і «религиеведы в штатском». Пам’ятаєте, як Путін заявив, що у нас, мовляв, країна східного християнства, Православ’я, а воно багато в чому є ближчим до ісламу, ніж до католицтва? Питання лише в тому, до якого саме ісламу ближче от саме таке православ’я, яке ми дедалі частіше спостерігаємо у виконанні державно-церковного російського альянсу. Це по-друге.

По-третє, Росія, яка марила була «хрестом над Святою Софією», а в цьому столітті офіційно проголосила себе «покровителькою Православ’я і православних народів», від цієї ролі, як би це сказати, – «самоусунулася». Тому що, як ми розуміємо, тут справа тонка, це не пацифістів-свідків Єгови по тюрмах пачками саджати і не ріки «канонічної крові» по Україні шукати. Коротше, про засідання Ради Безпеки РФ стосовно Святої Софії, подібне до того, що зібралося у жовтні 2018-го з українського церковного питання, ми навряд чи почуємо.

По-четверте. Метафора про «міст між цивілізаціями», якою часто змальовували Туреччину деякі її очільники (наприклад, прем’єрка Тансу Чиллер), є доброю хіба що для художніх текстів. Жити на мосту, хоч між Заходом і Сходом, хоч між Європою і Євразією, некомфортно й незатишно. Тому Україні необхідно якнайшвидше здійснити свій перехід через міст у західному напрямі. Попри гарно зрежисований і добре фінансований антизахідний вереск, яким щільно забитий останнім часом наш медіапростір.

Віктор Єленський
FB

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-