Дозволити Росії вкрасти у нас Перемогу – це взагалі злочинно

Дозволити Росії вкрасти у нас Перемогу – це взагалі злочинно

Блоги
Укрінформ
Українці й так багато чого дозволили у себе вкрасти, починаючи з етноніму

Хотів написати пост про те, що Путін бреше, нібито вони обійшлися б без нас. Українці дали для Перемоги головний ресурс – людський, мільйони бійців, бо тільки завдяки багаторазовій перевазі у живій силі СРСР і виграв війну.

● На фронтах ІІ Світової війни українських солдат і офіцерів загинуло більше, ніж військових Великобританії, Франції, США та інших країн антигітлерівської коаліції. Матеріальні ж втрати України – це 40% всіх втрат СРСР, а основа індустріальної бази Західного Сибіру і Середньої Азії – вивезені з України підприємства.

● Що кремлівські плювки на наші могили і прикриття воєнними міфами російської агресії не означають, що ми взагалі не повинні відзначати ці дні й відмовитися від власної пам’яті про Війну, віддавши її на глум і ґвалт «Єдіной Росії» з ОПЗЖ.

● Що це взагалі злочинно – дозволити вкрасти в нас Перемогу – українці й так багато чого дозволили в себе вкрасти, починаючи з етноніму.

● Що навіть розділяючи європейське бачення ІІ Світової війни, ми маємо відзначати ще й Перемогу над нацизмом, а не просто закінчення війни – хто сумнівається, хай почитає, яку долю готували Гітлер і Ко українцям.

● Що українці нікому, крім себе, не винні за жоден сантиметр своєї землі. Нам часто тицяють приєднанням Західної України, але ніхто ніколи не згадав про українську кров, що була пролита за Сахалін, Курили чи Пруссію, які нині знаходяться відомо в кого.

● Що «можем повторить» – це не лише напалмовий ідіотизм і насмішка над мільйонами вбитих і замордованих, але й чисте марево: бо Російська імперія і СРСР перемагали лише тоді, коли на їхньому боці були західні союзники і програвали, коли воювали наодинці.

● Що так, дійсно, перемога над гітлеризмом не принесла українському народові свободи. Але його прагнення національного визволення і створення власної держави упродовж війни було дуже виразним. Оці всі вимушені сталінські ігри з членством України в ООН, «Живи, Україно, радянська державо» з післявоєнного гімну, офіційне кліше «національна суверенна українська держава у формі УРСР”, орден Богдана Хмельницького і Українські фронти – це все про те саме.

І багато про що ще я хотів написати – з аргументами, фактами і цифрами.

Але краще проситиму сьогодні наших отців молитися за упокій двох, серед багатьох-багатьох з тих, кого ми пам’ятаємо:

● Воїна Якова, мого діда, який був мобілізований на фронт Кагановичським райвіськоматом м.Києва 26 червня 1941 р. й у вересні того ж таки 1941-го загинув під Києвом. Похоронка прийшла на адресу, де я провів раннє дитинство і яку ніколи не забуду: Київ, Саксаганського 9, кв.12.

● Воїна Євгенія, мого батька, у якого 22 червня 1941 р. був випускний вечір, з якого всі хлопці пішли або відразу на фронт, або у військові училища, або на так званий трудовий фронт . Він пройшов Війну і залишився живим – так пощастило лише трьом хлопцям з його класу.

Віктор Єленський
FB

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-