Згадуємо жертв Холокосту. І знову бачимо політику умиротворення агресора
Весною 2003 року ми з В.Ющенком і його родиною вперше побували в Освенцимі. Батько ВАЮ, солдат Червоної Армії, в перші дні війни потрапив у полон і пройшов концтабір Аушвіц, де, окрім євреїв, знищували ромів, представників інших національностей , катували радянських військовополонених. Тоді ВАЮ знайшов, нарешті, в табірних архівах згадки про свого батька – й це була емоційно приголомшлива поїздка, коли не тільки його родина, а й всі ми не могли стримати сліз...
Освенцим – одне з найстрашніших місць на землі. Один з найважливіших меморіальних комплексів пам’яті. Табірні бараки, експериментальні лабораторії збоченців, які проводили медичні досліди на дітях, труби крематоріїв і газових камер, десятки тисяч пар черевиків під склом – від крихітних, для немовлят, до величезних чобіт чоловіків.... Їхні власники були знищені. Обрізане волосся, яким набивали матраци... Перед газовою камерою жертвам обрізали волосся, виривали золоті коронки, забирали одяг, прикраси, все, що асоціювалося з людським життям...
Вдруге ми, українська делегація на чолі вже з президентом В.Ющенком, приїхали в Освенцим на жалобні заходи до 60-річчя звільнення табору, в січні 2005 року. В делегації, яку віз до Польщі президентський літак, були й жертви нацизму, ті, хто вижили в таборі й тепер їхали на вшанування пам’яті загиблих...
Був страшний холод, зима тоді видалася люта, з морозами до -20. Церемонія проходила на вулиці, в спеціально збудованому наметі. В перших рядах сиділи ті, хто вижили... Крихітні, літні чоловіки й жінки вийшли в табірних робах і шапочках... Потім їх закутали в теплі пледи, одягли у верхній одяг і поставили поряд обігрівачі... Але ця картина літніх людей в смугастих робах, в зловісному пейзажі бараків і крематоріїв, серед зими – й досі перед очима. Взимку Освенцим складає ще більш жахливе і гнітюче враження, аніж весною, коли зелень трави і дерев додають хоч якоїсь емоції життя цьому місту смерті.
Освенцим звільнила Червона Армія, серед воїнів якої велику частину складали українці. Труби крематоріїв Аушвіца почали працювати тоді, коли Молотов і Рібентроп підписували свої мирні угоди, а Європа вірила в умиротворенням агресора, воліючи не помічати очевидного, в тому числі й цілеспрямованої політики знищення євреїв. Сьогодні ми маємо згадувати жертв Холокосту, всіх жертв всіх нацистських концтаборів, серед яких були люди різних національностей, всіх вікових категорій і соціальних груп, й ті, хто боролися з нацизмом. Й дуже важливо – пам’ятати і робити висновки. Жодної толерантності антисемітизму і ксенофобії. Але це не єдиний історичний урок, який намагається забути сучасний світ. Ми знову бачимо політику умиротворення агресора й лояльність до спроб переписувати історію сучасними диктаторами. Це – один із найсерйозніших викликів нинішнього дня.
Ірина Геращенко
FB
реклама