«На той войне незнаменитой»…

«На той войне незнаменитой»…

Аналітика
Укрінформ
Нагадуємо рядок з вірша Олександра Твардовського, бо злочинам сталінізму немає терміну давності. У ганебної Зимової війни – «ювілей»

80 років початку «зимової» радянсько-фінської війни 1939–1940 років – це не просто історична дата. Це – дуже вчасне нагадування про те, як не можна піддаватися шантажу, залякуванню та вимогам супротивника, навіть якщо він сильніший в рази. Звісно, не кожен Давид спроможний подолати свого Голіафа, але – не спробувавши взагалі – не можна й говорити про такі поняття як національна гідність та незалежність.

Між Сталіним та Гітлером. Але – не з жодним із них

Фінляндська незалежність – а вона налічує трохи більше сотні років – стала результатом самого першого етапу розпаду Російської імперії. Ленін хотів продемонструвати приклад реалізації політики права нації на самовизначення, хоч і в досить популістському контексті. Він, як глава щойно створеної внаслідок перевороту більшовицької радянської влади наприкінці 1917 року оголосив про визнання суверенітету фінського та польського народів, що перебували під владою колишньої Російської імперії.

У 1917 році Фінляндія здобула незалежність
У 1917 році Фінляндія здобула незалежність

До речі, він тоді ж це визнав в загальних фразах і щодо української державності у формі УНР. Але: не пройшло й місяця як спочатку в Україну, а весною 1918 року – і в Фінляндію почалася більшовицька інтервенція – народи-то самовизначитися мали право, але влада там мала бути тільки «робітничо-селянською». Чим це закінчилося вже 1920 року для України відомо – остаточною постановкою на сімдесят довгих і кривавих роки під радянське ярмо.

А от Фінляндія протягом 1918–1920 років (як і Польща у 1920–1921-му) свою незалежність від більшовицької Росії відстояти змогли. Чому? А тому що політичний ґрунт Суомі був підготовлений до реалізації державницької ідеї краще: все ж таки до 1917 року Велике князівство Фінляндське мало реальні владні атрибути – власні парламент, уряд, військо, навіть право карбувати монету. А головне – фіни змогли згуртуватися, тому що перший шанс на незалежність мав всі шанси стати останнім.

Карл Густаф Маннергейм
Карл Густав Маннергейм

Але Карл Маннергейм (російський генерал, товариш, до речі, теж царського генерала і деякий час гетьмана Української держави Павла Скоропадського) втримав штурвал країни в руках, спромігся донести до всіх фінів, що відступати нема куди – і став в прямому сенсі символом фінської державності на всі часи. Скажемо відверто, українцям такої постаті забракло як ніколи в ті часи…

А далі – все пішло за логікою повоєнного життя. Фінляндія розвивалася як типова європейська країна того часу. Влада будувала державу саме як Фінляндію. До речі, популярні сьогодні розмови про те, що нібито завжди там були дві державні мови (фінська та шведська) не витримують жодної критики – саме в часи становлення держави, з 1918 до 1946 року, державною була одна – фінська, і уряд робив усе для зміцнення її становища після століть панування шведської та російської. Вже після 1920 року країна проголосила про нейтралітет. Проте, «дорогий сусід» на Сході не був забутий: за ініціативою Маннергейма почалося будівництво лінії військових укріплень, яку було названо потім його ім’ям.

Фінські військові на лінії укріплень
Фінські військові на лінії укріплень

А поряд – це загальновідомо – швидко постав тоталітарний монстр, та сама імперія, але під червоними прапорами замість триколорів. Сталін, як справжній диктатор, визначив, що гасла про диктатуру пролетаріату – то ширма, а сила – це і є реальний аргумент у світовій політиці. І тут не можна відкинути, що він був так вже не правий... У межах своєї логіки Сталін був напрочуд послідовним: світова революція хай і не здійснилася одразу, але – нехтувати таким прикриттям на шляху до світового панування було б помилкою. Та й у Європі паралельно з’явилося чимало діячів з подібними підходами – от тільки мислили вони, що велич кожного з них має відбутися за рахунок інших. І ще зрозуміло, коли мова йшла про протистояння агресорів за природою – нацистської Німеччини та більшовицького СРСР. Але старі колоніальні імперії, переможиці у Світовій війні, – Велика Британія та Франція – теж не хотіли підкорятися велінню часу, відпускати на волю колонії. Тут ставилися прагматичні та холодні цілі, і коштували вони багато людських життів.

Звісно, оази більш-менш мирного, нормального людського життя як міжвоєнні Австрія, Чехо-Словаччина, Фінляндія чи навіть Польща – «муляли око» тоталітарним та колоніальним хазяям світу – надто вибивалися вони з жорсткого світу аморальних геополітичних інтересів. А тому – на них й звалилися нещастя бути знищеними першими.

Чого хотів агресор? Та чи отримав?

Фінляндія встояла як держава та як нація – і це головний висновок «зимової війни», не зважаючи на територіальні втрати, що їх й досі не компенсовано, як цинічно це не звучить.

Під Суомуссалмі повністю загинула 44-а радянська дивізія, перекинута туди з-під Житомира
Під Суомуссалмі повністю загинула 44-а радянська дивізія, перекинута туди з-під Житомира

Завбачливість зіграла свою роль: почавши війну із відвертої провокації після провалу зухвалих перемовин із вимогами територій, Сталін загрузнув саме на цій лінії Маннергейма, тим більше, що й досі військові стратеги вважають, що воювати при середній температурі близько двадцяти градусів нижче нуля просто неможливо. Але – воювали, йшли в атаки, оборонялися, гинули і помирали тисячами, десятками тисяч.

За що? Звісно, є думка, що Сталіну було вкрай вигідно захопити усю Фінляндію вже в умовах Другої Світової війни та мати величезний плацдарм у Балтиці та півночі Європи у вигляді такої собі «ФРСР», навіть відповідний ляльковий уряд під маркою «Фінляндської демократичної республіки» на чолі з товаришем Отто Куусіненом був створений на наступний день від початку агресії та моментально «визнаний» Москвою.

Отто Куусінен підписує
Отто Куусінен підписує угоду з СРСР

Але: умови радянсько-німецького пакту 1939 року та союзницькі відносини Фінляндії з Німеччиною в той час не давали можливості Сталіну діяти настільки відверто. З одного боку військове захоплення території іншої держави після розшматування Польщі ставило б СРСР ззовні на одну дошку із "рейхом", а це у плани Сталіна не входило. По-друге, Гітлер теж не міг відверто «кидати» власного союзника на півночі Європи.

Але Сталін кинув Червону армію у цю снігову та морозну пастку саме з геополітичних міркувань. Так, треба мати аргументи для пояснень – нібито забезпечити оборону Ленінграду у разі якоїсь великої війни. Але це не спрацювало: з Ліги націй СРСР попросили на вихід. Втім, у Сталіна не було й критичної потреби завойовувати усю Фінляндію та створювати «ФРСР» – а от налякати цим Європу, пограти на підвищення ставок – так, це був варіант. А чергова «РСР» – це ж простіше простого – до речі, вона й з’явилася як окрема радянська республіка одразу ж після «перемоги» навесні 1940-го – але під назвою Карело-Фінської.

Радянські полонені повертаються до СРСР після завершення війни, 1940
Радянські полонені повертаються до СРСР після завершення війни, 1940

Що маємо у підсумку? Величезні людські і технічні втрати, відторгнуті від Фінляндії території, над якими фінська армія легко відновила контроль влітку-восени 1941-го. Але далі – на Ленінград фіни не пішли, як не вимагав цього від Маннергейма Гітлер.

Так, «геополітика» все ж таки перемогла після Другої Світової. І Виборг із Сортавалою таки стали радянськими, вони й досі є російськими. Але Фінляндія відстояла своє право на нормальне життя для більшості свого народу. Порівняння життя у Суомі та «споконвічних російських» районах Карелії та околиць Санкт-Петербурга – це й порівнювати смішно. І аргумент, мовляв, у когось була війна тут не пройде, бо у фінів війна також була. За волю, незалежність та нормальне життя в демократичному суспільстві. А у когось – за геополітичну маячню та забаганки тоталітарних параноїків.

Які уроки треба виносити для сучасності?

Погодьтеся, трохи ніяковієш від паралелей з сучасністю, з українським її виміром. Тому що зараз саме Україні доводиться знову проходити той шлях, який вже пройшли колись і Фінляндія, і Польща. Все є: відторгнуті території, спроба створити фейкові уряди, фантастично брехлива й гидотна пропаганда, «глибока занепокоєність» зарозумілої Європи, відверта військова агресія, нарешті, яка здійснюється країною в рази потужнішою у військовому плані.

Але. Сьогодні світ має озирнутися на події вісімдесятирічної давнини не для того щоб знову констатувати антагонізм геополітики у виконанні команд «вищої ліги» і долі та права окремих народів чи держав. Адже саме за перемогою геополітичних інтересів в Австрію та Чехо-Словаччину в 1938-му, в Польщу у вересні 1939-го, у Фінляндії взимку 1939–1940-го, а в країни Балтії влітку 1940-го – прийшла у Європу та світ величезна катастрофа, після якої багато чого стало просто дрібним, тьмяним та зайвим. От саме про те, що за цинізмом «миротворців» та зухвалістю агресора – завжди приходить жах великої війни, треба не тільки пам’ятати, а й розуміти усі масштаби. І це треба не забувати не лише нам усім в Україні, а й тим поважним людям, що будуть за кілька днів відомо з ким зустрічатися у Парижі.

Не забувати…

Віктор Чопа, Київ

P.S. Знаменитий (колись) вірш Олександра Твардовського у ці дні варто навести повністю і мовою оригіналу

Две строчки

Из записной потертой книжки

Две строчки о бойце-парнишке,

Что был в сороковом году

Убит в Финляндии на льду.

Лежало как-то неумело

По-детски маленькое тело.

Шинель ко льду мороз прижал,

Далеко шапка отлетела.

Казалось, мальчик не лежал,

А все еще бегом бежал

Да лед за полу придержал...

Среди большой войны жестокой,

С чего – ума не приложу,

Мне жалко той судьбы далекой,

Как будто мертвый, одинокий,

Как будто это я лежу,

Примерзший, маленький, убитый

На той войне незнаменитой,

Забытый, маленький, лежу.

1943

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-