Гібралтар: 6,8 км², які можуть зірвати Brexit

Ситуація довкола відмежування Великобританії від Євросоюзу чимось нагадує процес розлучення подружжя, яке кілька десятиліть прожило душа в душу, але, втомившись одне від одного, вирішило іти далі різними шляхами. Іноді розірвання шлюбу перетворюється на тривалу та болісну процедуру, що межує із (принаймні, юридичною) війною. Звісно ж, не беремо на себе сміливості порівнювати нинішню ситуацію у відносинах між Великобританією і ЄС із такою собі побутовою склокою, пов’язаною із поділом спільного майна. Але «буденним» це «розлучення» і справді не назвеш. Принаймні, тому, що таке відбувається вперше.

Розлучення – якщо до цього доходить – іноді стає каталізатором, коли партнери «пригадують» одне одному все. Щось подібне відбувається і довкола Brexit. Доки 28 країн-членів ЄС «вели спільне господарство», між ними час від часу виникали непорозуміння, іноді були спроби пригадати про суперечливі моменти з минулого. Але це ніколи не переростало у більш радикальні форми конфлікту. А коли Британія «подала на розлучення», старі образи й непорозуміння далися взнаки. І переросли в суперечки – зокрема, й у середині самої Великобританії, адже не всі її частини готові жити без Об’єднаної Європи (більшість населення Шотландії і Північної Ірландії не хочуть розлучатися з ЄС), і довкола кордонів з Ірландією, і щодо фінансових виплат, режиму торгівлі та багатьох інших, дрібніших, неузгодженостей.

Більшість спірних питань у процесі тривалих переговорів Лондона з Єврокомісією вдалося вирішити. Про що відрапортувала напередодні британська прем’єрка Тереза Мей. Але є й такі, які, навіть, можуть завадити «розірванню шлюбу», чи то пак – підписанню Угоди щодо Brexit. З-поміж них – ситуація зі статусом Гібралтару. Саме через непорозуміння довкола питання суверенітету над цією невеликою територією Іспанія може заблокувати угоду.

І з точки зору іспанських національних інтересів зовсім не дивно, що офіційний Мадрид вирішив саме зараз актуалізувати питання, яке було предметом міждержавних суперечок упродовж кількох століть. Адже іспанська влада добре розуміє, що завдяки особливостям європейської демократії (коли те чи інше рішення повинні підтримати усі країни-члени ЄС), має на руках «золоту карту» і може диктувати Британії, яка діє у ролі заявниці-прохачки, свої умови.

Нагадаю, Мадрид не визнає суверенітету Великобританії над невеликим шматочком суші на півдні Піренейського півострова і вважає, що британцям належить лише укріплений периметр міста, а на решту території укладений 300 років тому договір не поширюється. Лондон із цим, звичайно ж, незгоден. Про компроміси сторони усе ще не домовилися. І погрози з боку Мадрида набрали конкретних обрисів. Приміром, глава іспанського уряду Педро Санчес написав у мережі Twitter: «Мій уряд завжди захищатиме інтереси Іспанії. Якщо не буде змін, ми заблокуємо Brexit».

Першим кроком може стати ухвалення лідерами ЄС окремої проіспанської заяви щодо Гібралтару. Відозву поки що невідомого змісту планують ухвалити в неділю разом з іншими документами щодо Brexit. Причому, лідери 27 держав, що залишаються в Євросоюзі, не залучатимуть Лондон до обговорення тексту заяви. Принаймні, про це кажуть у Мадриді. Наступним кроком може стати, власне, блокування Іспанією підписання всеосяжного договору між ЄС і Великобританією.

Але не забуваймо, що йдеться не про справжній шлюб, який не можна розірвати без юридичного оформлення відповідної процедури. Існує і варіант «розлучення», за якого Британія «вирушить у самостійне плавання», так і не уклавши остаточної угоди щодо Brexit чи відклавши підписання договору «до кращих часів».

«Але при цьому втрати країни будуть іще більшими: йдеться як про економічні, так і про політичні ризики, – пише експерт Українського інституту майбутнього Ілія Куса. – Адже тоді умови торгівлі між Великобританією і ЄС визначатимуться загальними правилами СОТ, що позбавить Лондон низки преференцій. До того ж, на кордоні між Ірландією і Північною Ірландією (частина Великобританії) доведеться відновлювати митний контроль, що посилить напруженість довкола так званого «північно-ірландського питання», – вважає експерт-міжнародник.

Вочевидь, Тереза Мей, над якою останнім часом й без того згустилися хмари, навряд чи готова без крайньої потреби іти на такі ризики. Тож намагатиметься домовитися з іспанським керівництвом. Отже, позиції Мадрида у нинішній суперечці довкола статусу Гібралтару доволі сильні.

Що знаємо про Гібралтар? І що до нього Мадриду та Лондону?

«Гібралтар – британська заморська територія, що лежить на вузькому гористому просторі на півдні Піренейського півострова. Площа – 6,8 км². Населення – 33 тисячі осіб», – дізнаємося із Вікіпедії. Завдяки особливостям географічного розташування ця, здавалося б, малюсінька територія (приміром, найменший район Києва – Печерський – має учетверо більшу площу – 27 км², а пристоличні Бровари – 34 км²), – один із найважливіших у світі стратегічних пунктів. Більшу частину території займає висока протяжна скеля (заввишки 426 метрів), що на кілька кілометрів виступає у Середземне море. Гібралтар – це ключ до протоки, яка з’єднує Атлантичний океан з Середземним морем. Тож не дивно, що тут діють стратегічні морська й авіаційна база Великобританії, підземний штаб і центр зв'язку військ НАТО.

А суперечка щодо суверенітету Гібралтару між Іспанією і Великобританією триває вже більше трьох століть! Іспанці відвоювали цю територію в арабів у 1492 році. У 1704-му її захопив англійський адмірал Джордж Рук. І в 1713-му ці землі офіційно приєднали до Англії за умовами Утрехтського миру. Відтоді боротьба за контроль над Гібралтаром не припинялися. Як засвідчив проведений у 1967 році референдум, місцеве населення підтвердило намір залишилися під управлінням Британії. Але Мадрид із цим не змирився. Дипломатичні війни довкола стратегічного району не припинялися. У 1969-85 роках дійшло, навіть, до закриття іспанського кордону із Гібралтаром, де британці утримували чималий військовий контингент. Іспанія оголосила про повну економічну блокаду території, припинила морські перевезення, телефонний і телеграфний зв’язок. Зрештою, у 1989-му настала своєрідна «відлига» – британський уряд оголосив про скорочення свого військового гарнізону наполовину. Виведення наземних військ почалося в березні 1991-го, але морські й повітряні сили залишилися.

У 2002 році гібралтарці провели іще один референдум. Цього разу визначалися із можливістю «спільного, британсько-іспанського правління». Більшість знову були проти, віддавши перевагу винятково британському підпорядкуванню. Але до Євросоюзу Гібралтар приєднався окремо від Великобританії – у 2003 році.

І ось тепер Мадрид отримав другий шанс для того, аби спробувати змінити неприємний для себе статус-кво. Тим паче, що після референдуму щодо Brexit головний міністр Гібралтару Фабіан Пікардо оголосив про готовність порушити питання про спільний суверенітет з Іспанією, у разі виходу Великобританії з ЄС (гібралтарці, вочевидь, настільки звикли до європейського життя, що готові поступитися принциповою прихильністю до британського правління).

До речі, керує територією губернатор, якого призначає британська королева. Але головний міністр – керівник виконавчої влади – обирається із місцевих. Мініатюрний Гібралтар має чи не найменший у світі парламент – у складі лише семи депутатів, один з яких отримує статус головного міністра. Крім нього, в уряді тільки дві посади – міністрів юстиції і фінансів.

Економіка Гібралтару пов'язана з обслуговуванням великого відкритого порту (що також є предметом заздрості іспанців), британських військово-морської і військово-повітряної баз, а також об’єктів натовського командування. Окрім того, цей район охоче відвідують туристи. Адже Гібралтарська скеля має статус природного заповідника, де росте понад 600 видів рослин – у тому числі рідкісних та унікальних. Зокрема, лише тут можна зустріти у дикій природі квітучого представника родини Капустяних Iberis gibraltarica. Також на території Гібралтару мешкає єдиний у Європі примат  - лісовий макака (магот). 

Існує легенда, згідно з якою Гібралтар залишиться британським, доки там залишатиметься хоча б один магот. У Великобританії, навіть, є пов'язаний із цим афоризм: «Ми захищатимемо мавп… до останнього англійця».

Отже, і для Мадрида, й для Лондона «питання Гібралтару» справді принципове. Чи вдасться європейським дипломатам домогтися зближення позицій опонентів, дізнаємося у неділю.

За матеріалами преси підготував Владислав Обух