Нікол Пашинян: і санкції проти Росії, і війна із олігархатом
Після перших «ста днів» перебування Нікола Пашиняна на чолі уряду Вірменії, що сплили в середині серпня та були ознаменовані величезним мітингом його прихильників на головній площі Єревану, здавалося градус політичних заяв мав би трохи знизитися. Затриманий та запроторений у СІЗО колишній президент Роберт Кочарян вийшов під заставу та заявив про поновлення політичної діяльності, і створювалося враження, що вірменське політичне протистояння перейде, власне, у знайому українцям фазу: «перетягування канату» між владою чинною та колишньою. Але ні – от знову «вибухнуло»…
Вересень тривоги «їхньої»
«Перша ластівка» з’явилася ще 8 вересня. Пашинян приїхав до Москви, на зустріч із Володимиром Путіним, та дозволив собі заяву, про те, що сподівається, що відносини між країнами далі підуть за принципом невтручання у внутрішні справи одне одного. Тобто: на перший погляд фраза – очевидна та зрозуміла для міжнародних відносин, але це недвозначно вказує: раніше таке втручання було, й щось підказує, що не з вірменського боку в російські справи… Втім, подробиць до чого домовилися під час розмови Пашинян та Путін, оприлюднено не було. І тому подальші події – цілком можуть бути маркером того, що розмова загалом не склалася.
Далі – більше. Своїм рішенням Пашинян переніс святкування Дня Перемоги у Вірменії з 9 травня на 8-ме – власне, як прийнято у більшості країн Європи, та перейменував його на День скорботи та примирення. А на засіданні уряду 9 вересня прем’єр заявив: «Я дуже люблю Росію, як і мільйони моїх співгромадян. Думаю, багатовіковій дружбі наших народів нічого не загрожує, але я регулярно запевняв наших американських і європейських партнерів у тому, що Вірменія бере з них приклад і так робитиме в найближчі роки. Природно, ми підтримаємо нові санкції проти Росії за отруєння Скрипалів. Я вважаю, що недобре труїти людей бойовими газами, рівно як і відправляти політичних опонентів за грати. Думаю, Путін мене зрозуміє і схвалить наше рішення». Звісно, складно подумати, що володар Кремля схвалить такі настрої в Єревані, але заява – сильна та недвозначна сама по собі. І треба сказати, вона так й не знайшла поки що відгуку з Москви. Значить – там замислилися.
А вже 11 вересня інформаційний простір Вірменії було вражено оприлюдненням 8-хвилинної розмови між керівниками вірменських спецслужб – Спеціальної слідчої служби (ССС) Сасуна Хачатряна та Служби національної безпеки (СНБ) Артура Ванецяна. Вони обговорювали обставини так званої «справи 1 березня», коли в 2008 році була силою розігнана демонстрація опозиції та загинули 10 осіб, а обвинуваченими в якій виступають екс-президент Кочарян, колишній начальник Генштабу, а нині – генеральний секретар ОДКБ Юрій Хачатуров та колишній міністр оборони Мікаел Арутюнян.
Скажемо відверто, на українців зміст запису, у разі його оприлюднення, великого враження не справив би – завдяки «касетному скандалу» ми й не таке чули. Власне, два чиновники обговорюють обставини справи та достатньо загально натякають один одному про те, що краще було б щоб суддя виніс рішення про утримання підозрюваних під вартою. Ні мата, ні якихось промовистих фактів чи шалених звинувачень, все майже безневинно. Єдине, що звертає увагу: певна обережність щодо перспективи арешту глави ОДКБ, генерала Хачатурова, нібито на це дуже нервово реагують у Москві. Втім, очільники спецслужб не ставлять цю обставину у ранг якоїсь «обов’язкової умови» для себе та слідчих дій.
А от на пана Пашиняна цей витік інформації справив велике враження, і вже 12 вересня він дав наказ головам поліції Валерію Осіпяну та СНБ Ванецяну впродовж двох годин провести рейд та роззброїти усі незаконні приватні охоронні структури олігархів та чиновників. Сам же витік запису у ЗМІ Пашинян назвав заколотом і відкрито пригрозив своїм попередникам у владі – Кочаряну та Саргсяну, що просто їм це не минеться: «Ні мишка, ні рибка, ніхто не вислизне. У Вірменії минув час злодіїв. Знайдемо всіх з америк, австралій, росій. Знайдемо і повернемо. Роберт Кочарян і Серж Саргсян! Ви кинули виклик народу. Подивіться тепер, якою буде відповідь народу». Тобто прем’єр цілком логічно зв’язав небажаний для державних інтересів Вірменії витік з роботою професіоналів-спецслужбістів, які працюють на опонентів і ображених. Рейди з їх нейтралізації були проведені, але про їх підсумки інформація оприлюднена не була, як сказав прес-секретар голови уряду – поки ще не час, але нібито до управління поліції Єревану біли доставлені п’ять охоронців депутата парламенту та бізнесмена Самвела Алексаняна...
Хто кого за що впіймає?
Спробуємо розібратися – що за гра ведеться у Єревані? Звісно, тон розмови з Путіним, коли диктатору вказується, що його втручання у життя іншої країни – зайве, не може не викликати роздратування диктатора. Та, здається, Нікол Пашинян свій вибір зробив і йде на ціннісний розрив із Москвою. Зауважимо: поки що йдеться про підтримку майбутніх потенційних санкцій. Пашинян, приєднуючи Вірменію до «Скрипаль-санкцій», ніби сигналізує і в Москву, і в Париж, і в Лондон, і в Вашингтон – я та моя країна тримаємося саме цивілізованих, загальнолюдських цінностей, просимо це врахувати. Але навіщо це Пашиняну зараз?
Скажемо відверто: вести перемовини із Путіним в умовах, коли економіка Вірменії залежить від Росії напряму – вкрай важко. Коли ж зовнішньополітична орієнтація на Москву сформована більше двадцяти років, як з об’єктивних, так й з кон’юнктурних причин – це практично «футбол в одні ворота». Не є таємницею, що протести, які привели в травні Пашиняна до влади, не були б успішними без підтримки вірменської діаспори, передусім у Європі – у Франції та США. І от, можна констатувати: Пашинян набрався рішучості реально змінити курс країни, як із політичних, так й з економічних мотивів – за першими він чужий Путіну, а Путін – йому, за другими – Вірменії потрібні гроші не з Москви. Просто так у сучасному світі це не робиться – і як західні партнери, так й сам вірменський очільник уряду розуміють: потрібна політична воля та здатність до такого кроку, а засвідчення єдиного бачення гуманістичних цінностей підтримкою відповідних санкцій – чим не доказ серйозності намірів? Тим більше – удар у такому сакральному для сьогоднішній РФ питанні як День перемоги 9 травня – демонстрація рішучості дистанціюватися від Москви.
Відповіддю на це і стало оприлюднення розмови двох керівників спецслужб. Хто стоїть за ним реально – сказати складно. Але те, що організувати прослуховування спецслужб до снаги або спецслужбам інших держав чи багатим людям – очевидно. До речі, «постраждалий» від рейдів депутат Самвел Алексанян – теж ціль не випадкова. Як політик він не має, нібито, особливої ваги, був у колишній правлячій партії, влітку вийшов з її фракції. Але – він дуже помітна та впливова фігура у вірменському бізнес-середовищі. І затримання його охоронців чи підлеглих – це зрозумілий меседж. Адже, окрім Кочаряна та Саргсяна, на яких зараз валяться усі «шишки», прослуховування керівників спецслужб під силу організувати тільки представникам великого бізнесу. І тиск на Алексаняна – це «привіт» усім іншим, і в першу чергу – олігарху Вірменії номер один – Гагіку Царукяну, фінансова та політична вага якого може порівнюватися із такою ж вагою Ріната Ахметова в Україні десь років шість-сім тому, з поправкою на масштаби країни.
Підсумуємо. Нікол Пашинян грає в дуже серйозну та багатоходову гру. Він має обгрунтований намір змінити зовнішній вектор країни та відкрито опонує РФ та її режиму, також він рішучий щодо обмеження впливу великого бізнесу на політику всередині країни. Фактично, це означає, що Пашинян «перерубає» два головні джерела політичної системи Вірменії, яку вирішено демонтувати. Головне зараз: не дати себе задурити усілякими проектами та компромісами, адже українцям, наприклад дуже добре відомо, до чого призводять будь-які компроміси «революційної» влади із «колишніми», згадаємо хоча б всілякі «меморандуми» та «універсали» часів Віктора Ющенка та їх наслідки. У Пашиняна є шанс довести, що такі компроміси не лише просто не потрібні, а й шкідливі.
Перші політичні наслідки усього зазначеного можна буде побачити вже 23 вересня, коли пройдуть вибори до міської ради столиці Вірменії – Єревана. Це і буде відповідь на запитання: чи у Вірменії таки перемогла революція, чи навпаки – реванш колишніх вже не за горами.
Віктор Чопа, Київ
