Придністровський конфлікт. 26 років безплідної «миротворчості» - 30.07.2018 17:26 — Новини Укрінформ
Придністровський конфлікт. 26 років безплідної «миротворчості»

Придністровський конфлікт. 26 років безплідної «миротворчості»

819
Ukrinform
Хто проти заміни військових на цивільних спостерігачів і чи варто очікувати реанімації "меморандуму Козака"?

В останній декаді липня у Молдові відзначили чергову річницю закінчення збройного конфлікту на Дністрі. Війна, що забрала життя сотень людей, тривала лише кілька місяців – з березня по липень 1992 року. Проте цього вистачило, щоб розділити країну на «два береги», на офіційний Кишинів і Придністровський регіон.

Угоду про припинення бойових дій було підписано 21 липня 1992 року в Москві між президентом Росії Борисом Єльциним і його молдавським колегою Мірчею Снєгуром. У тому ж московському документі, офіційна назва якого – Угода про принципи мирного врегулювання збройного конфлікту в Придністровському регіоні Республіки Молдова, було зафіксовано і рішення про початок миротворчої операції на Дністрі. На лінії розмежування між правим і лівим берегом встали миротворці.

Минулої неділі, 29 липня, виповнилося 26 років від початку миротворчої операції на берегах Дністра. Територія, на якій розташована тристороння миротворча місія, до складу якої входять військовослужбовці Росії (400 осіб) та Молдови (300 миротворців), а також 10 військових спостерігачів від України, називається Зоною безпеки.

Примітно, що чергова річниця початку миротворчої операції, на відміну від попередніх років, пройшла нині якось непомітно й тихо не тільки в Кишиневі, але і в самому Тирасполі. Про сумну для обох берегів Дністра дату нагадав президент Молдови Ігор Додон, зробивши спеціальну заяву до річниці миротворчої місії. На лівому березі пресі дав з цього приводу велике інтерв'ю співголова Об'єднаної Контрольної комісії від Придністров'я Олег Бєляков.

Приводів для «пишних урочистостей» не було: миротворча операція триває майже три десятки років, але, на жаль, «весь пар у свисток». Придністровський конфлікт залишається неврегульованим.

МІСІЯ ВИКОНАНА. ЩО ДАЛІ?

Доречно відзначити, що після припинення військового конфлікту і введення лінії розмежування роль своєрідного контролюючого органу за ходом реалізації миротворчої операції стала виконувати утворена в 1992 році Об'єднана контрольна комісія (ОКК) з постійною штаб-квартирою в місті Бендери.

Безумовно, свою місію російські і молдавські миротворці при активній взаємодії з українськими військовими спостерігачами успішно виконали. Цей факт не піддають сумнівам ні в Кишиневі, ні в Тирасполі: за ці роки на Дністрі не було чути пострілів і вибухів снарядів. Виконано величезний обсяг роботи з розмінування узбережжя Дністра, де в 1992 році йшли запеклі бої, вилучено велику кількість незаконної зброї у громадян. Країна живе мирним життям.

Миротворці зі своєю місією успішно впоралися. Здавалося б, сьогодні необхідності в присутності військових на Дністрі більше немає. Офіційний Кишинів наполягає на заміні військового контингенту миротворців на місію міжнародних цивільних спостерігачів під егідою ОБСЄ або ООН, а також на виведенні з Придністров'я незаконно розквартированої там Оперативної групи російських військ (близько 1400 осіб). Але Придністровський регіон відмовляється розглядати будь-яку версію з відновлення цілісності країни, вимагаючи цілковитої незалежності від офіційної влади Кишинева.

Доречно нагадати, що особливу гостроту питання про трансформацію миротворчої місії з військової на цивільну здобуло на початку зими 2012 року. Тоді в перший день Нового року на одному з миротворчих постів російським військовослужбовцям був смертельно поранений громадянин Молдови Вадим Писар. Саме після цього трагічного інциденту молдавська сторона вперше порушила питання про необхідність введення в Зону безпеки на Дністрі цивільної місії міжнародних спостерігачів. Питання обговорюється близько шести років, але далі обговорення поки справа не йде.

Але якщо раніше проти заміни російських миротворців виступали тільки Придністров'я і Росія, то тепер такої ж позиції дотримується і президент Молдови Ігор Додон. У своїй заяві з нагоди 26-ї річниці початку миротворчої операції на Дністрі Додон підкреслив що, незважаючи на будь-яку критику, він твердо впевнений у необхідності збереження миротворчого контингенту на лінії розмежування і буде виступати за подальшу присутність на берегах Дністра військових.

При цьому, глава Молдови наполягає на необхідності початку обговорення в рамках переговорного процесу у форматі «5+2» (Молдова і Придністров'я – сторони конфлікту, Україна, ОБСЄ і Росія – посередники, ЄС і США – спостерігачі) моделі політичного врегулювання Придністровського конфлікту.

МОДЕЛІ ВРЕГУЛЮВАННЯ: МІНУСІВ БІЛЬШЕ, НІЖ ПЛЮСІВ

Один з варіантів остаточного врегулювання конфлікту розглядався ще у 2003 році, коли був розроблений і ледь не підписаний відомий Меморандум Козака (за іменем його головного розробника, на той момент заступника керівника адміністрації президента Володимира Путіна), що передбачає федералізацію Молдови. Багато хто порівнював тоді Меморандум Козака з Планом Ющенка, оскільки особливих відмінностей між ними не було. Щоправда, в Плані Ющенка не було ні слова про федералізацію, а лише про надання Придністров'ю більш широкої автономії.

Приднестровье

Тим не менше, крім федералізації, в тому нещасливому документі Козака був присутній ще один пункт, про який довго зберігали мовчання, і про який більшість громадян дізналися багато років потому. Саме його зміст і підштовхнув тодішнього президента Молдови Володимира Вороніна відмовитися в останній момент від його підписання. В документ був включений пункт, згідно з яким на території Придністровського регіону мали дислокуватися на постійній основі частини російської армії строком на 20 років, що де-факто означало присутність на території країни іноземної військової бази. А це суперечило конституційному нейтралітету Молдови. При цьому, президент Молдови Ігор Додон досі залишається прихильником ідеї федералізації Молдови.

Як і слід було очікувати, що нове кремлівське призначення російського віце-прем'єра Дмитра Козака в середині липня спеціальним представником президента Росії з торгово-економічних відносин з Молдовою було сприйнято неоднозначно. І в парламенті Молдови, і в уряді сприйняли цю новину скептично. Більшість молдавських експертів і знавців політичного життя в Молдові не виключають, що «повернення» Дмитра Козака може бути пов'язано з намірами Росії реанімувати покритий «пилом десятиліть» Меморандум Козака. На цю думку політологів наштовхнуло і те, що після відставки Дмитра Рогозіна, визнаного в Молдові персоною нон-грата, так і не був призначений спецпредставник президента Росії по Придністров'ю. Як зазначив спікер парламенту Молдови Андріан Канду, «подивимося, з чим цього разу пан Козак приїде в Кишинів»...

Сьогодні найбільш прийнятним, на думку офіційного Кишинева, залишається варіант надання Придністровському регіону особливого статусу у складі єдиної і неподільної Молдови. Однак, придністровська сторона категорично відмовляється це питання навіть обговорювати, наполягаючи на визнанні повної незалежності Придністровської Молдавської республіки, з усіма витікаючими звідси наслідками.

ВИВЕДЕННЯ ВІЙСЬК

Якщо повернутися до Угоди 1992 року про принципи мирного врегулювання Придністровського конфлікту, резонно звернути увагу на пункт, в якому фігурують розквартировані на той момент на території невизнаного Придністров'я частини 14-ї російської армії. Сьогодні оперативну групу російських військ (ОГРВ) в ПМР вважають спадкоємицею тієї армії.

В Угоді чітко написано, що російська армія буде суворо дотримуватися нейтралітету, а сторони конфлікту (Молдова і Придністров'я) беруть на себе зобов'язання поважати взаємний нейтралітет і утримуватися від будь-яких протиправних дій щодо військового майна, військовослужбовців цієї армії і членів їх сімей.

При цьому в Угоді прописано, що питання про статус армії (російської), порядок та строки її поетапного виведення з Молдови будуть визначені в ході переговорів між Російською Федерацією та Республікою Молдова.

Протягом 26 років переговори з цього питання проводяться мало не на постійній основі. Ще в далекому 1999 році була прийнята знаменита Стамбульська декларація саміту ОБСЄ (під якою, до речі, стоїть підпис і Росії), в якій російська сторона брала на себе зобов'язання вивести свої війська з регіону. А на початку літа 2018 року, за наполяганням молдавської сторони і при активній підтримці інших держав, включаючи Україну, була прийнята відповідна резолюція Генеральної асамблеї ООН про беззастережне виведення російських військ з Придністров'я. Проте російські війська і озброєння, включаючи більше 20 тисяч тонн боєприпасів, які ще з радянських часів зберігаються на військових складах у селі Колбасна Рибницького району, ніхто виводити не збирається.

Справедливості заради слід сказати, що на початку двохтисячних років з російського боку були все ж деякі спроби вивести війська і озброєння. Але це більше скидалося на інсценіровку, як кажуть «про людське око»: по всіх телеканалах республіки (напевно, щоб додати значущості подіям) «крутили» тоді спеціальні сюжети, показуючи вантаження танків та іншої військової техніки на залізничні платформи для їх вивозу в РФ, однак «показовими виступами» все й завершилося. А «віз» (читай війська) і нині там».

Молдавська сторона пункту про нейтралітет суворо дотримується – протиправних дій щодо російських військовослужбовців протягом 26 років зафіксовано не було. А в Придністровському регіоні час від часу продовжуються всі ті самі «показові виступи»: за участю російських військових регулярно проводяться різного роду військові навчання, паради і марш-кидки по дорогах і селах уздовж лівого берега.

Зінаїда Гурська, Кишинів

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>