Як президент Італії друзів Путіна на місце поставив
Неочікуваний політичний кульбіт із відмовою нібито погодженого кандидата на посаду очільника уряду Італії Джузеппе Конте та пропозиція, зроблена президентом країни Серджо Маттареллою економісту Карло Коттареллі створити та очолити технократичний неполітизований уряд, можна вважити або початком затяжної політичної кризи із непередбачуваним фіналом, або – новим та цікавим трендом європейської політики.
Маттео та його «браття»
Парламентські вибори у Італії відбулися ще 4 березня, перемогу на них святкував лівопопулістський та євроскептичний «Рух 5 зірок», який набрав 32 с хвостиком відсотків голосів. Друге місце – за колишньою правлячою Демократичною партією на чолі із Маттео Ренці (18,7%), далі – права євроскептична «Ліга Півночі» іншого Маттео - Сальвіні (17,4%) та класичні праві із «Вперед, Італія!» на чолі із політичним патріархом та другом Путіна Сільвіо Берлусконі (14%). Ще дві малі – ліва та права партії – отримали по 4 и 3,5% відповідно. Із цього набору були одразу зрозумілі дві речі: по-перше, переговори про коаліцію будуть важкими, по-друге – уряд Італії буде євроскептичним та більш проросійським. Але коли процес пішов – стало зрозуміло, що все набагато складніше.
Головним висновком цих майже трьох місяців для італійського суспільства стали відкриття нових політичних імен та забування звичних: молодий лідер «Лігі Півночі» Маттео Сальвіні, несподівано потіснивши Берлусконі з посади «головного правого» в італійський політиці, вирішив, що більше він перед старим сеньйором зобов’язань не має і припинив багаторічний союз двох партій. Далі – почалися перемовини між «льодом та полум’ям» - тобто між популістами з лівого та правого боку – «Лігою» та «5-зірковими» переможцями. Не буде перебільшенням сказати, що саме високий рівень підтримки лівих євроскептиків заважав швидкому вирішенню проблеми уряду: в них не було сильної кандидатури на прем’єра, лідер «зірок» 32-річний Луїджі ді Майо був явно не готовий до кабінетної роботи – це не мітинги та дебати проводити, а запропонувати когось ще – просто не було кого. Інша справа – сеньйор Сальвіні, який має амбіції поєднати в своїй особі самовпевненість Макрона, незламність Нетаньягу, артистизм Ципраса та прагматизм Меркель. Цей політик відверто нудився в тіні Берлусконі кілька зайвих років, але результати виборів все ж таки поставили його партію тільки на третю сходинку. От і шукали собі «братів» два нібито переможці виборів (до речі, мала права партія, що також могла долучитися до поділу портфелів із своїми 4%, має саме таку назву – «Брати Італії»). Час йшов – а виходу не знаходилось.
І от минулого тижня перемовини все ж таки дали результат. Обидві партії узгодили як програму дій, так і усіх виконавців, подавши кандидатуру майбутнього прем’єра – Джузеппе Конте, маловідомого професора, але професійного юриста з великим досвідом. Такий варіант означав тільки одне: тимчасовий компроміс та утворення цікавої моделі влади, що існує зараз, наприклад у Польщі. Це коли не важливо хто сидить у кріслі президента та голови уряду, адже усі важелі впливу у керівників партій правлячої коаліції – в Польщі це Ярослав Качинський, але там уряд однопартійний. А в Італії – сеньйори Ді Майо та Сальвіні вирішили виграти час особисто для себе та наростити м’язи для майбутніх звершень. Конте погодився, сходив до президента Маттарелли та отримав мандат на формування уряду. Через два дні – приніс президентові перелік з прізвищами міністрів. Але здається, краще б цього не робив…
Джокер на ім’я Серджо
Посада президента в Італії – номінальна, там парламентська республіка, але саме президент має погодити усі кандидатури міністрів. І от Конте приніс свій список, а Маттарелла викреслив із нього представника «зіркових» на посаду міністра фінансів, 81-річного (!) запеклого критика євро як грошової одиниці та ЄС в цілому Паоло Савону. Конте зреагував миттєво - відмовився очолювати уряд.
Може й не на 100%, але ця історія нагадує 2006 рік в Україні, коли умовно «помаранчеві» - БЮТ, «Наша Україна» та СПУ - мали усе для створення коаліції, але побили горщики з Президентом Ющенком саме на кадрових питаннях та зонах впливу. У нас це закінчилось створенням нової коаліції, СПУ переметнулася до Партії регіонів та КПУ, на політичну орбіту було повернуто лузера-2004, Віктора Януковича. Але це у нас, а в Італії – зовсім по-іншому.
Президент Маттарелла вирішив піти ва-банк. Він не став звертатися до інших партій із пропозицією знову почати безкінечні переговори, він покликав до себе відомого італійського економіста, який працював у системі МВФ, Карло Коттареллі та видав йому мандат на формування технократичного уряду без політичного забарвлення із метою – не допустити політичної нестабільності, що може зашкодити економіці. А далі – якщо отримає такий уряд довіру – то працювати до виборів в наступному році, якщо ж ні – то нові вибори уже цієї осені. От вам і «ляльковий» президент…
Лідери і «Лігі», і «Руху 5 зірок» з одного боку не можуть відверто протиставити президенту нічого – такий крок передбачений Конституцією Італії, єдине, що сеньйор Ді Майо зміг сформулювати – це те, що буде домагатися імпічменту та закликав до мирних акцій протесту. А так – м’яч зараз виключно у Маттарелли та Коттареллі.
Чому все це важливо – для Європи загалом та для України зокрема
Що ще важливо? Не можна не помітити в діях президента Маттарелли узгодженості з керівництвом ЄС у Брюсселі. І не треба звинувачувати главу держави в непатріотичності, адже він побачив у повній мірі наскільки ризикованими є пропозиції лівих та правих євроскептиків для економіки Італії та її місця в ЄС. Більше того, якщо ліві «зіркові» просто говорять гаслами, мовляв, «забагато ми на цей Брюссель витрачаємо», то сеньйор Сальвіні прямо виставляє рахунки та відверто погрожує виходом Італії із ЄС. І от цього сценарію Об’єднаній Європі зараз зовсім не потрібно. Тому що користь від цієї свари тільки одному панові – і він у Москві. До речі, представники обох партій неодноразово засвідчували свої симпатії до диктатора, а їх делегації неодноразово бували в окупованому Криму. Отже, президент Італії Маттарелла своїми діями захищає єдність Європи – не більше і не менше.
Для України варіант технократичного уряду Італії без євроскептиків та симпатиків Путіна є цінним сам по собі: щонайменше на півроку збережеться стабільність лінії ЄС. А цього – вже немало в складній ситуації.
А от що буде далі власне в італійській політиці – поки що таємниця. На словах і «5 зірок», і «Ліга» до нових виборів готові. Але популісти мають завжди пам’ятати, що прості гасла і обіцянки мають малий термін придатності, а виборці, не отримавши швидкого результату – можуть так само швидко переорієнтуватися. І тоді, хтозна, восени чи наступного року знову з’явиться шанс або для Берлусконі, або й для Маттео Ренці з Демократичної партії, якщо вони зроблять правильні висновки з цієї історії.
А ще – браво, пане президент Італія! Ваша рішучість в нейтралізації загроз для Єдиної Європи суто законним та демократичним шляхом, якщо виправдає себе, має хороші шанси, в разі виникнення подібних проблем бути розповсюдженою якомога ширше.
Олександр Севастьянов, кандидат історичних наук, Київ
