Турецький султанат: як і навіщо Ердоган готує дострокові вибори

У турецькому медіапросторі несподівано і дуже активно поширилась тема про можливе призначення дострокових виборів президента. За графіком, вони мали б відбутися через півтора роки - у листопаді 2019-го. Але 17 квітня Девлет Бахчелі, лідер націоналістів, які є союзниками президента Ердогана, запропонував провести вибори вже у серпні цього року. Ініціативу без затримки підхопили й представники офіційної влади. Заступник прем’єр-міністра Туреччини Бекір Боздаг зауважив, що це непогана ідея і правляча партія обговорить її. А президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган анонсував свою зустріч з Девлетом Бахчелі для обговорення цієї пропозиції. Не минуло й доби, як стало відомо, що дострокові президентські та парламентські вибори в Туреччині пройдуть 24 червня 2018 року. “Ми обговорили пропозицію паном Бахчелі й вирішили позитивно підійти до ухвалення рішення про дострокові вибори. Ми вирішили провести вибори 24 червня 2018 року”, — заявив Ердоган, повідомляє Hurriyet.

Космічна – без перебільшення – швидкість прийняття подібного рішення цілком може претендувати на книгу Гіннеса, але турецькою владою, звісно, тут керує не «спортивний» інтерес. Дострокові вибори є доволі непоганим варіантом для Ердогана в нинішніх умовах розрубати Гордіїв вузол проблем і чим швидше це зробити, - тим на думку турецьких верхів буде краще. 

Чому Ердогану треба поспішати

Протягом останнього року економічна та фінансова ситуація у Туреччині значно погіршилася. Падають фондові ринки в Анкарі. Стрімко впала турецька ліра, курс якої лише кілька днів тому оновив історичний мінімум. У березні 2018 року міжнародне агентство «Moody’s» знизило кредитний рейтинг Туреччини до рівня «сміттєвого», що вдарило по потоках іноземних інвестицій в країну. Ердоган звинуватив у цьому приватні корпорації, які працюють у Туреччині. І ця заява теж істотно погіршила інвестиційний клімат. Тим часом рішення агентства багато в чому було зумовлене надзвичайним станом, який запроваджено в країні уже майже два роки, після спроби перевороту влітку 2016-го. Геополітична ситуація навколо Туреччини: сирійський конфлікт, курдська проблема, - також підривають її економічні перспективи, адже чим більше хаосу та війни біля кордонів, тим більше потерпає економіка.

Уряд витрачає дуже великі кошти на оборону та безпеку, що пов’язано з його видатками на військові операції у Сирії та Іраку, на постійні антитерористичні рейди проти курдів у своїх власних південно-східних провінціях. За останні два роки Анкара провела дві великі військові операції на півночі Сирії проти курдів і терористів «Ісламської держави», активно бомбардує північні регіони Іраку, систематично організовує рейди проти бойовиків «Робітничої партії Курдистану» у провінції Діярбакир біля кордону з Сирією. У свою чергу, це спровокувало курдів на відповідь на турецьких теренах: серія терактів прокотилася великими турецькими містами. А далі – за ланцюжком - теракти розхитали внутрішньополітичну ситуацію, а загравання Ердогана з радикальними екстремістськими угрупованнями, на які турецька армія спирається у боях на півночі Сирії, ще більше погіршило рівень безпеки в країні.

На тлі поляризації суспільства і підйому націоналізму, поєднаного з заграванням Ердогана з ісламізмом як новим маркером турецької пост-османської ідентичності, на політичну арену Туреччини виходять нові опозиційні сили, які грають на тому ж ідеологічному полі, що й сам президент. Це ті сили, які раніше вважалися в Туреччині, країні-кандидаті на вступ в Європейський Союз, маргінальними – радикальні ісламісти, теократи, монархісти та різні ультра-націоналістичні структури, які піднялися на войовничій риториці турецького лідера останніх років. Яскравим прикладом такої трансформації стала поміркована ісламістська партія «Саадет», яка нещодавно вийшла з тіні своїх нещодавніх провалів на виборах, і тепер може претендувати на те, щоб навіть зайти у парламент, вперше за понад 20 років.

Все це поступово послаблює вертикаль, яку сформував Ердоган, і нарощує протестний потенціал у суспільстві. А найбільше тиснуть на уряд вищезгадані економічні проблеми. З подальшим погіршенням відносин Анкари з Євросоюзом перспектив для посилення торговельно-економічної співпраці з Європою стає все менше. Хоча президент і зумів «закрутити гайки» у внутрішній політиці після невдалої спроби військового перевороту в липні 2016 року, він все одно абсолютно усіх опозиціонерів не позбавився, а його новими ворогами поступово стають такі ж, як він – набагато агресивніші та радикальніші ісламісти

Чого душа бажає

Офіційна Анкара прагне зберегти незмінним свій зовнішньополітичний курс, особливо на сирійському напрямку. Будь-які соціально-політичні потрясіння у Туреччині можуть збити цей курс, а правлячі еліти в цьому не зацікавлені, адже цілі вони собі поставили доволі амбітні. На сьогоднішній день, Туреччина, культивуючи духовно-патріотичний дискурс у медіа, на повних парах прямує до реалізації наступних основних зовнішньополітичних цілей:

1. Добитися врегулювання сирійського конфлікту як одна з держав-гарантів миру в Сирії і домінантна сила в регіоні Леванту. Президент Туреччини зумів вивести країну з-поміж держав, які програвали війну в Сирії, в одну з провідних сторін конфлікту, які вирішують всі питання, пов’язані з врегулюванням ситуації. Протягом останнього року тріада Анкара-Тегеран-Москва стала де-факто головним зовнішнім чинником у конфлікті в Сирії і вивела за рамки міжнародних переговорів таких гравців, як Саудівська Аравія, , Катар, Ізраїль. Навіть США та ЄС були вимушені дещо посунутися.

2. Сформувати турецько-болгарський регіональний газовий хаб, який зможе замкнути на собі газові потоки з Каспійського моря та Ірану до Південної Європи та Балкан. Це посилить геоекономічний вплив Туреччини у Європі та Азії.

3. Взяти під контроль або заблокувати газові родовища на Кіпрі. У 2015 році біля берегів Кіпру виявили величезні запаси природного газу. За контроль над ними нині триває боротьба між Туреччиною, Грецією, Єгиптом, Ізраїлем, Ліваном і самим Кіпром. Анкара не зацікавлена у формуванні єгипетсько-ізраїльського газового хабу у Східному Середземномор`ї, який зараз починає оформлюватися, а відповідно блокує усі спроби представників цих країн почати розробку родовищ і районі Кіпру. Через напружену ситуацію у цій частині світу, саме Східне Середземномор`я, на глибоке переконання автора, стане однією з нових «гарячих точок» на Близькому Сході.

4. Потіснити Саудівську Аравію у боротьбі за регіональне лідерство. Саме заради такої геополітичної мети Ердоган свого часу підтримав Катар у конфлікті з Саудівською Аравією у травні 2017 року. Власне, саме Туреччина та Іран сьогодні є гарантами безпеки Катару та не дають Ер-Ріяду можливості змінити владу в Досі. Катарська криза стала подразником у стосунках між Анкарою і Ер-Ріядом, а Туреччина чітко продемонструвала, що не дасть саудитам домінувати на Близькому Сході.

Автократом треба ставати вчасно

На цьому тлі турецькому лідеру необхідно швидко консолідувати владу в своїх руках і прискорити реалізацію плану, який він визначив минулого року, коли населення підтримало поправки до Конституції. Вони надають президенту надзвичайні повноваження, небачені з часів засновника республіки Мустафи Кемаля Ататюрка. За новими правилами, президент обирається на 7 років і одразу поєднує повноваження президента та прем’єр-міністра, а парламент фактично перетворюється на формальну структуру. Активація поправок до Конституції стане завершальним штрихом в узурпації влади Ердоганом і його правлячою «Партією справедливості і розвитку». Для президента це надзвичайно важливий крок для того, щоб остаточно розв`язати собі руки і спробувати стабілізувати політичну систему, переформатувавши її під свої інтереси.

Власне, тому в Туреччині й підняте питання дострокових виборів. Реджеп Ердоган прагне переобратися на новий термін, вже за новими правилами, і чим швидше, тим краще. Поки що проблеми в країні не набули критичної маси, протестний потенціал у суспільстві відносно низький, а нові опозиційні сили все ще маргінальні і не встигли оформитися у конкретні і достатньо впливові політичні партії і рухи.

Отже, якщо вибори президента Туреччини відбудуться вже у серпні цього року, Ердоган встигне достроково завершити своє перевтілення на турецького лідера нового типу - з новою політичною системою і оновленим мандатом довіри з боку населення.

Іллія Куса, експерт з міжнародної політики аналітичного центру "Український інститут майбутнього"