Не чекайте реформи ООН. Її не буде – до часу Х

Не чекайте реформи ООН. Її не буде – до часу Х

Аналітика
1016
Ukrinform
ООН ніколи не була ефективною організацією. Єдиний випадок, коли вона дозволила збройне приборкання агресора, став наслідком курйозу

Вже чотири з лишком роки, відколи світ збурений агресивною політикою Росії на міжнародній арені, не стихає жорстка критика ООН за неспроможність зупинити агресора. Нема сенсу деталізувати цю критику, бо дискусії нема, усі згодні, що ООН абсолютно не виконує свою задекларовану головну функцію підтримки міжнародного миру і забезпечення верховенства міжнародного права у всьому світі.

Очевидною є і головна перешкода ефективній діяльності ООН – право вето постійних членів Ради Безпеки (США, Росії, Франції, Великої Британії, Китаю). Звідси найперша вимога тих, хто прагне реформувати ООН: скасувати право вето (або, принаймні, забрати його у агресора – Росії). Справді, допоки є згадане право, ООН буде тим, чим є сьогодні, скільки б критики не лунало на її адресу. Ось Володимир Єльченко – Постійний представник України при ООН – так і каже: “Я є відвертим песимістом щодо реформи в Раді Безпеки, оскільки це тягнеться не один десяток років. Реально не буде жодної реформи, допоки не буде знайдене вирішення проблеми вето”. І далі: “Постійні члени Ради Безпеки ніколи не відмовляться від права вето добровільно, і це зрозуміло всім”. Отже, тупик.

Реальність така, що усім нам слід залишити надії на реформування Організації Об’єднаних Націй. Вона або буде діяти так, як діє сьогодні (тобто, м'яко кажучи, неефективно), або помре, зникне взагалі. Інша справа, що святе місце порожнім не буває, і замість ООН виникне щось інше, але про це інше занадто рано щось конкретне говорити.

Чому ООН неможливо реформувати? Не тільки тому, що така реформа можлива виключно за одностайного бажання головних суб'єктів – постійних членів Ради Безпеки, що є практично неможливим. Є й інша причина, так би мовити – історичного характеру.

Ми часто забуваємо, що ООН створили держави – переможці у Другій світовій війні. Тобто, створювалася вона для того, щоб закріпити здобуту перемогу. Право вето – це і був приз за перемогу. Тому у Раді Безпеки отримав місце Китай, але не отримали Німеччина, Японія, Італія. Більше того, ці три країни – переможені у війні – стали членами ООН значно пізніше, ніж переможці: Німеччина, ФРН, тобто – у вересні 1973 року (одночасно з НДР), Італія – у грудні 1955-го, Японія – у грудні 1956-го. А до 1971 року місце Китаю займала не КНР, а Тайвань (тобто, влада того Китаю, який воював з Японією, але потім програв громадянську війну комуністам). Все це має значення для розуміння, що з самого початку ефективність ООН прямо залежала від стосунків між переможцями у Другій світовій війні. Якщо уявити те, чого насправді ніколи не сталося б, а саме: стосунки між США, СРСР, Францією, Великою Британією та Китаєм після війни були б такими ж тісними та дружніми, як і під час війни, то людство отримало б супер ефективну організацію світового масштабу, яка легко б встановила непорушний світовий порядок без усяких війн.

Оскільки непримиренні суперечки між союзниками існували завжди, а спільний ворог у війні лише тимчасово відклав їх на потім, то ООН, звісна річ, ніколи не була ефективною організацією, а не тільки до 2014 року. Єдиний випадок в історії, коли ООН дала офіційний дозвіл на збройне приборкання агресора (так звана Корейська війна 1950 – 1953 років), став наслідком справжнього курйозу: на засіданні Ради Безпеки (тільки її рішення є обов'язковими для всіх членів ООН), де вирішувалося питання про збройну відсіч нападу Північної Кореї на Південну, делегація СРСР замість проголосувати “проти” (накласти вето) чомусь взагалі не з'явилася, тобто не голосувала. І вийшло, що рішення ухвалили, бо ніхто з постійних членів РБ не заперечив! Більше таких жахливих процедурних помилок СРСР (Росія), звісна річ, не робив.

ООН має свого історичного попередника – Лігу Націй, доля якого лише підтверджує закономірність неефективності ООН. Лігу Націй у 1920 році створили переможці у Першій світовій війні з тією ж метою: закріпити власну перемогу. Там теж була своя “Рада Безпеки” – Рада Ліги націй, де постійними членами були Англія, Франція, Італія, Японія (США з певних причин взагалі ігнорували Лігу Націй). І тоді переможці з часом “розбіглися” і стали ворогами – у Другій світовій війні Японія та Італія вже воювали проти Англії та Франції. Тобто, засновники Ліги Націй не змогли узгодити свої геополітичні інтереси, так само, як і засновники ООН – переможці у Другій світовій. Тому ефективність ООН по суті ніяк не більша, ніж була у Ліги Націй.

З усього цього напрошується не дуже приємний, але єдино можливий висновок: щоб реформувати ООН, тобто – щоб на її місце прийшла нова, ефективніша світова організація, має відбутися (точніше – закінчитися) нова світова війна, переможці якої і створять нову ООН для закріплення нового міжнародного порядку як результату цієї війни. Щоб цей висновок не здавався аморальним з точки зору гуманізму слід зауважити, що ця нова світова війна зовсім не обов'язково має бути такою ж руйнівною, як Перша і Друга світові. Зрештою, ця нова війна насправді вже давно триває, і поки що Бог милував від жертв, схожими за інтенсивністю з тим, що було у 1939-1945 роках. А з іншого боку – жертви війни у Кореї, В'єтнамі, Афганістані, Грузії, Україні, Сирії – всюди, де була Росія (СРСР), то є жертви цієї самої нової світової війни. І те, що сьогодні, саме у ці дні, війська Росії та США так тісно і загрозливо зблизилися у Сирії, це теж закономірний етап війни. Вона ж не стоїть на місці, не можуть Захід і Росія вічно воювати лише “посередниками”, раніше чи пізніше агресія Кремля, якщо її не зупинити жорсткими економічними санкціями, невмолимо призведе до прямого зіткнення. Залишається лише сподіватися, що таке зіткнення буде першим і останнім, і без жахливих жертв. І тоді світ візьметься за створення нової ООН.

Юрій Сандул, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>