Світ на краю прірви? - питання для Мюнхенської конференції з питань безпеки
Сьогодні почала роботу так звана Мюнхенська конференція з питань безпеки, і триватиме вона до неділі включно. Чому "так звана"? Тому що поза професійним колом політиків та політологів вона майже невідома, лише один виняток: промова Володимира Путіна 2007 року, яка отримала широкий розголос у світі і навіть вважається серед частини політиків початком нової, другої “холодної війни” - виголошена саме у Мюнхені на 43-й конференції з питань безпеки.
Тим часом Мюнхенська конференція має тривалу історію, перша з них проведена ще 1962 року, нинішня вже 54-та. Колись вона проходила під егідою німецької партії Християнсько-соціальний союз (традиційний партнер ХДС), а з 1998 року її фінансує і фактично проводить уряд Німеччини. Це все до того, що аналітичні звіти та доповіді, які готують організатори на початок конференції, відображають, в головному, бачення Німеччини та Євросоюзу цих самих питань безпеки, тобто, можна сказати, що це погляд європейців. Участь у цьому форумі традиційно беруть лідери провідних держав світу.
Для України нинішня конференція має особливе значення, тому що на її полях планується, по-перше, зустріч міністрів закордонних справ “нормандської четвірки”, по-друге — обговорення доповіді з проблеми можливої появи миротворчих сил ООН на Донбасі. Інформації з цих питань поки що практично жодної, все, що можна сказати публіці, скажуть, напевне, вже після закінчення конференції, тому зараз є сенс звернути увагу на тези основної доповіді, яку оприлюднили організатори конференції з нагоди її відкриття.
Отже, у чому бачать європейці основні проблеми у сфері власної (це, звісно, в першу чергу) безпеки?
Світ перебуває на межі прірви? - ось так тривожно, щоправда - зі знаком питання, назвала огляд згаданої доповіді німецька DW. І далі: “Міжнародний порядок руйнується, а загроза серйозних конфліктів зростає. Таким бачать міжнародне становище організатори Мюнхенської конференції з безпеки в доповіді”. Серйозні конфлікти — це між КНДР та США, між Іраном та Саудівською Аравією, між НАТО і Росією.
Європейці вважають, що винні американці. Звісно, формулюють вони не так прямолінійно, але ми не дипломати, можемо собі дозволити. Провина США у тому, що вони, з появою нової адміністрації Дональда Трампа (і про це говорили європейці у такій самій доповіді рік тому), можуть відмовитися від ролі гаранта міжнародної безпеки та зробити свою зовнішню політику однобічнішою чи навіть націоналістичнішою. (Зауважимо в дужках: як ці європейці не люблять слово націоналізм, воно в них як лайка!) Американцям закидають — ні багато, ні мало — втрату ними інтересу до “розбудови регіональних та глобальних інституцій”, до “політики, що ґрунтується на спільних цінностях” і взагалі до “дипломатії” (як доказ — видатки на оборону зросли, а на держдеп — скоротилися), а також до проблем, пов'язаних зі зміною клімату на планеті.
Перелічивши усі ці американські “гріхи”, автори доповіді роблять логічний висновок: європейцям доведеться більше, ніж раніше, самим піклуватися про власну безпеку. І насамперед — збільшувати видатки на оборону. Якби всі країни Євросоюзу та Норвегія, - вказується у доповіді, - справді виділяли на військові потреби, як зобов'язувалися, 2% свого ВВП, то видатки на оборону до 2024 року зросли б майже на 50% - до 386 мільярдів доларів США. Цій темі — про оборону, оборонну промисловість, новий франко-німецький винищувач, спільну європейську армію — уваги в доповіді приділено чимало.
Зробимо й ми висновок: Європа явно нервує, не може знайти єдино правильну стратегію поведінки. З одного боку, агресія Росії щодо України 2014 року безумовно Європу налякала, і доповіді (цього і минулих років) організаторів Мюнхенської конференції прямо вказують на Росію як головну загрозу для Європи. З іншого — у захисті від цієї загрози Європа традиційно покладалася цілковито на США, але сьогодні з цим є проблеми. За захист американці вимагають від європейців багато грошей, яких ті або не мають, або розраховують витратити на щось на їхню думку корисніше. У минулому 2017 році лише чотири європейські країни — члени НАТО виконали зобов'язання “2%”: Греція — 2,38%, Велика Британія — 2,21%, Естонія — 2,1% і Польща — 2%. Майже напевне США вимагають не тільки збільшення видатків на оборону, але деяких інших для себе преференцій: приміром, відкрити європейський ринок для американського скрапленого (дорогого) газу замість трубопровідного (дешевшого) російського. Тобто, власне питання безпеки від Росії тісно переплітається з питанням економічної та геополітичної конкуренції між ЄС і США.
Отже, грубо скажемо, Європа не хоче бути “другим номером” у США, але її на це місце посилено штовхає Росія (котра, до речі, якраз і розраховує — поки що загалом невдало - на європейський антиамериканізм). Ситуація для європейців і справді не з легких, звідси і вислови на кшталт “світ на межі прірви”.
І все-таки звинувачення європейцями Штатів у “самоусуненні” від підтримки світового порядку виглядають перебільшеними. Як кажуть у таких випадках, це висловлювання зацікавленої (тобто, необ'єктивної) сторони. Можливо, у США хтось і хоче відійти від світових справ і зосередитися на внутрішніх американських проблемах, але реально це неможливо зробити. Серйозні конфлікти - ті, які вже є, і ті, які можуть спалахнути — Америку в будь-якому випадку не оминуть, такий вже хрест у світової наддержави. А отже, США хоч-не-хоч будуть ці конфлікти вирішувати. Що й відбувається сьогодні — і щодо України, і щодо Сирії, і щодо КНДР. Чи може у Вашингтоні вирішили відмовитися від статусу наддержави, знищити свою ядерну зброю і замість долара використовувати євро, рубль чи юань?
До речі, у Мюнхені очікують на виступи американських міністра оборони і радника президента з національної безпеки. З них і буде видно, чи справді США втратили інтерес до “політики, що ґрунтується на спільних цінностях”, принаймні у сфері світової безпеки.
Юрій Сандул. Київ
