Яких ілюзій позбавляє весь світ Каталонія

Яких ілюзій позбавляє весь світ Каталонія

Аналітика
1148
Ukrinform
Об’єднана Європа змушена буде вирішувати «національне питання»

Все тільки починається! Ця банальна фраза тим не менше якнайповніше підсумовує найрізноманітніші оцінки того, що сталося і станеться найближчим часом навколо Каталонії.

Референдум за незалежність безумовно зірвано. З формально-правової точки зору він не тільки незаконний (так вирішив Конституційний суд Іспанії), а й не відповідав елементарним нормам будь-якого волевиявлення (якість бюлетенів, безконтрольний підрахунок голосів, відсутність незаангажованих спостерігачів, тощо). Але то вже не має жодного значення. Вдавшись до насильства іспанський уряд (слава Богу, що обійшлося лиш постраждалими, а не загиблими) тим самим перевів конфлікт у ті сфери, де вже не звертають уваги на якість бюлетенів і чистоту підрахунку голосів.

Іспанський прем’єр Маріано Рахоя тепер пропонує діалог. Ось чого-чого, а діалогу, в сенсі спокійного та із взаємною повагою обговорення шляхів подолання проблеми, ми ще довго не побачимо. Пропонувати треба було раніше, причому не за тиждень чи за місяць до 1 жовтня, а набагато раніше, ще до того, як Конституційний суд Іспанії в 2010 році визнав антиконституційним Статут автономії Каталонії, ухвалений і референдумом у Каталонії, і національним іспанським парламентом.

Фото: АА
Фото: АА

Звісно, якось – так чи так - воно буде. Або Мадрид дотисне Барселону, на довгі роки притлумивши рух на незалежність, або Барселона підніме всю Каталонію (дивимось, яким буде завтра всекаталонський страйк), і перед цією силою Мадрид змушений буде поступитися. Або – після виснажливого протистояння - щось середнє, і тоді з часом буде можливий діалог.

Фото: АА
Фото: АА

Але як би по-різному не розвивалися події навколо Каталонії завтра-післязавтра, вся ця загрозлива в сенсі політичної стабільності Європи ситуація чітко, і вже не вперше, позначила ключову проблему, яку досі не знають, як вирішити найрозвинутіші в плані демократії країни і суспільства. Йдеться про очевидну несумісність двох принципів міжнародного права: визнання права націй на самовизначення і право держав усіма засобами захищати свою територіальну цілісність. Як мають діяти народи і держави у випадку, коли ці два принципи «зіткнулися лобами», не дає відповіді жоден міжнародний договір, декларація, меморандум, статут, тощо.

Здавалося б, можна домовитися: якщо окрема нація – то хай буде незалежною, і тоді змінюємо кордони; а якщо не нація – тоді сепаратизм, який треба задушить. Тільки чомусь не виходить так домовитися, дуже вже по-різному зацікавлені сторони оцінюють, хто нація, а хто не нація. А ще частіше і не пробують вести теоретичні дискусії: категорично ні! або категорично так! От яка може бути дискусія чи діалог між Іспанією та Каталонією, якщо Конституційний суд Іспанії вже визнав незаконним і Статут автономії, де каталонці названі окремою нацією, і намір Каталонії бути незалежною державою?

Фото: АА
Фото: АА

Євросоюз, котрий до 1 жовтня просто відмовчувався щодо Каталонії, ігноруючи усі заклики каталонців до посередництва, 2 жовтня устами речника Єврокомісії заявив: «Згідно з іспанською Конституцією, вчорашнє голосування у Каталонії було незаконним. Для Єврокомісії, і президент Юнкер неодноразово повторював, - це є внутрішнім питанням Іспанії. Тому треба вирішувати дане питання у відповідності з конституційним ладом Іспанії». Отже, об’єднана Європа, точніше – її найвище офіційне представництво, з двох принципів – самовизначення націй і непорушність кордонів – однозначно стало на бік останнього. Інтереси держави (в даному випадку Іспанії) виявилися для Єврокомісії важливішими, ніж інтереси людей, які є нацією і прагнуть створити свою національну державу.

Кожна серйозна криза у житті Європи завжди допомагала людям позбуватися тих чи тих ілюзій. Українці, приміром, втратили ілюзії про всемогутність Заходу, котрий, ухваливши Будапештський меморандум, звісно ж вмить і адекватно покарає Росію за агресію, повернувши нам нашу територіальну цілісність. Британський Brexit поховав ілюзії багатьох європейців (і не європейців), що інтеграція Європи набрала вже такої сили, що стала незворотною. Каталонія має позбавити нас чергової ілюзії: що час панування національних держав – у минулому, і світ впевнено прямує до ери наднаціональних державних утворень, де, відповідно, інтереси нації – на стонадцятому місці, а на першому права людини і тільки людини; що жорстока боротьба за національну державу нині триває тільки десь на «околицях» цивілізованого світу, але аж ніяк не в Європі. Каталонія «прокинулася» як вулкан – потужно і несподівано, і відразу всі згадали, що таких «вулканів» на континенті, котрий ми вважаємо локомотивом процесу відмирання національних держав, чимало: Шотландія, Фландрія, Корсика, Південний Тіроль…

Фото: АА
Фото: АА

Втрачені ілюзії – це завжди добре, бо є стимулом до переосмислення і нових кроків вперед. Європа – хоче того Єврокомісія чи ні – змушена буде у найближчій історичній перспективі вирішувати «національне питання». І таки вирішить, бо це питання життєздатності і самозбереження всієї європейської цивілізації. Зрозуміло, це завдання на роки і десятиліття вперед. Але ось нагальне для усієї Європи завдання: як утримати вже очевидно гострий конфлікт у Каталонії у рамках ненасильницького процесу? А треба утримати, хто б там у кінцевому підсумку не виявився більшим чи меншим переможцем, бо тоді чим об’єднана Європа відрізнятиметься від Росії, чи Туреччини, чи Китаю, чи Ефіопії та й самої себе, але двохсотлітньої давності?

Юрій Сандул, Київ

Фото: АА


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-