Подорож мрії: як піднятись на Кіліманджаро

Подорож мрії: як піднятись на Кіліманджаро

Відпочинок 2021
Укрінформ
Детальні поради тим, хто мріє про похід на оповиту легендами найвищу африканську гору

Увесь світ ще захищається локдаунами, а Танзанія – зелена зона, що вільно впускає українців. Там є чудові пляжі, колоритне населення, казкові національні парки і – Кіліманджаро, дуже популярна останнім часом для любителів гірських пригод вершина. Щоб зійти на неї, вчитися на альпініста не треба. А кому це під силу, скільки грошей, часу на сходження потрібно і які несподіванки можуть підстерігати туриста на шляху, розповів Роман Бідичак, керівник туристичного клубу «Похід в гори». Змалював мандрівку так, що хоч завтра – за трекінгові палиці й гайда у Танзанію.

ГОТУЄМОСЯ ДО АФРИКИ: ЩЕПЛЕННЯ, ПОЛІС І ПАВЕРБЕНКИ

Зібратися у похід на Кіліманджаро, найвищу точку Чорного континенту – це вам не гарячий тур на турецький курорт ловити. До цього треба гарненько готуватися і починати з вибору підходящого сезону. У цій частині Африки сезони бувають двох видів: сухий і вологий. Дощі ллють частенько і непередбачувано у квітні-травні й листопаді, їх викреслюємо. А от липень-серпень-вересень і січень-лютий – найпопулярніші місяці для сходження на гору.

Заздалегідь Роман Бідичак радить подбати про щеплення від гепатиту А та Б і жовтої лихоманки. Обидві для перетину кордону не обов’язкові, але гепатит можна дуже легко підхопити з брудної води чи їжі. «А від жовтої лихоманки вакцинуватися треба в залежності від того, через які країни прилітаєте до Танзанії. Якщо через Кенію чи Ефіопію, де постійні спалахи епідемії, вона потрібна, – пояснює мандрівник. – Якщо ж зупинок у небезпечних регіонах не було, сертифікат про вакцинацію від лихоманки не потрібен. У самій Танзанії цього захворювання багато років уже немає». Зате є інша проблема – малярія, від якої щеплення не існує. Роман радить покладатися на якісні концентровані репеленти, що відлякуватимуть комарів, або приймати ще до початку поїздки і під час подорожі спеціальні лікарські препарати – й тоді ніяка малярія не страшна.

Про всяк випадок слід застрахуватися. «Треба взяти поліс, що покриває заняття активними видами спорту, – розповідає Бідичак. – Деякі компанії навіть передбачили градацію в залежності від висоти, на яку планує підніматися турист. Тоді беремо поліс, що передбачений для висоти від 4000 м».

ЩО БРАТИ З СОБОЮ. Підійти до збору спорядження треба ретельно. «Коли підіймаємося ближче до зони льодовиків, вже треба теплий одяг, взуття відповідне, – каже Роман. – На щастя, більшість спорядження можна взяти на місці в оренду». Одяг Роман радить мати свій – звичайний трекінговий одяг для 6-денного сходження, частково теплий, частково «холодний» (зокрема, термобілизну, трекінгові шкарпетки). Спальний мішок, намет, килимки-каремати, трекінгові палиці тягти з України не обов’язково – можна орендувати на місці. Куртки, шапки-рукавиці – теж не проблема дістати в Танзанії, але доведеться пошукати хороше фірмове, що коштуватиме дорожче, або бути готовим взяти дешево спорядження, що вже добряче побувало у користуванні. Чим більше свого, тим краще, вважає наш експерт. "Аптечку організатори беруть загальну, але вона орієнтована швидше на випадки травм, – розповідає Роман. – Про ліки, які приймаєте постійно, треба подбати самостійно, і на випадок «заболіла голова/живіт» – теж розраховуйте на своє». На додачу турист має забезпечити себе джерелом електроенергії для гаджетів. 6 днів без доступу до розеток – не жарти. Тож зовнішніх акумуляторів Бідичак радить брати одразу кілька (або один дуже потужний) і зберігати їх у теплі (класти до себе у спальник, наприклад), щоб повільніше розряджалися. Звучить так, ніби везти до Африки доведеться зо п’ять валіз. «Насправді все необхідне легко вкладається в одиницю багажу – це 12-13 кг, – говорить Роман. – Якісне спорядження легеньке, простіше – трохи більше важить. Але нічого надто об’ємного у переліку немає і вписатися у норми авіакомпанії – не проблема».

ЯК ДІСТАТИСЯ. Незважаючи на пандемію і локдауни, зараз долетіти до Танзанії простіше, ніж у докарантинні часи. Раніше маршрути прокладалися з пересадками у Європі чи Кенії, тепер з України є прямий чартерний рейс на Занзібар. Ще й країна – у зеленій зоні, ПЛР-тестів для перетину кордону не просить. «З острова на континент летимо місцевими авіалініями або пливемо паромом, – розповідає Роман. – Щоправда, паромом сенсу немає – довго і коштує майже стільки ж, як переліт».

Далі доведеться довірити логістику і саме сходження професіоналам. Піднятися на гору, потрапити на територію національного парку самостійно неможливо – тільки з місцевою фірмою-організатором, говорить Роман Бідичак. Йти у походи самостійно, навіть досвідченим альпіністам, але не громадянам Танзанії, закон забороняє. Таким чином уряд забезпечує роботою населення. Тому Роман радить ще з України обрати в інтернеті танзанійського туроператора і замовити пакет послуг супроводу на Кіліманджаро. «Якщо ж не досить володієте англійською або не наважуєтеся покладатися на домовленості через інтернет, забронюйте через українського організатора сходжень, – радить досвідчений мандрівник. – Але подбати про гідів треба ще з України: вартість такого туру – понад 1000 доларів, просто на вулицях такий «товар» не пропонують». Тож у гіршому випадку, шукати «провайдера» можна вже у Танзанії, але – знаючи англійську і координати офісів туркомпаній.

НА ШЛЯХУ ДО ВЕРШИНИ

Без перебільшення, сходити на Кіліманджаро – це цікаво і дуже захопливо. До вершини ведуть 7 популярних туристичних маршрутів, всі досить різні, але видовищні. «Більшість мандрівників лишаються під сильним враженням від сходження», – каже Роман. Ще б пак – дорогою перетинаються кілька кліматичних зон. Спершу йде тепла й волога зона тропічних лісів. За джунглями починаються високогірні ліси, гірська тундра (висота 3000-4200 м). Далі аж до 5000-ї відмітки – альпійська пустеля з небагатою, але, за словами Бідичака, дуже цікавою ендемічною рослинністю, що зустрічається тільки у цій частині Африки, на високогір’ях Кенії, Танзанії. А вершина лежить у зоні льодовиків, де нема нічого живого. Навіть химерні лавові утворення на альпійському рівні лишилися. Тож спочатку милуємося джунглями й антилопами, далі видряпуємося на велетенське мальовниче плато Шіра, що колись було кальдерою (кратер, у якого завалилися стінки або утворений після катастрофічного виверження) вулкану, і фотографуємося на фоні вулкану Кібо та гори Мера. На висоті близько 4000 вже зможемо гуляти поміж хмар, принесених східними вітрами з океану, а ще трохи вище – і ми у долині Каранга, з якої чудово видно льодовики Кіліманджаро (за прогнозами вчених, вони повністю розтануть до 2040 року). «На штурм зазвичай вирушають уночі. А вранці, вже з вершини, обов’язково треба сфотографуватися на фоні сусідньої гори Мовензі», – радить Роман.

РОЗРАХОВУЄМО РЕСУРСИ. Зійти на Кіліманджаро може, без перебільшення, кожна здорова людина, каже керівник «Походу в гори» – це ж трекінгова гора. У 2016-му році на неї зійшла навіть 86-річна жінка, потрапивши у Книгу рекордів Гіннеса. «У нашій групі, що побувала на Кіліманджаро в лютому, був чоловік 69 років – піднявся разом з усіма, хоч і було нелегко, – розповідає Бідичак. – Тут важлива навіть не фізична форма, а цілеспрямованість: є сила волі – то зійдеш». Двічі подумати про похід варто хіба людям з хронічними хворобами, особливо серцево-судинними (зазвичай, важко переносять висоту). Деякі туристи, готуючись до штурму, заздалегідь починають тренуватися – бігати вранці тощо. «Це не прогулянка парком, але й не щось мега-екстремальне. Сходження на гору побудоване так, що ви весь час у супроводі місцевих, що забезпечують високий сервіс, – пояснює Бідичак. – І беруть на себе максимум роботи, яку зазвичай виконує сам турист під час сходження на інші вершини». На групу з 9 туристів, за словами експерта, йде більше 30 людей супроводу – гіди, портери, кухарі. Усі 20 кг речей кожного туриста бере на себе портер, а ви самі йдете з невеличким наплічником, де лежить фотоапарат, бутерброд і дощовик. Не турпохід, а мрія.

Сходження триває 6 днів, отже, разом з прильотом-відльотом на тур потрібно виділити мінімум 8 днів. Але краще запланувати повноцінну відпустку. «Біля Кіліманджаро знаходяться славетні парки Серенгеті та Нгоро-Нгоро. Це гріх – бути біля гори і не побувати на сафарі», – говорить Роман. Часто похід на гору компонують з пляжним відпочинком на Занзібарі, оглядом старовинної частини Стоун Тауна, столиці острова. «Тобто в Танзанії можна цікаво провести мінімум 15-16 днів», – резюмує мандрівник. При цьому враховуємо, що за сходження (перміт та вхід у нацпарк Кіліманджаро + послуги супроводу) треба заплатити близько 2000 доларів, а отже, разом з перельотом слід мати на подорож не менше $3000 (якщо не вдасться зловити хорошу акцію на квитки. Розваги на Занзібарі та сафарі в суму не входять). Готовий 12-денний тур з України коштує 2250 євро (близько $2720).

ДЕ ЧИГАЄ НЕБЕЗПЕКА. На цій горі ні лавини, ні каменепади людям не загрожують, каже Роман Бідичак. Маршрути прокладені безпечними місцями, тож травми – рідкість. «Змії й малярія – тільки в низинах, на перших етапах шляху, – розповідає турлідер. – Основна небезпека – це висота. Сходження триває всього 6 днів, їх замало, щоб організм добре адаптувався до гори під 6000 м висотою». Як відомо, чим вище, тим менше кисню у повітрі, й на висоті близько 3600 м у людини починається кисневе голодування. Кожен організм реагує на нього по-своєму, але найкраще – дати йому днів зо три на акліматизацію. Або мати при собі ліки на випадок різких небезпечних ускладнень (зазвичай – дексаметазон). Кіліманджаро, звісно, не Еверест, але підготуватися до можливої гірської хвороби не завадить.

«Хоч і радимо профілактику малярії, дуже боятися її не варто. Ризик є, але протягом усього 2019 року, коли ще був нормальний турпотік, серед туристів зафіксували всього 4 випадки захворювання, – говорить Бідичак. – Ризик прямує до нуля, а країна варта відвідання».

При згадці про Африку постають картинки бідних нетрів, повних криміналу. Містечка в Танзанії дійсно дуже прості та бідні, розповідає Роман. «Туристу в них майже нічого робити, а біля готелів, туристичної інфраструктури – абсолютно безпечно, – каже він. – Якщо ж із цікавості таки загуляєте без супроводу десь на околицях, то краще не чекати там ночі. А взагалі танзанійці – дуже дружні люди».

Тетяна Негода. Київ

Фото: Роман Бідичак

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-