Столиця Золотого Берега. Іспанські нотатки

Столиця Золотого Берега. Іспанські нотатки

Укрінформ
Неможливо було залишитись невдячним щодо Малаги

Взагалі-то, цей «андалуський» цикл можна було б завершити і тією моєю розповіддю, де йшлося про Севілью. Як-не-як, столиця автономної спільноти, другої в Іспанії за площею й першої за кількістю населення; місто, що відкрила світові Америку. Але ж і залишитись невдячним стосовно Малаги я таки не зміг. Це місто, яке дало мені притулок на весь чарівний тиждень мандрівки. А головне – велике й цікаве місто з трьохтисячолітньою історією, а також напівофіційна «столиця» Коста-дель-Соль, Сонячного берега, де оселились або мають свої «хатинки» чи не всі можновладці й олігархи колишнього СРСР.

ВІД ФІНІКІЙЦІВ – ДО ХОСЕ АНТОНІО

Ну, про олігархів поговоримо якось іншим разом, а що стосується історії… Спеціально я її не вивчав. Зате ледь не щодня проходив повз театр римських часів і так звик сприймати його як частину урбаністичного «пейзажу», що мало не забув зафіксувати древні брили на фотокамеру. А на горі прямо над театром підносяться могутні стіни Алькасаби. Це співзвучне слову «алькасар», тобто королівська резиденція (їх в Іспанії усього п’ять). Але алькасар – то пустощі. Натомість сувора Алькасаба – справжня фортеця, яка протягом тисячоліття захищала місто від нападів з моря.

Малагу – Малакку – заснували фінікійці, древній народ Близького Сходу (приблизно з території сьогоднішнього Лівану), який заснував колонії по всьому Середземномор’ю задовго до греків. От і до Коста-дель-Соль вони дістались на два століття раніше, ніж греки – до Массілії, сучасного Марселя. Взагалі Андалусія багато в чому перевернула мої уявлення про давню історію. З’ясувалось, що тут існувала давня держава, розбудована на місцевому підґрунті. Центр її, Тартесс, років на триста старший за Карфаген (ну і, як на те, на чотириста – за Рим). Якщо колись знову опинюсь в Іспанії – присвячу цій темі більше уваги.

Але годі про античні древності. Малага в новітній історії уславилась, як мінімум, двома своїми всесвітньо відомими синами. Перший – голлівудська зірка Хосе Антоніо Бандерас; другий – художник Пабло Руїс Пікассо (можливо, є ще дехто з цієї плеяди, але ні про кого більше мої тамтешні друзі не згадували). Першого на його малій батьківщині побачити не довелось – ні живцем, ні на афішах. Правда, вже вдома побачив рекламу якогось місцевого чічероне, що приманював потенційних клієнтів можливістю постукати в двері будинку Бандераса. Проте я б його послугами не скористався в жодному разі, навіть якби він сказав, що Хосе Антоніо зараз удома.

Другого корифея я таки зустрів на Plaza de la Merced. Сидить такий на краєчку мармурової лави, весь забронзовілий і в капцях на босу ногу. На жаль, ні поспілкуватись, ані зробити фото не було жодної можливості – автора «Герніки» щільно обсіла велика група туристів з Південно-Східної Азії й явно не збиралася скоро його полишати. Принаймні, доти, поки всі не «заселфляться» зі знаменитістю окремими групками і кожен персонально. Часу в нас було обмаль: майже всю першу половину недільного дня ми провели у справах, пов’язаних з моїм відльотом вже рано-вранці понеділка. Вирішили, що фото зробить моя подруга донна Люсія і надішле електронною поштою за першої ж нагоди. А тим часом ми пішли знайомитися з містом.

ПІСЛЯ SEMANA SANTA

Слід сказати, з містом я вже встиг трохи познайомитися. Після поїздки до Тарифи до мене раптом дійшло, що ось із Атлантикою я поспілкувався вже на другий день, а Середземне море бачив тільки здалеку, та й то – з вікна автівки. І донна Люсія провела мене до Малагети. Малагета – головний пляж Малаги, а якщо згадати її «столичний» статус стосовно Коста-дель-Соль, то Малагета є головною над усіма пляжами Сонячного узбережжя.

Не скажу, що море справило на мене особливе враження. Та й пляж якось не зачепив. Може, якби я пройшовся цими пісками в розпал купального сезону – справа була б інша. Моя супутниця залишила мене в якомусь провулку, що мав вивести мене до моря, а сама поїхала додому. І я опинився посеред чужого міста без дружнього супроводу і без знання мови. Тим не менше, не заблукав, дістався до готелю сам, а перед тим ще помилувався вишуканою архітектурою Малагської Ayuntamiento – ратуші, а потім став глядачем не дуже мені зрозумілого дійства Єпископській площі.

…Десяток жінок спорудили триногу з жердин, повісили на неї казанок – і влаштували навколо цієї конструкції хоровод. З казанка час від часу вихлюпувалось якесь червоне світло, створюючи враження, буцімто там вариться якесь підозріле зілля. Містикою віяло від тих… відьом? Акторок? Активісток? Ні, всі вони (крім, може, одної) були вдягнені в «штатське», але половина надягла на голови високі конічні капелюхи – приблизно в таких зображалися в радянських мультфільмах звіздарі та інші… алхіміки.

Ла-Манкіта
Ла-Манкіта

Жінки голосно й ритмічно співали; потім перейшли до скандування чогось схожого на відомий з часів Піночета речитатив «El pueblo unido, jamás será vencido». По закінченні вокальної частини одна з жінок через мегафон виголосила, очевидно, пояснення до їхнього перформансу. Поки вона говорила, я обережно зазирнув у казан. Там була накидана незрозумілого для мене змісту література, під аркушами якої блимав червоний ліхтар. Питати про сутність побаченого було ні в кого, але коли піднявся в номер і включив телевізор – трохи почав здогадуватись.

1
Єпископський палац

До Малаги я прилетів наступного після завершення Semana Santa (Страсного тижня) дня. Це дні, коли різні релігійні асоціації Іспанії змагаються між собою – хто проведе кращу ходу вулицями міст. Щось на кшталт бразильського карнавалу, тільки геть протилежного емоційного змісту. Білі, чорні, червоні балахони із прорізами для очей закривають обличчя маніфестантів аж по груди, а музика лунала така, що мороз продирав шкіру. До того ж, ті жінки влаштували антиклерикальне дійство просто під вікнами Єпископського палацу – і навпроти парадного входу до la Manquita.

ОДНОРУКА СЕНЬЙОРА

Кафедральний собор наказали побудувати в місті ще Католицькі королі на честь вигнання звідси маврів. Малагу звільнили в 1487-му; останній емірат – Гранадський – підкорився католикам у 1492-му, але будувати собор у Малазі почали аж у 1528-му, а закінчили… Та, мабуть, і досі ще не закінчили, хоча роботи припинились наприкінці XVIII століття. Що для католицьких сакральних споруд у Європі цілком традиційно. Чому будівництво не закінчилось? Та тому, що Катедраль (нагадаю, в іспанців це слово жіночого роду) стоїть лише з однією дзвіницею зліва від головного порталу. Справа – майже така ж вежа, але зведена лише до рівня даху самого собору. Через таку асиметрію місцеві й назвали собор la Manquita, у вільному перекладі – «однорука сеньйора».

І це ще нічого – скажімо, Гранадський собор, де поховані самі Католицькі королі Фернандо й Ізабелла, встиг обзавестися всього однією вежею, і та до рівня дзвіниці не доведена. Була колись Іспанія, завдяки американському золоту, найбагатшою країною світу. Але те золото її мало не згубило. І поки протестантські країни стрімко розбудовували в себе капіталізм, консервативний католицький режим довів королівство до зубожіння. Грошей не вистачало навіть на добудову монументальних католицьких же соборів. Але те, що добудувати встигли, сьогодні по-справжньому вражає туристів. І не тільки.

На відміну від Севільського собору, Катедраль у Малазі не намагається приховати свою красу за зовнішніми стінами, і я завжди вечорами, повертаючись до готелю, старався прокласти маршрут так, щоб опинитись біля неї. Вранці це було складніше – відправний пункт наступної подорожі міг лежати у протилежному напрямку. А от потрапити всередину не пощастило. У неділю це можна зробити безкоштовно, от тільки…

У радянські часи я кілька разів бував у Москві, виходив на Красну площу, але жодного разу не зміг примусити себе стати в чергу до мавзолею. Навіть коли був іще правовірним піонером. Уже тоді я погано переносив стояння в чергах, а тепер – і поготів. А тут іще й черги цікавих туристів не сунуть безперервним потоком, а чиясь владна рука відраховує: «перша півсотня… друга… третя…»

КОРИДА, ЩО НЕ ВІДБУЛАСЬ

Помилувавшись величним фасадом, ми глибоко зітхнули і попрямували до Алькасаби. А там – та сама історія: «Перші сто відвідувачів… другі…» Лишалось тільки підніматись нагору вздовж страхітливих мурів по зовнішньому периметру. І вислуховувати розповіді донни Люсії, яка побувала й у соборі, й у фортеці, й навіть у Гибральфаро – старовинному, ще римських часів маяку.

Я слухав неуважно, бо вражень від мавритансько-католицької старовини в попередні дні набрався під зав’язку й вище. До того ж поволі відкривалась панорама Малаги й акваторії Малагського порту. А в порту – два величезних круїзних лайнери – міста на воді. І один військовий корвет… Чого він прилаштувався позаду лайнера? Утім, не моя це справа.

Побачив унизу будівлю для кориди. Спочатку – загальний вигляд, потім частину арени. А коли піднялись на самісіньку вершину гори – побачив, що на арені складені будматеріали для ремонту. Знову зітхнув, але цього разу полегшено. Тепер, якщо хтось спробує дорікнути, що не побував на кориді, легко можу відбитися: а що я міг зробити, коли Plaza del toros закрита на ремонт? До речі, вона тут називається, як і пляж, Малагетою.

До слова, про кориду. Донна Люсія рішуче відкидала навіть думки про можливість відвідати найулюбленіше видовище іспанців. А потім… надіслала мені відео, зроблене на телефон. Якість запису залишала бажати кращого, але й так було видно, що тореадори дуже мало схожі на тих, яких ми бачили на наших екранах. Рухи якісь ватні, гнучкість майже відсутня, та й артистизму їм явно бракує. Як добре, що наживо мені цього побачити не довелось. Та й економія в кілька десятків євро була не зайвою.

…Згори ми спустились міським автобусом. Вдивлявся дорогою в житлові масиви приватного, як у нас би сказали, сектору. «Я вам не скажу за всю Малагу» – але те, що побачив, мало нагадувало забудову старовинних районів Кордоби, Гранадського Альбайсину або навіть Севільї. Ті будиночки, здавалось, зводили ще за маврів і ретельно зберігали надбання предків протягом століть. Малага, мабуть, як місто портове, відкрите до всіх віянь сучасності, або ніколи такого й не мала, або не вважала за потрібне зберігати подібну спадщину.

Ну, не знаю. Кордоба мені сподобалась…

СКАРБИ ВДОВИ

Гуляючи, знову вийшли до собору, посиділи в садку під його стінами, вийшли на вулицю Сан Аугустін – і тут накотилися спогади дитинства. А саме: черга, як до московського мавзолею. Це розчинив свої двері для безплатного відвідування музей Пабло Пікассо. Він у цьому будинку народився; очевидно, саме в ньому він у восьмирічному віці намалював свій перший професійний твір. А коли йому виповнилось десять, батько переїхав на північ… Не лякайтесь – в Іспанії зовсім інша північ, аніж, наприклад, у Московії. Руїсу Бласко просто запропонували попрацювати в Ла Коруньї на узбережжі Біскайської затоки. До рідного дому (принаймні, надовго) вже не повертався – зате земляки зробили тут художній музей його імені. До якого я не потрапив із наведених вище причин.

І тим не менше, до високого мистецтва у той день ми таки долучились. Очевидно, через малу обізнаність туристів, що відвідують Малагу. Хоча, скажімо, німці мали б знати історію Кармен Сервери, яка сьогодні носить прізвище їхнього земляка барона Тіссена Борнеміси. Ну, як земляка… За громадянством чоловік Кармен Ханс – швейцарець. Але клан сталеливарних магнатів Тіссенів у Німеччині лише трохи поступається популярністю сімейству Круппів. А хто з них багатший – це взагалі тема дискусій їхніх біографів.

Кармен – колишня міс Каталонія й міс Іспанія; могла б зробити кар’єру в Голлівуді, але віддала перевагу сімейному життю з нащадком німецьких мільярдерів. Який, до всього, виявився ще й пристрасним колекціонером живопису. Після його смерті колекцію успадкувала вдова і не захотіла її продавати. І ховати від людей не стала – у 2011 році в Малазі відкрився музей її імені.

Черга перед входом була геть невеличкою – ну, може, сотні дві. І рухалась вона відносно швидко: не минуло й години, як ми вже знайомились із колекцією іспанського живопису кінця XIX – початку XX століть.

ЩО ТАКЕ PERVERSIDAD?

Не берусь оцінювати побачене з точки зору майстерності художників. Як на мене – пропорції дотримано, світло й тіні покладені на свої місця тощо. Якісь картини виглядають більш реалістичними, якісь до справжнього реалізму… по-дитячому не дотягують. Схвилювало інше: те, що ми про Іспанію даного періоду не знаємо геть нічогісінько. Я, у всякому разі. Про наполеонівське нашестя нам таки щось відомо, бодай із серії робіт Франциско Гої «Лихоліття війни»; про Громадянську війну 1936-39-го ми обізнані навіть більше, ніж вона того заслуговує. А от як жила феноменально цікава країна між цими кривавими епохами…

Тепер я маю уявлення – завдяки Кармен Сервері-Тіссен, а також десяткам художників, імен яких я досі й не знав. Небагато жили іспанці в ті часи, але, мабуть, цікаво. Я тут спробував перекласти назви нашою мовою з допомогою Google і здорового глузду. Ще допомогло, що назви музейники дали, крім іспанської, ще й англійською, і переклад останньою суттєво відрізняється. Але якщо взяти середнє арифметичне – виходить саме те.

І ще одна лінгвістична загадка. Музей влаштував окрему експозицію робіт під загальною назвою Perversidad. Google відразу видав переклад: «Збоченість». Але яка може бути перверсія у портреті Сари Бернар, яка не те, що не напівоголена – в неї навіть руки й шия закриті?! Ні, на портреті «Гала в тюрбані» роботи Сальвадора Далі жінка, дійсно, виглядає страшнувато. Але… реалістично. Що для Далі не зовсім природно, але ж загалом – нормально.

О, забув. На вивішеному на стіні музею постері під великими літерами PERVERSIDAD було додане уточнення: «Фатальні жінки в сучасному мистецтві. 1880-1950». Може, це комусь щось пояснить?

…І чимось знайомим, майже домашнім повіяло від серії малюнків із Мадридського музею ABC. Подумалось: «Невже Кармен зверталась до якогось із пострадянських музеїв?» Пози, пластика, вирази облич. Хоч зараз їх вставляти в якості ілюстрацій до творів Ільфа з Петровим, або Булгакова. Щоправда, й тут ніякого збочення запідозрити не вдалося.

*  *  *

Очевидно, тут слід звернутись до першоджерела, до латини. На цій «мертвій» мові «перверсія» означає просто «переворот».

Михайло Бублик, Малага-Сєверодонецьк
Фото автора

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-