Загадковий Седнів: дві могили Гриця Золотюсінького і мумія Лизогуба

Стародавній Седнів Чернігівської області - селище, відоме не тільки своїм багатющим історичним минулим, пам'ятками й унікальним природним ландшафтом, а й переказами та легендами. Одна з оповідок стосується місцевого неканонізованого святого, юродивого пророка Григорія Седнівського, який жив у XIX ст. У народній пам'яті він залишився як Золотий Гриць або Золотюсінький. Місце поховання цього чоловіка можна бачити в центрі селища біля Воскресенської церкви. Та якщо "копнути" глибше, можна дізнатися, де насправді лежить його прах і чому пам'ять про нього й досі трепетно бережуть місцеві жителі. У давнину, кажуть, зображення Гриця було в кожній седнівській хаті поряд з іконами та портретом Тараса Шевченка. А зараз до нього йдуть і їдуть віруючі різних релігійних конфесій і патріархатів. Недаремно, мабуть, Гриць приходив у цей грішний світ…

ПРИЙШОВ У СЕДНІВ ЧУМАЦЬКИМ ШЛЯХОМ

Їду в Седнів, "підкована" краєзнавчими публікаціями про Гриця на основі історичних джерел - опису Чернігівської єпархії архієпископом Філаретом (Гумілевським) та спогадів художника Лева Жемчужникова. Деякі дати в матеріалах різняться, але ті похибки не такі важливі. Значення має саме життя "божого чоловіка", як називали Золотого Гриця всі, хто його знав.

Справжнє ім'я героя моєї розповіді - Григорій Акиндинів Мірошників. Народився він у вересні 1821 року в селі Кучинівка Городнянського повіту Чернігівської губернії. Дитинство мав безрадісне: спочатку захворіла і втратила зір його мати, потім померли батько й сестра, а в 10 років він став круглим сиротою. До Седнева прийшов у 1832 чи 1833 році зі сліпцями чумацьким шляхом (тепер це траса міжнародного значення Чернігів-Городня-Сеньківка).

- Навколо Городні було так багато селищ і містечок, та й попереду простелялися Чернігів, Київ, уся Україна. Але, шукаючи кращої долі, Гриць чомусь обрав Седнів. Спеціалісти, які розуміються на магнітних лініях, працювали тут із приладами і підтверджували: в цих місцях сконцентровані сили землі. Можливо, Гриць теж відчув позитивну енергію селища і тому далі не пішов, - припускає завідувачка седнівської філії Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарновського "Садиба родини Лизогубів" Тетяна Луговська.

За її словами, шукаючи притулку в Седневі, хлопець спочатку оселився у дзвіниці кладовищенської Покровської церкви. Взимку його зігрівали бездомні собаки, яких він любив і підгодовував. Згодом Гриць став знаходити нічліг у місцевих жителів, а потім оселився на горищі сараю овдовілої козачки Анастасії Шудрихи.

Спочатку седнівці дивилися на хлопця, як на розумово неповноцінного. Адже він ходив босоніж навіть узимку, а якщо й одягав якесь взуття, то з блискітками чи квітами. Босим узимку міг кілька годин вистояти на холодній кам'яній підлозі церкви. З одягу носив тільки халат із дірками, казав, що вони допомагають йому прогнозувати погоду. Бачили його і в одязі з клаптиків - тоді цей дивак жартома називав себе "царем лахмітників".

Та чим краще люди пізнавали Гриця, тим більше відзначали його неординарний, гострий розум, далекоглядність і здатність передбачати події. Говорив він загадками і натяками, тож зрозуміти його міг не кожен. Та коли щось відбувалося, тоді й згадували, що Гриць це пророкував. Відтак, до нього пішли люди - кожен хотів щось про себе дізнатися. За пророцтво, розраду й допомогу йому віддячували грішми, харчами, одягом, але він усе те роздавав біднякам. Утім, приймав Гриць не всіх. Так само не всім однаково подавав руку - комусь усю долоню, кому палець чи два, а від кого й відразу її відводив. Іноді провидець сам шукав незнайомих людей, аби попередити їх про щось. Переказували, що Тарасу Шевченку, з яким Гриць зустрічався в садибі Лизогубів, він напророкував солдатську долю. Є навіть припущення, офіційно, правда, не підтверджене, що єдиний портрет Золотюсінького, який дійшов до наших днів, - справа рук Великого Кобзаря.

До людей Гриць ставився надзвичайно доброзичливо і з любов'ю - як до бідних, так і до багатих. Його теж любили й радо зустрічали в кожній седнівській оселі. Коли якусь родину накривало лихо, блаженний приходив у той дім і старався своєю присутністю чи якоюсь справою полегшити людські страждання.

"Золотим Грицем" хлопця прозвали за його безкорисливість і щедрість, а "золотюсіньским", бо він зазвичай сам так звертався до стрічних."Ох ти, мій золотюсінький", - казав.

ТАК БУДЕ!

Через кілька років проживання в Седневі про Гриця знали вже й далеко за межами селища - у Києві, куди він багато разів ходив пішки, у Москві та Петербурзі. Зі столиць йому приходили дорогі подарунки. Навіть із Парижа якийсь граф прислав оздоблений халат. Однак провидця у ньому ніхто не бачив, та й матеріальних благ для себе він не хотів.

Передбачав Гриць події не тільки особистого характеру, а й політичного. Зокрема, Кримську війну, смерть імператора Миколи І, поразку Росії, загибель генерала тощо. Пророцтва блаженний не тільки озвучував у своїй загадковій манері, а й малював чи наочно демонстрував. Приміром, одного разу він натикав паличок, протягнув між ними мотузку і сказав: "Так буде". Люди про це згадали вже в радянські часи, коли почали прокладати електромережі. Передбачав він і телефон - говорив, що скоро люди розмовлятимуть з допомогою дротів, однак йому тоді мало хто вірив.

Пам'ятають у Седневі Гриця і як рятівника селища. Перед епідемією холери він заготував у лісі величезну кількість дерев'яних палиць і приніс їх на своє горище. Коли ж почався мор, він почав роздавати ті палки людям і підбадьорювати їх. Казав: "Не бійтеся, помруть лише ті, хто п'є "шипучу воду", - тобто, горілку. П'яниць Григорій терпіти не міг. І дійсно, холера майже обійшла Седнів.

- Є красива легенда, пов'язана з Лизогубами. Гриць до них часто ходив на чай. Якось Лизогуби зібралися в Києво-Печерську лавру і запросили хлопця зі собою. Однак той відмовився їхати, сказавши, що піде пішки. Із Седнева всі вирушили одночасно. Та коли Лизогуби приїхали до Києва, Гриць уже чекав їх там в обумовленому місці. Слухаючи цю легенду, дехто припускає, що Гриць Золотюсінький був ще й характерником.

Друга легенда розповідає про те, як одного разу під час чаювання з Лизогубами Гриць раптом піднявся, вилив свій чай за вікно і з криками "пожежа!" утік із садиби. За кілька днів поміщики отримали повідомлення про загоряння у московському палаці дружини Іллі Лизогуба Лізоньки, який дістався їй у спадок від батька. В листі писалося, що доки обслуга бігала-готувалася до гасіння, полум'я якось само по собі погасло і палац не постраждав. Отже, Гриць дивним чином "побачив" ту пожежу і чашкою чаю її "загасив", - каже Тетяна Луговська.

Помер Золотюсінький у лютому 1855 року, і свою смерть він теж за кілька місяців передбачив. Ховали його всім селищем, як рідну людину, біля Воскресенської церкви, яку він постійно відвідував.

Попід храмом прах "божого чоловіка" пролежав понад століття. До його могили за розрадою і в радянські часи звідусіль приїздили паломники. Владі, звісно, це не подобалось, тож вона розпорядилася перепоховати Золотюсінького на кладовищі. Перенесли останки туди в 1961 році, поховали на місці першого в Седневі грицевого прихистку - там, де стояла на той час уже знищена совєтами Покровська церква. У спогадах значиться, що прозорливий Гриць і цю подію напророкував. "Ви побачите мене через 100 років", - казав.

- Гриць для седнівців був і залишається дуже знаковою особистістю. Йому вірили раніше, вірять і тепер, вважають, що він є захисником і покровителем Седнева. Гриць був людиною неординарною, справді "божим чоловіком". Бо передбачати й мати такі знання, які він мав, рідко кому дано", - підвела риску в нашій розмові пані Луговська.

ГРИЦЬ І ДОСІ "РОЗМОВЛЯЄ"

У Воскресенському храмі УПЦ зустрічаюся з настоятелем отцем Євгеном. Саме він зі своїми парафіянами в 1999 році увічнив пам'ять Золотюсінького на місці його першого поховання. Тепер тут - огороджений кам'яний хрест-пам'ятник із портретом Гриця та підписом. З його встановленням о. Євген пов'язує знакову для діяльності парафії подію.

- У нашому храмі є недільна школа, в якій зараз навчається 20 дітей із різних сіл. А запрацювала вона після того, як на місці захоронення Гриця ми поставили хрест і почали там молитися. У мене навіть думки не було відкривати недільну школу, а після Гриця несподівано все пішло. Зараз я тут постійно молюся і отримую від святого допомогу. На кладовище до Гриця ми ходимо раз на рік у поминальні дні", - зазначає настоятель.

За його словами, місце, де стоїть пам'ятний хрест - не зовсім точне. Старі люди кажуть, що провидець був похований ближче до церкви…

На кладовище до Гриця йду в супроводі настоятеля Свято-Георгієвського храму отця Тимона. Він розповідає, що тривалий час могила блаженного була непримітною і не підписаною. Доглядає її Свято-Успенська парафія Седнева. Кілька років тому вона встановила на могилі символічну капличку. Отець Тимон вважає, що Гриць і з потойбіччя подає людям знаки, треба тільки їх помічати.

- Коли Успенська парафія поставила на могилі нового дубового й полакованого хреста, тут відбулася подія, яка засвідчила невибагливість Гриця. Першої ж ночі полум'я залишеної свічки перекинулось на того хреста і він обгорів. Гриць був людиною, якій ні гроші, ні інші матеріальні блага були непотрібні, - говорить священик, показуючи обгорілий хрест. Він стоїть під деревом неподалік могили Золотюсінького.

Другий помічений священиком знак мав уже релігійно-політичний характер.

- У нашому Седневі - різні парафії, але торік на Великдень зовсім випадково сюди одночасно зійшлися усі три священики і провадили тут служби - кожен окремо з різних боків могили: отець Євген, отець Василій і я. Цей знак я побачив відразу - зрозумів, що об'єднання церков таки відбудеться. І все справді відбулося. Шкода лише, що ті священики того знака не помітили чи не хочуть бачити. Гриць - людина, яка і зараз "говорить" із нами, треба тільки придивлятися. Седнів він не покидає, - вважає отець Тимон.

- Про що люди просять Гриця? - цікавлюся.

- Треба старших людей питати. Кажуть, пісочок брали з його могилки і він допоміг одній жіночці. При мені якихось зцілень не було (о. Тимон очолює парафію не так давно). Але люди дуже до нього їдуть і шукають оцю могилку", - зазначає священик.

ЧУДЕС НА СВІТІ БАГАТО

Після цвинтаря заходжу в один із седнівських магазинів.

- Що ви знаєте про Гриця Золотюсіньского? - запитую середнього віку господиню.

- Що він помагає людям. Він село захищав від лиха, казав: "Поки я тут буду, нічого поганого в Седневі не станеться."

- А що зараз люди просять у Гриця?

- Одна моя родичка з іншого міста років 6 чи навіть більше тому тяжко захворіла на онкологію. І син її так само. Я кликала її сюди, та вона приїхати не могла. Тоді я пішла на кладовище, родичка подзвонила мені, а я поклала телефон на могилу Гриця, і вона з ним розмовляла - просила допомогти вибратися з біди. І допомогло: і вона одужала, і її син, - розповіла Любов Кубенко.

Подякувавши за розмову, прямую на територію Георгієвської церкви, у дворі якої порядкує жінка старшого віку Тамара Блинець. Вона пам'ятає, що було в давнину і саме від неї дізнаюся, як і кого шанували седнівці навіть у радянські часи.

- Колись моя баба ходила по хатах і брала мене з собою. У війну вона була в евакуації, тож їй було цікаво все дізнатися про Седнів. Так от, в яку хату не зайдеш - ікони, Тарас Шевченко і Гриць. У кожній.

- Люди моляться біля могили Гриця, чи дійсно помагає?

- Віра - велика сила. Якщо віриш, то допоможе. Чудес у світі багато. Он там, за Воскресенською церквою хрест стоїть. Поставили його козаки на могилі свого побратима Клима, був у них такий ватажок, нібито родич Лизогубам. Камінь для того хреста, за переказами, козаки 2 роки вилами тягнули з Хортиці, а потім ще 2 роки той хрест видовбували. Жив у нас тут один старичок-краєзнавець на прізвище Кисіль 1890 року народження, то особисто мені він казав, що простий камінь аж із Хортиці ніхто тягти не буде. Це не простий камінь і не простий хрест. І справді, я на власні очі бачила, як Кисіль ішов до нього з паличкою, а назад - без неї. І наші седнівці ходили того хреста перевіряти. Повісили на мотузочку болтик, так він отак довкола хреста крутився, - обводить коло рукою пані Тамара.

- Могила козака Клима там і залишилась?

- Точно не знаю, але думаю, його останки перенесли в інше місце.

- Якби всі ці дивовижні місця зцілювали, то у Седневі і хворих не було б, - зазначаю.

- Ну, то ж перекази людські, не все ж правда, - відповідає моя співрозмовниця.

- Є в Седневі криниця, яку називають Грицевою. Розкажіть чому? - веду далі розмову.

- Там стояла липа з наростом у вигляді розп'яття. А в нас же тут гори, і під кожною горою можна струмок знайти. І от Гриць під тією липою руками викопав ту криницю. У радянські часи боротьби з релігією ту липу зрубали, а криницю місцеві мужики розорили. То за ніч одному з них люди хату спалили, а другому - сарай.

У тій криниці, кажуть седнівці, дуже смачна вода. Навіть чернігівці, що бувають тут, набирають її в бідони чи інші великі ємності і везуть у місто. Сумнів у тому, що це варто робити, з'явився після інформації, наданої місцевими жителями.

- Колись туристи з Одеси з кожної седнівської криниці брали воду на аналіз. Потім у газету прислали результати. У кожній - пральні порошки, пестициди й гербіциди. Але там, де вода біжить із джерела, її якість краща, бо нема застою, - каже пані Тамара.

А Люба Кубенко в магазині скаржиться, що оточений кукурудзяними полями туристичний Седнів улітку нещадно труять із літаків, як і всі інші села Чернігівщини. І вся ця отрута, ймовірно, іде в підземні води…

Незважаючи на такі небезпідставні припущення, іду до Грицевої криниці і пробую воду. Холодна, чиста і справді смачна. Ніяких сторонніх запахів чи присмаку. Криницю, як і могилу Гриця, здавна доглядає парафія Успенської церкви. Це тому, що вона, на відміну від Геогрієвського та Воскресенського храмів, ніколи не припиняла службу. Хай вибачає мене її настоятель отець Василь, що не дійшла до нього. Їдучи в Седнів, не знала, чиїх це рук справа - догляд за святими місцями, пов'язаними з іменем Золотого Гриця.

МУМІЯ ЛИЗОГУБА І "ПОСЕСТРА" ЙОРДАНУ

Седнів - місце справді сакральне і дивовижне. А таємниць у ньому, схоже, не злічити. Варто було мені смикнути лише за одну ниточку історії про Золотюсінького, як за нею потяглися інші. Про "енергетичний" козацький хрест із Хортиці я вже згадувала, а як спускалася в усипальницю Лизогубів до мумії - ні.

Таку рідкісну можливість (бо туристів туди не надто пускають) мені надав отець Євгеній, коли запитала, чи справді в підвалі Воскресенського храму є останки когось із господарів садиби. До того ж, на це вказувала розміщена у храмі табличка зі стрілкою вниз і написом "Усипальниця Якова Юхимовича Лизогуба".

І от у храмі відкривається ляда, отець Євген бере свічку, і ми спускаємось униз хиткими дерев'яними сходами. Священик ставить свічку в підсвічник, знімає з домовини прапор Чернігівського козацького полку і піднімає віко домовини… Так близько справжню мумію я бачу вперше. Затамовую подих і віддаюся відчуттю дотику до якогось священного таїнства.

- Домовину з Яковом Юхимовичем Лизогубом років 15 тому нам привезли ченці Почаївської лаври. Я знаю, що він помер і був похований у Петербурзі, але те, що це він, було написано в супровідних документах. І тому це для мене - істина.

Уже нагорі, в храмі, батюшка розповідає, що Воскресенську церкву радянська влада закрила в 1935 році. Муміфіковані останки Лизогубів (а їх в усипальниці було поховано кілька десятків) забрали й навіть возили Україною у якості музейних експонатів. Решту ж - ті, від яких залишились самі кістки, розтягли місцеві жителі. Кажуть, ними гралися навіть діти. Дивлячись на те неподобство, віруючі чи просто совісні люди зібрали останки Лизогубів і закопали їх у братській могилі загиблих під час Другої світової війни воїнів, що в центрі селища.

Одна мумія зберігалася і виставлялася в музеї історії Києво-Печерської лаври. У студентські роки її бачила навіть моя співрозмовниця з магазину. Вона пам'ятає, як хтось їй у лаврі сказав: "Піди подивись на свого земляка". У незалежній Україні ця мумія повернулася додому в Седнів.

Те, що це не Яків Юхимович Лизогуб, переконуюсь, зазирнувши у Вікіпедію і поговоривши зі знавцем тутешньої історії Тетяною Луговською. Вона зауважує, що Яків Юхимович, звісно, постать цікава, за життя він мав великі амбіції стати гетьманом України, та в усипальниці все ж не він. Але те, що по смерті Лизогуби муміфікувалися, пані Тетяна вважає ще одним доказом енергетичної унікальності і Седнева, і місця, де стоїть Воскресенська церква.

- Лизогуби були людьми незвичайними і знали багато такого, що нам тепер недоступно, - зазначає вона.

Ще одна історія, яку ненароком я "витягла за грицеву ниточку" в Седневі, стосується річки Снов, яка там протікає. Кажуть, її довжина і склад води майже ідентичні таким же показникам священної річки Йордан. Проте дослідженням цієї легенди займусь уже іншим разом. А там, дивись, і про седнівські печери щось дізнаюся…

Наталія Потапчук, Чернігів-Седнів

Фото автора