Таємниці мурів Бердичівського замку

Цього разу проект «Точка на карті» запрошує до монастиря ордену босих Кармелітів у Бердичеві на Житомирщині, де нещодавно завершилися археологічні розкопки, під час яких виявили 272 цінні артефакти.

Місцеві мешканці, коли зустрічаються із житомирянами, часом жартома кажуть: «О, то ви з того Житомира, що біля Бердичева?». Тепер бердичівляни можуть дати фору не тільки обласному центру, а й древлянській столиці Коростеню, бо так добре збережених знахідок досі не траплялося в жодному куточку Житомирщини.

Археологи впродовж цього року не один раз анонсували, що збираються на розкопки до Бердичева. Утім, минуло тепле літо, золота осінь і лише холодною зимою експедиція таки прибула до міста, аби відкопати у надрах землі його таємниці, зробити нові відкриття та переглянути безапеляційні, на перший погляд, історичні факти.

Упродовж п’яти грудневих днів скромна експедиція суттєво поповнила експозиції Музею історії міста Бердичева. До слова, за останні 180 років ці розкопки були першими, що проводилися на території фортеці.

До Бердичева археологи прибули на запрошення делегата ордену босих Кармелітів отця Юзефа Кухарчика. Річ у тім, що на території монастиря взялися укріплювати оборонний мур, а за міжнародними конвенціями, які регулюють збереження історико-культурної спадщини, таким роботам мають передувати археологічні розкопки.

Попри погодні примхи і замерзлий ґрунт старший науковий співробітник відділу давньоруської та середньовічної археології Інституту археології НАН України, керівник Житомирської археологічної експедиції Андрій Петраускас, його колега по Інституту Олександр Мінаєв, старший науковий співробітник відділу досліджень об’єктів культурної спадщини і науково-методичної роботи з музеями Житомирського обласного краєзнавчого музею Олександр Тарабукін, старший викладач кафедри всесвітньої історії Житомирського державного університету ім. І. Франка Марина Хададова та на той час іще студент цього навчального закладу Віталій Матвійчук (після експедиції поїхав одразу захищати магістерську роботу – авт.) взялися копати святу землю.

ІКОНА МАТЕРІ БОЖОЇ БЕРДИЧІВСЬКОЇ ЗБИРАЄ ПАЛОМНИКІВ ЗІ ВСЬОГО СВІТУ

Монастир босих Кармелітів славиться не тільки на Житомирщині та в Україні, а й у світі, адже щороку влітку паломники йдуть до міста звідусіль, аби помолитися перед славнозвісною іконою Матері Божої Бердичівської.

Про історію католицького монастиря та його головну святиню розповіла науковий співробітник Музею історії міста Бердичева Наталія Захарчук

«Монастир ордену босих Кармелітів у різні часи називали замком, фортецею, костелом (усі ці назви побутують і зараз – авт.). Його історія розпочинається у 1593 році, коли київський воєвода Януш Тишкевич почав будувати замок. Добре відома легенда, що коли він поїхав на війну із кримськими татарами, потрапив у полон. От сидить він у темниці у кайданах і бачить марення: перед ним - образ Матері Божої і двоє ченців, стоячи навколішки перед образом, моляться про його спасіння. Видіння було настільки реальним, що Тишкевич дає собі обітницю, коли вдасться врятуватися, він повернеться до Бердичева і передасть замок віруючим. Із полону його викупили. Якось воєвода поїхав у справах до Любліна і в одному монастирі познайомився із двома ченцями, які дуже нагадали йому тих, кого бачив у видінні. Тож він виконує обітницю і в Люблінському трибуналі у 1630 році документально передає свій бердичівський замок католицькому ордену босих Кармелітів. Крім того, Януш Тишкевич подарував і сімейну реліквію – ікону Матері Божої Бердичівської, що була точною копією Матері Божої Сніжної з Рима. У XVIII столітті з дозволу Папи Римського Бенедикта XIV ця ікона була коронована і оголошена чудотворною», - розповіла Наталія Захарчук.

У 1634 році на території замку заклали перший камінь нижнього костелу, а майже через 100 років звели верхній Маріїнський костел. Будівельними роботами керував відомий архітектор Ян де Вітте. Культова споруда вражала поєднанням двох несумісних стилів.

Зокрема, верхня частина костелу – це бароко і рокайль, у якому багато кованих і ліпних візерунчастих прикрас. На ті часи дивувала краса храму з позолотою, скульптурою, іконами святих, а всі стіни були розписані фресками добре знаного італійського живописця Веніаміна Фредеріче. Однак у відреставрованому костелі нині нічого не збереглося.

Історія пам’ятки та ікони сумна й загадкова. Монастир був конфіскований у середині ХІХ століття у власність Російської імперії. На його території розташовувалися різні повітові установи, потім конюшні, а в радянські часи із 1926 року історико-культурний заповідник.

«Коли тут розмістився історичний комплекс, верхній костел перетворили в музей атеїзму, одним із експонатів якого була ікона Матері Божої Бердичівської. У 1941 році, ще до окупації міста, у верхньому костелі виникла пожежа, у зв’язку з якою виникає багато запитань без відповідей. Невідомо, як будівлю охопило полум’я, але тоді ж зникла ікона. Роками ми розповідали, що вона згоріла, але провели дослідження і дещо зрозуміли. Пожежа була для того, аби вивезти ікону, а куди – досі ніхто не знає. Є різні версії, що вона десь у Європі, Росії чи в Україні», - акцентувала співробітниця музею.

Чимало цінних експонатів із заповідника вивезли в роки Другої світової війни, а в 1950-х, за тодішнім указом, частину експозиції передали у Житомирський обласний краєзнавчий музей. Відтак, територія бердичівської фортеці втратила свій заповідний статус.

У 1991 році місцева влада повернула ордену босих Кармелітів частину їхнього колишнього володіння і там розпочалися реставраційні роботи. Одразу виникло питання, як повернути храмові його головну святиню, вирішили створити копію ікони. Образ написала відома польська художниця-реставратор Божена Муха-Совінська з опису, який зробив наглядач ікони.

«Папа Римський Іоанн Павло ІІ, перебуваючи в Польщі в 1997 році освятив цю ікону, а через рік з його дозволу вона була коронована і оголошена чудотворною, - каже Захарчук. – У 1998 році в місті відбулося свято коронації ікони і з того часу до нас щороку 16 липня прямують прочани з різних куточків світу. Останнім часом приходить до 20 тисяч людей».

Тепер на території замку, який колись побудував Януш Тишкевич, розташовані монастир, музична і художня школи та Музей історії міста Бердичева.

«ЗОЛОТО» СВЯТОЇ ЗЕМЛІ

Усі свої знахідки археологи називають золотими, хоча виробів із дорогоцінних металів серед них нема. Під час розкопок вдалося натрапити на кераміку, монети, прикраси, вироби зі шкіри та дерева, а також кістки тварин. Більшість цих артефактів датується XVII століттям.

Тепер, уже посміхаючись, дослідники порівнюють себе з комунальниками, яким доводиться працювати в екстремальних умовах. Щоправда, для археологів остання експедиція була дуже відповідальною. Вперше за багаторічну історію таких досліджень на Житомирщині розкопки тривали взимку, та це їх не злякало, адже перед ними були такі альтернативи – дослідити пам’ятку або поїхати грітися додому, втративши її назавжди.

Після завершення експедиції археологи зібрали прес-конференцію, щоб показати артефакти і розповісти про їхні особливості. Кажуть, киваючи в бік акуратно розкладених майже трьох сотень знахідок, що старалися як могли.

«Орієнтовні висновки вражають, адже це потужний культурний шар із дуже специфічними характеристиками, які не притаманні Житомирській області. Тут настільки сприятливі умови для збереження решток органічного походження, що ми бачимо велику кількість виробів зі шкіри, дерева і сподіваємося у майбутньому відкрити ту частинку нашої історії та матеріальної культури, яка досі невідома», - зауважив Андрій Петраускас.

За його словами, завдяки дослідженням культурного шару у хронологічному порядку можна відтворити різні події періоду формування Бердичева. Археолог додав, що серед знахідок є і речі більш ранніх періодів, ніж XVII століття. Мова йде про давньоруський час, можливо, слов’янську добу і не виключено, що трипільський період. Крім того, під час розкопок натрапили на предмети, пов’язані із металургійною справою, яка не характерна для періоду, коли функціонував замок. Тобто, до його зведення там могло бути кілька майстерень давньоруського чи слов’янського часу.

Олександр Тарабукін упевнений, що віднайдені артефакти можуть стати цінними першоджерелами для дослідження давньої і середньовічної історії Бердичева.

«Бердичів доволі унікальне місто. Територія, на якій ми перебуваємо, це пам’ятка національного значення і кілька років тому навіть піднімали питання, аби внести її до списку ЮНЕСКО. Знайдений матеріал безпосередньо пов’язаний із замчищем, яке було побудоване наприкінці XVI століття родиною Тишкевичів, а потім передане у спадок босим Кармелітам, а вони єдині, хто цю пам’ятку зберіг до нашого часу. Ми вражені, що культурні нашарування у Житомира понад 5 метрів, а тут - більше 8, і то лише на тій ділянці, яку викопали. Цінність усіх знахідок полягає в тому, що це єдине першоджерело, адже з писемних пам’яток ми не дізнаємося, хто тут жив, чим люди займалися, що виробляли, де і як торгували. Ці археологічні розкопки дають підставу будувати історію на реальних артефактах, а не на здогадках і міфах», - стверджує Олександр Тарабукін.

Марина Хададова додає, що потужності культурного шару Бердичева поступається навіть Коростень, де роками тривають розкопки, які поповнюють фонди місцевого краєзнавчого музею.

БЕРДИЧІВСЬКІ ПІДЗЕМЕЛЛЯ – МРІЯ АРХЕОЛОГІВ

Попри те, що земля свята, жодних сакральних знахідок археологи там не знайшли. Проте, вони беззаперечно є на території монастиря босих Кармелітів.

Олександр Тарабукін з оптимізмом дивиться на майбутні розкопки: «Якщо ми будемо продовжувати копати на місці, де був закладений перший нижній костел на початку XVII століття, там будуть і поховання, що допоможуть вивчити обряди та духовні традиції. Представників шляхетських родів також ховали у склепах нижнього костелу. Крім того, тут було єврейське гетто, з якого люди так і не вибралися, залишившись на території фортеці. Наша давня мрія – дослідити підземелля. На жаль, поки що цього не вдається. У планах – розкопати стратегічний колодязь, який тут поряд, а після цього зможемо проникнути в підземні горизонти бердичівської історії».

Як пояснив Олександр Мінаєв, розкопки проводилися на дуже локальній ділянці та ще й на схилі пагорба, тому об’єктивно натрапити там на щось більше, фактично було неможливо.

«Оскільки ми проводили дослідження в районі реконструкції стіни, то потрапили на схил пагорба, а це не дуже вдале місце. Найцікавішого ми не зачепили. Погодні умови нам не надто сприяли, але нашими невеличкими силами зробили все, що могли. Якби провести повномасштабні дослідження, можна знайти набагато більше й цікавішого…», - задумливо дивиться на знахідки археолог.

Дослідники одностайні, що пагорб, на якому височіє фортеця, ховає чимало таємниць, адже є документальні свідчення, що Януш Тишкевич побудував замок на місці зруйнованого ханом Батиєм городища.

Розкопки завершилися тим, що члени експедиції дійшли до темно-жовтого ґрунту, на дні якого є об’єкт, що по схилу відходить униз. Що там насправді, поки що залишаються лише здогадки, а правду можуть згодом розповісти археологи.

За словами отця Юзефа Кухарчика, 5-денна експедиція ознаменувала відкриття нових дверей в історію Бердичева і орден босих Кармелітів розглядатиме подальшу співпрацю з Інститутом археології.

Після презентації результатів археологічних розкопок Андрій Петраускас та директор музею історії міста Бердичева Павло Скавронський підписали акти передачі усіх 272 знахідок до музейного фонду. Тож найближчим часом експонати можна буде оглянути на експозиції.

Самі ж дослідники жартують, що готові залишитися на території фортеці зимувати, святкуючи там Новий рік та Різдво, і далі копати мерзлу землю заради цікавих відкриттів. Археологи сподіваються, що зможуть налагодити співробітництво з польськими колегами, адже у Бердичеві переплетена спільна історія двох держав. Для початку це може бути спільна археологічна практика студентів з України та Польщі, а далі час покаже.

Ірина Чириця, Житомир-Бердичів

Фото автора