Коростень: історія древлян, таємнича “Скеля” і... деруни

Коростень: історія древлян, таємнича “Скеля” і... деруни

Точка на карті
2012
Ukrinform
Сьогодні «Точка на карті» запрошує до міста, яке колись було столицею древлян, пізніше змінило хід Другої світової, а тепер збирає тисячі гостей на фестивалі дерунів

Отже мова йтиме про Коростень на Житомирщині.

Потрапляючи у древнє місто на скелястих берегах річки Уж, опиняєшся ніби в машині часу. Сучасні вулиці зі строкатими вітринами та іншомовними назвами закладів відображають ритм життя коростенців. Але варто тільки пройти кілька кроків місцевим парком, як перед очима постають мужні древляни. Пішохідний міст приведе на «плечі Перуна», а затишні алеї, встелені опалим барвистим листям, повернуть на початок ХХ століття, де з оглядового майданчика видніється залізничний міст, який повернув Коростень до активного життя. Далі стрімкими сходинками можна спуститися до овіяного таємницями військово-історичного комплексу «Скеля».

У місті нині налічується 127 пам’яток місцевого та національного значення, тому, погодьтеся, тут є на що подивитися.

«Коростень часто називають кінцевою зупинкою, а не просто точкою на якомусь туристичному маршруті. Його варто пізнати від А до Я, обійти всі цікаві місця та присвятити місту цілу добу, залишившись тут ночувати після цікавого дня», - впевнена головний спеціаліст відділу культури і туризму виконавчого комітету Коростенської міськради Ірина Пасічник-Прокопенко.

КНЯГИНЯ ОЛЬГА ВИКРЕСЛИЛА КОРОСТЕНЬ З ІСТОРІЇ

До 1917 року Коростень називали Іскоростень або Іскорость. Першу згадку про місто, яке було столицею древлян, знаходять у «Повісті минулих літ» Нестора Літописця і датується вона 945 роком. Щоправда, роком відліку історії Коростеня прийнято вважати 705-й, про що свідчать численні археологічні знахідки.

Досі серед науковців тривають дискусії щодо назви населеного пункту. Одні дослідники вважають, що вона походить від того, що місто оточувала огорожа із дубових паль. Натомість їхні опоненти наголошують – назву дали карстові породи, на яких стоїть Коростень.

За свідченнями літописця, у 945 році князь Ігор прийшов збирати до міста данину. Древляни віддали йому все, що наказав, але потім він повернувся і зажадав ще більшого. Тож люди разом зі своїм князем Малом повстали проти нього, перебили його військо, а самого князя Ігоря прив’язали до дерев і розірвали навпіл.

Друга згадка про древлянське місто зустрічається у 946 році, коли там з’явилася княгиня Ольга, аби помститися за вбивство свого чоловіка. На той час Іскоростень був сильним древлянським князівством, яке мало добре налагоджені торговельні відносини.

Вирішити мирно конфлікт із войовничою жінкою не вдалося. Ольга взяла місто в облогу, що трималося завдяки доброму укріпленню. Князя Мала, який вирушив на переговори, вона наказала вбити, а древлянських дружинників закопати живими. Коростень Ольга здолала хитрістю, зажадавши, аби з кожного двору їй дали голубів, а потім прив’язала до їх лап палаюче лахміття і птахи, повертаючись до своїх господарів, підпалили поселення. Після пожежі місто на тривалий час зникає з історичних хронік.

«Те, що написав Нестор Літописець, ми беремо за живу легенду. Багато запитань досі відкриті, бо знахідки свідчать, що древляни були потужною культурою. Чимало знайдених у Коростені прикрас не мають відношення до жодної культури світу. Думаю, що історія до 945 року набагато глибша, є підстави говорити про розвиток довколишніх теренів у V–VI століттях. Цей пласт можна дослідити археологічними розкопами, які тривають у Коростені. Навіть не беруся сказати, скільки тут культурних шарів», - зауважив завідувач Коростенського туристично-інформаційного центру Сергій Гераймович.

Після спалення згадка про Коростень з’являється аж через півтисячоліття. В історичних документах ідеться про те, що у 1589 році «граду Іскоростень даровано право вольностей» від короля Польщі і Великого князя литовського Сигізмунда ІІІ Ваза.

Потім місто знову випадає з історії майже на 500 років, а своєму розквіту завдячує будівництву залізниці Київ-Ковель у 1902 році. Станцію, де зупинялися потяги, назвали Коростень, тому й Іскоростень перейменували так само.

Примітно, що саме у Коростені 2 лютого 1918 року під час засідання Малої Ради прийняли закони про затвердження тризуба гербом Української Народної Республіки та запровадження григоріанського календаря. До слова, на залізничному вокзалі міста встановлений пам’ятник тризубу.

СКУЛЬПТУРНІ ДРЕВЛЯНСЬКІ ЛЕГЕНДИ

Сергій Гераймович проводить екскурсію парком «Древлянський», де зібрані пам’ятники найвідомішим в історії древлянам. Пішохідним мостом через річку проходимо повз кам’яні валуни, які тамтешні жителі називають «баранячими лобами» або «плечами Перуна». Вкриті мохом природні виступи овіяні легендами. А достеменно відомо, що коли у Коростені був санаторій, дружини офіцерів, які мали проблеми зі суглобами, відігрівали їх на розпечених сонцем каменях.

За словами екскурсовода, на відміну від дендрологічного парку «Софіївка», у «Древлянському» дуже мало дизайнерського втручання. Між скелями лише прокладені доріжки і встановлені альтанки, а все інше – це витівки природи.

Парк у центрі Коростеня почали активно облаштовувати у 2005 році, коли тут з’явився перший пам’ятник князю Малу, якого древляни поважали і називали «пастухом землі древлянської». Він найвищий з усіх і височіє на городищі, ніби оглядаючи місто.

Трохи нижче, серед річки, встановлена скульптура княгині Ольги. Місце поруч із нею відоме як Ольгина купальня, а на горі стоїть Свято-Ольгинська церква.

«За легендою, коли Коростень був спалений і знищений, сюди приїхала Ольга, вибачилася, омилася в річці Уж і збудувала храм, але для кого, якщо місто згоріло. Це перехопили церковні переписи, і так з’явилася церква Святої Ольги», - акцентував Сергій Гераймович.

Ідемо далі, щоб познайомитися з воїном, який стоїть на майданчику зі своїм конем. Це син князя Мала Добриня Микитич. Трохи вище від нього зустрічаємо княгиню Малушу із сином – майбутнім хрестителем Київської Русі князем Володимиром. З історії відомо, що Ольга після спалення Коростеня забрала Малушу зі собою і та була ключницею княгині. До речі, пам’ятник князю Володимиру є також при центральному вході до парку.

За словами, Сергія Гераймовича, пам’ятники князю Малу, княгині Ользі, Добрині, княгині Малуші з сином Володимиром за концепцією вишикувані в парку в одну лінію, а їхній автор – київський скульптор Ігор Зарічний.

Звісно, у Коростені, який щороку збирає тисячі гостей на фестиваль дерунів, є також пам’ятник цій традиційній поліській страві. На постаменті над горщиком підноситься ароматний і смачний дерун.

Усі скульптури в парку з’явилися завдяки меценатам. Їх виготовлення профінансували коростенці, які проживають нині за кордоном і на знак поваги до рідного міста інвестують у збереження його давньої історії.

Нещодавно інфраструктуру парку «Древлянський» облаштували для людей з особливими потребами, а біля пам’ятників є QR-коди, за допомогою яких можна дізнатися про ці об’єкти більше.

ТАЄМНИЦІ, ЗАХОВАНІ У «СКЕЛІ»

Мандрівка древлянським періодом Коростеня завершується біля входу в загадковий військово-історичний комплекс «Скеля».

«До 1990-х років на цьому місці був смітник, - розповідає Гераймович, - Люди думали, що це звичайне бомбосховище, поки у 2006 році не почали піднімати архіви. Тоді стало відомо, що це був один із командних пунктів на території тодішнього Київського військового округу. Крім Коростеня аналогічний є ще у Вінниці. Початок його будівництва припадає на 1934 рік, коли Німеччину ще навіть не розцінювали як ворожу державу. Документальних свідчень щодо перебігу будівництва та його введення в експлуатацію донині не виявлено в жодному архіві. За нашими даними, роботи на об’єкті були зупинені у 1939 році, адже кордон змістився на захід і в такому командному пункті відпала потреба, тому він почав занепадати. У 1941 році тут провели телефонну мережу і він використовувався як запасний вузол зв’язку».

Об’єкт будували таємно, приховуючи його від людських очей маскувальною сіткою, а поряд не було ні дороги, ні пішохідного моста, через які зараз туди можна потрапити. На той час там тривала важка робота, адже командний пункт облаштовували у скельній породі. При цьому, все робилося вручну з мінімальним використанням механічних засобів. Із каменю, який відламували, звели приміщення бойлерної та укріпили ним берегову смугу.

Командний пункт вдалося зробити не тільки непомітним, а й повністю автономним від міста. До прикладу, перша каналізаційна мережа у Коростені з’явилася у 1954 році, а в об’єкті ще на початку 30-х була створена досконала система водопостачання та відведення каналізаційних стоків, яка безперебійно працює до сьогодні. Крім того, там встановили дизельну електростанцію та облаштували систему вентиляції повітря із фільтрами з активованого вугілля, якщо раптом воно буде отруєним або забрудненим, а ще пробили у кам’яній породі криницю. До того ж, була на об’єкті і кімната «дальнього» зв’язку з вищим керівництвом. На випадок технічних збоїв усередині вмонтували ручні насоси, які мали б гарантувати безперебійне постачання світла та води.

Досі у «Скелі» збережені автентичні металеві двері, а підлога викладена тогочасною дорогою оригінальною метлаською плиткою харківського заводу.

На перший погляд, в оборонній споруді можна заблукати. Залізобетон, який захищає командний пункт від повітряних ударів, прибирає і сучасне мобільне покриття, тому всі телефони там мовчать.

Коридори, довжиною близько 150 метрів і шириною 1,1 метра зі стелею аркової форми, ділять об’єкт на дві частини – технічну та службову, в якій розташовані кабінети для офіцерів. Загалом в оборонній споруді налічується 25 приміщень.

Проектанти комплексу настільки досконало все спланували, що навіть облаштували дегазаційну пропускну, де людина могла змити із себе шкідливі речовини, які осідали на тілі під час ураження газом. А от кабінет коменданта чи не вдвічі вищий від інших. Сергій Гераймович пояснює, що там був другий поверх, де мали б зберігатися важливі документи.

Дивує те, що настільки укріплений об’єкт жодного разу не використовувався за призначенням. Тож досі залишається таємницею, для кого і з якою метою його збудували. Інколи командний пункт називають «Бункер Сталіна», але доказів, що фортифікаційна споруда призначена саме для цієї людини, немає. Відомо, що німецькі війська захопили об’єкт у 1941 році, але не використовували його за призначенням, а облаштували там базу для продовольчих запасів.

У багатьох кімнатах нині розміщено експозиції. В одній із них зберігається найбільша в Україні колекція протигазів, серед яких є засоби захисту для коней та захисна камера для новонароджених. Серед експонатів можна побачити чимало зразків справжньої зброї, як наприклад, наган 1885 року та гвинтівка Мосіна 1893 року з довгим штиком і дальністю стрільби до 1000 метрів. Крім того, в останні роки у військово-історичному комплексі облаштували виставку боєприпасів, які українські військові привезли з Донбасу.

Сергій Гераймович зауважив, що в радянській історіографії боям на теренах Південно-Західного фронту в роки Другої світової несправедливо відвели другорядну роль. Щодо Коростеня, то це місто свого часу змінило стратегію військових дій Гітлера.

«У Житомирській області функціонувало два штаби укріпрайонів - у Коростені та Новограді-Волинському. Коростенський разом із командним пунктом налічував 456 об’єктів, це були кулеметні або артилерійські ДОТи (довготривалі вогневі точки – ред.). Вони будувалися із залізобетону, всередині них розміщувалося три амбразури з кулеметами «Максим» та перископом для спостереження за полем бою. У ДОТі перебувало до 20 людей особового складу. Ці об’єкти відіграли значно важливішу роль у перші дні війни, ніж Брестська фортеця, яку обороняли 22 дні. Бої у межах Корстенського укріпленого району тривали 50 днів і фактично змінили хід війни, бо Гітлер присвятив Коростеню 5 директив, якими змусив зупинити наступ на Москву і повернути війська для здобуття Києва. Оборону Новограда-Волинського прорвали за 2 дні, а бої під Коростенем тривали з 12 липня до 22 серпня 1941», - пояснив екскурсовод.

Історія військових дій у роки Другої світової на всіх експозиціях ілюстрована чорно-білими фотографіями. Як розповів Сергій Гераймович, світлини тих часів робили німецькі солдати, які мали фотоапарати. Відтак, картинки воєнного періоду реальні, які екскурсовод знаходить в архівах і приватних колекціях.

КОРОСТЕНЬ ТУРИСТИЧНИЙ: ДО ФЕСТИВАЛЮ ДЕРУНІВ ВАРТО ЗАПУСКАТИ ДОДАТКОВИЙ ПОТЯГ

До тихого осіннього парку періодично долинає звук потягів, які мчать через міст над річкою Уж. Міцну металеву конструкцію можна побачити з оглядового паркового майданчика. Свого часу інженер Кудрєватов побудував міст і довів доцільність прокладання залізничного шляху саме через це місто.

«Станція Коростень стала ключовою між Києвом і Ковелем. Та й зараз вона єдина між Києвом та Львовом, де зупиняються потяги «Інтерсіті». Коростень зручний для туристів, адже звідси можна доїхати за п’ятьма різними напрямками, а от із Житомира є тільки один. Гості, які з’їжджаються до нас на фестиваль дерунів, кажуть, що до цього свята треба запускати додатковий потяг».

Аби обійти парк «Древлянський» і потрапити на екскурсію до «Скелі», знадобиться не одна година. Далі туристичний маршрут Коростенем приведе до палацу культури ім. Т. Шевченка, де можна оглянути експонати кімнати-музею фарфорового заводу. Підприємство нині не функціонує, тому про славнозвісну коростенську порцеляну нагадують лише барвисті сервізи і статуетки.

На заводі працювала ціла династія художників Трегубових, які створювали неповторні експонати. Ще й досі у музеї зберігаються високі вази з ручним розписом та золою оздобою. Кажуть, що одну із таких колись подарували американському президенту Джону Кеннеді.

Через дорогу від будинку культури стоїть краєзнавчий музей, де зберігається чимало унікальних древлянських артефактів.

Здавалося б, у такому відомому місті вже немає чого досліджувати та відкривати. Хоча, чимало таємниць і нових історичних фактів ще чекають свого часу. У Коростені виявлено чотири городища, з яких добре вивчено тільки одне, що височіє над парком. Тому й місто цікаве археологам, які проводять там планові розкопки.

Сергій Гераймович каже, що й більш хронологічно близький період в історії Коростеня не досліджений: «Досі не вивчений і невідомий етап історії міста упродовж 1931-1941 років. Це були перші п’ятирічки, під час яких Житомирщина і Коростенщина припинили своє існування у тому вигляді, якими вони були раніше. Там багато трагічних історій, коли знищувалися приватні господарства у поселеннях і зникали з лиця землі цілі села. Інформацію зараз шукаю в різних архівах і є надія, що знатимемо про цей період більше».

Тим часом у Коростені з’являються нові готелі та заклади відпочинку і громадського харчування, адже потік туристів з року у рік збільшується. Окрім добре відомого міжнародного свята дерунів у місті ще проводять фестиваль «Княжий спадок» із реконструкцією боїв, літературне свято для письменників та читачів «Просто на Покрову», а ще - багато історичних та археологічних конференцій, які збирають відомих науковців.

Особливо красивий Коростень восени, коли парк прикрашають кольорові дерева, а з оглядових майданчиків відкриваються неймовірні краєвиди міста. Тому заплануйте собі мандрівку до Коростеня, - точно не пошкодуєте.

Ірина Чириця, Житомир-Коростень

Фото автора

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-