Тилігульський лиман: тихоокеанська устриця та екстремальний кайтинг
На Миколаївщині відкрився надзвичайно цікавий об’єкт зі сфери гастрономічного туризму – демонстраційно-виставкова устрична ферма. Він знаходиться в одній із рекреаційних зон Тилігульського лиману, а точніше – на Великій Українській косі в районі села Українка Березанського району. Тут можна не лише поласувати справжніми тихоокеанськими устрицями, а й отримати масу інформації про історію їх вирощування, технологію розведення, познайомитися з культурою їх споживання, дізнатися про корисні властивості, з чим краще їх їсти, яке вино при цьому пити і багато чого іншого.
Ми бесідуємо з директором регіонального ландшафтного парку «Тилігульський» (РЛП), Заслуженим природоохоронцем України Олегом Деркачем. Відразу хочеться зауважити, що ми зустрічалися з Олегом Михайловичем у вересні минулого року. Тоді мова йшла про унікальні можливості й розвиток рекреаційних зон Тилігулу. І одним із проектів, про які він розповідав, було саме створення устричної ферми. Відверто кажучи, тоді у це не дуже вірилося. Але пройшло менше року і унікальний для Миколаївщини туроб’єкт запрацював. І попри те, що лише почав свою діяльність, одразу здобув популярність серед мешканців області та інших регіонів України.
«Сьогодні до нас їдуть екскурсійні групи з Києва, Одеси, Миколаєва та інших міст. Їм пропонують комбінований турпродукт. Перша зупинка – дегустаційна зона. Тут відвідувачам спочатку проводять екскурсію по устричному світу, і лише потім вони мають змогу продегустувати ці натуральні делікатеси. Приготуванням устриць займаються спеціально навчені відомі київські ресторатори. Перед споживанням устриці витримують у спеціальному розчині. Їдять сирими з лимоном та сухим вином, за бажанням. Їх зберігають в холодильниках при певній температурі. Щоправда, наразі культура їх споживання у нас ще малорозвинута, отож є над чим працювати», – розповідає Деркач.
Варто нагадати, що устриця – це не просто делікатес. Це ще й ідеальний продукт для тих, хто стежить за своїм здоров'ям, джерело легкозасвоюваного білка, вітамінів групи В, Омега-3 жирних кислот, заліза, міді й цинку.
На миколаївській фермі туристи ласують тихоокеанською устрицею, вирощеною з посадкового матеріалу розплідника на Заході Франції. Отож у ході розмови виникає цілком резонне запитання: чому туристам пропонують устриці тихоокеанські, а не наші, чорноморські? І чую у відповідь: «Аборигенна, місцева устриця, на жаль, практично зникла, вона занесена до Червоної книги. Основні причина – забруднення морського середовища та завезення хижого молюска рапана, який поїдав її у великій кількості».
В Європі всі працюють з тихоокеанською устрицею. Її краще розводити в солоній воді, бо там вона краще росте. Отож Тилігульський лиман є дуже перспективним для її розведення саме через свою унікальну солоність.
«Те, що ми сьогодні маємо – це тільки дегустаційний майданчик. Але є цілком реальна задумка розводити устриць у нас, тим більше, що під цей проект можна отримати серйозні інвестиції. Наприклад, від Данії. Там давно й результативно займаються розведенням устриць та форелі. Вони дуже зацікавлені в таких проектах. Є перспектива і в розведенні мідій. Отож хочу зазначити, що ми, як регіональний ландшафтний парк, підтримали проект ТОВ «Сілвео» групи компаній «Устиці Скіфії» з налагодження вирощування устриць в акваторіях Тилігульського лиману та розвитку сільського зеленого туризму на його узбережжі із залученням партнера з Королівства Данії. Адже цей проект буде єдиним й унікальним для України. Не секрет, що 80 відсотків морепродуктів, які ми сьогодні споживаємо, імпортуються. І це продукція низького цінового сегменту, тому є значна потреба у власному виробництві. Вже розпочалися наукові дослідження, щоб при впровадженні цього проекту не завдати шкоди довкіллю», – наголошує мій співрозмовник.
Він також каже, що ще кілька десятиліть тому на Миколаївщині не було проблем з морепродуктами, наше море і лимани були високопродуктивними. Там було багато риби та інших морських жителів. Наразі все це в минулому. Сьогодні не те, що червонокнижні екземпляри, а навіть улюблений всіма судак стає дефіцитним. Причин багато – обміління, забруднення, зміни клімату тощо. Отож штучне вирощування морських жителів – це не лише можливість розважити туристів і заробити кошти, а ще й вдихнути у водойми друге життя.
Цікава деталь. На Тилігулі немає електромереж. Отож господарюючі тут об’єкти використовують сучасні технології – енергію сонця і вітру. Для виробництва електроенергії, скажімо, устричний майданчик і надавачі інших послуг користуються сонячними батареями.
ЛИМАН З ОКЕАНІЧНОЮ СОЛОНІСТЮ
А коли туристи задовольнять свої інтелектуальні та гастрономічні потреби, на них чекає не менш цікаве проведення часу на узбережжі Тилігульського лиману. Тут вони можуть купатися, засмагати, слухати спів пташок, знайомитися з унікальним рослинним та тваринним світом.
Бо Тилігульський лиман дійсно неповторний. Його ширина сягає 4,5 км, довжина – 60 км, глибина – понад 20 метрів. Крім того, тут неймовірно чиста вода, прозорість якої досягає семи метрів. Але найбільша унікальність його в тому, що вода має океанічну солоність – 30-32 проміле, тоді коли у Чорному морі цей показник досягає тільки 17-18. Все це забезпечує прекрасні можливості для розвитку тут екологічного туризму і різних видів рекреаційної діяльності. На Тилігульському лимані вже міцно укоренилися і стали традиційними пляжний відпочинок, аматорська риболовля, полювання, прогулянки на човнах, пішохідні пізнавальні екскурсії, і звичайно ж, спостереження за птахами.
Це місце вже давно облюбували і любителі таких популярних видів спорту як кайтинг та віндсерфінг. Саме піщані коси біля села Українка є визнаним в Україні центром розвитку цих екстремальних видів спорту. Тут регулярно проводять один із етапів чемпіонату України з кайтбордингу («TEZ TOUR KITE CHAMP»), а з 2013 року – працює школа віндсерфінгу.
Враховуючи високу естетичну та пізнавальну цінність природних ландшафтів лиману та наявність багатьох археологічних пам’яток, в межах заповідного об’єкту прокладено низку туристичних маршрутів і екологічних стежок. Найбільш цікавими для туристів виявились екскурсії на Тилігульський пересип, Анатоліївську та Атаманську коси, гирло річки Царега і Ташинську затоку.
«Наразі ми продовжуємо облаштування території, хочемо поставити шлагбаум, зробити автостоянку, майданчик для наметів. Щоб люди, які подорожують власним транспортом, могли залишити машину і далі насолоджуватися відпочинком вже на власних ногах, адже насамперед маємо дбати про трав’яний покрив коси», – каже Олег Деркач.
Він також зауважує, що досі такої потреби не було, бо сюди приїздило всього кілька автомобілів на добу. Але після появи устричної ферми, потік туристів значно зріс. Люди отримали цікавий турпродукт і хочуть сповна ним насолодитися. Отож доводиться думати про надання нових цивілізованих послуг, щоб регулювати потік відвідувачів. Вже сьогодні на косі перебуває одночасно до 200 людей і 30-50 автомобілів – і ця кількість буде тільки збільшуватися. Адже вартість денного перебування тут всього 10 грн з однієї людини. Далі кожен вибирає собі розвагу до смаку – або йде дегустувати устриці, або кататися на човнах чи катамаранах, займатися віндсерфінгом або ласувати кавунами та динями прямо з баштану, який знаходиться неподалік.
Попри туристичні розваги, місцеві екологи нагадують, що дві третини коси знаходиться у природному стані – це заповідник, туди туристам вхід буде обмежений. Це природоохоронний об’єкт – і всі мають дотримуватися правил. Але у всьому можна досягти розумного балансу. Скажімо, до 15 червня відпочивальників тут взагалі не приймають, бо це період гніздування і розмноження птахів. Їм потрібен спокій. Отож сезон починається трохи пізніше, але і триватиме довше – аж до початку жовтня.
«Тилігульський лиман – це унікальний об’єкт з наразі ще нереалізованими до кінця можливостями. Але ми знаємо його потенціал і знаємо як його реалізувати», – впевнений Олег Деркач.
● Устриці – одні з небагатьох представників тваринного світу, яких люди їдять живцем.
● Устриці вважаються потужним афродизіаком. Цю славу вони заслужили завдяки високому вмісту цинку, який необхідний організму для вироблення тестостерону. У півдюжині устриць міститься денна норма міді, йоду, цинку, заліза, кальцію, фосфору, а також вітаміни A, B, C і D.
● Устриці розрізняють за розмірами: № 5, № 4, № 3, № 2, № 1, № 0, № 00. Де № 5 – найменший, а № 00 – найбільший. Найбільш затребувані розміри: № 3 (від 80 до 100 г) і № 2 (від 100 до 120 г).
● На початку XX століття на чорноморському узбережжі (Крим) добувалося близько 5 млн устриць у рік. Частина з них йшла на експорт – до Франції та Англії.
● Сьогодні найбільшим виробником устриць у світі є Китай: на його частку припадає 80% світового виробництва делікатесного молюска. Відразу за ним у списку – Корея, Японія, США, ЄС. Серед європейських країн найбільшим ринком устриць може похвалитися Франція з показником близько 180 тис. тонн молюсків на рік.
● Найпопулярніший устричний бар у світі – це Grand Central Oyster Bar в Нью-Йорку, відкритий в 1913 році. Щорічно тут продають понад два мільйони устриць.
● Устричне фермерство є одним із найбільш екологічних виробництв продуктів харчування в світі й дозволено навіть у морських заповідниках.
Алла Мірошниченко, Миколаїв
