Святі гори - донецька Швейцарія
На півночі насиченої промисловими підприємствами Донецької області є унікальне місце, назване Антоном Чеховим «Донецькою Швейцарією». Це Святогір'я, або Святі гори. «Пейзажі чарівні. Напоетизувався я по саме горло: на п'ять років вистачить»; тут «можна вилікуватися від 15 сухот і 22 ревматизмів», тому що «кращого повітря ні в яких кримах і кавказах не знайдете», - писав про ці місця Чехов.
Цю мальовничу місцевість кличуть Святими горами з початку XVI століття - одну з перших згадок про них знаходимо у Львівському літописі 1547 року: «З Рильська прибув станичник, перекладач Гаврило, якого князь Петро Іванович Кашин посилав до Святих Гір». «Книга Великого Креслення» (коментар до карти Російського царства, складеної в 1547 р) також вказує: «Від гирла річки Оскола на Донці з кримського боку - Святі Гори».
Про красу природи Святогір'я проникливо писав Володимир Немирович-Данченко в 70-х рр. XIX ст.: «Я бачив Соловецькі острови з Анзерської гори, Заволжя з укосу в Нижньому, панораму Уралу з Растеса, Задніпров'я з Києво-Печерських висот, чарівні рівнини Аварії і Койсу, ціле море Балкан з орлиного гнізда на св. Миколі, щасливі долини Гирлівського султанства з Дервіш-гори, але якби тепер мені ще раз довелося помилуватися на цю величезну картинку з крейдяних скель Святогірських, я, безсумнівно, багато про що забув би заради неї».
Сіверський Донець - найбільша річка Східної України і однією з перших була оспівана в давньоруській літературі, у «Слові о полку Ігоревім». Саме її назва дала ім'я всьому шахтарському краю. На скелястих берегах річки знаходиться Святогірська лавра, побудована ще в XIII-XVI столітті. Неподалік від лаври - ліс...
ПЕРШИЙ НА ДОНБАСІ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАРК
Сьогодні Святі гори - національний парк України. Він був заснований в 1997 році на території в 405 кв.км вздовж річки Сіверський Донець.
Парк відомий, перш за все, своїми крейдяними горами, на яких ростуть реліктові крейдяні сосни і вікові дуби. Крім них тут зростає майже тисяча видів рослин, 48 з них занесені до Червоної книги України. У Святих горах зафіксовано 250 різновидів тварин, серед яких 194 види пернатих, 43 - ссавців. Також у водах національного парку мешкає 40 видів риб.
Крім того, тут є цікаві археологічні об'єкти та пам'ятники історії, яких загалом налічується понад 200.
На землях національного парку Святі гори розташовуються також озеро Чернецьке, що з'явилося на місці старого русла річки Сіверський Донець. В болоті Мартиненкове можна побачити найбільші в Україні колонії чапель; також тут зустрічаються чайки, іволги, солов'ї, чорні шуліки, одуди. З рослин великий інтерес представляють латаття, глечики, щитовник, болотні іриси, їжачі голівки, жабурник, рдесники плаваючі.
Чим сьогодні живе національний парк Святі гори, які вирішує завдання? Чи внесла зміни в його роботу нинішня війна, яка розрізала Донбас на дві частини, розкидала людей, відлякала багатьох від цього краю? І що сьогодні важливого залишається на цій землі і потребує нашої уваги, турботи і любові? Про все про це ми поговорили з директором національного парку Святі гори Сергієм Приймачуком і його заступницею Павлиною Журової.
- Парк «Святі гори» був указом Президента в 1997 році оголошено відразу Національним ландшафтним парком, - розповідає Приймачук. - До цього тут були лісництва, які підпорядковувалися Слов'янському і Краснолиманському лісгоспзагами і території яких включили до Національного природного парку - першого на Донбасі.
- Майже 100 років вчені проводили тут дослідження і писали, що треба зберегти для майбутніх поколінь унікальну, якої нема більше ніде в Україні територію виростання реліктової сосни крейдяної, - підключається до розмови Журова. - На момент організації Національного парку їх залишалося 719 штук. Зараз ще менше - близько 700 дерев, тому що грози і бурі їх знищують. Завдання парку - відновити популяцію, але для цього потрібні не тільки наші знання і вміння, а й кошти, яких у нас немає.
Бракує грошей і на відновлення заплавних дібров, хоча проект ми склали. Наші унікальні старовікові діброви займають площу понад 100 гектарів. Дубам тут по 300-500 років, а найстаршому - вже 630. Таких дібров у регіоні більше ніде немає, та й у більшій частині України теж не зустрічається.
Взагалі тут був степ, і 40% прекрасних лісів посаджено руками людини, у надскладних умовах. У 1803 році славнозвісним Іваном Данилевським вперше посаджена звичайна сосна. Біля Донця раніше паслися отари овець, був пісок, який заносив селища. А Данилевський за власні кошти посіяв тут до тисячі десятин соснового лісу, поклавши початок степовому лісорозведенню. Їздив у Брянські ліси, на підводі привозив шишки. Спочатку шишки просто кидали в борозни, а потім навчилися їх висушувати на сонці, добувати насіння, вирощувати сіянці і вже тоді садити ліс. Іван Якович в 1819 р. був нагороджений орденом св. Володимира 4-го ступеня - «за відмінні працю і старанність, для загальної користі виявлені, у розведенні лісу на порожніх, піщаних місцях».
- Так, у нас є об'єктивні проблеми, і ми їх озвучуємо, - визнає директор. - Всі іноземні грантодавці чомусь ідуть у Карпати і вкладають гроші там. А до нас, на Донбас, у нашу галузь, їхні гроші не йдуть.
Але, незважаючи ні на що, у нас є і хороші результати. Ми не допускаємо несанкціонованої вирубки дерев, у нас немає прохідних рубок, навіть рубки просвітлення ми зараз не робимо, щоб зберегти природу. Залишаються лише вибіркові санітарні рубки.
Правда, у нас була біда - пожежі. Минулого року ледве-ледве втримали, щоб не дати горіти лісу. І в цьому просто героїчних зусиль доклали наші працівники, незважаючи на те, що не вистачає техніки.
У ПАРКУ ПРАЦЮЮТЬ САМОВІДДАНІ ЕНТУЗІАСТИ
- Штат парку у нас практично укомплектований, - зазначає Приймачук. - Невеликий некомплект завжди є, тому що люди їдуть звідси, але він не перевищує 10%, а то і менше. До нас ідуть самовіддані ентузіасти, які люблять природу. Зарплати в нас низькі, багато співробітників отримують мінімалку - 2800 грн.
Звичайно, нам потрібні люди, які могли б і лекцію дітям в школі прочитати, і провести екскурсію. Потрібні вузькі фахівці з питань лісу, по фауні, по флорі - з певною освітою і досвідом роботи. У нас поки з цим благополучно, але, тим не менш, потрібні молоді кадри.
За штатним розкладом в нашому Національному парку працюють 117 осіб. Найчисленніший підрозділ - це відділ охорони, 40 осіб. Вони безпосередньо працюють у лісі, стежать за обстановкою на ділянках, підсаджують дерева. Тобто не тільки охороняють ліс, а й працюють в ньому.
Є відділ науки, в якому дуже досвідчені співробітники. Є орнітологи, є фахівці, які знаються на комахах, земноводних. Вони вивчають, пишуть наукові статті. Спеціаліст-картограф працює на місцевості, вивчає умови зростання і визначає, де яку культуру посадити.
У нашому парку прокладена екологічна стежка довжиною 2,2 км, ми її постійно подовжує і збираємося створювати інші.
Ще у нас є відділ рекреації, який займається пропагандою, освітою, екскурсіями і т.д. Нами охоплено десятки шкіл не тільки на території парку, а й по області, і за її межами. Наприклад, ми проводимо роботу з харківськими школами.
За словами Журової, для школярів, крім екскурсій, організують заняття, конкурси, лекції, вікторини, презентації, круглі столи, фестивалі, тренінги, семінари.
- Тільки за останні півроку охоплено понад 9 тисяч учнів, - розповідає заступниця директора. - До речі, якраз тут, біля Донця, навпроти Святогірської лаври, стояв дитячий трудовий табір відомого педагога Антона Макаренка. І він тут написав другу частину своєї «Педагогічної поеми».
Хоча зараз менше приїжджають у зв'язку з військовою обстановкою, мало їдуть і на екскурсії. До нинішньої війни у нас тільки до 600-річного дуба за день приходило більше тисячі людей. Ми навіть зробили поміст, щоб не витоптували трав'яний покрив.
ДЕЯКІ ПРАЦІВНИКИ ДОПОМАГАЛИ ТЕРОРИСТАМ, А ІНШІ - ЇХ ЛОВИЛИ
- Війна сильно вплинула на вашу роботу?
- Знаєте, як вона вплинула? - гаряче відповідає Приймачук. - Деякі співробітники нашого парку виявилися затятими сепаратистами! Вони воювали, грабували наші українські війська. Наш юрист - той взагалі стрілок, зараз за кордоном, в Росії десь.
Тут же ліси навколо! На території нашого парку діяли диверсійні групи терористів, які громили наші колони, вбивали людей. Адже по трасі Харків - Должанське пересувалися колони українських військових, а деякі наші колишні єгеря наводили диверсантів, які їх розстрілювали.
У травні 2014 року терористи збили український вертоліт, який здійснював повітряне патрулювання над Слов'янськом. І в цьому теж, як не прикро, брали участь ці зрадники.
Я був у складі розвідзагону, який протидіяв сепаратистам: ми їх виловлювали і затримували. Я навіть начальника міліції Слов'янська Володимира Беляніна, який при захопленні бойовиками будівлі міської міліції дав команду здати зброю, особисто викрав і переправив силовикам. (За офіційними даними, співробітники СБУ 20 червня 2014 року на території Святогорська затримали заступника начальника міськвідділу міліції Слов'янська - начальника міліції громадської безпеки підполковника В.Беляніна. А у 2015 році Святогірська міська рада присвоїла Сергію Приймачуку звання «Почесний громадянин міста Святогірськ» - "за особистий внесок у захист території міста Святогірська і Слов’янського району від терористичних угрупувань, відповідальну громадську позицію та активну участь у патріотичному русі України". - ред).
Загалом, на першому місці з проблем, пов'язаних з війною, було те, що наші деякі співробітники виявилися на стороні сепаратистів і були активними учасниками бандформувань. А на другому - від військових дій страждали лісові насадження. На території нашого парку і зараз розміщуються бойові частини, які риють окопи, будують бліндажі... Це особливості нинішнього часу. Але це і навантаження для парку. Спочатку ми боролися, щоб не вирубували дерева, і перший час мені доводилося мало не заарештовувати командирів частин, коменданта. Але ми порядок навели. Зараз у нас з ними все добре.
«ПОМІНЯЛИСЯ З ЧЕНЦЯМИ ЗЕМЛЕЮ, А УЗАКОНИТИ НЕ МОЖЕМО»
- А які у вас стосунки зі Святогірської Свято-Успенською лаврою, яка знаходиться на території парку?
- У нас чисто партнерські відносини, - відповідає директор Нацпарку. - На території Лаври ще знаходиться державний музей, який підпорядковується Міністерству культури. Ченці проводять екскурсії по печерах, у нас екскурсії ширше - по території парку.
Є ще такий момент. Парком було близько 10 років тому передано лаврі 3,5 га заповідних земель, які раніше належали монахам. Це могила Іоанна-затворника, чернечий скит, який знаходиться вище за течією на правому березі річки Сіверський Донець. Іоанн-самітник жив в печері, там була церква... Це їхні святині, ми віддали їм ці землі. Все було затверджено Кабінетом міністром, розглядалося Верховною Радою і підписано Президентом. Натомість ми отримали 20 гектарів землі і до війни намагалися її оформити. Але через те, що одну копію не підписував Держземкадастр у Києві, процес затягнувся. А зараз проектна організація вже розпалася, тому питання про узаконення цієї території залишається відкритим. Також не узаконені ті землі, які ми передали монахам.
Але, повторюю, ми з монахами підтримуємо хороші, партнерські відносини, розуміємо значущість Лаври для віруючих і для нашої історії.
Олена Колгушева, Святогірськ.
Фотографії надано Національним природним парком "Святі гори"
