Харківський Держпром, якого ми не знаємо

Харківський Держпром, якого ми не знаємо

Точка на карті
1384
Ukrinform
Роблячи будівлю Держпрому "героєм" проекту "Точка на карті", поряд з загальноприйнятою його історією ми хотіли показати і невідомі факти

У харків'ян є приказка: хто не бачив Держпром, той не був у Харкові, і навпаки. Те й інше вірно.

Держпром не можна не помітити. Будинок державної промисловості широко розкинув всі свої дев'ять під'їздів з повітряними переходами на площі Свободи, що в самому центрі міста. Стоячи під бетонною громадою будівлі, відразу розумієш, хто тут господар: висота будівлі з урахуванням телевежі - 108 метрів.

Знизу догори ви побачите тільки незліченні вікна цієї будівлі загальною площею 50 тис. кв. м, та вишку обласного телебачення, що світиться ночами: воно розмістилося теж тут, у п'ятому під'їзді. Але якщо ви подивитеся на Держпром здалеку, він, як на панорамному фото, постане перед вами у всій красі.

ЮВІЛЯРУ 90 РОКІВ, АЛЕ ВИГЛЯДАЄ МОЛОДШЕ

Цього року Держпрому - 90 років, але ювіляр, як кажуть, виглядає молодше. Після недавнього ремонту виблискують на сонці величезні вікна та вітражі. Матово відсвічують свіжою штукатуркою стіни загальною площею - не жарт! - майже 74 тис. кв. м. Ваблять високі дубові вхідні двері з мідними ручками. М'яко погойдуючись, неквапливо, але надійно рухаються вгору оброблені деревом просторі ліфти, де є не тільки ліфтер, але і дротяний телефон з трубкою. Зверніть увагу на розміщену в ліфтах пам'ятку: 7 з 12 тутешніх ліфтів працюють без заміни від початку експлуатації у 1928 (!) році.

Про Держпром писали багато. Будь-який харківський школяр вам скаже, що це перший на території Європи хмарочос, побудований з монолітного залізобетону в рекордні строки - з 1925-го по 1928-й роки. На будівництво споруди пішло більше 1000 вагонів цементу, майже 4 тисячі вагонів граніту і 40 тисяч квадратних метрів скла.

За архівними матеріалами, найняті для будівництва п'ять тисяч жителів Харкова і області (а в авральні місяці - до п'ятнадцяти тисяч, з залученням вихованців ремісничих училищ і кадрових робітників підприємств), працюючи у три зміни, лопатами викопали котлован обсягом 20 тис. кубометрів і вивезли землю за місто на возах. Вантажівок не вистачало: їх на будівництві було лише 14. Тобто, будівля побудована всього за 2,5 роки мало не вручну. Проект для Харкова, тоді столиці України, був розроблений групою архітекторів-конструктивістів з Ленінграда на чолі з Сергієм Серафімовим. Він був поданий на всесоюзний конкурс під шифром "Непроханий гість" і визнаний найкращим. Будівля призначалася для тодішньої радянської управлінської еліти. Тут розміщувалися наркомати, главки, управління та департаменти.

Тут вирішувалися долі країни або самих наркомів: один з них, нарком освіти Микола Скрипник, потрапивши під підозру КДБ як ворог народу, 7 липня 1933 року застрелився тут у власному кабінеті...

Зараз у Держпромі, про який свого часу писали Володимир Маяковський, Олесь Гончар і Анрі Барбюс, як і раніше розміщуються всілякі управління і департаменти органів влади — облдержадміністрації та облради.

ПОМПЕЗНЕ ВІДКРИТТЯ РАДЯНСЬКОГО ХМАРОЧОСА: ІЛЮМІНАЦІЯ І КАРНАВАЛЬНИЙ ТРАКТОР

Але роблячи будівлю "героєм" рубрики "Точка на карті", поряд з загальноприйнятою його історією ми хотіли показати не надто відомі факти, а то й зовсім невідомі. Тому вирушили до Державного архіву Харківської області.

Гостинна начальниця архівного відділу інформації та використання документів Марія Іванівна Ельксніт обіцяє допомогти.

“У нашому архіві міститься 2,7 млн одиниць зберігання, є там і документи щодо будівництва Держпрому. Але їх не так багато. Частина матеріалів була відправлена до Києва після того, як туди з Харкова - першої столиці Радянської України - переїхав уряд країни. Значну частину документів не вдалося зберегти під час Другої світової війни, коли Харків з 41-го по 43-й рік був окупований німцями. Але дещо є. Правда, це не історичний роман, який читаєш захлинаючись. Вам доведеться самостійно виловлювати потрібні факти зі всіляких наказів, розпоряджень, актів перевірки, довідок і навіть протоколів виступів на зборах. Готові?" - запитує Марія Іванівна.

Звичайно, що за питання?

...Жадібно приникаю до тих одиниць зберігання, які обрані із загальної кількості за правилом актуальності. Але як дізнатися, що важливо, а що - не дуже, адже з відстані у 90 років - стільки Держпрому виповниться у вересні цього року - кожна цифра і навіть кожна кома здається важливою.

Ось цікавий документ від 10 грудня 1926 року: робітком відряджає головного інженера Павла Роттерта за кордон для вивчення досвіду будівництва (таких великих об'єктів в СРСР ще не будували). Тоді репресії ще не почалися, і його німецьке походження не завадило йому виїхати з СРСР і повернутися, щоб продовжити будівництво століття.

Про те, що будівництво йшло непросто, свідчить доповідь того ж Роттерта, озвучена на зборах 24 лютого 1926 року і присвячена темі консервації через брак коштів розпочатого будівництва. Робоча сила, сказано у доповіді, має бути перекинута на інші ділянки, для обслуговування будівництва залишаться лише найнеобхідніші фахівці.

Треба сказати, що постійних робітників на будівництві було не так вже й багато. Згідно з довідкою робіткома від 20 жовтня 1926 року, тобто, початку будівництва, на постійній роботі було 1405 осіб, а ще 75% - заробітчан. У деякі дні на будмайданчику одночасно працювало до 5 тисяч осіб, а, за необхідності (ось вам і сезонний аврал!) - до 15 тисяч.

У ті роки преса широко висвітлювала це будівництво.

У харківському обласному архіві серед документів я виявила унікальний номер газети "Комсомолець України" від 1 листопада 1928 року під заголовком "Залізобетонне серце починає битися" - про закінчення будівництва Держпрому і можливості функціонального використання його приміщень. Спасибі тодішнім колегам-журналістам, завдяки їм і архівістам ми сьогодні дізнаємося нові факти про Держпром, які ще не потрапили у Вікіпедію.

Виявляється, на початку будівництва голова ВУЦВК ("всеукраїнський староста") Григорій Петровський (вулиця, названа його ім'ям у Харкові, в 2015 році перейменована і носить ім'я Ярослава Мудрого) з помічниками - заклали у фундамент будівлі срібну, як сказано, табличку: послання нащадкам про початок зведення Держпрому. Де саме, під якою цеглою зараз знаходиться ця табличка, вже не дізнатися.

Відкриття хмарочоса відбувалося, як водиться, під річницю жовтневої революції. 26 жовтня 1928 року на затвердження в робітком був поданий ескіз "карнавального трактора" для участі в урочистостях з нагоди завершення будівництва. Зазначено, зокрема, що в ніч з 7 на 8 листопада на будівлі Держпрому повинні бути включені всі лампи ілюмінації - "для феєрично гарної картини" (вміли ж писати у документах 90 років тому!).

Як сказано в тій же газеті, Держпром призначався для розміщення таких організацій, як Раднарком, Промбанк, Держторг, Зовнішторг, Держплан, "Південсталь", "Хімвугілля", "Металосиндикат", "Цукротрест"...

Очікується, писала газета, що у Держпромі буде працювати п'ять тисяч співробітників. Таку масу народу треба нагодувати, тому у будівлі буде кооперативна кав'ярня-ресторан: їжу, приготовану внизу, на механічній фабриці-кухні, спеціальні конвеєри-ліфти доставлять нагору, до їдців-клієнтів.

На третьому поверсі в центрі будівлі розміститься власний клуб, і експонатами першої виставки стануть роботи раціоналізаторів. Тут також розміститься бібліотека на 150 тисяч книг.

З газети ми дізнаємося, що для обслуговування всіх установ у будівлі розмістять електро-механічний і слюсарний центри, майстерню з ремонту годинників (а їх тут встановлять 150), поштово-телеграфну контору і центр експедиції, який замінить сто кур'єрів. У будівлі відкриють пункт швидкої допомоги та експедицію з доставки газет і журналів: одних газет - 10 тисяч примірників. Буде у Держпромі і власна абонементно-театральна каса, і перукарня. А для того, щоб працівникам було легше добиратися до роботи - трамвай всіх не забере! - відкриють веломотокіоск, де транспорт можна буде придбати у розстрочку.

Нарешті, гордість будівлі - власна телефонна станція: вже є 600 номерів, а буде до тисячі. Примітно, пише газета, що Сіменс, німецький підприємець, просив за обладнання для цієї станції кілька десятків тисяч карбованців, а місцевий співробітник на прізвище Май-Зонне все зробив за 8 тисяч.

Був у статті і відвертий політ фантазії. Автори повідомляли, що для відпочинку та оздоровлення працівників Держпрому на плоских дахах корпусів висотної будівлі розмістять солярій, тенісні корти і волейбольні майданчики. Медики, пише газета, стверджують, що на висоті 13-го поверху повітря можна порівняти з гірським, і тому тут корисно бувати хворим на туберкульоз.

ЗАВОД, ЯКИЙ СТАВ ПАЛАЦОМ

До реалізації таких деталей проекту справа не дійшла, але як стверджує доцент кафедри реконструкції, реставрації архітектурних об'єктів Харківського національного університету будівництва та архітектури, кандидат архітектури, член Бюро українського комітету ICOMOS Ольга Швиденко, будівля Держпрому, навіть без солярію, вийшла вражаючою.

“Це перший у світі конструктивістський об'єкт державного представницького рівня. Раніше залізобетонні конструкції застосовувалися в світі виключно для промислових об'єктів та транспортної інфраструктури. За своїм значенням це такий самий пам'ятник світової архітектури, як Софія Київська, але молодий, приклад новітньої архітектури", - говорить Ольга Швиденко. Враховуючи, що вона захистила дисертацію "Держпром у контексті світової архітектури", моїй співрозмовниці можна вірити.

За її словами, подібна будівля була побудована трохи раніше в американському Детройті.

“Мова йде про монолітну офісну будівлю заводу "Дженерал моторз", що стала творчою знахідкою відомого промислового архітектора Альберта Кана. Проте на цьому схожість закінчується. Якщо монументальна і помпезна будівля у Детройті зовні нагадує споруди часів наполеонівської імперії, то Держпром, згідно з задумом Серафімова, - це завод, який став палацом". У той час як у США переходи між заводськими корпусами призначалися тільки для вагонеток з продукцією, у Держпромі переходи, побудовані для людей, стали головним художнім елементом будівлі", - говорить Ольга Швиденко.

До речі, на інтер'єр одного з переходів у Держпромі, які свого часу особисто проектував Серафімов, чекає реставрація, причому із збереженням унікальних авторських елементів: це вигин переходу, де сонячне світло має пронизувати простір, відповідний йому ритм вікон і навіть дизайн віконних ручок...

“Не всі знають, що для будівництва Держпрому українські хіміки розробили перші будівельні суміші, де до складу сухої штукатурки, яку розводили водою, входила і слюда. Покриті такою штукатуркою стіни блищать на сонці, створюючи ефект нарядності всієї споруди. Багато нинішніх будівельних технологій мають прототипи, випробувані при будівництві Держпрому. Є і мінус: під час об'ємних штукатурних робіт на фасадах Держпрому будівельники стикаються з неймовірними комбінаціями матеріалів, які сьогодні не застосовуються, тому доводиться постійно підбирати їм відповідну заміну", - розповідає Ольга Швиденко.

За її словами, для виробництва скла для Держпрому - а його тут стільки, що, викладене в один шар, воно б покрило всю площу Свободи в 11 га, під Харковом, у Лисичанську, свого часу спеціально збудували завод, який і нині зберігає свій профіль.

У будівлі Держпрому не використано дерево, окрім як у віконних рамах, дверях і паркеті підлоги. Тим не менш, при будівництві, починаючи з опалубки і будівельних лісів, дерево застосовувалося у набагато більшій кількості, ніж залізобетон: фактично, весь Держпром - це величезна бетонна скульптура, відлита у дерев'яній оболонці.

“Тільки в центральній його частині є більше тисячі приміщень: кабінети, коридори, зали - включаючи величезну залу-клуб у 5 під'їзді, комори, туалети, ліфти, сходи... Кілька років тому, - каже Ольга, - я зі своїми студентами почала обстежувати інтер'єри приміщень Держпрому, щоб визначити ступінь їхнього збереження та виявити найбільш цінні: їх треба реставрувати, щоб вони в усій справжності дійшли до наших нащадків. На сьогодні через величезну кількість приміщень зроблена лише частина роботи".

За словами Ольги Швиденко, при будівництві всі робочі кімнати були обладнані однаково. У кабінетах, де засідали члени уряду України, включаючи голову Раднаркому, був точно такий самий інтер'єр, як і в кімнаті друкарок. Усі складно оздоблені, з ліпниною і дорогими меблями кабінети, щоб було видно, де директор, а де його секретарка, з'явилися у Держпромі значно пізніше.

Конструкція Держпрому дозволила йому пережити війну і бомбардування, хоча німці цей шедевр не дуже берегли. Широко відомий факт, що під час окупації Харкова у 1941-1943 роках на першому поверсі була стайня, на інших поверхах жили мавпи, які втекли з розташованого поруч з будівлею зоопарку. Десять років тому, на 65-ту річницю визволення міста, у серпні 2008, трьом макакам був відкритий пам'ятник на території зоопарку.

Сама будівля, яка обгоріла і втратила все скло, була відновлена після війни у 1944-1947 роках.

НАРКОМ ОСВІТИ МИКОЛА СКРИПНИК ЗАСТРЕЛИВСЯ У КАБІНЕТІ ДЕРЖПРОМУ

Наша розповідь про Держпром була б неповною без драматичного моменту, пов'язаного з політикою правлячого радянського режиму. Йдеться про наркома освіти Миколу Скрипника, який застрелився у робочому кабінеті будівлі.

На жаль, в обласному архіві немає документів про це: як тільки-но столиця України у 1934 році знову "переїхала" з Харкова до Києва, туди ж вирушив і весь республіканський архів "харківського" періоду.

Постать Скрипника вважається суперечливою. Судячи зі статті в газеті "День" від 5 липня 2003 року, підписаною двома кандидатами історичних наук - Геннадієм Єфименком та Володимиром Головком, Микола Скрипник був більшовиком, для якого партія мала першочергове значення. Як партієць він обіймав чимало державних посад: від голови Народного секретаріату (уряду більшовицької УНР), наркома внутрішніх справ і наркома юстиції - до генерального прокурора, наркома освіти та голови Держплану УРСР.

Проте в історію України він увійшов саме як нарком освіти (1927 - 1933), який виступав за національно-культурний розвиток України і всіляко сприяв її національному відродженню. Він вимагав позбавлення мови української преси, початкової та середньої школи від русизмів. Скрипник курирував питання орфографічної реформи української мови (т. зв. "харківський правопис", прийнятий у 1920-1930 рр., називається також "скрипниковським") та українізації як частини тимчасової політики більшовиків, відомої під загальною назвою "коренізація". Скрипник, виконуючи вимоги з'їзду партії, ввів українську мову як обов'язкову у всіх державних структурах країни. Зрештою, він ініціював видання у Львові першої "Української радянської енциклопедії", забороненої згодом цензурою "за націоналізм"...

Після чергового партактиву в актовій залі Держпрому, де Скрипника звинуватили в націонал-ухильництві (а раніше той самий Петровський звинувачував його у прагненні до конфедеративного устрою СРСР) і зажадали написати чергового "покаянного" листа на ім'я Сталіна, він не витримав: пішов у свій кабінет у п'ятому під'їзді Держпрому і застрелився. Як напишуть згодом газети, вмираючи на руках одного з партійців, Скрипник назвав це рішення "найбільшою помилкою". Чи так це було — достовірно невідомо.

У 1990 році постановою ЦК КПУ Скрипника було реабілітовано (посмертно).

ПІДЗЕМНІ ТАЄМНИЦІ БУДІВЛІ

Ну а як живе Держпром сьогодні?

Життєдіяльність величезного комплексу, і не тільки його, забезпечує виробничо-експлуатаційне підприємство "Держпром", яке очолює директор, кандидат економічних наук Микола Чехунов.

“На балансі нашого підприємства, крім будівлі Держпрому, значиться і будівля облради, де також розміщена Харківська облдержадміністрація. Трудовий колектив підприємства - 360 чоловік, і велика частина працює в Держпромі: будівельники, електрики, слюсарі, столяри, водопровідники, працівники гаража, теплопункту, прибиральники", - розповідає Микола Чехунов.

За його словами, утримувати Держпром недешево, та ще за нинішніх комунальних тарифах. Одне опалення взимку обходиться в 3 млн грн, плюс 700 тисяч - електроенергія, плюс 70 тисяч - вода.

- Звідки гроші беремо? Від орендарів. У Держпромі розміщуються 120 організацій, майже всі - бюджетні: господарський суд області, обласне телебачення, районні пенсійні фонди, Антимонопольний комітет, Агропром, Управління у справах молоді та спорту - всіх не перерахуєш, за них платить держава. Є трохи комерційних структур на кшталт галереї "Мистецтво Слобожанщини", але вони не визначають наші доходи.

- Ви згадали теплопункт. Повіяло чимось з минулого...

- Ми топимо дровами? Ні, звичайно. З 60-го року в нас діє централізоване опалення. Але свого часу у підвалі було встановлено більше десятка опалювальних котлів, для яких за добу підводами доставляли 60 тонн вугілля, і потім розвозили його по котлам вагонетками.

- Як!? Під Держпромом прокладені рейки?

- Вузькоколійка. Та ви й самі можете це побачити: зберегли у підвалі як історичний експонат.

Екскурсантів (у Держпром прокладені туристичні стежки) у підвал не водять, але для кореспондента Укрінформу зробили виняток. Тому користуюся унікальною можливістю і спускаюся, добре, що є провідник: керуюча корпусом Людмила Ширіна. Наш шлях освітлюють електричні лампочки. Сходинка за сходинкою - і ми у просторому приміщенні, де під ногами і справді прокладені рейки вузькоколійки. Є навіть поворотне коло. Частина приміщення перекрита. Люда пояснює, що колись підвалом можна було пройти під всім будинком, від першого до дев'ятого під'їзду, але зараз у цьому немає потреби.

А ось і котел, який лишився на пам'ять від колишніх часів. Роботяга. Чесно відслужив своє, тепер коротає вік у теплі й турботі. Не втерпіла, погладила чавунний бік. І намацала опуклі букви: Луганський вагонобудівний завод...

- У нас є музей, - каже Людмила, - але цей експонат вирішили з підвалу не піднімати: тут, на своєму робочому місці, він виглядає природно. А в музеї ми показуємо інші експонати, теж історичні.

У музеї, який межує з конференц-залою, - більше сотні експонатів: фотографії, мармурова плита з іменами перших будівельників Держпрому, нехитре канцелярське обладнання, включаючи лічильну машинку 30-х років і друкарську - 50-х, мідні ручки для дверей кабінетів чиновників (мідь, кажуть, мікробів не терпить), дивовижні ручки-шпінгалети для подвійних віконних рам, старовинні механічні годинники - такі колись прикрашали коридори будівлі, люстри, плафони...

Між іншим, як розповіла Людмила, у вестибюлях будівлі з високих стель як і раніше звисають люстри з минулого: на золочених ланцюгах.

ЧИ СТАНЕ ДЕРЖПРОМ ОБ'ЄКТОМ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ ЮНЕСКО?

Екскурсія закінчена, а йти не хочеться. На прощання, як обіцяла, заходжу до Миколи Васильовича. Запрошує на 90-річчя Держпрому у вересні, каже, гостей буде багато, в тому числі, - учені з харківських університетів: архітектурно-будівельного і міського господарства. Вони є офіційними консультантами фахівців Держпрому під час реставраційних і будівельних робіт, допомагають зберігати автентичність цього унікального об'єкта.

- На ювілеї будуть і іноземці. Запрошено, зокрема, фахівців однієї з німецьких фірм, яка на замовлення виготовила запасний ліфт на 10 осіб, оздоблений, як в 30-ті роки, червоним деревом. Цей ліфт встановлять на ювілей, - говорить директор "Держпрому" Микола Чехунов. Між іншим, згадує Микола Васильович, голландці, які приїхали до Харкова на Євро-2012, питали дозволу проїхатися у ліфтах Держпрому і навіть фотографувалися в них, мовляв, ніколи не бачили.

Виходжу з будівлі вже затемна. І потрапляю у світло прожекторів. Виявляється, поляки і українці знімають на фоні Держпрому політичний трилер з життя британського журналіста Гарета Джонса, який здобув популярність дослідженням про Голодомор в Україні. Фільм знімають за підтримки Держкіно України, і він вийде в прокат у 2019 році.

Втім, харків'ян цією зйомкою не здивуєш: у Держпрому кілька років тому знімали фільм "Дау" про життя нобелівського лауреата, фізика Лева Ландау, правда, доля фільму невідома.

Тут українські режисери зняли частину епізодів відомого фільму "Поводир" - про бандуристів, розстріляних більшовиками, причому у зйомках були задіяні і харків'яни.

Думаю, що фільму гідний і сам Держпром, причому не просто як декорація для кіно, а як головний герой. Адже ще у 2000 році Держпром став одним з дванадцяти офіційних символів Харкова. А у 2004 році в Харкові учасники міжнародної науково-практичної конференції "Конструктивізм в Україні" одностайно проголосували за внесення Держпрому в попередній список пам'ятників ЮНЕСКО. У травні минулого року Держпром було включено до цього списку. У минулому січні будівля Держпрому, зареєстрована раніше в реєстрі пам'яток місцевого значення, була занесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України як об'єкт культурної спадщини національного значення.

Нині, каже головний архітектор Харківської області Михайло Рабинович, готові та узгоджені з міжнародними організаціями всі документи з історії, техніки, стану будівлі Держпрому та щодо гарантій держави - у рамках програми з отримання для Держпрому нового статусу: об'єкта Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО. Очікується, що це питання розглянуть до кінця 2018 року.

Світлана Лігостаєва, Харків

Фото: В'ячеслав Мадієвський, Укрінформ


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-