Код Горянської ротонди

Код Горянської ротонди

Точка на карті
6463
Ukrinform
Великі таємниці маленького старовинного храму на околиці Ужгорода

Горянська ротонда має статус третього за давністю храму-пам’ятки в Україні – після Софії Київської та Кирилівської церкви, які у столиці. І от в іншому краї України – на Закарпатті, на околиці Ужгорода у колишньому селі Горяни, маємо третю – її, ротонду. Таких круглих церков небагато є і в самій Європі – кажуть, що Ужгородська ротонда має ще двох сестер у сусідній Угорщині в селах Кісшзомбор і Корчо. І начебто ще одну — у Вірменії.

Але суть цього храму, власне, не тільки у визнанні. Ця маленька церква, на яку ви б і уваги не звернули, проходячи мимо, – справжня скриня зі скарбом. Достеменно невідомо, хто й навіщо її тут збудував, чому вона так добре збереглася в цьому місці протягом століть: кажуть, що на цьому пагорбі було древнє городище, чи то замок, чи палац: і от від нього лишились руїни, а церква стоїть. Ще більше питань навіюють фрески ротонди, які приписують італійським майстрам живопису. На цих розписах маса знаків та символів, розгадувати які – прецікава задача. Власне, цим займається одна із закарпатських гідів Олена Кудря, і знайомство з ротондою саме за її участі – це те, що переверне ваші погляди і змусить повертатися сюди знову й знову. Тому ми і йдемо знайомитися із Горянською ротондою саме з Кудрею. Не щодня ж випадає розгадувати коди древніх храмів!

СКІЛЬКИ Ж ТОБІ РОКІВ, ЦЕРКВО?

Олена Кудря часто водить сюди туристів, різних людей — від пересічних обивателів до професури. І ще ніхто не пішов звідси не подивований феноменальним храмом. Бо в оцій маленькій церкві сконцентровано стільки таємниць, що відчуваєш себе Деном Брауном, коли починаєш їх розгадувати. Власне, саме тому я й вирішила їхати.

Дорогою до Горян встигаємо поговорити про таємниці ротонди.

Перша з них — це її вік. Досі не визначено точно, в якому ж столітті її збудували: учені називають кілька варіантів (від Х до ХІІІ). Історична довідка подає, що ця маленька церква святої Анни на околиці Ужгорода простояла у забутті із Середніх віків до кінця ХІХ століття, коли нею зацікавилися історики. Сталося це випадково. Після того, як при черговому ремонті храму у 1879 році майстри виявили під старою штукатуркою кольорові фрески. Знахідка стала справжньою сенсацією, а за її вивчення взялися угорські науковці (Закарпаття тоді входило до складу Австро-Угорської імперії). Попередній огляд фресок дозволив ученим зробити висновок, що їх намальовано в XIV— XV століттях. Відтак, науковці розпочали детальне вивчення пам'ятки, тут побували численні експедиції. Це зробило церкву з околиці Ужгорода відомою на всю Європу.

Донині між науковцями різних країн тривають дискусії щодо походження Горянської ротонди, її віку та призначення. Одна з найвідоміших версій — що тут на цьому пагорбі, де зараз стоїть церква, колись розміщувався легендарний замок Унг, де сидів князь Лаборець — той самий, котрого, за легендою, перемогли угорці, що перейшли Карпати. Це була їхня перша велика перемога на землях нової Батьківщини. Цікаво, що на території, де розміщена Горянська ротонда є залишки мурів та фундаменту. Щоправда, археологи нині відносять їх до XIII ст. і говорять не про замок, а про палацовий комплекс, до якого входила й ротонда.

- Але залишається питання — чому замок чи палац, який тут був, зруйнований аж до мурів — а церква стоїть стільки років цілісінька? - каже Олена Кудря. – Очевидно, її поставили тут на честь того, що щось важливе на цьому місці зруйнували. Ротонду поставили в ім’я цієї перемоги.

Ще одна цікавинка — горянська ротонда єдина така в країні, хоча у нас виявлено ще 22 храми-ротонди (другої пол. Х — першої пол. XIV ст.). Цей храм у плані шестикутний, але шестикутник той настільки згладжений, що майже всі дослідники зображали план фундаменту круглим. У товщу стін (2—2,5 метра) врізано шість напівкруглих ніш, склепіння яких з'єднано між собою. На них будівничі поставили шестикутний тамбур, пробитий шістьма готичними вікнами. Другу частину пам'ятки — прямокутний готичний неф прибудували до ротонди у ХV столітті. У ХVІІІ ст. тут звели велику вежу, а в 1912 р. над західним фасадом церкви була надбудована дерев'яна дзвіниця. Тоді ж були проведені перші реставраційні роботи: укріплені фундаменти ротонди, почищені фрески, зашиті тріщини, споруджено нову шоломоподібну покрівлю. Протягом довгого часу храм належав римо-католицькій громаді, і тільки після 1949-го року перейшов до православних вірних. У 1959 році у храм потрапили кульова блискавка, після цього його було закрито через аварійний стан. Пізніше церква стала філією Закарпатського краєзнавчого музею. І тільки в 1991 році ротонду передали Мукачівській греко-католицькій єпархії. Відтоді тут діє храм на честь Покрови пресвятої Богородиці, проводяться регулярні богослужіння.

Друга таємниця – це фрески Ротонди. Саме вони, загалом, і зробили славу цьому місцю. На думку вчених, вони репрезентують проторенесансу епоху й виконані італійськими майстрами школи Джотто. Фрески наносились на мокру штукатурку, це й дозволило їм так надовго зберегти колір. «Де те Закарпаття, а де Італія з майстрами школи Джотто», - скажете ви. І будете неправі: присутність майстрів школи Джотто на Закарпатті, за тисячі кілометрів від Італії не дивина, насправді, коли взяти до уваги факт, що цими землями з початку XIV століття володіли представники італійського роду графів Другетів з Неаполя. Одна з родинних гілок цієї династії навіть мала родове помістя в Горянах і до свого прізвища додавала слово «герені», себто, «горянські». Очевидно, Другети запросили італійських майстрів розписати храм у Горянах, і це були майстри, які – ми не можемо казати, що вчилися у Джотто, - але наслідували його манеру, орієнтувалися на неї. Відтак, ми бачимо тут «джоттівські» німби та трони, святі одягнуті в італійський одяг.

В ОДНІЙ ЦЕРКВІ — НІБИ ОДРАЗУ В ЧОТИРЬОХ

Тим часом, ми під'їжджаємо до ротонди, поки збираємось навколо храму, Олена Кудря робить інтродукцію, налаштовує нас на зустріч із дивом.

- У нас, згадуючи ротонду, весь час говорять, що це церква, третя за значенням після Софії Київської. Є таке визнання – і все. А насправді Горянська ротонда – це загадка над загадками, як відомий портрет Мони Лізи: за який би шнурок не потягнув, випадає нове запитання, і ти знову шукаєш відповіді. Такий собі «код Горянської ротонди». Саме так у мене з ротондою, - розповідає вона. - Я була тут багато разів – і сама, і з туристами, і з науковцями – істориками та релігієзнавцями. І щоразу це – зустріч із дивом. Вражає той факт, що перебуваючи фізично в одному храмі, ти знаходишся одразу в чотирьох. Адже історично храм мав чотирьох покровителів: святого Георгія, святу Анну, Святого Миколу та Покрову Пресвятої Богородиці. Цікава також сама форма ротонди. Хтось каже, що вона нагадує шолом, інші – що перевернуту чашу для причастя, але передусім треба звернути увагу на те, що це – правильний шестикутник, гексаграма. Тобто, маємо закладену сакральну геометрію у побудову храму. Існує повір’я, що людина, яка стане по центру такого храму, може враз очиститися від злих сил. Коли перебуваєш у ротонді, справді є відчуття, що фрески на цих випуклих стінах «пливуть», рухаються. Храмів такої рідкісної форми у світі – одиниці.

Місцеві переказують моторошну історію, буцімто в 60-х роках у церкву влучила кульова блискавка – сталося це під час хрещення у храмі. Тоді загинуло шестеро чоловік – батьки та родичі немовляти, на диво, блискавка не пошкодила нічого в самому храмі.

ФРЕСКИ, ЯК РЕБУС, ЩО НІЯК НЕ СКЛАДАЄТЬСЯ

Але справжній детектив починається, щойно ви входите в ротонду (якщо ви чоловік, власне, вам у цьому не перешкоджатимуть, а ось жінкам, за церковним уставом, заборонено перебувати у вівтарній частині храму, а в ротонді, саме в отій шестигранній храмовій будівлі, знаходиться нині вівтар греко-католицького храму св. Покрови). Але зайти туди варто постаратися (часом жінок таки пускають — якщо переконаєте, що вам, ну, дуже треба побачити ці фрески). Бо саме там, у вівтарній частині й намальовані, власне, на стінах оті знамениті фрески, як їх прийнято називати. Є відомості, що мальовані вони в другій половині XIII а чи навіть у XIV столітті. Вони якраз і зробили свого часу ротонду сенсацією у науковому світі – наприкінці ХІХ століття коли майстри проводили черговий ремонт і випадково на них натрапили, то вельми здивувалися, що знайшли такий скарб.

Відтоді цими фресками усі захоплюються — хтось розглядає, хтось знімає фільми, фотографує. А хтось, як Олена Кудря, розгадує їх — як ребус, який ніяк не складається.

Власне, з цією дослідницею горянської ротонди я і розглядаю знамениті фрески. Це звичайна екскурсія, перед якою ми встигаємо почути історію пам’ятки, усі її загадки, і тепер от добралися до найголовнішого — фресок. На таку екскурсію треба йти озброєним — камерою, яка може збільшувати і притягувати зображення. Адже фрески насправді не надто добре збереглися, зображення нечіткі, і без відповідного супроводу ви часом нізащо не вгадаєте, що ж там зображено й чому, навіть, може, не звернете на це увагу.

А ДЕ СВЯТА АННА?

Насамперед гід розповідає нам, що фрески, якими розмальована Горянська ротонда, двох видів — раніші та пізніші, візантійського типу і власне італійського, ті самі, що їх відносять до школи Джотто.

- На візантійських розписах маємо іншу стилістику, таких фресок дві, їх герої - це Юрій Змієборець та ще якийсь невідомий святий (зберігся тільки орнамент його плаща і пальці, складені у благословляючому жесті) — брюнети, з типовими для візантійських фресок очима. Цікаво, що коли заходити в ротонду з відкритого нещодавно порталу — ці фрески опиняються першими якраз перед нашими очима. І якщо схилитися до теорії про спорудження ротонди у ІХ чи Х століттях, і взяти до уваги версію, що її справді звели на честь якоїсь значущої події в історії для угорців – матимемо, що це церква не святої Анни, а святого Георгія-Юрія Переможця. Бо саме його образ зустрічає нас при вході, - каже Кудря.

- Щодо святої Анни, на честь якої була висвячена ротонда, за легендою, то з нею узагалі цікава історія, бо святої Анни нема на жодній із фресок. Є припущення, що фреска з її зображенням була знищена під час однієї з перебудов – але якщо розглянути знищені частини, то там образу святої Анни бути не могло за логікою, бо йдеться про інші євангельські події - а її зображення повинно було б бути до Благовіщення. - каже вона. - Тому, або її тут не було зовсім, або вона була пізніше зображена поверх оцього святого Георгія Переможця – і вже назавжди втрачена при тому самому ремонті, коли майстри віднайшли фрески.

Зате цікава паралель – ота четверта, вірменська, ротонда, яка дуже подібна до цих трьох – нашої та двох угорських, і про яку рідко згадують історики, але вона ідентична нашій за побудовою і матеріалом, - розташована у вірменському місті, яке називається... Ані.

ЯКЕ Ж ЄВАНГЕЛІЄ ТУТ ЗОБРАЖЕНЕ?

А тим часом ми починаємо розглядати фрески, що, вважається, мальовані художником чи кількома, які притримувалися у своїй творчості принципів італійської школи Джотто.

- Я сотні разів думала, яке ж Євангеліє тут зображене, - каже Олена Кудря. – Нема відповіді – і нема логіки розміщення подій: деякі традиційні речі відсутні взагалі – як-от Нагірна проповідь, зате є величезна фреска на тему втечі до Єгипту – хоча про це узагалі згадується одним реченням у Євангелії від Матвія, а натомість маємо купу апокрифів, які нам цю історію переповідають. Вражає, як художник – або все-таки художники, бо тут прослідковується рука різних майстрів – розміщують ці зображення. Таке враження, що вони хочуть розташувати багато сюжетів на одному рівні, в лінії, хоча навколо, здавалося б, є купа вільного місця. Але тим не менше, незважаючи на те, що тут усе так ущільнено, ти неили помічаєш якоїсь каші – навіть при тому, що ці сюжети не відділені лініями чи рамками один від одного. І ти зосереджуєшся поглядом на одному зображенні – і не помічаєш “сусідів”. Ти пливеш по цих фресках, як по хвилях. Якщо довго дивитися, іноді навіть здається, що чуєш певний ритм, музику.

Але що мене найбільше захоплює у фресках ротонди – це те, що у них прихована маса знаків і натяків. Іноді це виглядає як нісенітниця. Відповідь на це одна – або художники, які це зображали, хотіли нам щось донести, або вони були просто невігласами й малярами, які до ладу Святе Письмо не вивчили (у що важко віриться, зважаючи на місце, яке займала ця церква).

ЄГИПЕТСЬКИЙ ОСЕЛ НА ХРИСТИЯНСЬКІЙ ФРЕСЦІ

Олена Кудря пропонує нам почати огляд із фрески «Дари волхвів»

- І ось вам перша загадка: навіть мала дитина знає, що волхви, які прийшли з дарами до Дитяти Народженого, були різних національностей – а тут у нас всі європейці, блондини. Причому, не скидається, що писав таки невіглас – бо ідеально виписані всі інші деталі цього сюжету.

Після волхвів маємо зображення «Побиття немовлят» - там фреска складається ніби з двох частин: внизу ми справді бачимо дітей, а поруч стоїть якась група людей, і хтось із них - на колінах. Ця фреска зіпсована графіті – латиною написано: «Тут був Гавані Янош». у часи Реформації, коли нуртувало іконоборство, протестанти псували розписи в храмах, замальовували фрески і залишали на них свої графіті.

- Далі у нас моя улюблена фреска в ротонді – це «Втеча до Єгипту», - каже Кудря.

– Гляньте, на ній Мати закриває Дитяті пальчиком рота. Це сприймають начебто як мотивацію, аби дитина не заплакала і сімейство не було викрите під час втечі до Єгипту. Але ж маймо на увазі, що перед нами – не просто мистецтво, це сакральне мистецтво! І чому ніхто більше ніде не вживає такого епізоду – коли Мадонна закриває рота Дитяті?

Я привела сюди якось саме аби показати цю фреску свою добру знайому теолога, яка вивчала історію релігій. Ми подивилися на цю фреску і почали шукати відповіді. Знайшли в історії мистецтв масу зображень цього епізоду із життя святого сімейства – втечі до Єгипту – але ніде нема такого, аби Мати прикривала рот Немовляті. Тоді стали шукати, де взагалі в історії сакрального мистецтва зустрічаються такі зображення? Зрештою, ми наштовхнулися на такий же ж образ Дитяти-Божества із пальцем біля рота. Але це були зображення із зовсім іншої релігії – це був Гор, єгипетський бог життя, син Осіріса та Ісіди. Дослідники пишуть, що його палець біля рота – це не оте - «тс-с-с, не плач, тихенько». Це означало, що навіть у дитячому віці цьому Божеству дано таємне знання. Загалом, відомий факт, що деякі учені наводять паралелі між історією цього єгипетського сімейства із Святим сімейством з Нового Заповіту. Власне, тоді при огляді цієї фрески, знайома звернула мою увагу на очі святих, а особливо на очі ще одного персонажа з фрески, якого ніхто не вважає вартим уваги. Це – віслюк, на якому сидить Мадонна з Немовлям, от погляньте на його очі, – акцентує нашу увагу Олена Кудря. – Вони абсолютно типові, ще й зі стрілками, як на єгипетських картинах. І гляньте, що робить цей віслюк: він тягне Йосипа за полу одягу! Щодо відомого єгипетського сюжету з цими героями, то ще Плутарх описував, що на таких фресках єгиптяни завжди зображували не трійцю, а четвірку дійових осіб: Гора, Ісіду, Осіріса та його брата Сета – у вигляді осла чи крокодила. І на цих зображеннях Сет завжди робить шкоду Осірісу, кусає його, тягне в зворотний бік від рішення, читайте: з праведної дороги.

Усвідомивши цю паралель, я спіймала себе на ще одній: місцевість, де стоїть ротонда, називається Горяни. Збіг? Алюзія? Знову самі питання.

Є й інша цікава деталь – якщо добре придивитися (гід просить нас зробити знімок і збільшити зображення на своїх гаджетах – авт.), на накидці Йосипа ми бачимо зображення… піраміди.

І остання деталь щодо цієї фрески – зверніть увагу на те, як зображені руки у героїв: неоковирно, притому що сама фреска майстерно виписана. Таке враження, що руки перемальовані пізніше, що там щось було замальовано.

Далі, що цікаво – фреска Святого сімейства, в центрі Ісус Христос, Діва та Йосип сидять за столом. Цікаво, що на німбі у Христа тут іще нема хреста – він є далі, на всіх інших фресках, які за сюжетом ідуть після Таємної вечері – такий цікавий момент позначення жертви Христа. Тут, на фресці “Святе сімейство» Христос - дитина, очевидно, сімейство зображено ще під час перебування в Єгипті.

ІУДА ВСЮДИ З ЧОРНИМ НІМБОМ

І далі одразу маємо Таємну вечерю. Нема ні Нагірної проповіді, ні див Христових – одразу вечеря. Фреска ця розділена, цікаво, що святі апостоли і Христос зображені як на знаменитій картині Леонардо, усі мають ножі, на столі, крім хліба та вина – риба (символ християнства). І ще – Іуда зображений із чорним німбом. Така цікава деталь використана, аби виділити роль цього апостола – який звершив долю Христа, що була Йому уготована на землі. Юда тримає глек – цікаво, що в Євангелії від Марка зустрічаємо це: «Він же рече їм: Ось, як увійдете в город, зустріне вас чоловік, глек води несучи. Йдіть слідом за ним у господу, куди ввійде. І скажіть господареві дому: Каже тобі учитель, де світлиця, щоб пасху з учениками моїми їсти? І той вам покаже гірницю велику застелену; там приготуйте». У теології розглядають таку версію, що Юда насправді не зрадник, а той, хто сповнив долю Христа. Цей глек наче нам на це вказує.

Далі зображення «скаче» по діагоналі на другий поверх, і маємо «Моління про чашу» - там цікаве зображення апостолів навколо Христа, їхні німби зливаються мовби в луску риби. І ще деталь – рука Бога зверху, також у німбі.

А потім одразу маємо «Поцілунок Юди» - де апостол також із чорним німбом. І далі після такої страшної події з євангельського сюжету маємо… Ангела, який грає на скрипці, й одразу за ним хтось когось коронує.

Прийнято вважати, що це коронація Марії – але знову ж таки, за логікою розповіді, це неможливо, – бо Марію коронує по смерті Христос, а онде, на наступній фресці, вона ще стоїть перед хрестом, де розіп’яли її Сина. Коронує цю особу хтось із німбом також, але німб без хреста (а ми пам’ятаємо, що від часу Таємної вечері художник зображає тут Христа з німбом, де вписаний хрест як знак мучеництва). Тому невідомо, хто кого коронує. Можна припустити, що це – вказівка не те, що в цьому храмі відбувалась якась коронація, або ротонда була побудована на честь чиєїсь коронації.

І ДВА ГЕРБИ ТАМПЛІЄРІВ НА ЗАВЕРШЕННЯ…

Далі у нас Ісус перед Пілатом, а потім – Розп’яття. Унікальна штука, там серед інших, хто стоїть біля хреста Христового, є воїн зі щитом.

На щиті малюнок – півовали на синьому фоні. Це гербове зображення, яке легко читається, а в геральдиці називається «хутро білки», такий герб зустрічаємо в одного із магістрів ордену тамплієрів. Унікальна також фреска Воскресіння – тим, що на ній - Той, хто встав із мертвих – без бороди, тут маємо зображення Ісуса без бороди!

Це ще раз доводить, що було кілька художників, які тут працювали. Але є ще одна деталь, яка нас знову відсилає до таємного ордену – воїн, який зображений упалим біля гробу Господнього, має щит, а на ньому герб – орлина лапа. У геральдиці цей герб також зустрічається серед тамплієрів, але символ орла має й інше значення у християнстві – це символ душі, яка шукає Бога Воскресіння, «обновиться яко орля юність твоя» - маємо в 102-му Псалмі.

МІСЦЕ ТИСЯЧІ Й ОДНОГО ЗАПИТАННЯ

Після такого огляду фресок, питань про Горянську ротонду справді лишається ще більше, ніж до приїзду сюди. Але разом із тим виникає відчуття, що ти справді доторкнувся чогось надзвичайного, до Таїни.

Олена Кудря тим часом розказує про те, що наразі необхідно, щоби хтось із науковців узявся за детальне вивчення фресок Горянської ротонди – аби видали альбом із якісними знімками, з коментарями дослідників про ту чи іншу деталь, про символіку цих фресок. Можливо, хтось уже навіть за це брався із закордонних учених, каже Кудря, відтак, було б добре перекласти ці дослідження.

- Всі, кого я приводжу до ротонди, завжди виходячи з неї, запитують, а де ще про це можна почитати. А насправді прочитати ніде, бо ніхто цим не займався, - каже вона.

Наразі це місце на околиці Ужгорода так і лишається місцем, де можеш поставити собі тисячу й одне питання – з історії, релігії, мистецтва, символізму – дати розуму подивуватися й піти звідси, забравши зі собою часточку душі цього місця.

Тому будете в Ужгороді – обов’язково знайдіть час і зайдіть до ротонди. Можливо, саме ви будете отим Деном Брауном, що зможе таки розгадати унікальний код Горянської ротонди...

А чому б і ні?

Тетяна Когутич, Ужгород

Фото Сергія Гудака та з особистого архіву Олени Кудрі

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-