Релакс біля Галича, або Чому зоопарки мають залишитись у минулому

Добратися до Центру зовсім не складно. Від Івано-Франківська дорога веде до міста Галич. Відразу біля вказівника, треба повернути праворуч і за кілька метрів від Галич-Гори мандрівникам відкриється господарство національного парку. Це місце страшенно люблять діти. Втім і для дорослих тут – повний релакс. Бо де ж ще можна побачити диких звірів серед справжнього лісу?

ПРИТУЛОК І ВОЛЯ

Саме у Галичі у 2007 році відкрили перший в Україні Центр реабілітації диких тварин. Ідея такого Центру виникла у лісівників Галицького НПП не спонтанно. Вони постійно підліковували птахів і звірів, яких знаходили в лісі скаліченими та хворими. Коли звірі одужували, їх відпускали на волю.

«Центр реабілітації, який ми створили, передбачав проведення як просвітницької, так і наукової роботи. Водночас, ми прагнули пропагувати ще й добре ставлення до пернатих і звірів. Починали з маленького. За десять років роботи нам удалося створити чудові вольєри для птахів, для хижих та парнокопитних, де їх підліковують і утримують», - розповідає директор Галицького НПП Олег Гайдук.

Нині на території Центру, який займає близько 3 га лісу, живуть понад сто видів тварин і птахів. Проблем із харчуванням для звірів тут немає ніколи. Допомагають природоохоронні організації, заклади торгівлі, м’ясокомбінати й птахофабрики та й просто небайдужі люди. Центр реабілітації диких тварин у Галичі називають ще й притулком для звірів, але в жодному разі – не зоопарком.

«Коли людина потрапляє в зоопарк, у неї виникає почуття жалю до тварини, яку тримають у клітці, закритою. Виникає питання, чому ж вони не на волі, коли здорові? Насправді зоопарки створювали на благо людини. Ми ставили для себе більш гуманні завдання і хотіли кардинально змінити цю філософію. Адже ми дуже багато тварин випускаємо в дику природу. Це майже всі птахи і звірі, які до нас потрапили з природи скаліченими», - розповідає директор Центру реабілітації диких тварин, науковець Володимир Бучко.

Ось зовсім недавно, каже науковець, відпустили двох лісових котів, які потрапили у пастку браконьєрів. Їх знайшли лісничі. У пари виявили поламані лапи та травмовану шию. Завдяки старанням ветеринарів, рани загоїлись за місяць, і пару лісових котів випустили до Карпатського НПП. Як і вовка, який торік потрапив до Центру зовсім здоровим.

«Його впіймав у петлю браконьєр і кинув оголошення на OLX. Це побачили молоді хлопці з ультрасів. Молодого вовка забрали, відповідно, без грошей. І куди? В зоопарк. Звідти просили нас забрати того вовка, бо в нас є вовчиця. Виявилось, хижак зовсім не ручний. То ми його й випустили в Карпати», - пригадує Володимир Бучко і додає, за тим, як відпускали на волю молодого вовка, тисячі українців спостерігали на відео.

Тепер у Центрі реабілітації можна побачити вовчицю. Тут її називають Петрою. Підходимо до її вольєру. Петра помітно нервує. Навіть зловити її в кадр фотоапарата дуже непросто. Ветеринари зізнаються, таке ставлення вовчиця демонструє не лише до людей. Жодного вовка вона не підпускає до себе. Навіть у притулку Петра показує свій норов і прагне залишатися самотньою. Чи готова жити у дикій природі, тут поки сказати не можуть. Одностайні лише в одному, - здорових тварин і тих, які зможуть вижити у природі, тримати не варто. Часто звірі та птахи й самі вирішують, коли залишати цей прихисток.

«Багато лелек у нас самі полетіли. Навіть ті, яких вигодовували від малих пташенят. Ми лише рахуємо, скільки їх злетіло. Торік випустили близько шести лисиць. Багато соколів випускаємо. Коли вони самі вже ловлять мишей, літають, ми їх відпускаємо. А ось довгохвоста сова отримала травму ока від того, що машина її вдарила. Є сова з катарактою, і в дикій природі вона вже не виживе. Тому тут і залишиться», - констатує Володимир Бучко.

ЦЕЗАР, ВЕДМЕДІ ТА ОРЛАНИ В КАЙДАНКАХ

На відміну від вовчиці Петри, зовсім по-іншому у Центрі поводиться Цезар. Це – благородний олень, який зовсім не боїться людей. Неймовірно, але цей красень майже ручний. У Центр він потрапив, щойно став сиротою.

«Ми вигодували його з маленького, молоком із пляшечки. Тепер його улюблена їжа – це віники. Так, ми сушимо восени гілки з зеленими листочками, і це для Цезаря найкраще харчування взимку», - розповідає ветлікар Олег Романів.

Тут вважають, що відпустити Цезаря у природу – це віддати його на вірну смерть.

«Наші олені вже не зможуть повернутись до життя у дикій природі. Вони настільки звикли до людей, що в лісі відразу можуть стати легким трофеєм для браконьєрів. Те саме і з муфлонами. Вони теж звикли до людей, годуються з рук, і дика природа може стати для них суцільною небезпекою», - розповідає Олег Гайдук.

Повернутись у природу не зможе і пара орланів-білохвостів. Їх свого часу вилучили у фотографів, у яких червонокнижні птахи служили приманкою для клієнтів. Ветлікарі досі не можуть зняти з орланів ремені, якими їх прив’язували люди. Кажуть, кайданки майже вросли в лапи птахів.

Для таких підопічних у Галицькому НПП вже планують збільшити територію вольєрів. Покращення умов стосуватиметься і родини ведмедів, яких торік привезли сюди з Херсона. Саме у Центрі реабілітації Надя, Маша, Діна та її брат вперше побачили мох, траву, листя та дерева. Науковці не приховують, що клишоногі тут теж назавжди.

«До нас вони приїхали з низкою проблем. У самки була жахлива стереотипія, вона постійно ходила по колу. Це психологічне захворювання, яке проявляється у вигляді коливань звіра чи такого ходіння. Ведмедиця вже одужала. У вольєрах ми постійно робимо збагачення: іграшки, годівниці, які передбачають отримання їжі в пошуку. Зараз плануємо на 2 га збільшити площу вольєрів. Завдяки цьому вони отримають доступ до старого дубового лісу з одного боку, і чагарників – з іншого. Багато буде хвойних порід, старі смереки. Ведмедям буде що пізнавати, бо вони потраплять майже у дику природу. На старості клишоногі будуть жити як справжні звірі, бо досі крім бетону і металу в своєму житті вони нічого не бачили», - розповідає Володимир Бучко.

Той факт, що ведмеді так і не заснули взимку, учених не насторожує. В Карпатах, кажуть, дикі ведмеді теж не сплять. Однією з причин цього тут називають теплу зиму. У березневі морози ми застали ведмедів, коли ті спокійно дрімали.

«Поїдять годинку і сплять. Вночі теж не граються. Так, вони не впали у глибокий сон, але головне, що харчування отримують тепер дуже добре: різноманітні овочі, фрукти, рибу. А що не сплять, то не страшно», - констатує директор Центру.

САФАРІ В КАРПАТАХ

Тепер за ведмедями можна спостерігати через веб-камеру. Це стало можливим завдяки допомозі німецьких друзів Центру реабілітації та організації Еко-Галич.

Концепція розвитку Центру реабілітації полягає в тому, аби за всіма тваринами люди могли спостерігати на відстані: через бінокль або ж за допомогою відеокамер. Тут переконані, турбувати хворих звірів не варто. Вони мають отримати власний простір, а любителі тварин – можливість побачити їх у природному середовищі.

«На науково-технічній раді ми не лише обговорюємо це питання. Ми вже резервуємо 200 га лісу для розширення вольєрів, а це 7 км огорожі. Якщо люди люблять тварин, вони будуть їхати і дивитися на них у величезних вольєрах. Для цього ми плануємо закупити коней, тарантаси на 25-30 людей, аби їх возити лісом і показувати звірів. Ми плануємо будувати оглядові вишки і створити щось подібне до сафарі (мирні екскурсії в природу - авт.)», - говорить Володимир Бучко і додає, люди мають отримувати задоволення від того, що фотографують тварин, які живуть у дикій природі, а не у клітці. Натомість зоопарки, каже, мають зберігати популяції тих видів, які зникають, або ж взагалі – відійти у минуле.

«Більшість зоопарків в Україні - жахливі. В нас є такі зоопарки, де слони, антилопи і зебри ніколи не бачили трави і живуть на бетоні, у центрі міста. Хіба без жалю можна дивитись на це? Ми маємо відходити від зоопарків, які існували в Радянському Союзі. На зміну їм повинні прийти природні парки з площами не меншими ніж тисяча гектарів, де є озера, ставки, де гніздяться птахи», - переконаний науковець.

Нині до Володимира Бучка багато людей звертається щодо порятунку звірів і птахів через морози. Кілька запитань ставимо йому про це і ми.

- Ось біля Івано-Франківська є лебеді, які живуть на водоймі, що замерзає. Люди занепокоєні, чи варто їх рятувати?

- Ні. Не буде водойми, вони полетять на Бурштинське водосховище. Вони добре знають, як мігрувати. Рятувати їх не потрібно. За цей період вони достатньо набрали жиру і здатні пережити суворі зими. Мороз лебедям не страшний, однозначно. Їх можна підгодовувати. Якщо вже птах скалічений і його легко упіймати, то можна привезти до нас. До весни ми його підлікуємо і випустимо у дику природу. Торік так відлетіли чотири лебеді-шипуни. Втім, у нас є птахи мініатюрні, яких ми не бачимо. А їм справді загрожує зникнення.

- Кому саме загрожує зникнення в Карпатах і чому?

- Тетерукам, глухарям. Є деякі види сов, кілька видів дятлів. Усі вони можуть зникнути через рубку лісів. Адже так знищується їх кормова база. А якщо зникає тетерук, глушець, заєць та рябчик, не буде й беркута, бо й у нього зникає корм. У нас зараз на Франківщині залишилось єдине відоме гніздо беркута, тим часом у сусідній Польщі їх налічують більше десяти і всі вони перебувають під охороною. Там беркутові достатньо їжі. Є види птахів, які вже повністю зникли на нашій території. Ось сова-сипуха. Лише на Закарпатті залишилось кілька пар цього виду. У нас же її можна побачити тільки в музеї. На тварин найбільш негативно впливає полювання, браконьєрство. Ось на маленький ставочок запускають до півтисячі мисливців і вони палять в усе, що літає.

- Але часом і нові “назви” тварин з’являються. До прикладу, чупакабра. Що це може бути?

- Це назва тварини, яку людина не змогла визначити. Насправді, це може бути щур, який гарно полює на молодих кролів. Може бути мисливський собака чи пес бійцівської породи, в якого є підвищена агресія. Він поки усе не передушить, доти не заспокоюється. І він того кролика не їсть, бо має просто інстинкт убивати. Це може бути кам’яна куниця, або тхір лісовий. Надворі ХХІ століття. Яка чупакабра може бути у центрі Європи? Люди просто хочуть вірити у невідоме, а варто берегти тих, хто насправді того потребує.

Ірина Дружук, Івано-Франківськ

Фото автора