Стоунхендж на Тернопільщині - 11.02.2018 11:34 — Новини Укрінформ
Стоунхендж на Тернопільщині

Стоунхендж на Тернопільщині

Точка на карті
11518
Ukrinform
На околиці села Монастирок Борщівського району є місцина, що віками ховає в собі загадки і таємниці

Дорога завжди хвилює… А надто, коли веде тебе у місця, де ще залишилися яскраві дитячі спогади від перших відвідин цих околиць, спомини, що згодом, через багато років щораз підсилюються після кожної мандрівки сюди, у каньйон річки Серет, притоки Дністра, де височать кам’яні брили, підперті кам’яними стовпами.

ОДВІЧНА ТАЇНА ПЕЧЕРНОГО ХРАМУ

Вони нагадують англійський Стоунхендж, що в перекладі означає «висячі камені». Саме такими, таємничо-загрозливими, які здається, ось-ось можуть упасти на тебе, я вперше побачив ці велетенські брили ще 12-річним хлопчаком, під час своєї першої далекої мандрівки із батьком однією із водних артерій Тернопілля – Серетом.

Сюди, у село Монастирок приїжджаю щораз, як випадає нагода бувати в цих околицях. Бо кожні відвідини відкривають щось нове, додають нових вражень, непідробних емоцій. Мені тут легко бути наодинці, на цих скелях, нагрітих сонцем і вмитих до блиску дощами, добре залишатися на самотині на деякий час, прикривши зіниці, аби у напівдрімоті відчути якусь містичну силу і одвічну таїну цього місця…

…Здається, тут усе особливе – чудернацькі урвища, навколишні скелі, неймовірної краси панорама на річкову долину. А передусім, небо, звідти, з хмар ніби виростають оці фантастичні скелі, подібні на акуратно поставлені одна на одну гігантські стільниці. А безкраї небеса наче вириваються із гущавини подільських лісів увись і звідти, з цього глибокого безмежжя ярять додолу, де на крутому березі і стоїть Монастирок.

Але чи не найкраще про цю місцину може розповісти знаний на Тернопіллі історик, археолог Олег Гаврилюк.

- Справді, це місце на карті Тернопілля – одне з найзагадковіших, - каже пан Олег. - Величезний камінь над урвищем річки Серет, печера, а в ній – лик Ісуса Христа, століттями викликають суперечку серед археологів-істориків. Отож тут, на майже 100-метровій терасі річки розташований один із ранньохристиянських комплексів Тернопільщини, звідки відкривається неповторний вигляд на прилеглу місцевість річкової долини. Видно з усього, спочатку тут була карстова печера, яку згодом використано під скельний храм. Перші його будівничі розширили печерну нішу й укріпили її кам’яними брилами, що легко піддавалися обробці, - розповів Олег Гаврилюк.

Щодо самого печерного гроту, то його розмір більш як 9 на 5 метрів. Вхід до нього – облаштований у глибині між кам’яними брилами. А зверху його прикриває скельний навіс довжиною десь 6 метрів, який підтримують три опори з неотесаного каміння. Сам же печерний храм умовно поділений на три частини: притвор, наву і вівтар. Зрозуміло, що вівтар так само, як і в звичайних церквах, звернений до сходу. Одну з кам’яних стін, що, можливо, колись служила за іконостас прикрашає зображення Ісуса із закритими очима. Релігієзнавці стверджують, що така ікона символізує образ Спасителя, який не міг дивитися на людські гріхи і закрив свої очі. Місцеві жителі подейкують, що щира молитва перед скельним образом допомагає багатьом немічним і потребуючим людям. За переказами, свого часу монахи помітили на стіні образ Ісуса, який і обвели фарбами… До речі, я не раз у різні пори року фотографував це зображення, попередньо, осінивши себе хресним знаменням. Так ось, щораз, навколо образу на фотознімках проявляється обрамлення, яке в реальності ледь-ледь проглядається… Тутешні жителі розповідали мені, що в атеїстичні часи отой лик Ісуса із заплющеними очима не раз симпатики влади замальовували-забілювали, але образ знову і знову з’являвся на поверхні скелі…

КАМІНЬ-ДОЛЬМЕН ІЗ ХРЕСТОМ, ДЕ ВОДА ЗАВЖДИ ЧЕРВОНА

- Кожен, хто приходить сюди, на вершину гори, де розташований скельний храм, звертає увагу на велику брилу, – продовжує Олег Гаврилюк. – Вона має довжину понад чотири метри, а товщину – майже метр. Цей великий шмат скелі стоїть на трьох вкопаних у землю кам’яних опорах. На поверхні брили вирубано рівнораменний хрест, з’єднаний із неглибоким рівчаком, що перетинає усю поверхню майже по діагоналі, - каже археолог.

Дехто стверджує, що це дольмен - один із видів мегалітичних (складених з великих каменів або плит) стародавніх пам'ятників, схожих на кам'яні столи. Якщо уважно придивитися, то на його поверхні можна побачити кілька напівсферичних заглиблень. Передусім, на камені-жертовнику, як його називають окремі дослідники, зберігся рівчачок-кровостік. Тобто, очевидно, тут у жертву приносили тварин. А чи тільки їх, достеменно невідомо.

Цікаво, що за своєю структурою ця брила принципово відрізняється від навколишніх місцевих порід, що заганяє сучасних науковців у безвихідь. Стверджують, що цей жертовник ідентичний з породами святої гори Синай! А ще в народі побутує легенда, що камінь із дна Серету нібито «закинув» сюди народний месник Олекса Довбуш, який дійсно бував у цих краях. Цю брилу, принаймні, у навколишніх селах так і називають – «камінь Довбуша». А щодо води, яка після дощу у хресті, видовбаному в камені, стає червоною, то інша легенда гласить про таке. Одній місцевій дівчині, яка від народження була сліпою, приснився сон, що коли вона вмиється цією червоною водою із хреста, то неодмінно прозріє. Галичанка настільки сильно повірила у цей віщий сон, що зранку омила обличчя цією водою, і очі її побачили навколишню неповторну красу Монастирка.

І ще оди момент. На жертовному камені, крім хреста, є низка вибитих ямок, конфігурація яких і послідовність нагадує зірки Великої Ведмедиці, одне із основних сузір'їв північної півкулі Землі. Хтозна, можливо це і був прадавній календар, подібний до того, що є у британському Стоунхенджі?

- У 1993-1994 роках археологи зробили під цим каменем шурфування. Його результати дозволяють стверджувати, що нинішнє місце жертовника не є первинним. Тобто, його звідкись притягнуто. Але як і звідки? А ще під опорами виявили по одній середньовічній монеті сімнадцятого століття. На думку дослідників, цей камінь було перетягнуто з невідомого капища у 1735 році під час відновлення монастиря, який був зведений на місці зруйнованого. На підтвердження цієї версії, що брилу притягли монахи, свідчить напис, вибитий на боковій грані каменю: «Божьим волокшим инокам много лета», – розповів Гаврилюк.

КАЛЬВАРІЯ, ЧУДОТВОРНА ІКОНА ТА «ХРЕСТ РОДИННОГО ЩАСТЯ»

Сюди, у Монастирок з давніх-давен їдуть люди, аби не тільки побути наодинці у храмі-печері, торкнутися лику Спасителя, роздивитися таємничий жертовний камінь, але й пройтися тутешньою кальварією – Хресною дорогою, означеною 12 хрестами.

Тут існує традиція на свято Воздвиження Чесного Хреста, 27 вересня, коли відбуваються святкові богослужіння, прикрашати зеленню і квітами усі хрести, які є навколо монастирської церкви, відновленої тут ще у 1735 році. А після їх освячення, дівчата намагаються зняти бодай китицю із кожного хреста. І та з них, яка зробить це першою, кажуть, не хворітиме цілий рік і матиме удачу.

А ще тут, у старовинній церкві, що поряд зі скельним храмом і каменем-велетнем, зберігається чудотворний образ Богородиці, яка колись, після страшної пожежі, коли все згоріло у храмі, залишилась неушкодженою До неї нині прикладаються із щирою молитвою прочани з різних куточків України. Є багато свідчень оздоровлення та зцілень біля цього чудотворного святого образу.

Та й місцевий священик отець Феодосій набув доброї слави в усій окрузі, аж до Хмельниччини, Прикарпаття та Буковини - як цілитель. Священик допомагає вірянам позбутися багатьох недуг – і душевних, і тілесних, розпочав тут будівництво чернечої обителі, на місці старого василіанського монастиря, де залишилися лише руїни.

Як будете покидати оцю місцину, не забудьте підійти до ще однієї святині-реліквії – «Хреста родинного щастя». Сліпучо-білий кам’яний хрест вважається оберегом родинного щастя. Кажуть, що хто біля цього хреста щиро помолиться, той матиме мир і злагоду в сім’ї на цілий рік. А для того, аби знайти на все життя свою другу половинку, чоловікам необхідно промовити під хрестом тричі молитву «Отче наш», а жінкам – тричі «Богородице Діво».

Стоунхендж на Тернопільщині / Фото: Олег Снітовський. Укрінформ

…Здавалося б, ну, що таке Монастирок? - невеличка місцина, така собі манюсінька крапочка на великій мапі України… А скільки тут див, скільки легенд-переказів, яка сила в оцих прадавніх реліквіях, що зберігаються на височезному урвищі, куди, сподіваюсь, ще не раз приведуть мандрівні стежки і мене, і вас. Приведуть, аби відчути трепетну мить зустрічі з Монастирком, цим тернопільським Соунхенджем, перейнятися отією невимовною, особливою спорідненістю із навколишнім світом.

Вірю, так і буде, бо в Бога все буває вчасно, особливо для тих, хто живе очікуванням дороги й майбутньої мандрівки у пошуках нових, незвіданих місць і зустрічей. Бо ж сказано: «Для всього свій час і година своя кожній справі під небом»…

Олег Снітовський, Тернопіль

Фото автора

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>