Теребовля. Мандрівка до замку мого дитинства

Теребовля. Мандрівка до замку мого дитинства

Аналітика
1800
Ukrinform
Стара фортеця і нині – не просто руїна, а кам’яний карб живочасу

Від свого батька я вперше дізнався про історію цього замку, яка бере витоки ще з часів князювання Василька - з XI століття

Теребовля – райцентр на Тернопільщині, який цього року відзначатиме 1020–річчя з часу першої літописної згадки про цей населений пункт. Це найстаріше місто на карті Тернопілля. Його візитівкою здавна є старовинний замок, що віками стоїть на узвишші, у західній частині містечка.

До Теребовлі добиратися дуже просто. Наприклад, із тернопільського автовокзалу чи не щогодини у цьому напрямку йде маршрутка. Отож, двадцять із лишком гривень на квиток і через хвилин сорок, а то й менше, автобус подолає відстань у 33 кілометри до Теребовлі. А вже там, на автостанції вам навіть нікого не треба запитувати, як добратися до старої фортеці. Її видно з будь-якого куточка міста. Отож, ступаємо на землю древньої Теребовлі і прямуємо до цієї фортифікаційної споруди, мури якої пам’ятають і облоги, і жорстокі бої, і руйнування.

Знаєте, навіть важко сказати, коли відбулося моє перше знайомство із фортецею у рідному місті – Теребовлі, де під Замковою горою ще зберігся будинок, у якому я народився. Замок для мене був і є не просто давньою, знищеною часом і людьми оборонною спорудою. Він – своєрідна невід’ємна часточка дитинства і юності. 

Адже з нею, Замковою горою і самим замком на ній, стільки пов’язано спогадів… Дитячі ігри «у війну», «в індійців», хлопчачі спроби втілити в життя на території фортеці фрагменти з пригодницьких книг…

А потім – замок, крута стежка до нього, тінисті липові алеї ставали для мене і моїх ровесників місцем перших побачень.

Скажу: ще тоді, у юності, кожне відвідування фортеці, яку ми часто називали – «крепость», перетворювалось на зустрічі з минулим, про яке ми не так вже і багато знали.

Але, напевно, перший серйозний екскурс в історію Теребовлянського замку для мене провів мій батько. Він - людина багатогранна – учитель, географ, історик, краєзнавець, мандрівник, філателіст й нумізмат, пристрасний книголюб і мистецтвознавець, саме він першим в області опублікував у районній пресі історичне дослідження про Теребовлю та її замок. Знавець польської, німецької мов, тато систематизував різні відомості про замок, зібрані в архівах Львова, Тернополя, Києва. Так ось, від батька я вперше дізнався про історію цього замку, яка має витоки ще з часів князювання Василька, тобто, з XI століття.

Археологи припускають, що вже тоді Замкова гора, на якій стояв княжий палац, була неприступною. Із трьох боків вона омивалася річкою Гнізною, а з четвертого – її притокою Пичинією. Згодом, у 1241 році княжий осідок було зруйновано. У 1534 році каштелян краківський Анджей Тeчинський розпочинає будівництво нового замку. Було відремонтовано мури, споруджено дерев’яний палац та господарські приміщення. Замкові стіни були як кам’яні, так і дубові. Тоді оборонна споруда мала тільки одну вежу – сторожову. У внутрішньому дворі були будинки з підвалами, де зберігалися харчі, вогнепальна зброя.

Теребовлянська фортеця не раз боронила Львівське воєводство зі східного боку. Але у 1591 році ним заволодів керівник селянсько-козацького повстання, уродженець Тернопільщини Северин Наливайко. А в період 1605 – 1629 років замок зазнав до двадцяти татарських нападів. Такі обставини змусили королівський уряд додатково виділити кошти для будівництва нової, більш міцної оборонної споруди. І ось, у 1632 році замок набув обрисів, які частково збереглися аж до наших часів.

Замкова будівля зверху мала вигляд видовженого п’ятикутника, вершина якого замикалася овальною баштою-ронделем. А з протилежного боку її боронили дві вежі – п’ятибічна та чотирибічна. Між собою вони сполучалися високими стінами. Як самі вежі, так і мури мали значну кількість бійниць, укріплених тесаним каменем. Збудовані у два яруси, вони були досить зручними для ведення вогню і з гармат, і з рушниць. Загальна довжина мурів сягала близько 120 метрів, ширина – до 4-х.

На замчищі був двоповерховий палац, із підвалами та підземними ходами. До речі, у дитинстві зі своїми ровесниками я не раз пролазив у тісні підземні сховища, що виходили на поверхню Замкової гори. Тоді подейкували, що ці лабіринти ведуть до тутешнього костелу кармелітів та до інших, віддалених від замку храмів. Цей єдиний вхід у підземелля поступово обвалювався і згодом його замурували.

Історія Теребовлянського замку – це історія неодноразових нападів та мужнього захисту його оборонців. Так, у 1651 році його упродовж дев’яти тижнів тримали в облозі татари, але не могли взяти твердиню. Заволодіти замком пробували й опришки, у 1675 році він опиняється в центрі подій польсько-турецької війни. Тоді турецькі загони, які очолював Ібрагім-паша, тримали твердиню в облозі не один день. Щораз оборонці відбивали атаки чужинців. Турки задумали підірвати фортецю, заклавши під мури вибухівку. Вибухи, що зруйнували оборонні вали, похитнули віру деяких захисників у те, що вони вистоять перед ворогом. Окремі шляхтичі сходилися на думці, що фортецю треба здати. Дізнавшись про зраду, комендант твердині розігнав слабодухих шляхтичів і заявив, що швидше прийме тут смерть, ніж здасть замок ворогові. А згодом на допомогу оборонцям Теребовлянської фортеці підійшли війська короля Яна Собеського, і турки змушені були зняти облогу.

За іншою версією, виконати вимоги Ібрагіма–паші збирався сам Ян Хшановський, комендант фортеці. А його дружина, почувши це, схопила два кинджали і вигукнула, що коли це станеться, то одним лезом вона вб’є чоловіка, а іншим – себе. Такий крок підбадьорив оборонців фортеці, і вони втримали оборону.

Вдячні мешканці міста навіть спорудили на замковій території пам’ятник мужній жінці, який після Другої світової війни, на жаль, було зруйновано. Але вже в наш час його вдалося відновити. Автор – тернопільський скульптор Роман Вільгушинський.

Але повернімося до історичних фактів. Ішли роки, напади не припинялися, і в 1688 році замок зазнав від татарів таких сильних руйнувань, що відновити його не вдалося. Замок втратив своє оборонне значення і поступився потужністю, відвойованою у 1699 році, Кам’янець–Подільській фортеці. Власне, туди в середині вісімнадцятого століття і було передано усі гармати й іншу зброю, а ті приміщення, які вціліли на території замку, використовувались для міських і земських установ.

Ось така історія Теребовлянського замку. Він – один із 1178 пам’яток архітектури та історії, що є на Тернопільщині.

І наостанок. У Теребовлянському замку, як і в кожній із давніх пам’яток, що, на жаль, дійшли до наших часів у не дуже привабливому стані – подих віків, дух моїх земляків, їхні перемоги і невдачі. То – своєрідні знаки долі мого краю, спогад про час, у якому жило моє місто, що йде до свого 1020-річчя зі своїми оберегами, серед яких – давній замок-фортеця. А ще подумалося, що у минулому замку нема нічого неважливого, усе мало свою логіку і смисл. Тому стара фортеця і нині – не просто руїна, а кам’яний карб живочасу. Ніби застиглий історичний генокод, духовна матриця, котра оживає, коли осмислено торкаєшся її суті.

…Темними зіницями-амбразурами й колишніми вікнинами дивиться стара фортеця у простір і небо вічності. Ніби просить прийти сюди і побути наодинці, осягнути той час, спробувати витлумачити колишні події, відчувши свою національну автентичність й тяглість до минулих часів…

А ви ще не взяли квиток до Теребовлі?

Олег Снітовський, Тернопіль.

Фото автора

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-