Неспортивні підсумки чемпіонату світу з хокею в Латвії

Неспортивні підсумки чемпіонату світу з хокею в Латвії

Укрінформ
Спорт може бути поза політикою, але не може – поза мораллю

Закінчився Чемпіонат світу-2021 з хокею, який проходив в Ризі 21 травня - 6 червня. Перший турнір ковідної епохи став, мабуть, найбільш політизованим у новітній історії. А ще – не дуже зоряним, але надзвичайно цікавим, найсенсаційнішим за результатами.

Отож, тут є що пригадати, і є про що поговорити.

ДОЦІЛЬНІСТЬ І «СПРАВА ЧЕСТІ»

У світі, в Європі, та й в Україні теж, часто протиставляють зовнішньополітичні питання економічним. Іноді справедливо, іноді не дуже. Одна справа, коли мова йде про принципове рішення, яке може обвалити економіку. Інша справа – коли рішення може бути фінансово невигідним, витратним, але не критичним. Та ще при цьому є, що називається «справою честі». Саме таким було для Риги проведення Чемпіонату світу-2021.

Але щоб зрозуміти це належним чином, потрібно згадати передісторію. Латвія – не найбагатша країна Євросоюзу. При цьому минулого разу вона приймала хокейну першість у 2006 році. І, звичайно ж, з огляду на шалену любов латвійців до хокею, до своєї збірної, назрівало рішення знову запросити турнір до себе. Але при цьому не було бажання надто вже витрачатися. Тому в заявці Білорусі та Латвії, яка перемогла у 2017 році – головна роль, більші витрати і головні матчі плей-офф діставалися саме Білорусі. Це зрозуміло – Лукашенка, який одноосібно правив, витрати не лякали, можливість засвітитися в світових ЗМІ в якості господаря авторитетного турніру була для нього набагато важливішою.

Водночас, також треба підкреслити, що тоді був період відлиги у відносинах Лукашенка з Заходом, і він в ті посткримнашівські часи любив повторювати, киваючи в бік Кремля, що вже перестав бути останнім диктатором Європи. Але після 9 серпня минулого року все змінилося. Лукашенко став дійсно, без перебільшень, кривавим диктатором.

Реакція Латвії була енергійною – ще минулого року уряд заявив, що не буде проводити турнір разом з країною, яка за лічені місяці перетворилася на одне велике СІЗО. І, як не дивно це звучить зараз, але тоді ще залишалися варіанти, що турнір залишиться в Білорусі. Лукашенко був радий повністю забрати першість під себе. Тим більше, що президент Міжнародної федерації, швейцарець Рене Фазель, який править IIHF рівно стільки ж, скільки «Лука» Білоруссю, з 1994 року, був би не проти. Але також обговорювалися і варіанти перенесення ЧС-2021 в інші країни – Фінляндію або Росію.

Однак бюрократичні структури (і спонсори) дуже не люблять радикальні зміни, на зразок перенесення турніру в зовсім іншу країну. Тому важливим для позбавлення диктатора «хокейного свята» була заява Латвії, що вона, в свою чергу, також готова прийняти весь турнір у себе. Це рішення вимагало додаткових витрат і великого організаційного напруження, оскільки готової інфраструктури для проведення всього чемпіонату, від першого до фінального матчу, в Риги не було. Але місто та країна з честю пройшли це випробування.

ПРАПОРИ, ПРАПОРИ І РИЗЬКА «ПЛОЩА ЗМІН»

У пресі дуже широко висвітлювався скандал із заміною на ризькому флагштоці офіційного червоно-зеленого прапора Білорусі на національний біло-червоно-білий. Після цього Мінськ і Рига дзеркально обмінялися висилкою посольств. Але за цими гучними подіями пройшли малопомітними деякі важливі деталі, які забарвлюють цю історію яскравими мазками.

Прапори країн-учасниць першості, задіяні в цій історії, кріпилися не на офіційних флагштоках IIHF десь біля льодових арен, а на круглій металевій конструкції навпроти готелю Radisson Blu Hotel Latvija, де проживали збірні, в тому числі білоруська. (На цьому місці, де у 1950-1991 роках стояв пам'ятник Леніну, влада частенько встановлює якісь об'єкти «з натяком»).

При цьому треба зазначити, що спочатку, до інциденту з Протасевичем, прапори встановлювалися ризькою владою з підкресленою толерантністю. Наприклад, серед інших було встановлено і російський триколор, що, взагалі-то, суперечило регламенту турніру. Справа в тому, що через допінгові скандали, які не закінчуються, в ЧС-2021 власне збірна Росії не брала участі, а грала рокова команда ROC, тобто – атлетів Russian Olympic Committee.

Ймовірно, російський і білоруський прапори так би й висіли до кінця турніру, якби не авіапіратство Лукашенка 23 травня. Лише після цього на знак підтримки народу Білорусі лукашенківський прапор був замінений на історичний БЧБ – під час спеціальної церемонії за участю міністра закордонних справ Едгара Рінкевічса і голови Ризької думи Мартіньша Стакіса (24 травня). А наступного дня, вже без спеціальних церемоній, – заодно і російський триколор замінили на стяг ROC.

Але це ще не все. Навпроти готелю Radisson знаходиться маленький парк (або великий сквер) Еспланада. І там трохи обабіч, з тильного боку Національного художнього музею 28 травня був зведений арт-об'єкт «Площа змін», увінчаний національним прапором Білорусі. Це копія трансформаторної будки на мінській «Площі змін», яка була одним з культових місць опору режиму. На торцевій стороні будки, як і в Мінську колись, з'явився мурал «Діджеї змін», а з трьох інших боків – фотографії мінського опору. Це було зроблено в рамках «Ризького фотомісяця», який зараз триває, але так вже вийшло, що встановлення арт-об’єктів збіглося і з поточними хокейними ексцесами.

НЕ МОЖНА ПОЛІТИЗУВАТИ СПОРТ? А ВБИВАТИ – МОЖНА?

Можливо, зараз хтось скаже: а чи не занадто? Ну, може, й справді, це зайва політизація спорту. Що тут відповідати: спорт може бути поза політикою, але не може бути зовсім вже поза мораллю...

Як пояснює білоруська опозиція, режиму Лукашенка важливо було пов'язати своїх близьких служителів кривавою порукою. Увечері 11 листопада минулого року на мінську «Площу змін» приїхали 6 чоловіків і 3 жінки в цивільному одязі, в масках і почали зрізати вивішені жителями цього двору білі і червоні стрічки. Роман Бондаренко, який мешкав там, вийшов у двір, аби поговорити з візитерами, але був побитий ними і вивезений в мікроавтобусі з тонованим склом. Наступного дня Бондаренко помер від травм, отриманих під час побиття... За кілька днів телеграм-канал НЕХТА (в якому, до речі, Протасевич вже не працював) опублікував телефонні переговори глави Федерації хокею Республіки Білорусь Дмитра Баскова з чемпіоном з тайського боксу Дмитром Шакутою, а також переговори Баскова з лукашенківською прес-секретаркою Наталією Ейсмонт. Суть спілкування дозволяє запідозрити цих людей та їхніх спільників в організації репресивних «рейдів» по мінським дворам і, зокрема, у вбивстві Бондаренка.

Рене Фазель во время визита в Минск в январе 2021 фотографировался с Дмитрием Басковым. Фото с Instagram игрока сборной ОАЭ Артема Кракоцького (слева) было удалено
Рене Фазель під час візиту до Мінська в січні 2021 фотографувався з Дмитром Басковим. Фото з Instagram гравця збірної ОАЕ Артема Кракоцького (зліва) було видалено

Проти голови ФХБР в IIHF, начебто, починалось якесь розслідування. Але про його результати щось нічого не чути. Більш того, коли Рене Фазель в січні приїжджав до Мінська поспілкуватися з Лукашенком, то він і Баскова не цурався. І навіть сфотографувався з ним. Дмитро Басков і зараз очолює Федерацію. На чемпіонат, правда, приїхати не зміг, тому що йому, як і Шакуті, в'їзд до Латвії заборонено.

Але ось загальний фон на час захоплення Мінськом літака компанії Ryanair був такий. А після цього – нова й нова, все нахабніша брехня Лукашенка та його підручних. Тому дії латвійської влади зрозумілі і виправдані: не можна нескінченно, без єдиного жесту, терпіти подібні витівки диктаторів.

ХОКЕЙ: КАНАДА З БУДЬ-ЯКИМ СКЛАДОМ – ЦЕ КАНАДА!

Російська пропаганда, яка колись сумнівалася щодо «трьохвідсоткового», давно вже повністю встала на бік Лукашенка. І під час цього турніру вона голосно кричала про безсовісну політизацію з боку Латвії. Але давайте почитаємо помірний на тлі інших видань «Спорт-Експрес»: «15 років тому в Олімпійському електрум-центрі проходив саміт НАТО. Напевно, навіть він був більшим подразником для Росії, ніж нинішня збірна Канади». Це, взагалі-то, традиційні жарти російської спортивної преси, ну, правда ж – ні грама політики?

А ось як писалося про збірну господарів турніру, яка всуху (2:0) перемогла в стартовому матчі майбутнього чемпіона: «Вони – родоначальники хокею. Вони можуть програти Латвії, можуть програти Танзанії, але проти Росії зберуться, пожертвують всім, щоб не дати нам пройти далі». Теж так по-доброму погигикали на адресу господарів.

Ось ще смішний жарт, який, втім, виглядає якось підозріло серйозно: «Ми тепер ще більше розсердилися на латвійців з німцями – що, не могли домовитися і злити Канаду?» (Якби ФРН і Латвія в останньому матчі групового турніру зіграли в основний час внічию, обидві збірні могли пройти далі, а ось Канада в чвертьфінал не потрапляла). Це було в питанні російського інтерв'юера відомому канадському телекоментатору Горду Міллеру. І найдивовижніше, що той у відповідь почав терпляче пояснювати росіянину, немов нетямущій дитині: «Знаєте, все-таки це має бути сказано: коли ти одягаєш форму національної команди, в тебе з'являється гордість».

Уже за наведеними цитатами видно, що поразка від Канади в чвертьфіналі стала для Росії незагоєною травмою.

Суть її добре роз'яснив Віктор Шендерович: «Не про хокей, власне, – а про звичний вивих нашої ущемленої гордості... Кілька останніх днів пройшли в публічному і хтивому передчутті того, як наша "Червона машина" розчавить немічних канадців. Це національне свято навіть вирішили показати на Першому каналі...».

Шендерович анітрохи не перебільшує. Ось що говорив напередодні матчу Росія-Канада колись великий спортсмен, а нині – хлопчик на побігеньках в «Нічній хокейній лізі», який допомагає Путіну закидати по 8 шайб за один «матч», В'ячеслав Фетисов: «Канадці? Тут навіть говорити не варто. Чого ви так хвилюєтеся? А що канадці? Там хоч один відомий хокеїст є? Не варто навіть переживати. Цілком впевнено можна сказати, що все буде нормально»...

Але ж, почавши з трьох поразок поспіль, канадці отримали невелике (і не таке вже й сильне) підкріплення після закінчення чергової стадії плей-офф в НХЛ. Проявили волю, почали набирати, хоч і з труднощами, очки і дивом пройшли в чвертьфінал. А ось далі спіймали кураж, обігравши всіх на своєму шляху і заслужено ставши чемпіонами.

«ЧЕРВОНА МАШИНА НОВОЇ ЗБІРКИ» ДО ПЕРШОЇ РОЗБІРКИ

До речі, ви звернули увагу на вираз щодо збірної Росії: «Червона машина»? Так колись західні журналісти назвали збірну СРСР. Але до ЧС-2016, що проходив в Москві, виникла дивна ідея зробити це словосполучення (іноді з доповненням, красивістю – «Червона машина нової збірки»), якщо можна так висловитися, офіційним прізвиськом, брендом збірної.

Торговля символикой турнира
Торгівля символікою турніру

Вибачте за самоцитування, але тоді після поразки росіян в півфіналі я запитав на післяматчевій прес-конференції: «Чи збираєтеся ви і далі використовувати заявлений бренд? Чи це була «Червона машина нової збірки» до першої розбірки»? Після цього запитання зі мною міцно потоваришували два журналіста з Польщі та Казахстану. А ось росіяни обходили боком. Це не дивно, адже найпоширеніша позиція в цьому виді російської журналістики – такий собі спортивно-істеричний варіант «побєдобєсія». Саме тому, до речі, мені не подобається і прийом, часто використовуваний в рекламних роликах IIHF: хокейні вболівальники різного віку, які шалено кричать на трибунах. (Але, мабуть, це заразно, а Фазель такий близький до Москви та Мінська).

І якщо вже мова зайшла про рекламу. У Москві зараз піднявся ґвалт із приводу форми української збірної до футбольного Євро-2020. А ось, скажімо, в Україні ніхто не звернув уваги на один із рекламних роликів на російському телебаченні від офіційного партнера «Червоної машини» і спонсора ЧС-2021 – букмекерської контори «Ліга ставок».

Суть його така. Голос за кадром: «Катерина Велика сама вибирала, на якого фаворита ставити». В кадрі – хокейні светри з прізвищами «Орлов», «Зубов», «Потьомкін». «І її ставка завжди приносила перемогу». В кадрі з'являються три переможних кубка з надписами: «Ізмаїл», «Очаків», «Крим». За дивним збігом, усі три «призи» – в межах міжнародно визнаних кордонів України. Зрозуміло, що історичний підтекст, грайлива двозначність робить практично неможливими протести з цього приводу. Але й не менш зрозумілим є антиукраїнське «ги-ги», відрижка «кримнашу».

... Так, а мої слова п'ятирічної давності щодо «Червоної машини нової збірки до першої розбірки» виявилися пророчими. З того часу збірна Росії грає вкрай погано. І ось що якомога м'яко і коректно каже той самий Горд Міллер: «Мені здається, навколо російського хокею є якийсь міф. І ви женетеся за цим міфом ... – Ви маєте на увазі «Червону машину»? – О так. Велика «Червона машина», про неї мова». І далі він спілкується з російським інтерв'юером як лікар-психіатр із пацієнтом, розтлумачуючи йому очевидні речі: «Коли приїжджають найсильніші, у Росії не найкращі результати ... Ви переслідуєте мету, ідею, якої не існує. Її не було. Радянські команди домінували в 1970-ті, але на чемпіонатах світу, куди канадці не відправляли так званих професіоналів. Думаю, вам варто переосмислити, чого ви намагаєтеся досягнути».

Стадион карантинного чемпионата
Стадіон карантинного чемпіонату

А далі ще важливіше: «Я не вважаю Канаду хорошою країною для життя тому, що гарно грає її хокейна збірна. А вважаю тому, що ми прагнемо до високої якості життя, у нас хороша система охорони здоров'я, практично скрізь працює правосуддя ... Ну, це я так бачу Канаду. Ось ми щойно обіграли США. І що, тепер США – найгірше місце на Землі? Це вкрай небезпечна система цінностей».

Але, як на мене, російський журналіст його не дуже розуміє. Оскільки в Росії інша атмосфера: нескінченного милування собою, своєю історією, своїми перемогами – справжніми і уявними. І відображення цього в спорті – нервове очікування перемог за будь-яку ціну (включаючи загальнодержавну систему допінгу). Велич!

Тому в цьому випадку дивно чути у відповідь якісь приземлені дурниці: «висока якість життя», «хороша система охорони здоров'я», «працююче правосуддя»...

Олег Кудрін, Рига
Фото – автора

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-