Богослов’я під прицілом: як Росія перетворює віру на зброю проти українців
Релігія в руках Кремля давно перестала бути питанням совісті, перетворившись на інструмент гібридної війни, що долає кордони без жодного пострілу. Про те, як розпізнати диверсію під релігійною парасолькою та чому Європа не має права на помилку та інші аспекти релігійного виміру російської дезінформації звучало під час форуму «Стійка Європа: Форум протидії російській дезінформації та пропаганді», що відбувся у Брюсселі.
Релігійний «полігон»: досвід, який Україна оплатила кров’ю
Українські релігієзнавці били на сполох ще з початку 90-х. Тоді пропаганда була прихованою, «м’якою», але вже тоді вона закладала фундамент для майбутньої агресії. Держава почула науковців лише у 2014-му, а у 2022-му релігійний чинник став офіційним приводом для вторгнення: росія пішла «захищати православних братів».
Проте реальність на місцях виглядала інакше. Виконуючи обов'язки офіцера групи цивільно-військового співробітництва на Донецькому напрямку (Покровськ) у 2023 році, я зафіксувала приголомшливі факти.
Співвідношення громад ПЦУ та УПЦ МП у Покровську становило 1 до 8. І це на другому році повномасштабної війни! Там досі лунали проповіді про «смутниє врємєна» та «братів», на столах лежала література з Росії. Україна запізнювалася з реакцією, і дуже хочеться, щоб Європа не повторювала цих помилок.
Україна стала полігоном, де росія відпрацьовує релігію як зброю. Тепер цю «зброю» готують до застосування в Європі. У листопаді патріарх кирил уже заявив про потребу «денацифікувати свідомість» європейців. Це прямий сигнал: геополітичні цілі Кремля знову загорнуті у «духовну місію».
Єресь на службі агресора
Позитивним зрушенням є те, що на початку грудня 2025 року Конференція європейських церков засудила єретичні вислови РПЦ. Зокрема, йдеться про твердження про «вічне спасіння» для російських окупантів та міф про Москву як «Катехон» (утримувач світу).
Однак деякі міжнародні інституції досі виявляють хворобливу «сором’язливість».
-
Всесвітня рада церков: Мовчить про викрадених українських дітей, але активно обговорює «утиски релігійної свободи» щодо УПЦ в Україні.
-
ООН: Нещодавно деякі експерти ООН заявили, що свобода релігії не підлягає обмеженню навіть під час конфлікту, фактично ігноруючи питання національної безпеки.
Нам кажуть, що національна безпека не є підставою для обмеження свободи віросповідання. Але чи є свободою віри робота агентурної мережі? В Україні відкрито понад 200 кримінальних проваджень проти кліриків УПЦ. Їх судять не за молитву, а за виправдання війни, підтримку тоталітарних ідеологій та державну зраду — пряму здачу оборонних позицій ЗС України.
Заклик до Брюсселя: вітражі та активи
Перебуваючи в серці Європи, я звернулася до бельгійців із болючим порівнянням. Сказала, що захоплена вітражами Брюссельського собору, але також не можу не пам’ятати: київська перлина, Миколаївський костел, втратив свої вітражі через російські обстріли.
«Дуже боляче, що Бельгія блокує можливість використання заморожених російських активів для репарацій. Зло повинно бути покарано, інакше воно породить нове зло, яке зачепить Європу ще сильніше».
Як розпізнати диверсію?
Релігія — це такий тонкий інструмент, який проникає прямо в свідомість людей, долаючи територіальні, національні і мовні кордони. І тоді ми бачимо те, що релігійна ідентичність підміняється іншою ідентичністю. Людина мислить себе не як православна, а як людина, яка під православ’ям розуміє прийняття «руского міра», «руского» православ’я. Тобто там, де підміняється вже і її громадянська ідентичність. І це, дорогі, дуже небезпечно. Тому що воно не так очевидно, як російські ракети, не так очевидно, як ворожі кулі та снаряди, але воно має набагато глибший вплив і набагато більш складні наслідки.
Україна не пішла шляхом простої заборони церкви. Вона обрала шлях відмежування, давши громадам вибір: об’єднання з канонічною ПЦУ, омофор Вселенського патріарха або статус незареєстрованих громад. В питанні канонічності це тоді виключно вибір громад.
Чіткі маркери для перевірки релігійних організацій:
1. Чи є у релігійної інституції зовнішній центр контролю в державі-агресорі?
2. Чи транслюється через неї політична лояльність іншій державі?
3. Чи виправдовує вона насильство, війну або геноцид?
4. Чи підміняє вона громадянську ідентичність вірян на ідеологічну?
Якщо на ці питання ви відповідаєте «так» — знайте: це не культура і не релігія. Це — диверсія!
Віта Титаренко, релігієзнавиця, офіцерка, радниця заступника керівника Офісу Президента України