Війна калічить наші землі… Як зберегти свій ґрунт і свою науку

«Без ґрунту» – це назва модерністського роману нині культового й неоднозначного письменника Віктора Домонтовича. Втім, у темі сьогоднішньої розмови ці два слова точно треба писати зі знаком питання: Без ґрунту? Але так в житті не буває.

До речі, в українському світогляді поняття «ґрунт» недарма має два значення: основа, сенс, опертя як широке значення і вузьке – земля, родючий шар. У цьому матеріалі йдеться про обидва поняття та про їх скаліченість війною.

ДОСЛІДЖЕННЯ «ЧОРНОЇ, АЛЕ МЕРТВОЇ» ЗЕМЛІ

Ситуація, що склалася з дослідженням такого явища, як український ґрунт, а саме міфологізоване поняття «чорнозему», змушує дослідників – а сьогодні ми спілкуємося саме з ними – ставити під питання родючість українських ґрунтів у принципі. Бо перше і найважливіше питання – знайти відправну точку досліджень.

Як зазначає Наталія Заіменко, директорка Національного ботанічного саду ім. Гришка НАН України, докторка наук та дослідниця ґрунтів, з 1961 року в Україні не було обстеження агрофізичних характеристик українського ґрунту взагалі. Та й тоді, у 1961-му, досліджували лише окремі параметри: в основному азот, фосфор, калій, у кращому випадку – кальцій, магній. А ось важкі метали та всі подібні речовини у нас під ногами ніхто не досліджував. Про біоту землі й годі говорити.

Наталія Заіменко цитує дослідника Анатолія Травлєєва: «Я жахаюсь, тому що земля чорна, але мертва». Науковиця додає: «планово по всій території країни не було комплексних досліджень ґрунту взагалі. А за біологічне обстеження ґрунтів, – то біла пляма».

УНІКАЛЬНІ ДОСЛІДНИКИ ТА ЇХНІЙ ДОСВІД

Тема – як війна впливає на ґрунт і як допомогти відновлювати скалічені війною чорноземи – і покликала нас із фотографом до ботсаду ім. Гришка.

Зустріч виявилась незвичною: ботсад та його наукові працівники чекали на журналістів, аби розказати кожен про свою сферу і свої проблеми, а це не лише бузок та півонії, повірте. Це був вогкий листопадовий день, один із найдовших блекаутів місяця, тому ми фіксували умови, за яких без світла й обігріву чи охолодження опиняються унікальні рослини, лабораторні зразки, теплолюбні тропічні колекції чи єдині збережені ДНК вже зниклих рослин. Більше деталей буде в наступних матеріалах Укрінформу.

Нас цікавило, як досліджують уражені вибухами ґрунти? Спілкуємось із двома учасниками досліджень: Наталією Заіменко, директоркою НБС ім. Гришка, та Тимуром Бедернічеком, старшим науковим співробітником Ботсаду. Тимур має воєнний досвід і, після поранення, повернувся на своє місце роботи та продовжує займатись дослідженням ґрунтів. Тепер із «гарячих» точок зразки надсилають його побратими.

На моє запитання, як взагалі виглядає таке дослідження, Наталія Заіменко відповіла:

«Це досліди, коли різна концентрація вибухових речовин вноситься в ґрунт, де будуть висаджуватися рослини, які є у нас, уже от зараз ми робимо скринінг, дивимось, які рослини найбільше прийнятні для цих досліджень, наприклад те, що стосується вибухових речовин».

На питання, які результати від досліджень зразків після боїв отримують, Тимур Бедернічек відповідає так: «Насправді все гірше, аніж ми думали». Він пояснює, що привозять зразки безпосередньо із зон бойових дій – після артилерійських обстрілів.

Науковці кажуть, що спираються на закордонні дослідження, де з середини XX століття фокусуються на питанні впливу вибухових речовин, пошкоджень ґрунту після обстрілів. Однак закордонні науковці працюють із військовими полігонами, де і проводять дослідження. В Україні ж таких досліджень не було в принципі.Тепер наша країна стала «полігоном» для закордонних дослідників. Українські ж, попри проблеми з фінансуванням наукових установ, продовжують працювати над проєктами досліджень та відновлень земель, пошкоджених війною.

Скажімо, Тимур зауважує, що закордонні матеріали нині не завжди підходять, оскільки в Україні у воєнних діях застосовуються переважно старі зразки боєприпасів. А досліджень щодо специфіки складників, які пролежали 40 та більше років до використання, ніхто не робив. Ми навіть не знаємо, які реакції відбулись за цей час у боєприпасах і як впливатимуть ці хімічні сполуки вже в умовах українських ґрунтів. Тобто йдеться про білу пляму, яку треба було закривати вже вчора.

«Виготовили мінуй  от у цей момент вона почала старіти. Ця сама міна через 50 років – це вже не та міна, яка зійшла з конвеєра. В неї інші хімічні властивості, метал деградує. І сьогодні є боєприпаси, якими ніхто ніколи раніше не стріляв: північнокорейські,  китайські та ще Бог знає що. Нещодавно снаряди 152 мм з Уганди привозили. Як воно все зберігалося? Це поки незрозумілі речі».

КУДИ НЕ ГЛЯНЬ – ПРОБЛЕМИ: ВІД ФРАНЦІЇ ДО УКРАЇНИ

Повертаючись до закордонного досвіду, варто згадати, що ще за часів Першої світової війни (яка теж була досить інтенсивна) у Франції одразу почали досліджувати стан ґрунтів, де відбувались особливо інтенсивні бої. І до сьогодні значна територія таких площ маркується як «червона зона» (Zone Rouge), де категорично заборонене сільське господарство, використання земель, оскільки вони містять токсичні речовини.

Плюс від вибуху структура землі руйнується, ущільнюється, шари переміщуються, і це теж одна з великих проблем, яку не гоїть час. Заборона на використання цих земель у Франції триває понад 100 років.

На території України, на жаль, війна котилась не раз, але земля та її стан не досліджувались. Якщо Франція продовжує досліджувати ґрунти, пошкоджені під час ще  Першої світової, то які результати є в дослідників після Другої світової на території України, яка була рясно вкрита вибухами й вирвами? Як кажуть мої співрозмовники, таких досліджень не велося. Взагалі…

То що ж ми маємо на сьогодні? Відсутність коректних даних щодо стану українських ґрунтів, немає наукових досліджень їх пошкоджень під час Другої світової, немає комплексних досліджень до початку нових воєнних дій. І відсутність аналогічних досліджень в інших регіонах країни. Тож Ботсад ім.Гришка  зараз включає всі свої можливі наукові резерви для аналізу того, що маємо і пошуків стратегічних рішень.

НЕРОЗІРВАНІ БОЄПРИПАСИ ТА МЕРТВІ ПЛЯМИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Тимур Бедернічек розповідає про перші результати досліджень: «Ми постійно беремо зразки безпосередньо після артилерійських обстрілів. Але  йдеться і про роботу ствольної артилерії, ракети, шахеди, і вже накопичено досить багато цікавих результатів. На початку нам видавалося, що багато снарядів не вибухає. Але є ті, що вибухають не повністю. Тобто може бути часткова, не повна детонація. Якась частина була кондиційна, а якась – мокра, наприклад. Тоді, власне, ці вибухові речовини потрапляють у ґрунт. Їх виявилося багато в місцях інтенсивних боїв. Тротил і гексоген – це дві основні вибухові речовини, але є ще речовини, що ініціюють вибух, яких дуже багато. Так, вони в набагато менших кількостях. Але все одно є ртуть, наприклад…»

Як зазначають і Наталія, і Тимур, ця проблема настільки велика, що вже зараз  обсяги досліджень – це десятиліття вперед. Найбільші виклики: нерозірвані боєприпаси. Тимур Бедернічек: «Коли мій підрозділ був у Бахмуті, по нас ворог працював “Васильком”. Це автоматичний міномет. Дуже рідко коли вилітало чотири міни, спрацьовували всі чотири. В “кращому” разі три. Переважно спрацьовувало дві. І це колосальна проблема, бо все воно потрапляє в землю і ми не знаємо на яку глибину, бо в нас таких досліджень не проводилось ніколи».

Наталія Заіменко підтверджує, що в Україні ці дослідження лише починаються: «Ми зараз перші пробуємо, власне, це все діло розкручувати, бо в нас вважається припустимим провести розмінування території і вважати її чистою. Це не так».

Тимур Бедернічек пояснює, що в українських науковців поки навіть не розроблено власної термінології для опису воєнних ушкоджень ґрунту, доводиться користуватись англійськими термінами або навіть пояснювати на пальцях: «Наприклад, в англомовній літературі є чітка диференціація: UnExploded Ordnance – це те, що під землю зайшло, є Abandoned Ordnance – це те, що або покинуте, або забуте, або залишене на поверхні. Так от, це UnExploded Ordnance – на глибині пів метра, 60-70 см. Воно становитиме небезпеку для людей, які працюватимуть на цих полях, тому що плуг може зачепити, ґрунтознавець може бур запхати… І, звісно, воно становитиме небезпеку з позицій токсикології. Тобто з часом цей снаряд чи міна почне корозувати, почнуть виділятися в ґрунт токсичні речовини, вони будуть з ґрунтовими водами поширюватись далі. Це довгочасна історія – навіть коли ми зможемо прибрати все з поверхні, з глибини прибрати буде проблематичніше».

ЧИ КОРЕКТНО ГОВОРИТИ ПРО МЕРТВІ ЗОНИ НИНІШНІХ БОЙОВИХ ДІЙ?

Здавалося б, можна скористатись досвідом тої ж Франції? Тимур Бедернічек пояснює відмінності між війною в Україні та Першою світовою, яка спричинила утворення «червоної зони» у Франції: «У нас лінія фронту переміщається досить швидко. І тут є дві стратегії: в тих місцях, де фронт чітко розмежований – і ми вкопані, і ворог вкопаний, в надійних укриттях, це буде щось більш-менш схоже на Францію часів Першої світової. Тобто це, власне, Червона зона (Zone Rouge), яка у Франції, яка з Першої світової фактично не використовується. Це стосується траншей, їх Тимур називає «шрамами, які лишаються на десятиліття, може, на сотні років». Разом з тим, пояснює науковець, у нас нема таких масштабів фортифікаційних споруд і таких масштабів артилерійських обстрілів в одних точках. «В нас все ж таки артилерія зараз стріляє далі. Все це трошки більше розсіюється. Тобто “червоних зон” буде небагато». Але Тимур прогнозує, що викликатимуть великі питання щодо використання земель у найближчій перспективі в околицях Бахмуту, Соледару та подібних місць «окопних» воєнних дій. Втім, проблема поглиблюється через ґрунтове різноманіття України. Тимур зауважує:

«Оскільки в нас дуже велике ґрунтове різноманіття, ми навіть не можемо достовірно спрогнозувати хімічні та фізичні процеси. От, припустимо, 120-міліметрова міна, на яку глибину вона зайде у звичайному чорноземі і на яку в дерново-підзолистому ґрунті, на яку – в ясно-сірому лісовому ґрунті зайде. Ми не маємо таких досліджень. Для нас це абсолютно новий фронт робіт». 

Наталія Заіменко додає ще одну болючу тему, за яку лише зараз беруться науковці, – це вирви від вибухів. 

«МІСЯЧНИЙ ПЕЙЗАЖ»

До початку повномасштабного вторгнення так називали площі, де тіньові копачі бурштину вимивали рештки застиглої смоли. Нині «місячний пейзаж» «малює» театр бойових дій. 

Наталія Заіменко: «Вирва – це ще одна болюча проблема, землю розкидало, а що відбувається з ґрунтом, з його хімічним складом саме в цих місцях?» Дослідження вибухів та їх фізики є, вони існують. Тобто, про ущільнення ґрунту, зміну структури, розшарування – вже відомо. Але.

Дослідження вирв 2022 року (Київська, Житомирська, Чернігівська області) та новіших зразків 2025 року (Покровське, привезених Тимуром) показали зовсім різні характеристики. «Якщо у 2022-му році ці вирви не мали чіткої локації, все було розпорошено, то на 2025-й рік ми виділили дві зони, де йде накопичення, концентрація певних елементів. Це пов'язано з тим, що було застосовано вже інші типи боєприпасів, і там інші типи ґрунтів. Тобто, це взагалі така собі terra incognita, яку не знає ніхто».

ЩО РОБИТИ? ПІДГОТОВКА ДО ВІДБУДОВИ

Що ж робити з цими даними? На думку Тимура Бедернічека, для аграріїв наразі є чіткі вказівки щодо забруднення вибухівкою: їх повідомляють у ДСНС. Але чи перевіряє хтось землю після розмінування? “Я думаю, що мають перевіряти – санстанція, чи екологічна інспекція. Але не знаю, яка є для цього нормативна база».

Головний момент, на його погляд, – це зрозуміти, з чим ми матимемо справу потім: «Тобто треба просто прийняти той факт, що ті ґрунти, які утворяться після бойових дій, сильно відрізнятимуться від тих, які були. І вже не можна буде мислити старими категоріями».

Наталія Заіменко описує проблему, з якою вже зіткнулися аграрії: «Ми розуміємо все це добре, у нас є напрацювання. Тобто ми виїжджаємо, відбираємо зразки, аналізуємо, робимо висновки і даємо рекомендації, що потрібно зробити, щоб відродити ґрунти. Але треба розуміти, якою буде  агротехніка? Наприклад, 22-й рік: заорали, соняшник посіяли, а там, де були вирви, соняшник не росте. Плями мертвої землі».

Фактично, як зазначає Тимур, «агрофізика отих ґрунтів після кінетичного впливу, тобто ударної хвилі і перерозподілу шарів ґрунту. До цього ґрунту треба ставитись як до іншого, нового ґрунту»

Він наводить приклад, – в англомовній літературі є чітка термінологія: Bomb-turbated Soils: тобто вважається, що переміщення ґрунтових мас внаслідок вибухів це щось подібне до геологічного процесу, який сильно змінює ґрунт. «І тому потрібні спільні зусилля різних науковців», – підсумовує співрозмовник.

Наталія Заіменко додає: «Без сумніву, зараз є пріоритет – це війна і це допомога армії. Але після закінчення війни ми маємо бути підготовленими до відбудови. І цей обов’язок  лежить на науковцях. Щоб сказати аграріям щось оптимістичне: посійте тут отаке і загалом пояснити, чи з цими ґрунтами можна буде працювати? Ми недаремно відпрацювали технологію відродження. Вона готова. Ми її маємо адаптувати».

ЩО СІЯТИ, КОЛИ НАСТАНЕ МИР?

Ми прямуємо на дослідну ділянку Ботсаду. Тут йдеться не про теоретичні концепції, а про практичні досліди, експерименти. Нас супроводжує Джамал Рахметов, заступник директора. Надворі вогко, висить густа осіння мряка, але навіть пізньої пори тут можна побачити і співробітників, і буйну зелень. Це жива надія для українських полів.

Джамал показує на рослини, які можуть стати «швидкою допомогою» для землі. Наприклад, ріпак або козлятник (галега) – «бренд» ботанічного саду, здатний давати зелену масу вже у квітні.

«Це група культур, які ми називаємо проміжними. Вони дуже перспективні для очищення ґрунтів, – пояснює науковець. – Це рослини озимого типу розвитку, однорічники з дуже коротким періодом вегетації. Вони холодостійкі, зимостійкі й можуть дозволити очистити ґрунт від вибухових речовин та важких металів у проміжку, коли інші рослини вже зібрані».

Однак універсального рецепта «посіяв – і забув» не існує. Джамал Рахметов наголошує: до кожної ділянки після звільнення треба підходити індивідуально, враховуючи рівень забруднення. Науковці Ботсаду вже розробляють своєрідну «дорожню карту» відновлення.

Сценарій 1: Легке забруднення. Тут, за словами Рахметова, можна обійтися «малою кров'ю». Кілька сезонів вирощування проміжних однорічних культур, сівозміна – і земля очиститься. Після хімічного та мікробіологічного аналізу, який підтвердить безпеку, на ці поля можна повертати продовольчі культури.

Сценарій 2: Середнє забруднення. Тут потрібен інший час – 5–6 років. Дослідники й науковці пропонують використовувати багаторічні технічні культури, які витягують із землі небезпечні сполуки.

Сценарій 3: Тяжкі рани землі. Це найскладніший варіант, де продовольство не вирощуватимуть десятиліттями.

«Ті ґрунти, які мають високий ступінь забруднення, вимагають абсолютно інших підходів, – каже Джамал. – Мінімум, це трави, які вегетуватимуть 10–15–20 років на одному місці. Останній варіант, якщо ґрунти критично забруднені – це ліс. Це створення фітомеліоративних лісосмуг, виведення земель із сільськогосподарського обігу».

Серед «зелених ліквідаторів» забруднення є справді унікальні рослини. Джамал знайомить нас із просом прутоподібним (свічіграс) – «гостем» з американського континенту. Це потужна біоенергетична культура.

«Зараз ми зосередилися на тому, як вона прибирає з ґрунту азотовмісні вибухові речовини. На що перетворюється ця речовина в рослині? Це розробки, які зараз на стадії завершення першого етапу. Але вже є дані, що ця рослина має унікальні властивості й по важких металах».

Така стратегія має й економічний сенс: поки земля лікується, фермер не банкрутує. Наприклад, міскантус (у колекції саду близько 60 видів) переробляється на біопаливо – пелети та брикети. А сіда багаторічна (з родини мальвових) може замінити деревину у виробництві паперу.

«Мальва – це символічна рослина для України. Вона дає папір такий якісний, як забезпечують хвойні супердерева. 9–10 тонн паперу можна зробити з гектара, просто скосивши траву, яка потім знову відросте», – додає науковець.

Окремої уваги заслуговує солодка – рослина з Червоної книги, яка історично росте на Донеччині та Луганщині. Це бобова культура, яка не тільки виживає в тих умовах, а й збагачує ґрунт азотом.

«Вона прекрасно росте у цих регіонах. Ми вважаємо її однією з найцінніших рослин для відновлення сходу», – зазначає Рахметов.

Ми йдемо вздовж ділянок, де таблички з назвами іноді зникають – люди викопують красиві рослини собі на дачі, навіть не здогадуючись про їхнє наукове призначення. «Якби знали, що це, копали б ще більше», – сумно жартує заступник директора.

Наостанок Джамал показує ділянку, де природа майже все робить сама. Живокіст разом із козлятником створили щільний килим, витіснивши бур'яни. «Від природи можна створити подібні ценози: де лікарська рослина буде рости, очищувати ґрунт, а поруч – технічна чи олійна. Технологія відродження готова. Ми просто маємо її адаптувати».

Поки ж науковці Ботсаду намагаються адаптовуватися під воєнні умови. І попри величезні проблеми з фінансуванням, відключенням від електрики важливих  лабораторій, науковці воюють за український ґрунт. У прямому і переносному значенні слова. На жаль, роботи від війни буде всім. Головне – зберегти свій ґрунт, свою землю і свою науку…

Ярина Скуратівська, Київ

Фото в публікації Данила Антонюка.

Перше фото: Укрінформ.