Армії УНР – Гетьманату – Директорії: Історія великої ілюзії

Армії УНР – Гетьманату – Директорії: Історія великої ілюзії

Укрінформ
УНР відмовилась від примусової мобілізації, але й обов’язковий призов не врятував її. Чим є для нас цей досвід?

З Андрієм Руккасом, воєнним істориком, доцентом Київського національного університету імені Тараса Шевченка, ми рахуємо скільки ж поколінь пройшло через війни у XX столітті в Україні.

«Покоління народжених з початку 1890-х до кінця 1920-х рр. все воювало, всі практично пройшли через масові війни і величезні втрати», – каже співрозмовник. Якщо ми рахуємо війну роками, то у першій половині XX століття рахунок йшов на десятки років.

Почалося з Першої світової, війни із найбільшими до того в історії людськими втратами і не лише для Російської імперії. Воєнні конфлікти тривали безперервно до завершення Другої світової. «У 1946 році почалась фактична демобілізація. Тобто народжені лише 1928 року підпадають під умовно мирний період. Тридцять років майже безперервних воєн», – каже співрозмовник. Здається, простіше підрахувати роки без війни. Але наша тема інша.

Андрій Руккас. Фото: соцмережі автора
Андрій Руккас. Фото: соцмережі автора

У цьому воєнному вихорі можна шукати певні паралелі із сьогоднішнім днем і бачити суттєву різницю. Про те, як відбувався набір до лав армії, передовсім своєї, української, який віковий ценз та особливості – далі.

А ось як змінювався підхід в Європі від армій обраних до масових, як відбувався процес мобілізації та хто мав право брати зброю до рук у часи іншої української держави – Гетьманщини, – читайте в матеріалі та слухайте в подкасті Укрінформу.

Українізовані військові частини у Києві, 1917 рік. Фото: Вікіпедія
Українізовані військові частини у Києві, 1917 рік. Фото: Вікіпедія

«ДОБРОВІЛЬНО-ПРИМУСОВИЙ» ПРИНЦИП МОБІЛІЗАЦІї

«Мобілізація ніколи не буває добровільною. Мобілізація – це завжди примус», – пояснює Андрій Руккас, – «Якщо людина не піде за мобілізацію, тоді держава буде мати претензії, передбачені різні покарання. Будь-яка мобілізація – це примус, адже будь-яка держава – це інституція примусу».

Українська держава на початку свого існування вирішила, що їй вистачатиме свідомих добровольців, які захищатимуть її в лавах міліції. УНР не збиралась ні з ким воювати, «втім, вони швидко відмовились від цього прекрасного, демократичного вільного, але утопічного принципу», – говорить Руккас. Як і в часи Французької революції, ідеалістичний погляд на добровільний захист програє в ефективності примусу. Це довів досвід воєнних подій на українських територіях. Більше про те, скільки коштувало найнятись на війну, чи можна було сховатись від мобілізації і чому більшовики виявились ефективнішими, слухайте і дивіться у подкасті.

ВТОМА ВІД ВІЙНИ

XX століття розпочалось Першою світовою, – вона поширилась Європою в період існування імперських армій, які комплектувалися на підставі загальної військової повинності. Російська імперія й українці, які підпали під мобілізацію, воювали з серпня 1914 року. Втім, національні зрушення торкаються і цієї імперії.

Спільне фото вояків австро-угорськох та російських армій часів Першої світової. Фото з архіву історика Івана Стичинського
Спільне фото вояків австро-угорськох та російських армій часів Першої світової. Фото з архіву історика Івана Стичинського.

«Уявіть: країна воює три з половиною роки, колосальні жертви. Таких втрат, які були в Першу світову війну, російська імперія не переживала ніколи. В принципі, як і інші держави Європи. Плюс із кожним новим місяцем, з кожним новим роком цілі війни для простого обивателя розмивалися. Приходила чергова весна, треба орати землю, сіяти... Професійних офіцерів довоєнного часу залишалося дуже мало, в основному офіцерство було змобілізоване».

Як тільки з’явилась можливість демобілізації, вояки поверталися додому. Наприклад, одними з перших демобілізували вчителів, які з величезним задоволенням повернулися до своєї звичної мирної роботи. Історик пояснює: «Від грудня 1917 року, коли почалися мирні переговори і було укладено перемир’я, відтоді активних бойових дій на фронті не було».

Чи була втома? Так, каже Андрій Руккас, проте це була інша історія, інша втома: «Будь-яке порівняння в історичному плані не зовсім доречне, бо умови абсолютно різні. Втома від війни буде притаманна будь-якому суспільству – це особливість людської психіки, бо людина не може тривалий час перебувати в стресі. Але тут інша річ.

Війна нинішня, яку веде Україна, – це війна оборонна, війна за існування, за виживання, за незалежність і в цій війні воює Українська держава, воюють громадяни України. А ту війну вела Російська імперія за якісь там свої геополітичні інтереси, які абсолютно не мали нічого спільного з інтересами населення України».

Ще одне важливе уточнення: на початку XX століття саме поняття громадянства було нечітким. «Україна тривалий час взагалі не могла визначитися зі своїм статусом, адже Українську Народну Республіку було проголошено лише третім Універсалом як відповідь на більшовицький переворот у Петрограді». Найпопулярніше політичне гасло 1917 року – «Федеративна Росія – автономна Україна».

Тож на загальному відчутті втоми, бажанні селян працювати на своїй землі, пануванні лівих гасел на зразок «землі селянам» українській державі треба було шукати якихось інших, нелінійних шляхів поповнення лав своїх збройних сил.

«УНР запропонувала принцип добровільності», – пояснює Руккас. Мовляв, регулярна армія це інструмент, призначений для загарбницьких війн, для агресії. А ми ж будуємо нову державу, нове суспільство, де все буде по-новому, справедливо, де не буде експлуатації людини людиною, де, навпаки, будуватимуться інші людські взаємини.

…І чим ці утопічні ідеї XX століття в принципі відрізняються від нинішніх, розливу XXI століття, вкидів на кшталт «нехай воюють ті, хто розв’язав війну»?

АРМІЯ УНР

Добровольці ставали до лав у перші військові формування УНР. Ті, хто йшов за гаслами воювати з зовнішнім ворогом, проти більшовицької навали. «Принцип добровільності означає, що, якщо ти відчуваєш себе свідомим громадянином Української Народної Республіки, будь ласка, ти можеш стати до наших лав», – каже Андрій Руккас.

Втім, цей добровільний принцип давав невтішні результати.

«Війська Муравйова, які наступали на Київ біля Крут, сучасні історики оцінюють у три тисячі бійців. Українська сторона виставила десь 500-600 бійців… Тобто у більшовиків теж не йшла якась мільйонна армія, яка заливала кров’ю всю Україну».

Одним з ініціаторів створення добровольчих загонів УНР виступив Симон Петлюра. Якраз більшовики тоді захопили Харків. «Він оголосив набір охочих виступити на звільнення, передусім уродженців цих територій. Так було створено Гайдамацький кіш Слобідської України. Свої добровольчі формування створювали також залізничники, матроси Чорноморського флоту, які хотіли воювати на суші за Українську Народну Республіку. Врешті-решт студенти й гімназисти».

Учнівсько-студентські загони проводили навчання, але не були достатньо підготовленими. Військовий вишкіл тривав кілька тижнів. Руккас додає: «Ці загони займалися охороною громадського порядку, боротьбою з мародерством. Але їх довелося використати для боїв на фронті».

Провідники Гайдамацького коща. фото: Вікіпедія
Провідники Гайдамацького коща. фото: Вікіпедія

Тим часом більшовики діяли рішучіше, деморалізуючи і розкладаючи українізовані частини (такі були в колишній царські армії, – ред.) та мобілізуючи своїх прихильників. Коли в січні 1918 року розгорнулася перша війна з більшовицькою Росією, виявилося, що УНР фактично не має боєздатної армії. Добровольчий принцип не спрацював.

НАЙМАНА АРМІЯ

У січні 1918 року з’являлася ідея створити найману армію, так звану «Осібну армію», куди б мали ставати люди за гроші, на певний період часу.

Навіть було визначено розміри фінансового забезпечення під кожну категорію військовослужбовців, виписані основні умови служби. Підписка на службу давалась на пів року. «Початок служби кожного козака рахується з моменту, коли він дає цей підпис», – нагадує документ того часу Андрій Руккас. Усі козаки, котрі служать в Осібній українській армії до кінця її існування, мають переважне право на зачислення до інструкторського кадру Української міліційної народної армії.

Поховальна процесія рухається від Залізничного вокзалу до Центральної Ради (нині будівля Педагогічного музею). Ріг вул. Безаківської і Бібіковського бульвару (нині вул. Петлюри і бул. Т. Шевченка). 19 березня 1918 р. Світлина з газети
Поховальна процесія рухається від Залізничного вокзалу до Центральної Ради (нині будівля Педагогічного музею). Ріг вул. Безаківської і Бібіковського бульвару (нині вул. Петлюри і бул. Т. Шевченка). 19 березня 1918 р. Світлина з газети «Нова рада» від 20 березня 1918 р.

Матеріальне забезпечення було таким. «Всі дістають платню 11, 21 і 30 числа кожного місяця». Платня козака була в 10 разів меншою за платню командувача корпусом. Козак отримував 90 карбованців, а отаман корпусу 900. В бою й поході козак отримує 300, командувач корпусу 1100 карбованців». Тут важко проводити порівняння, оскільки в той час була гіперінфляція, фіксованої ціни назвати важко. Скажімо, середня зарплата на день у 1918 році становила в Україні 22-25 карбованців. Шматок мила коштував 3 карбованці, за 10 карбованців можна було купити 1 пуд (16 кг) хліба, пара чобіт коштувала від 100 карбованців, а корову можна було придбати за 600–800 карбованців.

Втім, більшовики продовжували наступати й захоплювати нові міста. Ситуація була критичною і тут, навесні 1918-го, допомогли колишні противники, тепер союзники. Австро-німецьке півмільйонне угрупування, за наслідками Брестейського миру, швидко витіснило більшовиків з України.

АНАЛОГ ТЦК В УНР

Воювати довелося. І не лише добровольцям. Як це відбувалося? В сучасному розумінні територіальних центрів комплектування (ТЦК), звісно, тоді не існувало, але функції призову виконували повітові військові начальники, вони дістались у спадок від Російської імперії.

«Фактично, це були колишні російські «воєнкоми» (сучасною мовою), які перейшли в підпорядкування УНР. Вони реєстрували військовозобов’язаних, розсилали розпорядження про мобілізацію, контролювали процес набору», – пояснює історик.

Присяга новобранців Січових Стрільців у Старокостянтинові, 1919 рік. Фото:armyinform.
Присяга новобранців Січових Стрільців у Старокостянтинові, 1919 рік. Фото:armyinform.

На практиці ж через слабку українську владу в багатьох регіонах мобілізація провалювалася: управління повітових військових начальників працювали хаотично, а потенційні вояки нерідко просто ігнорували накази.

ГЕТЬМАНАТ: СПРОБА РЕФОРМИ

Гетьман Павло Скоропадський після державного перевороту наприкінці квітня 1918 року зробив ставку на регулярну армію. «Саме за гетьмана вперше з’явилася чітка структура війська, були розроблені мобілізаційні плани. Але більшість офіцерів залишалася прихильниками старого, російського порядку, а селяни вороже сприймали режим Скоропадського», – розповідає Руккас.

Ще однією проблемою було те, що Гетьман не був самостійною фігурою: «Його контролювали німці з австрійцями, які не сильно прагнули бачити в Україні чисельну й регулярну армію». Як згадував Скоропадський у своїх спогадах, німці відверто казали: наберіть собі почесний конвой та оркестр і зустрічайте іноземні делегації…

Сердюки Лубенського кінно-козачого полку на параді в Києві, вересень 1918 рік. Фото: Вікіпедія
Сердюки Лубенського кінно-козачого полку на параді в Києві, вересень 1918 рік. Фото: Вікіпедія

У липні 1918 р. на зразок старої російської лейб-гвардії Гетьман створив власну Сердюцьку дивізію, яка формувалась як з добровольців, так і з мобілізованих. До вояків висувались серйозні вимоги.

Для того, аби отримати політично «здорове» поповнення набирали дітей козацького стану, батьки яких посідали певний майновий ценз. Призивали на службу в той рік, коли людині виповнюється повних 19.

Вояки УНР 1919 року, реконструкція 2019. Вінниця.info, фото Ірини Юшко.
Вояки УНР 1919 року, реконструкція 2019. Вінниця.info, фото Ірини Юшко.

Така деталь: бідняків із селянського стану намагались не брати, бо були заражені більшовицькою ідеологією. В Сердюцьку дивізію Тож при Скоропадському вдалося зібрати близько 5-6 тисяч вояків. В цілому ж після проведення загальної мобілізації армію планувалося довести до 300 тисяч… Втім, в Україні в листопаді 1918 р. вже розгорталося антигетьманське повстання і повернення до минулого досвіду не вдалось. «Коли прийшла Директорія (грудень 1918 року, – ред.), більшість із них просто розійшлися по домівках», – додає історик. «І це ще хороший варіант, якщо вони не повертали зброю або не переходили на бік ворога, більшовиків».

ДИРЕКТОРІЯ УНР: СПРОБА МАСОВОЇ МОБІЛІЗАЦІЇ

Після повалення Гетьманату Директорія проголосила загальну мобілізацію. Були спроби мобілізації у 1919 році, навесні 1920 року на Правобережній Україні. Тоді УНР відновила свій контроль над Подільською, частиною Київської і Волинської губернії. «Перше, з чого почалося відновлення навесні 1920 р., це з відродження апарату повітових військових начальників і створення так званих запасних бригад», – пояснює Руккас. Це аналог навчальних центрів нині.

Зустріч Симона Петлюри на залізничному вокзалі у Фастові. Фото: Вікіпедія
Зустріч Симона Петлюри на залізничному вокзалі у Фастові. Фото: Вікіпедія

Окремо у травні 1920 року була проведена мобілізація на території Ямпільського повіту (нині це південь Вінницької області). «Вона була проведена явковим порядком безпосередньо військами Дієвої армії УНР, яка повернулась з Першого зимового походу. Причому людей, яких призивали на службу, тут же відправляли в діючі дивізії. Вважайте, примусом забирали місцеве населення».

КОГО Ж МОБІЛІЗОВУВАЛИ В АРМІЮ УНР?

Намагалися брати українців. «Тобто місцеве неукраїнське населення, передусім євреїв, в армію брали в останню чергу». На більш ніж 90% армія була православною. «Євреї в основному не призивалися на службу через свій фізичний стан», – пояснює історик. «Скажемо так, дивилися з певною підозрою, не довіряли, воліли брати своїх здорових селянських дітей». Втім, чимало з них поступали вільнонайманими. Як приклад історик наводить оркестрантів оркестру Охорони Головного гетьмана Симона Петлюри, де переважну більшість становили євреї.

Набирали вояків і серед китайців, вони теж воювали, хоча й небагато їх було. Набирали охочих серед українських інтернованих і полонених, особливо в Польщі. Але це не давало великого ефекту. Були спроби вербувати людей серед полонених більшовиків. Якість цього поповнення була різною, чимало з них повертали зброю проти своїх.

Ще одна, остання, спроба мобілізації була здійснена восени 1920 р., коли українська влада контролювала південно-західну частину Поділля. Мобілізація йшла непогано. До повітів і волостей були відправлені мобілізаційні комісії від діючих дивізій. Більшість населення накази не ігнорувала. Явка потенційних призовників була хорошою. Завдяки цьому осіння мобілізація дала збільшення армії більше, ніж удвічі. З 20 тисяч – до понад 40 тисяч. Втім, це, на жаль, вже не врятувало ситуацію.

Сотник 17-ї стрілецької бригади 6-ї стрілецької дивізії М. Тонкошкур у першому однострої дивізії. Фотокартка. Фото: istpravda
Сотник 17-ї стрілецької бригади 6-ї стрілецької дивізії М. Тонкошкур у першому однострої дивізії. Фотокартка. Фото: istpravda

Держава годувала мобілізованих, виплачувала грошове забезпечення і надавала зброю. Втім, війська часто самі себе мусили годувати й навіть проводили реквізиції. Найбільше проблем було з одягом. Варто зазначити, що УНР не мала зовнішньої підтримки, на відміну від більшовицької Росії не мала глибокого тилу, бої йшли звідусіль, був зруйновний військово-промисловий комплекс. Все трималося на старих російських запасах, які поступово виснажувались. Армія часів УНР у 1920 р. більшою мірою залежала від допомоги, яка надходила з Польщі.

Згідно із законом про мобілізацію 1920 року призову підлягали генерали до 55 років, «булавні» старшини (підполковники й полковники) до 50 років, молодші старшини до 45 років (сучасні лейтенанти й капітани). Лікарів мобілізовували до 50 років, «лікарів-жінок і лікарських помічників до 45 років». Рядових на той час набирали тих, які народились у 1890-1895 роках, тобто, яким було від 30 до 25 років.

В тодішніх умовах важко контролювати виконання наказів про мобілізацію. «Контроль і покарання за неявку були мінімальні», можна було зробити, наприклад, фіктивні лікарські документи. І найпоширеніша історія того часу – «дочекатися слушної нагоди і просто чкурнути». Піти в СЗЧ, те, що називається сьогодні. «Рівень корупції теж був високим, при чому на різних щаблях», і тому часто все спускалося на гальмах.

Михайло Омелянович-Павленко, Олександр Загродський. Павло Пащевський та ін. на похороні загиблого командира Богдано-Дорошенківського куреня 1-ї Запорозької дивізії Григорія Хмеленка у м. Станіславові. Фотокартка. [6 вересня] 1920 р. Фото: istpravda.
Михайло Омелянович-Павленко, Олександр Загродський. Павло Пащевський та ін. на похороні загиблого командира Богдано-Дорошенківського куреня 1-ї Запорозької дивізії Григорія Хмеленка у м. Станіславові. Фотокартка. [6 вересня] 1920 р. Фото: istpravda.

Мало хто із щойно мобілізованих відступив наприкінці листопада 1920 р. з армією за Збруч. Як приклад: Охорона головного отамана, яка налічувала майже 700 вояків, а дезертували з них 417 мобілізованих. І все ж спроба мобілізації восени 1920 року виявилась найуспішнішою за часів першої незалежності.

ЧОМУ МОБІЛІЗАЦІЯ НЕ СПРАЦЮВАЛА?

Попри всі спроби, армія УНР не змогла стати масовою та стабільною. «Більшість селян були виснажені війною, хотіли повернутися до господарства, а більшовики обіцяли їм «мир і землю». Тому багато хто просто ховався від мобілізації, а контроль був слабким», – зазначає Руккас.

Більшовики ж мали більш ефективний контроль над військовими. «У них був інститут військових комісарів. Була керівна більшовицька партія. Комісар міг втручатись у справи військової частини. Був сильний централізований партійний контроль. Плюс репресії». Саме тоді більшовики й почали використовувати загороджувальні загони, вони брали заручників, аби таким чином поповнювати сили. «Ця репресивно-каральна суміш допомогла більшовикам створити ефективну армію».

Лев Троцький оглядає підрозділи Червоної Армії в Харкові, який був окупований російськими більшовиками, червень 1919 р. Фото: Вікіпедія
Лев Троцький оглядає підрозділи Червоної Армії в Харкові, який був окупований російськими більшовиками, червень 1919 р. Фото: Вікіпедія

Українці до таких методів не вдавалися, «аби не бути схожими до більшовиків», – зазначає історик: «Ми намагалися дотримуватися демократичних принципів, триматися законності, діяти все ж таки в межах хоча б якогось мінімального законодавства».

Вояки УНР 1919 року, реконструкція 2019. Вінниця.info, фото Ірини Юшко.
Вояки УНР 1919 року, реконструкція 2019. Вінниця.info, фото Ірини Юшко.

ОСТАННЯ СПРОБА

На осінь 1920 року УНР контролювала половину Поділля, там провели мобілізацію, але це вже був завершальний акорд. Ми маємо розуміти, що мобілізація – це не одноденна, не дводенна операція. «Нашим доводилося значно важче діяти в значно важчих умовах. Якби уряд контролював більшу територію триваліший час», якби раніше взявся за створення власної армії та ефективніше контролював процеси, – історія могла б мати й умовний спосіб. Втім…

У 1920 році, коли УНР уклала союз із Польщею, відбулося останнє велике поповнення армії. «Коли Польща уклала перемир’я із більшовиками, УНР залишилася одна», – нагадує Руккас.

Після поразки 1920 р. і катастрофи Листопадового рейду 1921 р. армія УНР, перебуваючи в польських таборах для інтернованих, фактично перестала існувати як бойова сила. Але її ветерани ще довго зберігали надію і саме вони згодом передавали ідею незалежності наступним поколінням. Якщо виживали в умовах репресій СРСР.

Інтерновані в польських таборах морські піхотинці армії УНР, 1920 рік. Фото: Вікіпедія
Інтерновані в польських таборах морські піхотинці армії УНР, 1920 рік. Фото: Вікіпедія

Надалі з’явився механізм повного контролю над процесами мобілізації, – робота всіх громадян в державному секторі, обов’язкова прописка, тотальний контроль. На нашій, не своїй землі, як писав Шевченко, продовжували працювати закони тоталітарного суспільства.

Чи може досвід України часів Визвольних змагань допомогти нам, сучасним, уникнути помилок – надіємось. Як-то кажуть, історія вчить. Якщо її вчити на совість.

Ярина Скуратівська, Київ

Перше фото Ірини Юшко, Вінниця.info

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-