
Хто навчив словʼян говорити
У ІІ - V століттях племена готів, які прийшли в Україну з півночі, утворили в Наддніпрянщині протодержавне утворення. Тож готська мова справила величезний вплив на формування прасловʼянської, яка за кілька століть до того відділилася була від балтійської («балто-слов'янської»).
Германські племена готів повʼязують із Черняхівською археологічною культурою, що простягалася від Дунаю до Дону, а на півночі доходила до нинішньої Курщини, Полісся, Києва, а також Волині, де в той час панувала споріднена Вельбарська культура.
Очевидно, взаємодія прасловʼянської та готської мов спричинила низку фонетичних і граматичних новацій у нашій прамові. (Це окрема, специфічна тема.)
Принаймні про глибокий, системний вплив свідчать численні лексичні запозичення й давні германські топоніми, поширені по всій Східній Європі.
Можна припустити, що в результаті цього впливу прасловʼянська стала впізнаваною для сучасних словʼян - звісно, якби вони її почули.
Українська запозичила з готської масу слів: стежка, шолом, гаразд, меч, хлів, хліб, хвиля, лікувати, князь, церква, буква та інші, а ще, можливо, «говорити, говір» (про це трохи нижче).
Кількастолітня присутність готів на території України (у Криму вони проіснували до XVII ст.) допомагає розкрити таємницю деяких темних географічних назв.
КУДИ ТЕЧЕ РІКА УМА…
Багато археологічних памʼяток готи залишили в центральній Україні. В Уманському районі виявлено десятки їхніх поселень, зокрема вздовж річок Уманка та Ятрань.
Відомо, що назва міста Умань походить від Уманки, яка колись іменувалася Ума, про що є згадка в середньовічному польському літописі. Далі етимологічні пошуки, представлені в літературі, - не що інше, як вільний політ фантазії.
Короткі назви - завжди проблемні для тлумачення.
Однак, якщо врахувати готський чинник і те, що назви річок часто повторюються, то доцільно звернутися до топоніміки давніх германських територій.
У Швеції знаходимо річку Уме (Ume). Шведські довідники вказують, що гідронім має паралельну форму - Uman. Назву утворено від слова, що означає «ревучий» - епітет, яким часто описують річки, незалежно від їхніх реальних характеристик.
Українською мовою Ume мало б перекладатися як «Ревуха», «Ропотуха».
На Уманщині таки маємо і Ревуху, і Ропотуху - можливо, словʼянські відповідники готської Умані.
Усі три впадають в іншу загадкову річку - Ятрань. І знову ж таки у Швеції знаходимо ймовірну її родичку - Ätran (Етрань, чи Єтрань). Вказують, що назва річки походить від германського слова, що означає «розлив, повінь».
Отже, гідронім Ятрань могли принести до нас готи - всупереч висловлюваним гіпотезам про його фракійське походження.
РІКА, НАПОВНЕНА ВИНОМ
Вінниця теж, можливо, завдячує своєю назвою прибульцям з півночі.
Місто, безперечно, дістало її не від «віна» (плати за наречену), вінка чи виноробства, як дехто стверджує, а від невеликої річки Віннички, яка раніше мала назву Віниця, Вениця.
Про етимологію топоніма написано багато небилиць.
Але слід врахувати, що Поділля було густо заселене готами.
А winja готською (від прагерманського wenjō) означає «пасовище, луг».
В Україні є чимало річок з назвами на кшталт Лугова, Лужанка, навіть Луг, тож нічого несподіваного в такому йменуванні немає.
…І СЕСТРА ЇХНЯ ЛИБІДЬ
Готи допомагають розгадати етимологічні загадки деяких річок, розташованих ближче до Києва, де теж знайдено памʼятки Черняхівської культури.
Легендарна Либідь, таким чином, може виявитися родичкою германської Ельби, яку словʼяни називають Лабою.
Elbiz прагерманською означає «річка, річище». Цей корінь (alb, elv, älv) часто знаходимо в гідронімах германомовних країн.
ТЕМНО-БУРИЙ ІРПІНЬ
Ірпінь, який має те саме походження, що й Ірпа у басейні Десни (всупереч твердженням про її балтійську етимологію), названо так, можливо, через його забарвлення.
Корінь erp (irp) прагерманською означає «бурий, темний».
У Німеччині, до речі, протікає однойменна річка Ерпа («бура, темна»).
Річки часто іменують за кольором: Біла, Червона, Чорна, Жовта… Є у світі й «коричневі» та «темні» ріки - як, наприклад, Браун у Канаді, Брун у Великій Британії, Смеда в Чехії; можливо, сюди ж слід віднести Темну на Вінниччині й Черкащині.
СПОЧАТКУ БУЛО WORD
А тепер погляньмо на нібито дуже словʼянську лексему «говорити».
Відповідно до «Етимологічного словника української мови», говорити є вторинним словом відносно давнішого – govorъ, gavorъ. Цей корінь зафіксовано в багатьох слов’янських мовах, але його походження невідоме; дехто вважає його звуконаслідувальним («гар-вар»).
Водночас готською мовою gawaurdi (читається «гаворді») означає «говоріння, спілкування» – утворене від waurdi «слово» (англійською word) із префіксом ga-, як і «гаразд» (ga-razds).
Gavorъ спочатку могло означати «говоріння готською мовою», gavoriti – «розмовляти по-готськи», можливо, зі зневажливим відтінком, подібно до того як «шпрехати» означає «розмовляти по-німецьки».
З часом зневажлива конотація втратилася, готська мова канула в Лету, а словʼяни й досі «гавордять».
***
Р.S. Це не наукова стаття, а популярний допис. Гіпотезу про походження «говорити» я також висловлював у науковому виданні.
Попри наведене тут припущення стосовно назви Умані, вона залишається одним з найзагадковіших топонімів України.

Володимир Ільченко, кандидат філологічних наук, заслужений журналіст України
реклама