Перейти на українську – покінчити з московським рабством

Сьогодні ми згадуємо лютий ранок четверга минулого року: перші вибухи, ракетні удари, звуки сирени, важкі втрати, плач дітей, забиті вокзали й затори, мужність цивільних, героїзм військових… Перед очима – Буча, Ірпінь, Бородянка, Маріуполь, Миколаїв, Херсон, Чернігів, Ізюм, Харків, Дніпро - усі звірства російських воєнних злочинців, які наклалися на незагоєні рани Іловайська, Дебальцевого, Донецького аеропорту…

Торік ми прийняли бій та, впоравшись із шоком перших днів вторгнення, стали на захист країни. Незалежно від віку, місця проживання, соціального статусу українці усвідомили, що в нас один ворог – росія, яка зазіхнула на українську державність, культуру, мову.

Ще у 2014 році путін пішов проти нас війною під мовним гаслом, обґрунтовуючи свої хворі територіальні претензії необхідністю захищати права російськомовного населення. Збереження панівних позицій російської мови на значній частині української землі давало можливість окупантам використовувати її як інструмент неоімперських планів зі знищення нашої держави.

Однак цього разу спроба агресора залучити “русскій мір” в Україну спровокувала протилежне: саме мовний кордон чітко вказав на ворога і нагадав, що вона під час війни – це питання національної безпеки. Все більше українців, усвідомлюючи своє національне “Я”, добровільно почали переходити на українську. Українська – міцний горішок нації. Українська – мужній солдат свободи.

За даними численних опитувань вперше за роки незалежності фіксується унікальна динаміка переходу на українську, тому рекордний мовний сплеск в усіх сферах суспільного життя – наша відповідь на зазіхання кривавої орди.

Однак очевидним є і той факт, що частина наших співгромадян і досі в полоні нав’язаної російською пропагандою парадигми. Буцімто мова не має значення, можна бути українцем та не розмовляти українською, або облишмо все, як воно є. Чи можна бути німцем і не говорити німецькою? Французом, не знаючи французької? Питання риторичні.

Сьогодні кожен усвідомлює: ця війна за сенси. Тому перемога на мовному фронті для майбутнього України не менш важлива за військові успіхи. Перейти на українську – назавжди звільнитися з московського рабства, знищити ідеологію рашистських вбивць, остаточно очиститися від залишків російськості.

Мовна стійкість – важлива складова українського опору та ключ до нашої Перемоги. Чим швидше це усвідомить кожен українець, тим швидше повним провалом завершиться багатовікова війна росії проти України. Підлості, звірствам і злочинам москви – до Гааги.

У нас немає іншого вибору, аніж як вийти переможцями в цій війні за свою мову, державу і майбутнє.

Борімося – поборемо!

Тарас Кремінь

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства