Олесь Доній, політолог
Витіснення справедливості з української ідеї – це страшний удар по ній
08.10.2020 13:46

Про шляхи та інструменти забезпечення національної єдності в умовах глобальної нестабільності розмовляємо з народним депутатом кількох скликань, політологом Олесем Донієм. Нагадуємо, що Укрінформ спільно з Національною платформою «Діалог за мир та безпечну реінтеграцію» розпочав реалізацію проєкту «Національна єдність: як зшивати країну». У цьому проєкті беруть участь політики, експерти й науковці, громадські й культурні діячі, активісти, усі небайдужі. Попередні матеріали читайте тут.

- Пане Олесю, наскільки питання національної єдності є важливим для безпечного та сталого розвитку України?

- Безперечно, воно є дуже важливим… Це очевидно.

­­­­-  Чи можете навести приклади успішних ініціатив або проєктів, які були спрямовані на об’єднання українців?

- Так… Наприклад, проєкт «25 сходинок до суспільного щастя», оприлюднений рік тому.

- Чи могли б ви назвати найуспішніші загальнонаціональні бренди, які творять сучасний образ України?

- Це, звісно, Чорнобиль. Є кілька спортсменів – Шевченко, Кличко, і наразі все... Майдан сюди, на жаль, не можна віднести, адже у світі відбувається багато внутрішніх протистоянь, революцій, і рік-два їх ще, звісно, пам’ятають, але з часом забувають.

- Що означає бути українцем сьогодні, яке ваше бачення модерної загальнонаціональної ідентичності?

- Це різновимірне поняття. З одного боку, кожний громадянин України є українцем, а з другого – це світоглядні речі, бо ідентифікація не може бути нав’язана, це питання внутрішнього переконання. Тобто є три виміри – це громадянство, самовідчуття і міф, тобто, кого ми хочемо вважати українцем. Наприклад, ми таким вважаємо Богдана Хмельницького, а він навіть слова «українець» не знав, такого слова нема й у Тараса Шевченка, на відміну від Куліша.

Міф змінюється. Наприклад, на цей момент руські князі входять у цей міф, хоча ні слова «українець», ні слова «Україна» вони не знали до ХХ століття, але ми хочемо вважати це нашою історією, отже, вони є частиною нашої історії. Наприклад, про київських князів згадуємо, а про болгарських правителів – ні, хоча батько хана Аспаруха похований в Полтавській області, і більшості українців про це не відомо.

- На вашу думку, які елементи української ідентичності є прийнятними для більшості українців?

- Ми не можемо відповідати за більшість, але самоідентифікація заснована на кількох складниках – від міфотворчості, яка складається внаслідок діяльності літераторів, істориків, політиків, до власної ідентифікації. На цей момент є кілька теорій про ідентичність, які суперечать одна одній. Для частини українців є прийнятною теорія про те, що всі громадяни України є українцями, незалежно від їхнього походження, мови та релігії, а частина – не хоче бачити інших українцями, називає їх малоросами…

Ідеологічний складник цього колись задав Микола Рябчук, розділивши українців на сорти й визначивши, що частина українців є креолами. Були спроби ділити за регіонально-мовною ознакою під час Помаранчевої революції, але тоді це не подіяло. Але у 2019 році подіяло – один зі штабів розкрутив гасло, що ті, хто голосуватиме за іншого кандидата, є малоросами… У цьому взяла участь частина культурної еліти, яка себе відокремила від української нації, і цей розкол може не зникнути десятиліттями. Бо якщо одні громадяни ненавидять інших, то виникає питання, навіщо їм жити разом.

-  Які чинники й гасла здатні дискредитувати та «вбити» будь-який проєкт, що претендує на посилення національної єдності в Україні?

- Те саме згадане означення іншого як «малороса», «недоукраїнця». Це закладалося раніше. Якщо пригадати наших ідеологів минулого, то в них є багато таких речей, що вже були спрямовані на розколи. Наприклад, ще Донцов казав, що націоналіст повинен бути аморальним. Ця спроба витіснити з української ідеї мораль і пояснення, що розподіл має відбуватися за гаслами, а не сутністю, є трагічною. Витіснення справедливості з української ідеї – це страшний удар по ній.

- Чи є в сучасному світі приклади успішної політики щодо національної єдності, які Україна могла б узяти за взірець?

- Більшість етносів, які кілька століть не мали державності, будували нові ідентичності, іноді з двома мовами, як у норвежців або в ірландців. А наприклад, у німців північні та південні діалекти відрізняються одне від одного більше, ніж українська й білоруська мови, але створення нової німецької нації було успішним. У Франції – те саме: мова півночі й півдня відрізняються, але вони прийшли до мовної єдності й забули про внутрішнє протистояння. Нагадаю, що Жанну д'Арк схопили не британці, а бургундці, але це не значило, що їх треба було винищити. Узагалі більшість країн пройшли через такі етапи, хіба що крім таких острівних держав, як Ісландія.

- Як ви вважаєте, у якій сфері було б доцільно запровадити спеціальні заходи, спрямовані на посилення національної єдності в країні?

- Спорт, культурні проєкти, економіка, інфраструктура, наукові гуманітарні (історичні) дослідження, боротьба з корупцією та інші – скажімо, у галузі культури, охорони довкілля. Треба ставити питання – що нас об'єднує і що ми хочемо, щоб нас об'єднувало.

-  Назвіть ключові передумови для розгортання в Україні ефективного суспільного діалогу з питань національної єдності та соціальної згуртованості?

- Діалог може розпочинатись як «згори», так і «знизу». Якщо «знизу», то для цього має бути достатня кількість контреліт, які в цьому зацікавлені, а в нас із цим проблема. Або діалог може ініціюватися «згори», але тут теж проблема з розумінням та усвідомленням, тому питання актуальне, але поки що не реалізується.

Укрінформ

Фото: Укрінформ, Апостроф

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-