Порівнюємо заробітки урядовців в Україні та ЄС, або Де ти, наш Аденауер?
Напередодні Укрінформ аналізував заяви низки вітчизняних урядовців про їхні невисокі зарплати, які декому навіть не дозволяють гідно утримувати родини. Вивчивши думки експертів, а також коментарі “звичайних” українців у соціальних мережах, нам так і не вдалося зробити однозначних висновків із цього приводу. Адже частина суспільства (схоже, більша) вважає: за нинішніх умов рівень оплати праці наших можновладців цілком пристойний. Інша ж наполягає: якщо хочемо мати при владі справжніх професіоналів – без корупційних шлейфів і “мрій” – мусимо розкошелитися на їх утримання. Тим паче, що йдеться про порівняно невелику кількість топ-чиновників.
Як виявляється, немає єдиної думки щодо цього і у “цивілізованих” державах. Подекуди зарплатня можновладців там ненабагато перевищує середній рівень заробітної плати в країні. А десь сягає фантастичних для нас (за винятком хіба що топ-менеджерів деяких українських держпідприємств) десятків тисяч євро на місяць...
1. Скільки заробляють урядовці в Європі
За даними Європейського інформаційно-дослідницького центру, найбільше працю міністрів цінують в Австрії. Прем’єр (федеральний канцлер) там отримує приблизно 450 тисяч євро на рік (37 500 на місяць), міністри – від 310 тисяч (26 000) євро відповідно. Непогано заробляють урядовці у “багатих” країнах Скандинавії. Приміром, глава данського уряду отримує приблизно 200 тисяч євро на рік (16 700 на місяць). Місячна платня міністрів – від 13 300 до 14 600 євро (найбільше зароблять глави зовнішньополітичного відомства і мінфіну).
У Німеччині міністри отримують трохи більше €15 тисяч, канцлер – приблизно €19 тисяч щомісяця. Тобто, “у гривнях” Ангела Меркель має майже 500 тисяч на місяць. “Фантастична” сума для наших міністрів. І відносно “скромна” у порівнянні із зарплатами, приміром, топ-менеджерів НАК “Нафтогаз” (Андрій Коболєв торік заробив більше 285 мільйонів гривень – майже 24 мільйони на місяць) чи членів правління “Укрзалізниці” (у першому півріччі 2019-ого вони отримували приблизно по 750 тисяч гривень щомісяця).
Та повернімося до європейців. У Франції прем’єр-міністрові щомісяця нараховують понад €15 тисяч зарплатні, міністрам – трохи більше €10 тисяч.
Дещо скромніше живуть урядовці у Фінляндії. Прем’єр-міністр там отримує трохи менше 11 тисяч євро на місяць, “рядові” міністри – трохи більше 9 тисяч (€108 000 – € 132 000 на рік).
2. Як оплачують працю міністрів у Польщі
А у сусідній Польщі, яку у нас звикли використовувати для різноманітних порівнянь, міністри отримують десь по €3 500 на місяць. Але це – з усіма надбавками. Базова заробітна плата – €2 400. Щоправда, починаючи із 2017 року, винагороду за працю польських урядовців почали поступово підвищувати. Бо із 2008 до 2016 року, до речі, зарплату польських урядовців узагалі було заморожено – “через складну економічну ситуацію”. Але й тепер підвищують зарплатню чиновників не “автоматично”: їхні заробітки залежать, зокрема, від мінімальної і середньої зарплат у державі, а також від рівня зростання ВВП упродовж попередніх трьох років! Така ж “прив’язка” свого часу діяла і у “взірцевому” Сингапурі, де урядовці були “кревно” зацікавлені в економічному зростанні, яке, зрештою, набрало таких темпів, що міністри отримували понад півсотні тисяч доларів на місяць. Але при цьому приблизно такими ж темпами зростав і добробут населення цієї невеличкої держави. Власне, як і у Польщі. Зарплати урядовців за останні роки там і справді суттєво зросли. Але ж і мінімальна заробітна плата вже перевищила півтисячі євро на місяць – точніше, нині вона становить €540 євро. А із 1 січня зросте іще приблизно на 80 євро за місяць.
При цьому складається враження, що польські урядовці – або такі собі “скруджі макдаки”, котрі, немов трудівниці-білочки, несуть усі зароблені гроші до банків чи “консервують” у банки, або... і справді витрачають на утримання своїх родин майже усе, що заробляють. Інакше, чому б більшості із варшавських міністрів носити на руці годинники вартістю 1500-2000 гривень (у перерахунку), а жінкам-чиновницям – “хизуватися” сумочками максимум за 3000 (гривень!)? А ще – ходити на роботу (часто – буквально ходити, а не їздити на лімузині) у недорогих – навіть за нашими мірками – костюмах? І мати у гаражі лише одне (максимум два) авто середнього класу або й стару іномарку, як і більшість “звичайних” поляків? За таких “розкладів” не дивно, що відставка із посади міністра транспорту Славоміра Новака, який свого часу “забув” задекларувати годинника вартістю 2300 євро, стала для сусідньої держави ледь не “корупційною справою століття”. А минулорічна спроба підвищити премії урядовцям на “скромні” 20% завершилася величезним скандалом, через який чиновники змушені були переказати отримані “понад норму” гроші на благодійність!
Польські журналісти навіть склали своєрідний портрет середньостатистичного урядовця: у нього, зазвичай, є квартира, але в більшості – придбана у кредит. Він має машину на кшталт "Фольксвагена Пассат". І це – фактично всі його накопичені статки!
3. Чого хочуть українські міністри
А подивімося декларації наших урядовців чи почитаймо їхні розповіді про щомісячні витрати?.. Звісно ж, це більшою мірою стосується “попередників”. Адже нинішні українські міністри і справді лише нещодавно отримали свої портфелі, одержавши зарплатню лише за три місяці. Тож усім, чим вони володіють, – завдячують роботі на попередніх посадах. Тому, власне, і вийшло так, що деякі урядовці мають, як висловився міністр Кабінету міністрів Олександр Дубілет, “фінансову подушку”, а деякі – так би мовити “змушені спати на твердому”...
Чи потрібно підвищувати їхні зарплати у майбутньому? Безумовно. Власне, як і зарплати усіх українців. Але чому б при цьому не “прив’язати” це підвищення до результатів роботи (не “дутих” цифр, як це часто роблять у наших відомствах, а реальних)? Як це, приміром, кілька років тому зробили у Польщі...
4. Робимо висновки: все пізнається у порівнянні...
Загалом же, судячи із наведених вище цифр, і “не математикові” зрозуміло: якщо порівнювати статки вітчизняних та зарубіжних топ-чиновників так би мовити “у лоб”, просто перераховуючи зарплати європейських урядовців у гривні або доходи наших міністрів – у євро чи долари, – то ситуація не на нашу користь. Нагадаємо, українські міністри отримують по 30-60 тисяч гривень (€1 150 – €2300) на місяць. Практично в усіх країнах ЄС (за винятком хіба що Болгарії) посадовці високого рангу заробляють більше.
Але ж, погодьтеся, набагато логічніше при обрахунках брати до уваги і загальний рівень життя в тих чи інших країнах, і різницю в економічному розвитку, і – іноді неспівмірні – показники номінального ВВП на душу населення та за паритетом купівельної спроможності (реальний валовий внутрішній продукт). Зрештою – співвідношення між рівнями винагороди топ-чиновників і середніми та мінімальними зарплатами у країнах. І якщо враховувати усі ці показники, то, виходить, нашим урядовцям, як-то кажуть, гріх жалітися...
Для прикладу візьмімо ту ж Польщу. Співвідношення між зарплатнею тамтешнього прем’єра і мінімальною зарплатою у країні (ще до січневого підвищення останньої):
3500 : 540 = 6,48.
Навіть, якщо польський прем’єр насправді отримує більше, приміром, 4 тисячі євро (річ у тім, що даних про цьогорічні “міністерські” зарплати в сусідній країні у відкритих джерелах ми не знайшли), цей показник не перевищить 7,4.
В Україні ж маємо:
2300 : 159 (4173 гривні) = 14,46.
У Німеччині це співвідношення таке:
19 000 : 1450 = 12.93.
Тобто, не набагато менше, аніж у нас. Але ж наші урядовці вимагають суттєвого підвищення зарплатні! Як заявляв, приміром, міністр юстиції Денис Малюська, щонайменше – до 80 тисяч гривень. Тоді прем’єр отримуватиме 120-140 тисяч гривень на місяць (4 600 – 5350 євро). А це – уже зовсім інше співвідношення:
5350 : 159 = 33, 65!
Може, це і не буде світовим рекордом. Але європейським – точно. Бо у тій же Австрії, де так цінують роботу урядовців, це:
37 500 (платня канцлера) : 1 500 (мінімальна зарплата) = 25...
При цьому варто враховувати і низку інших факторів. Зокрема, те, що, певно, жодна країна Європи не перебуває нині у такому скрутному становищі, як ми. Європейцям не доводиться протистояти зовнішній агресії і “витягати” економіку із прірви. І у цьому зв’язку цілком доречним буде приклад, який навів у Фейсбук медіаексперт Олександр Піддубний:
“Колись мені розповідали «байку», що після Другої світової канцлером Німеччини став Конрад Аденауер. І на самому початку він сказав – позаяк країна бідна, то він піде з посади у тому ж пальті, у якому (зараз) стоїть перед людьми, але виведе країну з повоєнної бідності... Аденауер дотримав слова...”.
А канцлером він був, до речі, протягом довгих 14-ти років: з 1949-го по 1963-й. Хочеться вірити, що в українському політикумі уже починають зростати свої “Аденауери”...
Олександр Радійчук, Київ
