Інформагентство на війні: блокнот, кулемет і 20 годин роботи на добу
У перших подачах ми розповіли про те, як Гетьман Скоропадський створив перше українське інформаційне агентство, а більшовики майже одночасно заснували своє агентство. Потому була трансформація в БУП – Бюро української преси, а БУП – в УкРОСТА. Ще за кілька років з`явилося РАТАУ, його першим директором став Володимир Нарбут, який відчайдушно намагався здобути більшу незалежність від Москви. Надалі РАТАУ «влили» у телеграфне агентство Радянського Союзу – ТАРС. 30-ті роки – Голодомор, репресії 1937-го… Вони не могли не торкнутись агентства.
Перший день війни. РАТАУ готує для передплатників та для ТАРС серію матеріалів про бомбардування Києва, дії зенітників і льотчиків Червоної Армії. У них ідеться про перші жертви, героїзм киян у ліквідації наслідків ворожого нальоту на завод «Більшовик», інші підприємства міста. Пізніше з агентства до редакцій центральних та місцевих газет надходить виклад радіопромови заступника голови Раднаркому СРСР В.Молотова, який повідомив про напад фашистської Німеччини на Радянський Союз.
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ: ЕВАКУАЦІЯ І ПОВЕРНЕННЯ
Після 22 червня десятки співробітників РАТАУ були мобілізовані до лав радянських збройних сил та в народне ополчення. Ті ж, хто залишився у Києві, ведуть інформаційну війну – висвітлюють хід бойових дій на території України, пишуть про оборону Києва, що тривала понад два місяці. 19 вересня 1941 року радянські війська залишають Київ.
Історія не зберегла усіх деталей того жорстокого часу. Та з архівних матеріалів, із стислих повідомлень газет фронтового періоду можна відновити неоціненний внесок працівників РАТАУ у справу Перемоги. Архіви та спогади ветеранів свідчать: матеріали журналістів агентства радіостанція "Радянська Україна" доносила до жителів України, які залишилися на окупованій території. Новини з «великої землі» публікувалися на сторінках українських видань, розповсюджуваних у ворожому тилу.
У 1942 році агентство, евакуйоване в тил, очолював Михайло Паук. Йому вдалося зберегти ядро колективу. Втім, більшість співробітників РАТАУ призвані на фронт, і агентство по суті опиняється в «законсервованому стані».
Втім, у такому стані були й інші евакуйовані керівні органи УРСР – ЦК КП(б)У, Президія Верховної Ради, Рада Народних комісарів УРСР. Керівник останнього – Л.Корнієць, наприклад, функції голови уряду поєднував з обов’язками члена Військової Ради ряду фронтів, маючи звання генерал-лейтенанта, і лише у вересні 1943 року він повертається до виконання своїх посадових обов’язків – керівника Раднаркому УРСР. Цьому передувало визволення 23 серпня 1943 року Харкова.
Відтак, у звільненому Харкові відновлюють діяльність владні структури УРСР і, зокрема, РАТАУ. Наказ про «розконсервацію» агентства 15 вересня 1943 року видає вже новий відповідальний керівник РАТАУ – Прокіп Зінченко.
Архіви дозволяють відтворити деякі деталі того непростого часу.
Насамперед, керівника агентства турбували кадри. Частину з них, насамперед, технічний персонал, набирали на місці. На посади журналістів поверталися ті, хто працював в агентстві до війни.
Збереглася низка стандартних листів однотипного змісту, адресованих Управлінню кадрів ЦК КП(б)У: просимо відрядити у розпорядження РАТАУ такого й такого, який нині служить там-то й там-то.
Часу на розкачку в нового керівника не було – агентство з перших днів визволення почало готувати матеріали для центральної й місцевої преси, радіоредакцій, що відновлювали діяльність на звільнених територіях України. 21 вересня 1943 року РАТАУ повідомляє про звільнення Чернігова, у наступні дні – про форсування радянськими військами Дніпра та створення плацдармів на його правому березі. У жовтні був звільнений Дніпропетровськ, на початку листопада – Київ.
Накази по агентству торкалися різного: виробнича дисципліна, заготівля дров, організація продовольчого забезпечення працівників. Заборонялося, скажімо, використовувати чистий папір на чернетки, у нічний час робота концентрувалася у кількох кімнатах, щоб заощаджувати електроенергію.
А фотокореспондентам приписувалося під час роботи користуватися лише червоним світлом. Час був жорстокий: за прогул можна було потрапити під суд. Звільнення з роботи автоматично тягло за собою позбавлення хлібних і продовольчих карток.
Процитуємо кілька подібних наказів, які проливають світло на умови роботи агентства у період, коли ще йшла війна й Україна поступово звільнялася від фашистських окупантів.
Отже, наказ під номером один, який Прокіп Зінченко підписав у звільненому Харкові 15 вересня 1943 року:
«1. Встановити початок робочого дня для всіх працівників РАТАУ з 10 години ранку…
2. Працівники з ненормованим робочим часом за потребою залишаються на роботі до особливого розпорядження адміністрації.
Радистки і друкарки працюють за окремим графіком».
Наказ номер вісім від 22 жовтня 1943 року:
«Щоб забезпечити опалення приміщень РАТАУ зимою, треба максимально використати весь колектив нашої установи. Протягом жовтня–листопада кожен працівник має побувати певну кількість днів на заготівлі дров.
Послати першу чергу на заготівлю разом з колективом газети «Радянська Україна» – 3 чол.: Назаренко, Урюпіну, Олейнікову. Старшою групи призначити Урюпіну».
У наступному наказі йдеться про звільнення з роботи технічного секретаря тов. Назаренко М.Г. за невиконання наказу про поїздку на заготівлю дров.
Інший наказ датований двадцятим грудня: «В ці дні друкарки працювали без відпочинку 18–20 годин на добу. За сумлінну роботу сплатити друкаркам Тертичній, Дмитрук, Дундуковій та Карпачевській по 600 крб. кожній за переробку».
РОЗДІЛ ДРУГИЙ. ДАВІДЗОН У НІМЕЦЬКОМУ ТИЛУ
Столицю України, як відомо, було звільнено 6 листопада 1943 року. Але минуло трохи більше двох місяців, перш ніж агентство переїхало до Києва. З цього приводу Прокіп Зінченко 12 січня 1944 року видає наказ:
«Згідно з рішенням керівних організацій ЦУ РАТАУ переїжджає до м. Києва. Відповідно до цього наказую:
1. 17 працівникам виїхати до Києва 13 січня.
2. В м. Харкові організувати філію РАТАУ (9 чол.)»
Головна проблема при переїзді була у тому, аби не викликати перерву в роботі агентства. Тож спочатку до Києва відбула головна група (ті самі 17 працівників), яка оперативно на новому місці розгорнула повноцінну роботу агентства. Далі переїжджали інші працівники, доки переїзд не завершився 25 січня 1944 року.
Чимало тогочасних наказів стосувалися відряджень, у тому числі до партизанських загонів у тил ворога, в райони бойових дій, у звільнені області з метою організації на місці роботи агентства. Кілька разів вирушав у німецький тил фотокореспондент РАТАУ Яків Давидзон. Завдячуючи його сміливості й таланту збереглися для майбутніх поколінь портрети партизанських командирів С.Ковпака, О.Федорова, М.Попудренка, багатьох партизанів та партизанок.
У роботі з кадрами домінував, зважаючи на війну, командно-директивний стиль. Але були й винятки: 8 березня 1944 року Прокіп Зінченко видав наказ по агентству, яким поздоровив жінок з їхнім святом. У ньому вживалися такі слова, як любі, милі, дорогі…
Наприкінці квітня 1944 року Прокопа Зінченка було звільнено з посади. На жаль, прояснити його подальшу долю поки що не вдалося.
25 квітня 1944 року до РАТАУ приходить новий керівник – Л.Терещенко. Рішення про його призначення ухвалив Раднарком України. Цьому керівнику агентства довелося візувати низку справді історичних повідомлень, зокрема, про повне і остаточне визволення України від німецьких загарбників, очищення від фашизму країн Європи. 9 травня наступного, 1945-го року, саме Л.Терещенко санкціонував передачу повідомлення про Перемогу у війні.
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ. СЛІДСТВО ЧЕРЕЗ ЕНГЕЛЬСА
Того року РАТАУ мало 80 працівників, половина з них були журналістами, решта належала до інженерно-технічних працівників та обслуговуючого персоналу. Ставка керівника агентства становила тоді 1500 рублів, кореспондента – 800-900, прибиральниці – 200 рублів. За якісну роботу працівник міг отримати премію, максимально – у розмірі своєї ставки. 20 матеріалів – таке було місячне навантаження на кореспондента.
Водночас високою була відповідальність за їх якість. Автори некондиційних матеріалів після проведення ретельної перевірки і встановлення вини, як правило, суворо каралися, аж до звільнення з роботи. А такі матеріали траплялися.
У серпні 1945 року агентство поширило замітку, присвячену, як писалося у ній, «50-й річниці від дня народження класика марксизму Ф.Енгельса», хоча насправді мова йшла про 50-у річницю від дня його смерті. Ця помилка викликала справжнє слідство, у яке були втягнуті автор злощасної замітки, керівники РАТАУ, ЦК КП(б)У.
В останні місяці війни та відразу після її закінчення у колектив агентства повертається чимало його колишніх співробітників. З.Ліпавський, вчорашній майор, стає заступником відповідального керівника РАТАУ, ще один відставний майор, Є.Крижановський, очолює редакцію союзної і зарубіжної інформації.
Л.Терещенко чимало робив для зміцнення матеріально-технічної бази РАТАУ. Збереглося кілька його доповідних записок, адресованих вищим партійно-урядовим інстанціям УРСР. На їх основі готується лист ЦК КП(б)У за підписом секретаря ЦК Д.Коротченка до ЦК ВКП(б), секретарю і члену Політбюро ЦК Г.Маленкову. Його було відправлено до Москви 23 травня 1945 року. У листі обґрунтовувалася необхідність негайного встановлення телетайпного зв’язку між РАТАУ та його відділеннями у Харкові, Одесі, Дніпропетровську, інших великих містах республіки. Йшлося також про виділення у розпорядження агентства потужної короткохвильової радіостанції, яка б забезпечила передачу інформації до найвіддаленіших регіонів республіки. Порушувалися й інші назрілі на той час питання. Завершувався лист промовистою фразою: ми просимо лише дозволу, бо всі роботи будуть виконані фахівцями агентства та України.
Наприкінці липня 1945 року Л.Терещенко звітував про свою роботу перед ЦК КП(б)У. За півріччя своїм передплатникам агентство передало 581 інформацію, 54 пропагандистські статті найрізноманітнішої тематики. З погляду сьогодення, доробок був досить скромним. Але ЦК тоді роботу РАТАУ визнав задовільною. А в партійних постановах, як відомо, інших формулювань на відзначення якісної роботи не використовувалося…
Анатолій Михайлов, Михайло Сорока
Попередні публікації розділів книги до 100-річчя Укрінформу:
● Cподівання та розчарування Дмитра Донцова
● Інформагентство більшовицької доби: про Україну – з Таганрогу
● Що робили Ілля Ільф та Павло Тичина в телеграфному агентстві?
● Як українське агентство брало інтерв`ю у Сталіна
● Як Володимир Нарбут започаткував РАТАУ та як він загинув
● Як РАТАУ видавало «Новый мир» та готувало «орієнтовочні листи»
● Сталінський формат, або Як скорочення замітки скорочувало життя
