Чому в Будинку профспілок так легко було організувати вже третю провокацію?

Чому в Будинку профспілок так легко було організувати вже третю провокацію?

Блоги
Укрінформ
Той, хто дозволив обидві попередні провокації в БП, чи це не він дозволив і третю? І далі, схоже, дозволятиме…

Люди, яких я дуже поважаю, зокрема Вахтанг Кіпіані й Юрій Луканов опублікували пости, де критикують реакцію тих киян, кого розлютило відкриття фаст-фуду з франшизою «з Москви» у відновленому Будинку профспілок.

Життя, мовляв, продовжується, в «Жовтневому палаці» НКВД катувало і розстрілювало людей тисячами, а тепер там концерти проходять і вечори гумору – і нікого це не переймає.

На перший погляд, все логічно. Але якщо не спішити погоджуватися, то питання виникають і важкі. А ви знаєте, що в Будинку профспілок у той же День відкрилася частина музею Майдану? А де інформація про це? Отож. Чому її не поширили цілеспрямовано і масово? Немає там і вивіски.

А от ресторан «смаженої курочки» – весь у кремових розочках піару і суспільної уваги. А чому треба було відкривати його саме 21 листопада, у той саме День? Кажуть, що це була спланована провокація і не треба було на неї вестися.

Що ж, і це справедливо сказано – не треба було, принаймні, – з такими «методами». Але чи не варто розібратися, хто її, провокацію, таки спланував? Хіба той, хто свідомо все це в такий день дозволив і організував, не заслуговує, принаймні, на громадський осуд?

Майдан – «жирне місце», з огляду на торгові вигоди. Недарма ж бізнес злітається туди, мов мухи на мед. Це здорова реакція бізнесу. Але є ще межа доречного, яку далеко не весь бізнес відчуває, і щоб нагадувати про неї – існує не лише С14 з її всім відомими методами, а ще й, скажімо, Київська міська влада.

Та сама, яка вже втретє проколюється на постмайданному Будинку профспілок: то кафе «Каратель», то ресторан на даху… І все це громадськості доводиться витискати звідти, як кажуть, «з нервами».

Цікаво, той, хто дозволив обидві ці «дрібнички», чи це не він дозволив і третю? І далі, схоже, дозволятиме бо все йому – мов з гуся вода.

Не хочу нікого ні в чому звинувачувати, хоча, можливо, це зробити варто, але то не моя справа. Але хочеться нагадати певні загальноприйняті норми. Якщо людина не має слуху й голосу, її не приймають на роботу до оперного театру. Тож якщо хтось від природи не відчуває моральних табу, то йому нема чого робити на певних посадах. Зокрема, тих, які в міських адміністраціях пов’язані з наданням дозволів і роботою з громадою. 

А «танці на кістках» у «Жовтневому палаці» (це за Совітів колишній Інститут шляхетних дівиць так перейменували), до речі, – при комуняках і організували. І чому вони там досі продовжуються, то теж – великий знак запитання.

Сергій Тихий

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-