2 травня. Пам’ятні дати
Станом на травень 2014 року Крим був під російською окупацією, на сході країни вже точилися бойові дії, але загалом країна жила мирним, хоча й дещо напруженим життям. Одеса не була винятком – на вечір у місті був запланований футбольний матч. Попри намагання Кремля просунути «Русскую весну» і проголосити «Одесскую народную республику», ці спроби виявилися марними, а ситуація в місті за оцінками тієї ж ОБСЄ була доволі спокійною. Втім трагічні події розвивалися надзвичайно стрімко і їхнім результатом стала загибель майже півсотні людей, що шокувало не тільки українців, але й увесь світ. Напередодні футбольного матчу між одеським «Чорноморцем» і харківським «Металістом» була запланована спільна хода уболівальників обох команд і проукраїнськи налаштованих одеситів центральними вулицями міста. Тим часом, учасники одеського Антимайдану, наметове містечко яких розташовувалося на Куликовому полі (неподалік від місцевого залізничного вокзалу), побачили в цьому загрозу власній безпеці й вирішили зібратися на Олександрівському проспекті біля перетину з вулицею Жуковського. О 15-ій годині дня колона футбольних фанатів, активістів місцевої «Самооборони» та Євромайдану, зібралася на Соборній площі й рушила у напрямку до до Парку культури і відпочинку імені Тараса Шевченка, на центральний стадіон «Чорноморець». Коли вони дійшла до Олександрівського проспекту, то піддалися нападу антимайданівців. Досить швидко масові заворушення, в яких брали участь декілька тисяч людей, перейшли на всі центральні вулиці Одеси – Грецьку, Дерібасівську, Грецьку площу. Невдовзі пролунали і перші постріли. Ситуація вийшла з-під контролю. Десь о 18 годині проукраїнські сили почали тіснити антимайданівців до місця їхньої дислокації – Куликового поля. Табір сепаратистів було спалено, а самі антимайданівці забарикадувалися у Будинку профспілок. Сторони конфлікту закидували одне одного пляшками із запальною сумішшю, стріляли. Невдовзі в будівлі виникла пожежа, в результаті якої загинуло кілька десятків чоловік. Загалом під час заворушень в Одесі загинуло 48 людей. Понад 200 людей звернулися за медичною допомогою. Більшість жертв трагедії загинули у Будинку профспілок. Згодом слідством було встановило, що масові заворушення в Одесі були організовані й умисно сплановані. Рішенням Одеської міськради цього дня вшановують пам’ять загиблих.
Події дня:
Цього дня, у 1817 році на базі Рішельєвського ліцею (Одеса) був відкритий Педагогічний інститут – нині Південноукраїнський національний педагогічний університет ім. К.Д. Ушинського, один із найстаріших педагогічних учбових закладів півдня України. Нині Університет розташовується у будівлі колишньої 2-ї чоловічої гімназії по вулиці Старопортофранковській. За свою 200-річну історію виш пройшов складний шлях неодноразових змін назв ліквідацій та відновлень - Учительський інститут, Інститут народної освіти, Одеський державний педагогічний інститут імені К. Д. Ушинського, Південноукраїнський державний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського. Сучасний університет - лідер педагогічної освіти на півдні України, де успішно здійснюється підготовка студентів, аспірантів і докторантів за 47 спеціальностями і спеціалізаціями. Загалом за роки існування в його стінах було підготовлено понад 100 тис. фахівців-педагогів для нашої країни і 30 інших держав.
Ювілеї дня:
115 років від дня народження Бенджаміна Маклейна Спока (1903-1998), американського лікаря-педіатра, громадського діяча, одного з засновників організації «Національна конференція за нову політику». Автор книг «Дитина і догляд за нею» (витримала понад 200 видань і була одним із найпопулярніших бестселерів у світі), «Лікар Спок про виховання», «Перший рік життя дитини».
106 років від дня народження Акселя Шпрінгера (1912-1985), німецького видавця, засновника одного з найбільших у Європі видавничих концернів «Axel Springer», що випускає понад 150 найменувань газет і журналів у понад 32 країнах світу, а також щоденних газет Die Welt та Bild – газети-таблоїда, найуспішнішого медіапродукту Німеччини. Шлях Акселя Шпрінгера до вершин медіа-Олімпу був передбачуваним і не надто важким. Народився він у заможній родині гамбурзького видавця, був любимчиком матері, мріяв стати артистом оперети. Досить довго юнак ні про що серйозне не думав – вечірки, розваги, вродливі дівчата, модний гардероб, подорожі в Берлін та на острів Зюльт у Північному морі – звичайне світське життя гамбурзького денді. Втім, виконуючи батьківську волю, все ж став журналістом. Нацистів не підтримував, тому досить легко отримав ліцензію на випуск друкованої продукції від британської окупаційної влади у 1946 році. Історія майже анекдотична. Британський офіцер, стомлений довгими розмовами з безкінечними фіктивними борцями з націонал-соціалістами, запитав: «А хто переслідував вас, пане Шпрінгер?» Той відповів: «Тільки жінки», - і отримав ліцензію на видання своєї першої газети. Аксель Шпрінгер одразу ж відчув бажання переживших війну читачів до «легких, душевних» історій, розваг і почав випускати популярну газету, в якій «щоденний прогноз погоди був набагато важливішим за будь-які політичні події». Зразком для видавця слугувала бульварна преса Великобританії. Великі фото, великі промовисті заголовки, матеріали, що мали на меті не інформувати, а викликати емоції – такою була газета Акселя Шпрінгера. Цікаво, що Шпрінгер спочатку не підтримував прозахідну орієнтацію Конрада Аденауера, але після відвідин у 1958 року Москви і зустрічі з Микитою Хрущовим (радянський лідер спілкувався з видавцем як із звичайним журналістом, навіть дещо зверхньо, на що той дуже образився), різко змінив свої погляди. Відтепер він розпочав справжню боротьбу з комуністичним режимом НДР. Штаб-квартира концерну була перенесена з Гамбурга до Берліна (поближче до Стіни), а все, що Шпрінгер вважав політично важливим, з’являлося на першій шпальті газети Bild. Наприкінці 60-х, початку 70-х років Аксель Шпрінгер був одним із найненависніших людей для німецьких лівих. На штаб-квартиру концерну та на редакції його видань було скоєно ряд нападів, під час яких були навіть і жертви. Так, у 1972 році у Гамбурзі під час вибуху двох бомб були поранені 17 співробітників. Нині контрольний пакет акцій медіа-холдингу «Axel Springer» належить п’ятій дружині видавця – Фріде Шпрінгер.
96 років від дня народження Авраама Майкла Розенталя (1922-2006), відомого американського журналіста, лауреата Пулітцерівської премії (1960; за серію репортажів з Польщі). Протягом 17 років очолював The New York Times (1969-1986), пройшовши шлях від простого кореспондента до головного редактора одного з найвпливовіших видань США. Розенталь народився в Канаді в родині єврейських емігрантів із Білорусі. З The New York Times почав співробітничати у 1943 році. Спочатку писав про міську злочинність, потім працював закордонним кореспондентом видання в Індії, Польщі, Швейцарії, Японії. В 1969 році очолив газету, яка на той час переживала не найкращі часи. Розенталю вдалося повернути довіру читачів, залучити рекламодавців. Саме за його редакторства The New York Times перетворилося в одне з найавторитетніших світових ЗМІ. Розенталь відіграв ключову роль, опублікувавши в 70-их роках секретні матеріали Пентагона по В’єтнамській війні. У 1986 році залишив посаду, але власну колонку продовжував вести аж до 1999 року.
46 років від дня народження Двейна Джонсона (1972), американського рестлера і кіноактора, відомого також під псевдонімом Скала. З 1996 року по 2004 рік виступав у World Wrestling Federation/Entertainment (WWF/E). З 2011 року знову працює в WWE, нерегулярно виступаючи в основному на бренді Raw. Є восьмиразовим чемпіоном WWF/E, дворазовим чемпіоном WCW, дворазовим інтерконтинентальним чемпіоном WWF і п’ятиразовим командним чемпіоном WWF. Також є шостим чемпіоном Потрійної корони і переможцем Королівської битви 2000 року. У 2000 році Джонсон написав автобіографічну книгу «The Rock Says», яка була одним із бестселерів New York Times. З 2001 він почав зніматися в кіно, а в 2002 році виконав головну роль у фільмі «Цар скорпіонів». Його гонорар в 5,5 мільйона доларів був занесений в Книгу рекордів Гіннесса як найвищий гонорар за першу головну роль. Крім того, Джонсон знявся в таких фільмах, як «Мумія повертається», «Широко крокуючи», «Скарб Амазонки», «Doom», «Зубна фея», «Копи в глибокому запасі», «G.I. Joe: Кидок кобри 2», «Геракл», а також в кіносерії «Форсаж». Є одним із найліпших приятелів екс-губернатора Каліфорнії Арнольда Шварценеггера.
