Чому Україна в лютому живе в ніби в уповільненому темпі? - 22.02.2018 16:13 — Новини Укрінформ
Чому Україна в лютому живе в ніби в уповільненому темпі?

Чому Україна в лютому живе в ніби в уповільненому темпі?

Аналітика
3922
Ukrinform
Відповіді на це запитання розподіляються по дуже широкому спектру: від очікування “доленосних” реформ – до древнього прокляття

Інформаційних приводів до написання матеріалу знайшлося одразу два, тісно між собою пов’язаних.

По-перше, це робота Верховної Ради, ефективність якої на початку “доленосної” сесії, м’яко кажучи, не вразила. Сесія почалася 6 лютого, пройшло майже три тижні, але про вирішення нагальних потреб і викликів, які стоять перед країною — вимоги міжнародних кредиторів щодо антикорупційного суду, війна на Сході, зміна виборчого законодавства тощо — нічого не чути. Складається враження, наче парламент існує в якомусь паралельному світі.

По-друге, це питання призначення командувача об’єднаних сил у зоні АТО. Президент Порошенко, підписуючи 20 лютого закон про реінтеграцію Донбасу, доручив міністру оборони Степану Полтораку і голові Генерального штабу ЗСУ Віктору Муженку “у найкоротші терміни” підготувати йому кандидатуру командувача. Під “найкоротшими термінами” слід розуміти до квітня, тому що саме стільки часу Верховний головнокомандувач виділив своїм підлеглим для завершення підготовчих процедур. Та невже зупинитися на якомусь з кандидатів (а обговорення, без сумніву, ведеться уже давно) швидше не можливо, і потрібно чекати аж до середини весни? Це ж, вибачте, не конкурс на “кращу міс”.

На запитання Укрінформу: "Чому, коли на східних рубежах точиться війна, коли громадяни та західні партнери вимагають невідкладно розглянути нагальні, життєво-важливі законопроекти — країна живе в якомусь загальмованому темпі, наче в режимі уповільненої зйомки?" - відповідають:

Лілія Брудницька, експерт Центру структурної політології “ВибіР”:

Лілія Брудницька
Лілія Брудницька

Це відчуття «гальмування» свідчить про те, що долю країни вирішуємо далеко не ми”

“Можна б говорити про езотеричні причини, наприклад, місячне і сонячне затемнення. Але, як на мене, відчуття «гальмування» є логічним після калейдоскопічного темпу змін протягом 2013-2017 років. Нині передвиборчий рік, точаться дискусії, ведуться консультації між політичними силами в Україні та між нашими зовнішньополітичними партнерами. Хоч би як пафосно прозвучало, нині вкотре вирішується доля України. Це відчуття «загальмування» свідчить про те, що долю країни вирішуємо далеко не ми. Ситуація справді «зависла». Та, попри доленосність моменту, вбачаю у "зависанні" і штучну складову.

У Верховній Раді чекають на переформатування коаліції та, можливо, на дострокові вибори, оскільки закон про антикорупційний суд не є бажаним для певних політичних сил. Якщо уникати створення антикорупційного суду, то або через політичну кризу та нову коаліцію, або через розпуск парламенту. З цієї ж причини відтерміновується і призначення командувача об’єднаних сил у зоні АТО. Військові ось-ось увійдуть в український політикум як впливові фігуранти. І є принциповим, хто очолить війська АТО, адже ця людина може стати локомотивом групи військових у політиці.

Не будемо забувати, що на Мюнхенській конференції Україна отримала низку негативних у фінансовому та дипломатичному сенсі сигналів, а місія МВФ досі не висловилася про транш. Відповідно, без грошей складно щось реформувати чи прискорювати. Загальний настрій, за суб’єктивним відчуттям, - напружене очікування. Чого? Певно, якогось сигналу.

Не виключено, окремі політики вже отримали персональні сигнали, як негативні, так і позитивні. Але на долю всієї країни ці сигнали та їхні ймовірні наслідки вплинуть мало. Тому, повторюся, напружене очікування триває. Шкода, якщо це гальмування перед розворотом”.

Сергій Рачинський, експерт Інституту демократії ім. Пилипа Орлика:

Сергій Рачинський
Сергій Рачинський

Гальмування триватиме до президентських виборів”

“Держава в принципі не має режиму швидкої реакції на виклики та проблеми. Верховна Рада - це механізм узгодження політичних претензій тих, хто контролює основні групи впливу. В умовах економічної та політичної кризи здатність і готовність політичних угруповань до узгодження інтересів різко падають - прогнозувати наслідки змін ніхто не береться. Нескладно простежити, що всі попередні спроби влади щось змінювати й реагувати на зовнішні та внутрішні чинники призводили лише до погіршення ситуації. А напередодні позачергових виборів, про які вже відкрито говорять всі учасники політичних процесів, ніхто не хоче брати на себе ініціативу та відповідати за можливі наслідки.

Рішенням могло б бути радикальне запровадження децентралізації та перенесення центру ваги на виконавчі органи та на тих, хто очолює ті чи інші структури. Але поточний тренд, навпаки, це підсилення особистого контролю президента за всіма аспектами економічного та політичного життя країни.

Тому період гальмування триватиме до президентських виборів. Активність буде спостерігатися виключно пропагандистська, популістська та агітаційна. Подальший розвиток подій буде залежати від результатів виборів”.

Ярослав Юрчишин, антикорупціонер, виконавчий директор “Transparency International Ukraine”:

Ярослав Юрчишин
Ярослав Юрчишин

"Суто з логіки - все нормально, а от з реалізацією..."

“Щодо парламенту, то минулого пленарного тижня ВРУ прийняла 11 рішень, зокрема розглянула два економічні закони у режимі другого читання. Тому летаргічний сон стосується лише таких політично чутливих питань як створення Антикорупційного суду та, наприклад, Виборчого кодексу. Водночас інші питання розглядаються достатньо ефективно. Щодо призначення командувача об'єднаних сил у зоні АТО, то все залежить - якщо це буде відбір кращого з існуючих кандидатів - цей час доцільно виділити. Якщо ж для кулуарних домовленостей - це буде втрата часу. Реалістичніший другий сценарій. При тому у стабільних демократіях два місяці на відбір керівника важливого напрямку - дуже короткий період часу. Тому суто з логіки - все нормально, а от з реалізацією.... Щодо враження загальмованого темпу, то, на жаль, кулуарне життя надзвичайно активне, але воно спрямоване на пошук механізму утримання влади, а не демонстрації результатів”.

Олексій Панич, філософ, член Українського центру Міжнародного ПЕН-Клубу:

Олексій Панич
Олексій Панич

Внутрішньоукраїнські чинники будуть, насамперед, орієнтуватися на вибори наступного року, тому різких рухів з боку політичних сил не очікується”

“Що стосується призначення командувача об'єднаних сил у зоні АТО. Не можна давати згоду на нову посаду, допоки не зрозуміла структура, обсяг повноважень, а також, як це все повинно працювати. Спочатку потрібне положення про нову структуру, потрібне конкретне уявлення, як вона повинна працювати, і лише тоді вже можна говорити з конкретними людьми, які погодяться її очолити. Власне, в цьому і затримка. Наскільки я розумію, Петро Порошенко якраз і вимагає в найближчі терміни положення про нову структуру, з якого буде ясно, як вона працюватиме.

Що стосується Верховної Ради, то парламентарі не те що в усьому зволікають, вони нібито щось приймають, але, наприклад, у питанні законопроекту про антикорупційний суд сторони чекають точки балансу протидіючих тисків. Власне, у політиці так завжди. Одна сторона впирається і не хоче чогось робити, а інша - сторона тисне. В таких ситуаціях рішення у політиці приймаються лише тоді, коли взаємний тиск сторін сягає кульмінації, тож сторони досягають точки балансу, і водночас вже немає сенсу, чи можливості далі відкладати ухвалення рішення. Зараз ми до цього балансу поступово рухаємося, але ще не дійшли.

Щодо просування реформ загалом, я скажу таке: різні верстви українського суспільства одночасно очікують від політичних сил протилежних речей. Саме тому перед виборами, особливо за рік “до”, політичні сили бояться робити якісь різкі рухи. У даному разі різкий рух веде до того, що тобі аплодує одна група виборців, але від тебе категорично відвертається інша. Відповідно, якщо політична сила хоче зібрати на виборах більшість, то вона ніколи не повинна надто сильно подобатися одним, щоб не відштовхнути інших; навпаки, вона має виглядати більш-менш прийнятною або терпимою для більшої кількості електорату. Коротше кажучи, від активних реформ хтось виграє, а хтось — програє, і на перших порах голос тих, хто програв, може бути чутно значно краще. Ось, власне, і відповідь, чому за рік до виборів практично припиняються реформи. Але є одне “але” - зовнішній чинник. Наприклад, якщо тектонічні плити геополітики зрушаться настільки, що почне реально вирішуватися питання з Донбасом, тоді владі доведеться рухатися дуже швидко просто під тиском обставин. Натомість внутрішньоукраїнські чинники будуть вже насамперед орієнтуватися на вибори наступного року. Відповідно, тут різких рухів я не очікую. Взагалі, найкращий час здійснювати реформи — це другий-третій роки каденції новообраної влади – бо тут, якщо ви щось серйозне посіяли, то перші жнива зазвичай відбудуться за два-три роки, інколи більше. Тим більше так звані «непопулярні» реформи, які спершу можуть дати радше негативний результат, а вже потім спрацювати позитивно. Тому, наприклад, зараз вже ніхто не буде замінювати податок на прибуток податком на виведений капітал: бо одразу після цієї зміни є ризик відчутно недоотримати надходження в бюджет, а вже потім це перекриє зростання економіки. Те саме з продажем землі: потім буде краще, але спершу може бути великий гармидер. Отже, у перший рік робити важливі реформи ще зарано, бо політики ще тільки з’ясовують, хто тепер кому хто, розподіляють ролі і налагоджують механізм, тобто, як він працюватиме під проводом цих політичних сил. А в останній рік, повторюся, політичні сили бояться робити різкі рухи”.

Петро Калита, президент Української асоціації досконалості та якості, віце-президент УСПП, академік Української академії наук:

Петро Калита
Петро Калита

Невміння, небажання, безвідповідальність — поєднання цих трьох факторів гальмує темпи прийняття рішень, важливих для розвитку країни”

“По-перше, це невміння. 25 років тому Україна неочікувано "перескочила" із дефіцитної економіки до економіки насиченої. А це два різні світи, які існують за різними законами і правилами. І практично ніхто не був навчений, як треба жити в нових незнайомих умовах. Особливо це стосується тих людей, які посіли керівні посади. На посаді менеджера людина мала володіти такими знаннями, яких в Україні раніше просто не існувало, і навіть, якщо дехто пройшов навчання за кордоном, це ще не означало, що вони зрозуміли досконало, як треба керувати саме в Україні, як перетворити країну, яка ще знаходилась під впливом філософії дефіцитного ринку, у процвітаючу країну з європейським рівнем життя. І такі керівники української влади не змогли адекватно оцінити те, що Україна отримала у спадок від СРСР, де вона формувалась протягом понад 7-ми десятиріч. А відтак, почалась плутанина, управління "наосліп".

По-друге, це небажання. В Україні йшов перерозподіл майна, інших ресурсів і потоків, які раніше мали статус державних. З'явились можливість швидкого збагачення. Це для багатьох виявилось набагато привабливішим, ніж копітка праця задля процвітання України. З часом така поведінка розповсюдилась, стала модною і масовою. А після отримання насолоди від смаку швидкого збагачення вже дуже складно повернутися до відповідальної праці.

По-третє, це безвідповідальність. Поширенню філософії збагачення, байдужості і недбалості сприяла відсутність відповідальності та неминучого адекватного покарання.

Поєднання цих трьох факторів сприяло розвитку байдужості щодо соціального і економічного стану в Україні, недбалості щодо виконання своїх службових обов'язків. Як наслідок, загальмовані темпи прийняття рішень, важливих для розвитку країни. Незважаючи на те, що Україна вже практично вичерпала відведений їй ліміт часу на зміни та на відродження і перетворення в процвітаючу європейську країну”.

Віктор Таран, політолог, голова Центру “Ейдос”:

Віктор Таран
Віктор Таран

Процес гальмування — це війна між старою системою і людьми, котрі прагнуть щось змінити”

“По-перше, для того, щоб зрозуміти корінь всіх проблем треба подивитися на ситуацію збоку і комплексно. По-друге, нарешті потрібно усвідомити, що сьогодні в Україні одночасно точаться кілька війн. При цьому, не лише на Донбасі — з РФ і проросійськими найманцями — існує ще одна війна — внутрішня. Це війна між старою системою, яка після Революції 2014-го дещо ослабла, але в принципі нікуди не ділася, і тими людьми, які намагаються щось змінити. По-третє, опір старої системи, гальмування важливих реформ був прогнозований. Тому що впровадження цих реформ для старої системи — смерть. Відтак, найголовніше нині - не збавляти темпи і не розчаровуватись, бо, як ми казали на Майдані: стоїмо, бо ми затяті. Потрібно зрозуміти, що зміни — це завжди важко. Попереду нас ще очікує довгий марафон реформ. І останнє, по-четверте, сьогодні важливо стежити за найзатятішими противниками реформ, адже зовсім скоро вони розповідатимуть, як сильно нас усіх люблять, і обіцятимуть покращення. Робимо висновки і ставимо собі просте питання: чи довіряємо ми цим політикам, чи не довіряємо. Бо від того, кого оберемо на наступних виборах залежатиме - або процес реформування країни продовжується, або все відкочується назад, і стає, як раніше”.

Геннадій Дубров, ветеран війни на Донбасі. Кіборг Донецького аеропорту:

Геннадій Дубров
Геннадій Дубров

"Очевидно, народні обранці не зацікавлені у якісних змінах в країні, тому й "гальмують" процес ухвалення важливих реформ"

"Зазвичай депутати просувають лише ті законопроекти, в яких вони зацікавлені. Я, як боєць АТО, відчуваю на собі відповідальність за розуміння і об`єктивну оцінку законодавчих ініціатив, які протягують у парламент. Тому часто читаю їх на сайті Верховної Ради, а потім дивлюсь, які фракції за них голосують і, в принципі, таким чином розумію, хто і для чого їх протягує. Приміром, про шанси ухвалити закон про антикорупційний суд думаю таке: на незалежний орган без втручання АП навряд чи варто очікувати. 

Щодо призначення командувача об'єднаних сил у зоні АТО. Процеси в ЗСУ, які пов`язані з вищим командуванням штабістів завжди будуть повільними, допопоки командирами не стануть справжні бійці, а не «паркетні генерали». Бо для тих, хто зараз має найбільше зірочок в ЗСУ, першочерговими є власні інтереси, гроші та бажання влади, але не війна, для них вона дуже далека. Зовсім інша якість у людей, які пройшли війну на Донбасі. У них зовсім інші цінності і пріорітети".

Нік Лисицький, письменник:

Нік Лисицький
Нік Лисицький

Гальмування і відкладання важливих питань відбувається через одну єдину причину: старовинне прокляття, яке колись наклали на українських правителів”

“Чому все відбувається так повільно? Хтось скаже, що це через менталітет (згадаймо п'ять національних рис за Остапом Вишнею, одна з яких "Якось то воно буде"). Хтось зауважить, що можновладцям не вигідно поспішати, адже у них свої інтереси, які можуть розходитися з державними. Хтось заявить, що гальмуємо ми через "руку Кремля" (ніби вона тримає державних мужів за одне місце, от і гальмують). Я ж вважаю, що все це гальмування і відкладання важливих питань відбувається через одну єдину причину: старовинне прокляття, яке колись наклали на українських правителів. Скажете - це нісенітниця? Метафізичні фантазії? Тоді просто подивіться на історію. Скільки чудових гасел проголошують люди, які йдуть до влади! А скільки з них втілюється в життя після того як вони отримують повноваження? Отож. А хіба може щира, рішуча і спрагла до активних дій людина просто так, за короткий проміжок часу, перетворитися на інертного казнокрада? Хіба може змінити своїм декларованим принципам? Хіба може спокійно дивитися в очі тим, кому обіцяла краще життя? Чому ж так відбувається в Україні?! Прокляття - не інакше”.

Мирослав Ліскович, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>